проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"28" травня 2019 р. Справа № 905/2403/18
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Пелипенко Н.М.
за участю секретаря Кохан Ю.В.
за участю представників сторін:
від позивача - Драпак Е.О.
від відповідача - Наливай О.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тимофєєвої Наталії Павлівни (вх. №1091 Д/3)
на рішення господарського суду Донецької області від 05.03.2019 року у справі №905/2403/18, ухвалене в приміщенні господарського суду Донецької області (суддя Бокова Ю.В.), повний текст якого складено 06.03.2019 року
за позовом Маріупольської міської ради, м. Маріуполь, Донецька область
до Фізичної особи - підприємця Тимофєєвої Наталії Павлівни, м. Маріуполь, Донецька область
про стягнення внеску за договором щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою № 348-001 від 01.12.2016 в сумі 60648, 00 грн. та пені в розмірі 9140,40 грн.,-
В грудні 2018 року Маріупольська міська рада звернулась до Господарського суду Донецької області з позовом до Фізичної особи-підприємця Тимофєєвої Наталі Павлівни про стягнення внеску за договором щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою № 348-001 від 01.12.2016 в сумі 60648, 00 грн. та пені в розмірі 9140,40 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач послався на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою № 348-001 від 01.12.2016 в частині своєчасної плати за пайову участь (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполь, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 60648,00 грн. та позивачем нарахована пеня в розмірі 9140,40 грн.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 05.03.2019 по справі №905/2403/18 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Тимофєєвої Наталі Павлівни на користь Маріупольської міської ради основну заборгованість в сумі 27797,00 грн., пеню в сумі 237,77 грн., судовий збір в сумі 707,81 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення обґрунтоване тим, що вимога позивача про стягнення заборгованості за пайовою участю підлягає частковому задоволенню, у розмірі 27797,00 грн. та в обсязі, встановленому договором. Що стосується вимог позивача про стягнення пені, суд першої інстанції дійшов висновку, що розрахунок пені здійснений позивачем за період з 12 грудня 2017р. по 12 грудня 2018р., тобто без врахування спеціальної позовної давності в один рік, тому за висновками суду належним періодом нарахування пені є період з 18 грудня 2017 року по 12 травня 2017 року.
Судом здійснено перерахунок пені з урахуванням приписів чинного законодавства та з урахуванням доказів наданих до матеріалів справи, встановлено, що її розмір за вказаний період дорівнює 237,77 грн., які підлягають стягненню в межах цієї справи.
Відповідачем на дане рішення подано апеляційну скаргу, в якій скаржник вважає, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права, оскільки не враховано, що умови договору щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою № 348-001 від 01.12.2016 щодо встановлення тимчасової споруди виконані не були, а пайова участь відповідно до договору повинна сплачуватися саме за користування об'єктами благоустрою. Скаржник стверджує, що з січня 2016 року він перебував у важкому матеріальному стані, а тому тимчасову споруду не встановлював за вказаною у договорі адресою та нікого користування об'єктом благоустрою не здійснював. Також заявник апеляційної скарги вважає, що договір було розірвано на підставі пункту 3.4. договору, у зв'язку із двомісячною несплатою пайової участі, а саме з 11.02.2017, тому пайова участь за користування об'єктом благоустрою не сплачувалася у зв'язку з тим, що користування не відбувалося.
Таким чином, висновки суду першої інстанції щодо стягнення пайової участі в розмірі 28044,00 грн. є невірними. Крім того, в порушення приписів ст. 80 ГПК України судом першої інстанції було взято до уваги доказ (акт виїзного обстеження від 06.02.2019) який не було подано позивачем разом з позовом, окрім того його було складено вже після подання позовної заяви та відкриття провадження по справі, а при надані цього доказу до суду його не було направлено на адресу відповідача, що судом не було перевірено. При складанні акту виїзного обстеження від 06.02.2019 відповідач не був присутній і вважає, що зафіксований в акті обстеження факт встановлення відповідачем тимчасової споруди за відповідною адресою не відповідає дійсності, оскільки така споруда відповідачем не була встановлена.
Відповідач також вважає, що нарахування пені є взагалі невірним і безпідставним, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції у даній справі в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2019 для розгляду справи №905/2403/18 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Пелипенко Н.М., суддя Медуниця О.Є.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 05.04.2019 відкрито провадження у справі № 905/2403/18.
15.04.2019 апеляційним судом від Маріупольської міської ради отримано відзив на апеляційну скаргу (вх. № 3791), в якому позивач просить скасувати рішення Господарського суду Донецької області від 05.03.2019 по справі № 905/2403/18 повністю та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову, як таке, що ухвалене судом з порушенням норм матеріального права та приєднати до матеріалів справи додаткові докази (копію паспорту прив'язки № 32 від 14.04.2017 та доказ отримання його відповідачкою) та вважати їх неподання суду першої інстанції таким, що відбулося з поважних причин, дослідити ці докази та надати їм відповідну правову оцінку, оскільки позивач зацікавлений у неупередженому розгляді справи з дослідженням усіх її обставин (а.с. 146-161).
Розпорядженням керівника апарату Східного апеляційного господарського суду від 18.04.2019 у зв'язку з перебуванням у період з 15.04.2019 по 19.04.2019 на навчанні та знаходженням у період з 22.04.2019 по 26.04.2019 у відпустці судді Пелипенко Н.М., яка входить до складу колегії суддів, призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 905/2403/18.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2019 для розгляду справи № 905/2403/18 сформовано склад колегії суддів Східного апеляційного господарського суду: головуючий суддя Барбашова С.В., суддя Медуниця О.Є., суддя Пушай В.І.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.04.2019 справу №905/2403/18 призначено до розгляду на 14.05.2019 о 15:00 год.
Відповідно до ухвали Східного апеляційного господарського суду від 07.05.2019 судове засідання по даній справі було призначено в режимі відеоконференції.
У зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Пушай В.І., відповідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.05.2019 для розгляду справи № 905/2403/18 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді Барбашової С.В., судді Медуниці О.Є., судді Пелипенко Н.М.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 14.05.2019 року по даній справі оголошено перерву у судовому засіданні до 28 травня 2019 р. о 12:30 год, та задоволено усне клопотання представника позивача про проведення судового засідання 28.05.2019р. о 12:30 в режимі відеоконференції, проведення якої доручено провести Донецькому апеляційному суду забезпечити її проведення.
У судовому засіданні 28.05.2019 відповідач підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі та просив суд її задовольнити у повному обсязі, рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким у позовних вимогах відмовити.
У судовому засіданні 28.05.2019 представник позивача, проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив рішення Господарського суду Донецької області від 05.03.2019 року по справі №905/2403/18 скасувати повністю та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.
Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши позивача та відповідача, розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.
Відповідно до відомостей з ЄДРПОУ Маріупольська міська рада є органом місцевого самоврядування, ідентифікаційний код 33852448 (а.с. 27).
Відповідно до виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Тимофєєва Наталя Петрівна має статус фізичної особи-підприємця, код 3100302540 (а.с. 28).
10 листопада 2016 року Фізичною особою-підприємцем Тимофєєвою Н.П., на ім'я Голови Комісії з питань користування об'єктами благоустрою на території м.Маріуполя Маріупольської міської ради було надано заяву про користування об'єктами благоустрою, з якої вбачається, що відповідач просить розглянути можливість користування об'єктами благоустрою в місці розміщення тимчасової споруди на бул. Шевченко, на земельній ділянці Ц п-з 047 (а.с. 13).
1 грудня 2016 року між позивачем та відповідачем укладений Договір щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою за № 348-001 від 01.12.2016р. (далі- Договір) (а.с. 12).
Відповідно до п. 1.1. Договору відповідач висловив намір розташувати на території м. Маріуполь тимчасову споруду для здійснення підприємницької діяльності, за адресою: бул. Шевченка (№ Ц п-з 047) в Центральному районі м. Маріуполя, для торгівлі (хлібобулочними виробами), що є власністю відповідача та погоджується на пайову участь (внесок) у користуванні об'єктів благоустрою м. Маріуполь, які будуть використані (задіяні) для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності.
За умовами договору площа об'єктів благоустрою м. Маріуполь, за використання яких здійснюється плата (внесок) за пайову участь в користуванні об'єктів благоустрою, складає 19 квадратних метрів.
Пунктами 1.3, 2.1.1 Договору сторони врегулювали зобов'язання відповідача прийняти участь у пайової участі (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м.Маріуполь та перерахувати на рахунок позивача кошти на їх утримання з призначення платежу: плата за пайову участь (внесок) в користуванні об'єктом благоустрою м.Маріуполь.
Розмір пайової участі (внеску) в користуванні об'єктами благоустрою м.Маріуполь з розрахунку на рік сторони встановили на рівні 30 324 грн., із визначенням щомісячного розміру пайової участі (внеску) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполя на рівні 133 грн. за один квадратний метр площі об'єктів благоустрою, які будуть використані (задіяні) для розміщення тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності (п.1.4).
Згідно з п. 1.5. Договору плата за пайову участь (внесок) в користуванні об'єктами благоустрою м. Маріуполь здійснюється відповідачем: при розрахунку єдиним платежем - протягом двадцяті календарних днів після підписання Договору, при розрахунку рівномірно протягом року - до 10 числа місяця, наступного за звітним.
У відповідності до п. 3.2 договору сторони врегулювали відповідальність відповідача за несвоєчасну сплату внеску, передбаченого у розділі 1 Договору, у вигляді пені у розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати від суми несплаченого платежу.
Також учасники договірних відносин зазначили, що у разі двомісячної несплати пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою Договір розривається в односторонньому порядку (п.3.4).
Сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 1 грудня 2016 року до 1 грудня 2017 року (п.4.1,4.3). Відповідно до п. 4.2. Договору строк дії договору щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою - один рік та продовжується автоматично на строк один рік за відсутності підтверджених фактів систематичного (більше трьох) порушення протягом останнього календарного року.
Згідно із п. 5.2 договору сторони встановили право для кожного учасника договору на його розірвання з повідомленням іншої сторони за 30 календарних днів. Сторони визначили, що одностороння зміна умов або одностороння відмова від договору неприпустима, крім випадків, передбачених Положенням про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності (п.5.3). У разі припинення діяльності або відмови у розміщенні тимчасової споруди для здійснення підприємницької діяльності пайовий внесок не повертається.
Договір підписаний двома сторонами та скріплений печатками у встановленому законом порядку.
11 грудня 2018 року позивач звернувся до відповідача з вимогою №26.6.5-69094-26.6.5.2 про погашення заборгованості, проте зазначена вимога залишилася без відповіді (а.с. 18).
Зазначене вище стало підставою для звернення Маріупольської міської ради з позовом до Господарського суду Донецької області.
Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України.
За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Статтею 629 Цивільного кодексу України констатовано що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до компетенції міських рад відноситься встановлення відповідно до законодавства правил з питань благоустрою території населеного пункту, забезпечення в ньому чистоти і порядку, торгівлі на ринках, додержання тиші в громадських місцях, за порушення яких передбачено адміністративну відповідальність. Згідно із ст.40 зазначеного Закону, виконавчі органи забезпечують організацію благоустрою населених пунктів, залучення на договірних засадах з цією метою коштів, трудових і матеріально-технічних ресурсів підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності, а також населення; здійснення контролю за станом благоустрою населених пунктів, організації озеленення, охорони зелених насаджень і водойм, створення місць відпочинку громадян.
Згідно із ст. 28 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» розміщення малих архітектурних форм та тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності здійснюється відповідно до Закону України "Про благоустрій населених пунктів" та Порядку розміщення тимчасових споруд для провадження підприємницької діяльності, затвердженому Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України 21.10.2011 N 244.
Згідно із ст. 15 Закону України "Про благоустрій населених пунктів" власник тимчасової споруди торговельного, побутового, соціально-культурного чи іншого призначення, розташованої на території об'єкта благоустрою державної та комунальної власності, зобов'язаний забезпечити належне утримання прилеглої до тимчасової споруди території або може брати пайову участь в утриманні цього об'єкта благоустрою на умовах договору, укладеного із підприємством або балансоутримувачем. Фінансування заходів з благоустрою населених пунктів, утримання та ремонт об'єктів благоустрою здійснюється за рахунок коштів їх власників або користувачів, якщо це передбачено умовами відповідних договорів, а також за рахунок пайових внесків власників тимчасових споруд, розміщених на території об'єкта благоустрою, інших передбачених законом джерел фінансування (ст. 36 зазначеного Закону).
Таким чином, доводи скаржника про те, що користування об'єктом благоустрою не відбувалося, а тому пайова участь за користування об'єктом благоустрою не повинна була нараховуватися є не обґрунтованими.
На виконання приписів Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» 28 вересня 2016 року Маріупольською міською радою рішенням від 28.09.2016 р. №7/11-729 затверджено «Положення про порядок розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності». За змістом вказаного Положення, діючого на час підписання між сторонами спірного договору, порядок користування об'єктом благоустрою передбачав подання суб'єктом господарювання відповідної заяви до Комісії з питань користування об'єктами благоустрою на території м. Маріуполя. Як свідчать матеріли справи, відповідач звернулася з такою заявою 10 листопада 2016 року (а.с. 13).
За змістом п.п. 3.6, 3.7 вказаного Положення, після прийняття відповідного рішення , протягом 15 робочих днів суб'єкту господарювання пропонується підписати договір щодо пайової участі в користуванні об'єктами благоустрою за типовою формою наведеною в додатку 5 до Положення та зберігається за останнім право відмовитися від укладання договору.
В матеріалах справи відсутні докази щодо визнання зазначеного рішення Ради незаконним та нечинним, тому суд апеляційної інстанції приймає його при розгляді даної справи.
У відповідності до зазначеного Положення, розміщенню тимчасової споруди передує укладання договору про пайову участь в користуванні об'єктом благоустрою, залишаючи за суб'єктом підприємницької діяльності право розмістити тимчасову споруду протягом строку дії договору.
Як зазначають сторони спірних відносин, ними 1 грудня 2016 року був укладений договір № 356-001 щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою. Оскільки сторонами не доведено іншого суд виходить з того, що при підписанні договору сторони діяли вільно.
Відповідно до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно із ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Таке імперативне врегулювання договірних відносин, усуває будь-які сумніви щодо юридичного значення умов договору: вони є юридично обов'язковими, гарантують право учасникам договірних відносин бути впевненими в тому, що кожна із сторін має виконувати умови договору належним чином, а цивільні права, що ґрунтуються на його умовах, підлягають захисту в тій же мірі і в той же спосіб, що і права, які прямо передбачені актами цивільного законодавства або випливають із них.
Виходячи з умов договору щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою, скаржник погодився з усіма наслідками, які можуть настати у разі невиконання зобов'язань за Договором. Не обмежуючись строком розміщення тимчасової споруди, відповідач висловив намір її розмістити протягом строку дії договору про пайову участь та сплатити позивачеві 27 797, 00 грн., які можливо внести одним платежем або рівними частинами протягом 12 місяців.
Відповідачем не надано доказів, що він ініціював розірвання договору в порядку п. 5.2, або відмовлявся від розміщення тимчасової споруди, або припиняв підприємницьку діяльність, або ініціював розірвання договору в порядку ст. ст.651, 652 Цивільного кодексу України. Таким чином, позивач, протягом строку дії договору мав обґрунтовані очікування на отримання грошових коштів від відповідача, який в будь-який час протягом строку дії договору може розмістити тимчасову споруду на земельної ділянці об'єкту благоустрою.
Скаржник також посилається на те, що його фінансове становище погіршилося у зв'язку із запровадженням у 2014 році антитерористичної операції на території Донецької області, що стало причиною нерозміщення ним тимчасових споруд за спірним договором. Проте, спірні відносини виникли між сторонами наприкінці 2016 року та відповідач не довів об'єктивних обставин, з яких він уклав договір про пайову участь, в умовах заздалегідь відомої неспроможності на його виконання.
У зв'язку з викладеним, суд відхиляє доводи скаржника про обґрунтованість невиконання ним зобов'язань за договором через запровадження антитерористичної операції та нерозміщення запланованих тимчасових споруд.
В апеляційній скарзі відповідач посилається також на те, що договір є розірваним з підстав, передбачених п. 3.4 Договору.
Відповідно до п.3.4 Договору сторони передбачили можливість розірвання договору в односторонньому порядку у випадку двомісячної несплати пайового внеску. Згідно із ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.
Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
В даній справі доказів ініціювання будь-яким учасником спірних відносин розірвання договору згідно із п.3.4. немає. Отже, виходячи з викладеного, колегія суддів відхиляє доводи скаржника про припинення договору на підставі п. 3.4 договору.
Суд першої інстанції задовольняючи частково позовні вимоги про стягнення заборгованості за пайовою участю у розмірі 27 797, 00 грн саме в межах дії договору, оскільки систематичне порушення будь-якою стороною умов унеможливлює його продовження, відповідно дія договору припиняється за строком 1 грудня 2017 року.
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Згідно ч.7 ст.180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до частини 1 ст.631Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач не мав право нараховувати після 1 грудня 2017 по 12 грудня 2018 внески щодо пайової участі в користуванні об'єктом благоустрою, оскільки сторони погодили п.1.5 договору щодо строків оплати внеску за договором №348-001 від 01.12.2016.
Також, суд відхиляє посилання скаржника, на те, що оскільки користування об'єктом благоустрою не відбувалося, підстав для нарахування такого внеску не було, оскільки дане твердження спростовується наявними в матеріалах справи доказами.
Позивачем було заявлено про стягнення з відповідача за порушення строків оплати внесків за договором пені у сумі 9 140,40 грн. в порядку п.3.2 договору №348-001 від 01.12.2016 року, відповідно до якого у випадку несвоєчасної оплати внесків замовник сплачує пеню в розмірі 120 відсотків облікової ставки НБУ за кожен день прострочення сплати від суми несплаченого платежу.
Відповідно до наданого розрахунку, позивач просив стягнути пеню в розмірі 9140, 40 за період з 11.01.2017 по 12.12.2018 (а.с. 17).
Відповідачем в суді першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строків позовної давності, яке було судом враховано при перерахунку розміру пені та враховано встановлений факт припинення договору з 01.12.2017 року.
Згідно ч. 2 п.1 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивач звернувся з позовом, в тому числі з вимогами щодо стягнення пені, до суду 17.12.2018р. (згідно штампу на позовній заяві).
Відповідно до ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.
Як вбачається з матеріалів справи, розрахунок пені здійснений позивачем за період з 12 грудня 2017р. по 12 грудня 2018р., тобто позивачем визначений період нарахування пені без врахування спеціальної позовної давності в один рік.
За висновками місцевого господарського суду, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, належним періодом нарахування пені є період з 18 грудня 2017 року по 12 травня 2017 року в розмірі 237, 77 грн, оскільки базою для обрахування є сума основного боргу в розмірі 27 797,00 грн, розрахована судом саме в межах дії договору №348-001 від 01.12.2016р.
Таким чином, за висновком суду першої інстанції, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню в сумі 237,77 грн.
Щодо тверджень скаржника про безпідставність прийняття судом першої інстанції акту від 08.02.2018р., не спростовують обґрунтованості висновку суду про часткове задоволення позову, оскільки при розгляді даної справи в суді першої інстанції було здійснено оцінку доказів у їх сукупності, де вказаний акт був лише одним із доказів, та встановлення факту правомірності вимог позивача було здійснено на підставі договору в цілому.
Крім того, у відзиві (вх.№3791 від 15.04.2019) позивачем завлено клопотання про долучення до матеріалів справи документів, в якому позивач просив дослідити та надати правову оцінку доказам, які не були долучені в суді першої інстанції.
Проте зазначене у відзиві клопотання залишається судом без розгляду, оскільки воно не було заявлено при розгляді судом першої інстанції. Крім того відповідач не обґрунтував у клопотанні причини неподання зазначених доказів до суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 5 ст. 269 ГПК України, у суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Таким чином, висновок суду про часткове задоволення позову суд апеляційної інстанції вважає правомірним та таким, що відповідає обставинам справи.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок місцевого господарського суду, тому підстав для її задоволення не має, оскаржуване рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому повинно бути залишено без змін.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Тимофєєвої Наталії Павлівни на рішення Господарського суду Донецької області від 05.03.2019 по справі №905/2403/18 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 05.03.2019 по справі №905/2403/18 без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Східний апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 03.06.2019
Головуючий суддя С.В. Барбашова
Суддя О.Є. Медуниця
Суддя Н.М. Пелипенко