03.06.2019 року м.Дніпро Справа № 904/2811/18
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Верхогляд Т.А. (доповідач)
суддів: Білецької Л.М., Чередка А.Є.
розглянувши в письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2018 року (повний тест рішення складено 09.11.2018 року) у справі №904/2811/18 (суддя Красота О.І.)
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця", м. Дніпро
до Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат", м. Кривий Ріг
про стягнення плати за користування вагонами та додаткових зборів у сумі
3 866,71 грн,-
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2018 року у справі №904/2811/18 позовні вимоги задоволено у повному обсязі.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на користь Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" плату за користування спірними вагонами у розмірі 80,30 грн., збір за маневрову роботу локомотива у розмірі 2 323,50 грн., збір за телеграфні повідомлення у розмірі 140,30 грн., збір за зважування вантажу у розмірі 199,10 грн., витрати за роботу МЧ по усуненню комерційної несправності у розмірі 392,91 грн., збір за зберігання вантажу у розмірі 730,60 грн. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 1 762,00 грн.
Рішення мотивовано тим, що:
- відповідач, як відправник вантажу, зобов'язаний визначити придатність рухомого складу для перевезення вантажу у комерційному відношенні;
- той факт, що на шляху прямування вагону відбулася теча вантажу, свідчить, що відповідач перед навантаженням не вжив необхідних заходів щодо запобігання просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення;
- оскільки незбереження вантажу є наслідком комерційної несправності вагона, відповідальність за це несе особа, яка завантажила продукцію у вагон;
- затримка вагону на станції Здолбунів Львівської залізниці, а також всі витрати що були понесені залізницею у зв'язку із вжиттям заходів до збереження вантажу, сталися з вини відповідача і повинні бути ним відшкодовані/
Правовими підставами задоволення заявлених вимог суд зазначив положення Статуту залізниць, Правил перевезення вантажів, Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951 року (далі-СМТС) до якої Україна долучилась 05.06.1992 року.
30.11.2018 року на виконання рішення видано судовий наказ.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.
В апеляційній скарзі зазначає на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, неповне та необ'єктивне з'ясування всіх дійсних обставин, що мають значення для справи.
Скаржник вказує на те, що:
-відповідно до Правил перевезення небезпечних вантажів залізничними дорогами (додаток 2 до Угоди МЗВС) перевізник при прийманні небезпечного вантажу до перевезення та у процесі перевезення зобов'язаний впевнитись у тому, що візуально вагон або контейнер не має явних дефектів, не протікає та не мас тріщин, належним чином обладнаний тощо;
-суд першої інстанції, аналізуючи норми законодавства, зробив висновок, що основним обов'язком перевізника є надання комерційно придатних та технічно справних вагонів, а відправник повинен перевірити придатність рухомого складу, однак позивач не підтвердив свою правову позицію та не надав належних доказів щодо невідповідності вагону № 53519179 в комерційному відношенні;
-під час розгляду справи суд першої інстанції дійшов хибного висновку, що зазори, через які відбувалась течія вантажу, старого походження та при огляді вагонів відповідач мав можливість виявити ці зазори, усунути їх, або відмовитися від подальшого їх використання, тому відповідальність за втрату, недостачу або пошкодження вантажу, що склалася внаслідок несправності рухомого складу, покладається на відповідача;
-судом першої інстанції не надано належної правової оцінки пункту 3.8 Роз'яснення Президії Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею" №04-5/601 від 29.05.2002 року, згідно параграфа 1 якого "Технічні умови розміщення та закріплення вантажів на відкритому рухомому складі" правильність розміщення та закріплення вантажів перевіряє залізниця;
-судом першої інстанції проігноровано норми статті 110 Статуту залізниць, за якою залізниця несе відповідальність за збереження вантажу з моменту прийняття його для перевезення і до моменту видачі одержувачу;
-судом не було враховано норми параграфів 5, 6 ст. 46 УМЗВС, параграфу 1 ст. 47 УМЗВС, якими встановлено, що позов може бути пред'явлений тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія. Право пред'явлення позову на підставі цієї Угоди належить тій особі, яка має право пред'явити претензію до перевізника.
Апелянт вважає, що господарським судом Дніпропетровської області під час прийняття судового рішення не враховано, що позов може бути пред'явлений тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія. Повернення відповідачем без розгляду претензії залізниці позбавляє позивача права звернутися з позовом до суду.
Просить скасувати рішення суду першої інстанції від 09.11.2018 року у даній справі, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач спростовує її доводи. Вважає оскаржуване рішення законним, обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального та процесуального права. Просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги.
Положенням ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Відповідно до ч.5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 09.08.2018 року було відкрито апеляційне провадження в порядку письмового провадження.
Указом Президента України від 29.12.2017 року № 454/2017 "Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах" ліквідовано Дніпропетровський апеляційний господарський суд та Донецький апеляційний господарський суд; утворено Центральний апеляційний господарський суд в апеляційному окрузі, що включає Дніпропетровську, Запорізьку та Кіровоградську області, з місцезнаходженням у місті Дніпрі.
03.10.2018 року розпочав роботу Центральний апеляційний господарський суд.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу.
Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.12.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Північний гірничо-збагачувальний комбінат" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2018 року у справі №904/2811/18 в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Під час апеляційного провадження позивачем надано докази зміни типу публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" на приватне акціонерне товариство "Українська залізниця" відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11.10.2018 року та надано відповідну копію Статуту позивача.
Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що Публічне акціонерне товариство "Укрзалізниця" є правонаступником Державного підприємства "Придніпровська залізниця" в особі Регіональної філії "Придніпровська залізниця".
22.12.2006 року між ДП "Придніпровська залізниця" ( далі-позивач) та ПрАТ "Північний ГЗК" (далі- відповідач) було укладено договір №ПР/ДН-2-061-555/НЮп про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.
25.12.2017 року ПрАТ "Північний ГЗК" на підставі міжнародної залізничної накладної № 47185376 зі станції Терни Придніпровської залізниці здійснив відправку вагону № 53519179 з вантажем "руда залізна агломераційна" на станцію Ганіска при Кошицах (а.с.15).
Відповідно до накладної вантажопідйомність вагону № 53519179 становить 69т, а маса нетто 68 600 кг.
В графі 20 накладної зазначено, що навантаження здійснено відправником. Відповідно до графи 21 спосіб визначення маси - на 150-тонних вагонних вагах вантажовідправником.
На шляху прямування вагону № 53519179 на станції Здолбунів Львівської залізниці під час комісійного зважування вагону працівниками станції було виявлено невідповідність даних про масу вантажу, зазначених у перевізних документах, фактичним даним. У процесі зважування було виявлено масу брутто 74 000 кг, тара вагону становить 23 850 кг, відповідно маса нетто вантажу 50 150 кг, що на 18 450 кг менше, ніж зазначено у накладній.
При огляді вантажу встановлено: навантаження гіркоподібне, над 1, 2 люками - воронка розміром 1500х1500х1500 мм., над 6,7 люками воронка 2000х2000х1500 мм. В 1, 2, 6 та 7 люках зазори розміром 25-30 мм. Теча через зазори в люках. Заходи щодо запобігання втрати вантажу відправником не вжиті.
Про виявлений факт було складено комерційний акт № 350002/169 від 27.12.2017 року, одночасно було проведено обстеження технічного стану вагону та встановлено, що вагон № 53519179 технічно справний (а.с.19).
Про затримку вагону та контрольне зважування на станцію відправлення Терни Придніпровської залізниці було направлене відповідне телеграфне повідомлення. (а.с.20).
За час знаходження вагону на станції Здолбунів Львівської залізниці було нараховано плату за користування вагонами у розмірі 80,30 грн., збір за маневрову роботу локомотива у розмірі 2 323,50 грн., збір за телеграфні повідомлення у розмірі 140,30 грн., збір за зважування вантажу у розмірі 199,10 грн., витрати за роботу МЧ по усуненню комерційної несправності у розмірі 392,91 грн., збір за зберігання вантажу у розмірі 730,60 грн., та відображено їх в акті загальної форми № 788 від 28.12.2017 року (а.с.17).
Перевезення вантажів залізничним транспортом регулюється Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 року № 457, Правилами перевезення вантажів, що на підставі цього Статуту затверджені наказом Міністерства транспорту України.
Пунктом 4 Статуту встановлено, що перевезення залізницями вантажів, пасажирів, багажу і вантажобагажу у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення, зокрема - Угодою про міжнародне залізничне вантажне сполучення від 01.11.1951року (далі-СМГС), до якої Україна долучилась 05.06.1992 року.
Відповідно до ст. 3 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Ця Угода встановлює єдині правові норми договору перевезення вантажу у прямому міжнародному залізничному сполученні та в прямому міжнародному залізнично-паромному сполученні (§ 1 ст. 3 СМГС).
За відсутності відповідних положень в цій Угоді застосовується національне законодавство тієї Сторони, в якій уповноважена особа реалізує свої права ( ст. 5 СМГС).
Порядок застосування умов цієї Угоди, а також спеціальні умови перевезень окремих видів вантажів встановлюються Правилами перевезень вантажів (додаток 1 до цієї Угоди) (§1 ст. 8 СМГС).
Відповідно до договору перевезення перевізник зобов'язується за плату перевезти ввірений йому відправником вантаж до станції призначення за маршрутом, узгодженим відправником і договірним перевізником, і видати його одержувачу (§ 1 ст. 14 СМГС).
Укладення договору перевезення підтверджується накладною (§ 3 ст. 14 СМГС).
Вагон для перевезення вантажу надає перевізник або відправник. Для перевезення надаються вагони, допущені до обігу в міжнародному сполученні (§ 6 ст. 14 СМГС).
У накладній повинні міститися такі відомості: найменування відправника і його поштову адресу; найменування одержувача і його поштову адресу; найменування договірного перевізника; найменування залізниці і станції відправлення; найменування залізниці і станції призначення; найменування прикордонних станцій переходів; найменування вантажу і його вод; номер відправки; рід упаковки; кількість місць вантажу; маса вантажу; номер вагона (контейнера), ким надано вагон для перевезення вантажу (відправником або перевізником); перелік супровідних документів, прикладених відправником до накладної; про оплату провізних платежів; кількість і знаки пломб; спосіб визначення маси вантажу; дата укладення договору перевезення (§ 1 ст. 15 СМГС).
У накладній крім відомостей, зазначених у § 1 цієї статті, у разі необхідності повинні міститися такі відомості: найменування наступних перевізників; заяви відправника, що стосуються вантажу; припортові залізничні станції і порти передачі на водний транспорт; інші відомості, передбачені Правилами перевезень вантажів (§ 2 ст. 15 СМГС).
Навантаження вантажу повинно проводитися в технічно справні, придатні для перевезення даного вантажу і очищені вагони (§ 1 ст. 19 СМГС).
Особа, яка провадить навантаження, несе відповідальність за визначення придатності вагонів для перевезення конкретного вантажу, дотримання технічних вимог щодо розміщення та кріплення вантажів у вагонах, ИТЕ і АТС, а також за всі наслідки незадовільного навантаження (§ 3 ст. 19 СМГС).
Визначення маси вантажу здійснюється у відповідності з Правилами перевезення вантажів (§ 5 ст. 19 СМГС).
Перевізник має право перевірити, чи дотримані відправником умови перевезення і чи відповідає відправка відомостям, зазначеним відправником в накладній. Перевірка проводиться в порядку, встановленому національним законодавством (§ 1 ст. 23 СМГС).
Якщо відправником не дотримано умови перевезення або відправка не відповідає відомостям, зазначеним відправником в накладній, то в порядку, передбаченому статтею 31 "Сплата провізних платежів і неустойок" і статтею 32 "Додаткові витрати, пов'язані з перевезенням вантажу" цієї Угоди, перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, викликані перевіркою і підтверджені документально (§ 2 ст. 23 СМГС).
Перевізник складає комерційний акт, якщо при перевірці вантажу під час його перевезення або видачі констатує: невідповідність найменування, маси або кількості місць вантажу відомостям, зазначеним у накладній; невідповідність маркування на місцях вантажу відомостям, зазначеним у накладній про знаках (марках) місць вантажу, станцію і залізницю призначення, одержувача, кількості місць вантажу; пошкодження (псування) вантажу; відсутність накладної або окремих її листів з даного вантажу або вантажу по даній накладній (втрата) (§ 1 ст. 29 СМГС).
Провізні платежі обчислюються за тарифами, що застосовуються перевізниками, що здійснюють перевезення (§ 1 ст. 30 СМГС).
Якщо угодою між учасниками перевезення не передбачено інше, сплата провізних платежів є обов'язком: 1) відправника - перевізникам, що беруть участь у перевезенні вантажу, за винятком перевізника, що видає вантаж за здійснюване ними перевезення; 2)одержувача - перевізнику, який видає вантаж за здійснюване ним перевезення.
Відносно неустойок діє такий же порядок (§ 1 ст. 31 СМГС).
Провізні платежі і неустойки сплачуються перевізнику в порядку, передбаченому національним законодавством держави, в якому проводиться оплата (§ 5 ст. 31 СМГС).
Перевізнику повинні бути відшкодовані всі витрати, пов'язані з перевезенням вантажу, не передбачені застосовуваними тарифами і викликані причинами, не залежними від перевізника. Дані витрати встановлюються на дату їх виникнення окремо для кожної відправки і підтверджуються відповідними документами (§ 1 ст. 32 СМГС).
Відшкодування додаткових витрат здійснюється в порядку, передбаченому статтею 31 "Сплата провізних платежів і неустойок" (§ 2 ст. 32 СМГС).
Відповідно до ст. 31 Статуту залізниця зобов'язана подавати під навантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу вагони. Придатність рухомого складу для перевезення вантажів в комерційному відношенні визначається: вагонів - відправником, якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею,
якщо завантаження здійснюється засобами залізниці; контейнерів, цистерн та бункерних напіввагонів - відправником.
Відповідно до статті 31 Статуту, залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках - продезінфіковані вагони та контейнери.
Придатність рухомого складу для перевезення вантажу в комерційному відношенні визначається: вагонів - відправником, якщо завантаження здійснюється його засобами, або залізницею, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці; контейнерів, цистерн та бункерних напіввагонів - відправником.
Виходячи із наведеного, відправник зобов'язаний визначити не технічний стан вагону, а його придатність у комерційному відношенні для перевезення конкретного вантажу у комер¬ційному відношенні.
Статтею 32 Статуту передбачено обов'язок відправника підготувати вантаж з урахуванням його схоронності під час транспортування і здійснювати навантаження з урахуванням Технічних умов.
Пунктом 5 Правил перевезення вантажів у вагонах відкритого типу, затверджених наказом Мінтрансу України від 20.08.2001 року № 542, положення якого кореспондуються зі ст. 32 Статуту встановлено, що перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов'язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов'язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення.
Уразі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення.
Колегія суддів поділяє висновок оскаржуваного рішення про те, що вантаж у вагон був завантажений саме відповідачем, як відправником, тому саме він був зобов'язаний визначити придатність рухомого складу для перевезення вантажу у комерційному відношенні. І той факт, що на шляху прямування вагону відбулася теча вантажу, свідчить про те, що відповідач перед навантаженням не вжив необхідних заходів щодо запобігання просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення.
Оскільки незбереження вантажу є наслідком комерційної несправності вагона, відповідальність за це несе особа, яка завантажила продукцію у вагон.
Доводи апелянта щодо ненадання позивачем належних письмових доказів, які б підтверджували несправність вагону у комерційному та технічному відношенні спростовується наступним:
Відповідно до частини 1 статті 129 Статуту залізниць України: обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць.
Параграфом 1 статті 29 УМЗВС визначено, що перевізник складає комерційний акт, якщо при перевірці вантажу під час його перевезення або видачі констатує:
1) невідповідність найменування, маси або кількості місць вантажу відомостям, зазначеним у накладній;
2) невідповідність маркування на місцях вантажу відомостям, зазначеним у накладній про знаках (марках) місць вантажу, станцію і залізницю призначення, одержувача, кількості місць вантажу;
3) пошкодження (псування) вантажу;
4) відсутність накладної або окремих її листів з даного вантажу або вантажу по даній накладній (втрата).
Відповідно до частини 3 статті 129 Статуту залізниця зобов'язана скласти комерційний акт, якщо вона сама виявила зазначені вище обставини або якщо про існування хоча б однієї з них заявив одержувач або відправник вантажу, багажу чи вантажобагажу.
Так, про виявлений факт невідповідності даних про масу вантажу, зазначених у перевізних документах, фактичним даним, позивачем було складено комерційний акт № 350002/169 від 27.12.2017 року, про що зазначено вище.
Є встановленим, що позовні вимоги позивача жодним чином не ґрунтувалися на стягненні плати за користування вагонами у зв'язку з технічною несправністю. Навпаки, вагон № 53519179 є цілком справним для здійснення у ньому перевезення взагалі, що підтверджується Актом загальної форми № 788 від 28.12.2017 року. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував невиконанням обов'язку відправника перевірити саме комерційний, а не технічний стан вагону.
Відтак, доводи скаржника щодо неподання позивачем доказів, які б підтверджували несправність вагону у комерційному та технічному відношенні є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
Підставою для покладання на відповідача, як відправника, відповідальності за невиконання обов'язку з перевірки справності вагону у комерційному відношенні, є комерційний акт № 350002/169 від 27.12.2017 року.
Згідно п. 28 "Правил приймання вантажів до перевезення" зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 року за № 861/5082, вантажі, завантажені відправником у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні.
Натомість, обов'язком відправника, згідно підпункту 1.11.2 пункту 1.11 Розділу 1 Правил перевезення небезпечних вантажів, затверджених Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України "Про внесення змін до наказу Міністерства транспорту України від 21,11.2000 року № 644 та Правил перевезення наливних вантажів" є визначення придатності контейнерів, цистерн, контейнерів-цистерн, бункерних піввагонів у комерційному плані для перевезення вантажу.
Пунктом 6.2. Розділу 6 цього ж Наказу визначено, що вагони і контейнери, які подаються під навантаження небезпечних вантажів, повинні бути справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від залишків вантажу і сміття, засобів кріплення, а у відповідних випадках - продезінфіковані. Придатність їх у комерційному плані визначається відправником.
Пунктом 4, 5 Правил перевезення вантажів у вагонах відкрито типу, затверджених Наказом Міністерства транспорту України від 20.08.2001 № 542 зазначено: Можливість транспортування у вагонах відкритого типу вантажів, зазначених у додатку, які містять дрібні фракції (частки, розмір яких не перевищує 13 мм), визначається відправником. Перед навантаженням вантажів, які містять дрібні фракції, відправник зобов'язаний пересвідчитися, що перевезення у наданому вагоні не призведе до втрати вантажу. Якщо втрата можлива через конструктивні зазори, відправник зобов'язаний вжити додаткових заходів щодо їх ущільнення, для чого йому залізницею надається безоплатний час користування вагонами до 30 хвилин на всю одночасно подану групу вагонів.
У разі навантаження у вагони відкритого типу вантажів, які містять дрібні фракції, відправник повинен вжити заходів щодо запобігання видуванню або просипанню дрібних часток вантажу під час перевезення, особливо у випадках навантаження вище рівня бортів вагона (із "шапкою"). Такі заходи розроблюються відправником окремо для кожного виду вантажу.
Таким чином, хибним є висновок відповідача стосовно того, що саме на залізницю, як перевізника покладаються обов'язок з визначення правильності розміщення та закріплення вантажів у вагоні.
З огляду на пункт 28 Правил приймання вантажів до перевезення, залізниця здійснює оцінку правильності закріплення вантажів лише шляхом візуального огляду вагону, перевіряючи технічний стан вагону (що було в повній мірі виконано позивачем, про що зазначено у комерційному акті).
Натомість, саме відправник повинен при огляді вагонів перевіряти їх справність у комерційному відношенні, виявляти зазори, ущільнення чи інші дефекти, а у разі виявлення - усувати їх або відмовлятися від подальшого використання вагонів.
Стосовно твердження відповідача щодо неврахування судом першої інстанції норм Параграфу 1 статті 47 Угоди про міжнародне залізничне вантажне сполучення, яким встановлений обов'язок перед зверненням до суду здійснити претензійний порядок врегулювання спору слід зазначити наступне:
Відповідно до параграфу 1 статті 47 УМЗВС позов може бути пред'явлений тільки після пред'явлення відповідної претензії і тільки до того перевізника, до якого була пред'явлена претензія. Право пред'явлення позову на підставі цієї Угоди належить тій особі, яка має право пред'явити претензію до перевізника.
Відповідно до параграфу 5 статті 46 УМЗВС претезедавець зобов'язаний додати до претензії документи, що обґрунтовують претензію, зазначені в Правилах перевезень вантажів. Накладна і комерційний акт прикладаються в оригіналах.
З аналізу вищевказаної норми, а також з аналізу норм статей 29, 30 УМЗВС вбачається, що обов'язок пред'явлення претензії застосовується у випадку наявності спору, який виникає у відношенні особи до перевізника, а не навпаки, як у даній справі.
Відтак, зазначені норми не підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Отже, судом першої інстанції встановлено і апелянтом не спростовано, що затримка вагону на станції Здолбунів Львівської залізниці, а також всі витрати що були понесені залізницею у зв'язку із вжиттям заходів до збереження вантажу, сталися з вини відповідача і повинні бути ним відшкодовані.
Згідно наданого позивачем розрахунку відповідачу було нараховано плату за користування вагонами у розмірі 80,30 грн., збір за маневрову роботу локомотива у розмірі 2 323,50 грн., збір за телеграфні повідомлення у розмірі 140,30 грн., збір за зважування вантажу у розмірі 199,10 грн., витрати за роботу МЧ по усуненню комерційної несправності у розмірі 392,91 грн., збір за зберігання вантажу у розмірі 730,60 грн.
З урахуванням обґрунтованості позову, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про задоволення у заявлених вимог у повному обсязі.
Відповідно до ст. ст. 73,74,76,77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона належними та допустимими доказами повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Колегія суддів дійшла висновку, що апелянт не спростував висновки оскаржуваного рішення, апеляційна скарга є не доведеною та не підлягає задоволенню.
Відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд апеляційної скарги слід покласти на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 269, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 09.11.2018 року у справі №904/2811/18 залишити без змін.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги на рішення суду покласти на Приватне акціонерне товариство "Північний гірничо-збагачувальний комбінат".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: Т.А.Верхогляд
Суддя: Л.М. Білецька
Суддя: А.Є. Чередко