вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" травня 2019 р. Справа№ 910/9691/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Суліма В.В.
Пономаренка Є.Ю.
за участю секретаря судового засідання Куценко К.Л.,
за участю представників згідно з протоколом судового засідання від 27.05.2019
за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК АЛЬБУС»
на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2018 (повне рішення складене 28.11.2018)
у справі № 910/9691/18 (суддя - Літвінова М.Є.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фірма «Константа»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК АЛЬБУС»
про повернення нежитлового приміщення шляхом виселення,
Розглянувши справу в порядку ст. 269, 270 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), Північний апеляційний господарський суд,
1. Короткий зміст заявлених вимог та рух справи
У липні 2018 Товариство з обмеженою відповідальністю Фірма «Константа» (далі - ТОВ Фірма «Константа») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК АЛЬБУС» (далі - ТОВ «ТК АЛЬБУС») про виселення відповідача з нежилого приміщення (будинку), розташованого за адресою: 02139, м. Київ, вул. Хорива, буд. 29-А, загальною площею 454, 4 кв. м. та зобов'язання відповідача передати позивачу вказане нежиле приміщення (будинок).
Позовні вимоги про виселення та зобов'язання повернути майно обґрунтовані тим, що на підставі договору № 5-2014 від 15.06.2015 він передав відповідачу в оренду нежиле приміщення (будинок), розташоване за адресою: 02139, м. Київ, вул. Хорива, буд. 29-А, загальною площею 454, 4 кв. м. Проте, під час дії договору відповідач неодноразово порушував його умови, а після закінчення строку дії договору, а саме 16.12.2017, не повернув орендоване приміщення позивачу, чим порушив права позивача на вільне володіння та користування своїм майном. У зв'язку з цим, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.11.2018 позовні вимоги ТОВ Фірма «Константа» задоволено в повному обсязі. Виселено ТОВ «ТК АЛЬБУС» з нежилого приміщення (будинку), розташованого за адресою: 02139, місто Київ , вулиця Хорива, будинок 29-А, загальною площею 454, 4 кв. м. Зобов'язано ТОВ «ТК АЛЬБУС» передати ТОВ Фірма «Константа» нежиле приміщення (будинок) за адресою: 02139, місто Київ , вулиця Хорива, будинок 29-А, загальною площею 454, 4 кв. м. Стягнуто з ТОВ «ТК АЛЬБУС» на користь ТОВ Фірма «Константа» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 524 грн.
Рішення обґрунтовано тим, що строк оренди встановлено договором з 01.07.2015 по 16.12.2017 включно (пункт 4.1. договору). Суд прийняв до уваги екземпляр договору позивача з огляду на наявність двох підписів на кожному аркуші договору та не розглядав договір (примірник) відповідача, оскільки його текст є відмінним від наданого позивачем, а відповідні підписи сторін на кожному з аркушів - відсутні.
Так, позивач 09.08.2017 направив на адресу відповідача лист № 08-09/17 від 08.08.2017 з проханням надати доступ до орендованого майна з метою здійснення контролю за його використанням, систем водопостачання та водовідведення, систем опалення та електропостачання, а також лист № 08-09/17 від 08.08.2017 з вимогою підписати та повернути акти приймання-передачі. Проте, вказана вимога була залишена без задоволення відповідачем.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що враховуючи наявність заперечень орендодавця (позивача) щодо продовження строку дії договору, дію останнього було припинено 16.12.2017 року, що кореспондується з обов'язком орендаря повернути таке майно.
3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду
У січні 2019 року ТОВ «ТК АЛЬБУС» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2018 та ухвалити нове - про відмову в позові. Також скаржник просив покласти на позивача судові витрати.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.02.2019 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «ТК АЛЬБУС», встановлено учасникам справи строк для подачі відзивів, заперечень та заяв. Справу призначено до розгляду на 18.03.2019.
Справа розглядалася різними складами суду.
18.03.2019 у судовому засіданні оголошено перерву до 15.04.2019.
Ухвалою суду апеляційної інстанції від 15.04.2019 розгляд справи відкладався до 15.05.2019.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.05.2019 у задоволенні заяви ТОВ «ТК АЛЬБУС» про забезпечення позову відмовлено.
Також 15.05.2019 в судовому засіданні було оголошено перерву до 27.05.2019.
15.05.2019 на адресу суду апеляційної інстанції від скаржника надійшло клопотання про призначення судової експертизи стосовно ідентичності підписів на договорі оренди та підтвердження виконання умов договору.
Від позивача надійшло заперечення проти призначення експертизи, яке мотивовано, зокрема тим, що скаржник мав право заявити таке клопотання у суді першої інстанції та необґрунтованістю поданої заяви.
За приписами ч. 1, 2, 3 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заявляючи клопотання про призначення експертизи, скаржник обґрунтовує заявлення відповідного клопотання тим, що не мав обох примірників договорів, зверненням до суду першої інстанції з клопотанням про витребування доказів, сподіванням на огляд оригіналів та обов'язком доведення своїх вимог саме позивачем. Як вбачається з матеріалів справи, скаржник був обізнаний про розгляд справи в суді першої інстанції, його представник приймав участь в судових засіданнях, до суду подавалися процесуальні документи.
Згідно ч. 3, 8 ст. 80 ГПК України відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Водночас, неможливості подачі висновку експертизи самостійно до суду першої інстанції або заявлення відповідного клопотання про призначення експертизи до суду першої інстанції, скаржником не наведено. Відповідного клопотання не заявлялося скаржником при зверненні з апеляційною скаргою та в строк, визначений судом для подачі всіх заяв та клопотань його подано не було.
Відповідно до ст. 113 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом.
За приписами ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин, подача скаржником заяви про призначення експертизи було здійснено з порушенням строку на відповідне звернення без заявлення клопотання про поновлення строку для такого звернення в розумінні ст. 119 ГПК України, у зв'язку з чим вказану заяву залишено без розгляду на підставі ст. 118, 207, 258, ч. 3 ст. 269 ГПК України.
Крім того, 27.05.2019 на адресу суду апеляційної інстанції від скаржника надійшло клопотання про оголошення перерви для отримання висновку КНІДСЕ, однак жодних доказів на підтвердження факту звернення за таким висновком заявником не надано, а також не визначено навіть приблизний термін, який необхідно стороні.
Враховуючи викладене та обмеженість процесуального строку розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відсутність належних доказів, передбачених ст. 73, 76, 77, 79 ГПК України, на підтвердження факту звернення за відповідним висновком, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що таке клопотання є необґрунтованим та не може бути задоволено.
Також скаржником було подано клопотання про витребування доказів, а саме: оригіналу договору оренди та додатків до нього. Вказане клопотання фактично задоволено судом, зокрема, оригінали документів, що стосуються предмету спору, витребовувалися судом ухвалами від 12.02.2019, 15.05.2019.
У судове засідання 27.05.2019 з'явилися представники сторін - позивача та відповідача. Зокрема, представник відповідача в судових засіданнях (15.05.2019, 27.05.2019) надав власний примірник договору № 5-2014 оренди нежитлового приміщення від 15.06.2015.
В судовому засіданні 27.05.2019 представник позивача надав оригінал свого примірника договору № 5-2014 оренди нежитлового приміщення від 15.06.2015, який не містив підписів на кожній сторінці договору та його редакція не відповідає поданим до суду першої інстанції двом примірникам договору, копії яких залучені до матеріалів справи. Також представники позивача проти доводів апеляційної скарги заперечили та просили відмовити в її задоволені.
Представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати.
4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів, зміст заперечень на відзиви
ТОВ «ТК АЛЬБУС» в апеляційній скарзі не погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на таке.
Скаржник зазначає, що позивач є неналежним суб'єктом звернення з даним позовом, оскільки він не є власником приміщення, яке було передано в оренду. Таким правом, на думку скаржника, наділений лише власник.
Також скаржник вказав, що позивач посилається на неіснуючі умови договору та домовленості. При цьому, в укладеному між сторонами договорі, наявному у відповідача, відображені інші істотні умови, на яких сторони будували свої правовідносини. Товариство вважає, що таке могло відбутися через тривалі переговори та погодження умов договору. При цьому, заявник стверджує, що між сторонами вчинено правочин у письмовій формі - договір № 5-2014 від 15.06.2015.
Скаржник звертає увагу, зокрема, на таку істотну умову договору, яка входить в предмет дослідження по даному спору: строк його дії, а саме, за примірником договору відповідача строк дії договору з 01.07.2015 по 01.06.2018.
Додатково скаржник звертає увагу на те, що у нього відсутня заборгованість перед позивачем за договором оренди та ним справно сплачувалися комунальні платежі.
5. Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу
01.03.2019 на адресу суду апеляційної інстанції від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ Фірма «КОНСТАНТА» просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги з таких підстав.
Позивач вважає безпідставними посилання скаржника на відсутність оцінки суду першої інстанції про те, що ТОВ Фірма «КОНСТАНТА» не мало права на звернення з відповідним позовом, оскільки така оцінка була надана судом. До того ж, позивач стверджує, що така позиція скаржника є помилковою, оскільки повноваження на передачу майна в оренду відповідачем визнаються.
Також позивач наполягає на ідентичності свого примірника договору, про що, на його думку, судом першої інстанції зроблено вірний висновок, виходячи з наявності підписів сторін на кожному аркуші договору, наявність яких на примірнику скаржника відсутня.
Крім того, позивач вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що договір оренди припинився у зв'язку із закінченням терміну, на який його було укладено, а не у зв'язку з його розірванням.
6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції
Як правильно з'ясовано судом першої інстанції, 15.06.2015 між позивачем (орендодавець) та відповідачем (орендар) було укладено договір № 5-2014 оренди нежитлового приміщення (далі - договір), відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає за плату в тимчасове користування нежиле приміщення площею 454, 4 кв. м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Хорива, буд. 29-А.
Наявність договірних відносин із передачі в оренду вказаного вище приміщення сторонами не заперечувалося ані в суді першої інстанції, ані в суді апеляційної інстанції.
За результатами перегляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що суд першої інстанції здійснив оцінку доказів, зокрема договору № 5-2014 оренди нежитлового приміщення з порушенням ст. 76 - 79, 86, 91 ГПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 91 ГПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
В силу ч. 5, 6 ст. 91 ГПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
З матеріалів справи вбачається, що позивач, звертаючись з даним позовом, долучив до позовної заяви копію договору № 5-2014 оренди нежитлового приміщення від 15.06.2015. Вказана копія договору складалася з трьох аркушів, кожен з яких скріплено підписами). При цьому, суд звертає увагу, що другий аркуш копії договору закінчується на п. 6.4.8., а третій аркуш починається з п. 10.4. (наявний тільки один цей пункт) та містить реквізити сторін з підписами представників та відтиском печатки тільки орендаря (ТОВ «ТК АЛЬБУС»). В матеріалах справи наявний і інший примірник договору (копія), наданий позивачем, який не відповідає первісно поданому примірнику.
Подаючи відзив на апеляційну скаргу, ТОВ «ТК АЛЬБУС» долучив свій примірник договору № 5-2014 оренди нежитлового приміщення від 15.06.2015 (копія), який складається з п'яти аркушів. Аркуші указаного примірника не містять підписів, однак останній аркуш містить підписи та печатки сторін.
Фактично сторони надали суду першої інстанції різні примірники договору оренди.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що оглянув наданий позивачем оригінал договору оренди та дійшов висновку про його належність з огляду на наявність підписів представників сторін на кожному аркуші.
Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за приписами ст. 77, 78 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду - є судовою експертизою. Судовими експертами можуть бути особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. (ст. 1, 10 Закону України «Про судову експертизу»).
Враховуючи невідповідність наданих сторонами договорів та необхідністю знань для надання висновку з досліджуваних питань, висновок суду першої інстанції про прийняття примірників договору позивача та можливість ідентифікації підписів на примірнику позивача, як підписів сторін (при заперечені відповідач про оригінальність договору), слід визнати передчасним.
При цьому, на вимогу суду апеляційної інстанції позивачем в судовому засіданні 2705.2019 було надано наявний у нього оригінал (примірник) договору № 5-2014 оренди нежитлових приміщень від 15.06.2015, який складається з чотирьох аркушів без підписів сторін на кожному аркуші. Останній аркуш договору скріплено підписами та печатками сторін. На питання суду щодо невідповідності наданого оригіналу примірника екземпляру, доданому до позову, позивач повідомив, що такий (перший) примірник (з підписами сторін) знищено (не зберігся) і він не може бути наданий суду.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції, враховуючи приписи ст. 73, 74, 76 - 79, 86, 91, ч. 3 ст. 269 ГПК України та невідповідність всіх наданих позивачем примірників договору оренди один одному, вважає необґрунтованим висновок суду першої інстанції про прийняття наданого позивачем тексту договору оренди як належного та достовірного доказу. Такий доказ не береться судом до уваги.
Тому Північний апеляційний господарський суд не бере до уваги наявні в матеріалах справи примірники договору, а саме: том 1, а.с. 19-21, 240 - 245, дві копії договорів, оскільки 27.05.2019 в судовому засіданні представниками позивача не надано оригінали таких договорів. Суд 27.05.2019 в судовому засіданні залучив поданий позивачем «примірник його оригіналу договору» до матеріалів справи на підтвердження факту огляду саме такого екземпляра (а не як належного доказу).
Водночас, суд апеляційної інстанції враховує те, що скаржником, як в суді першої інстанції (при подачі відзиву), так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції (в судових засіданнях 15.05.2019, 27.05.2019) надавався (оригінал на огляд) та долучив один і той самий екземпляр договору. А тому такий доказ, на підтвердження договірних відносин між сторонами, визнається достатнім та належним доказом в розумінні ст. 73, 74, 76 - 79, 86 ГПК України та приймається судом до розгляду. Представники позивача в судовому засіданні 27.05.2019 зазначили, що не можуть за вищенаведених обставин спростувати підписання договору саме в редакції відповідача, проти проведення експертизи заперечували.
Тому судом береться до уваги договір № 5-2014 оренди нежитлових приміщень від 15.06.2015 в редакції відповідача, який в установленому процесуальним законом порядку було долучено до відзиву в суді першої інстанції та оригінали якого оглянуто судом апеляційної інстанції. Саме в частині цього мотивувальна частина рішення суду першої інстанції підлягає зміні, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.
Згідно з п. 1.2. договору приміщення належать орендодавцеві на підставі рішення загальних зборів засновників і право здачі в оренду внесено в статут орендодавця.
Суд першої інстанції встановив, що на виконання умов договору позивач передав відповідачу в оренду нежиле приміщення площею 454, 4 кв. м., розташоване за адресою: м. Київ, вул. Хорива, буд. 29-А, що підтверджується актом приймання-передачі орендованої площі № 1 від 01.07.2015.
Водночас відповідно до п. 4.1. договору строк оренди встановлюється з 01.07.2015 по 01.06.2018 включно.
Пунктом 4.2. (пп. 4.2.1., 4.2.2.) договору сторони узгодили, що строк оренди може бути продовжено за домовленістю сторін шляхом укладення додаткової угоди до договору; на той самий строк, у разі, якщо орендодавець за 30 днів до закінчення строку дії договору не надішле орендарю своє заперечення, окрім настання умов, передбачених у п. 4.2.3. договору.
Останнім днем оренди вважається день підписання акту передачі приміщення орендарем орендодавцю (п. 4.4. договору).
Орендна плата та порядок розрахунків закріплено в розділі 5 договору. Розділом 6 визначено зобов'язання сторін.
Пунктом 6.4.5. договору передбачено, що орендар зобов'язується по закінченню строку дії договору повернути приміщення орендодавцю у задовільному стані з урахуванням нормального зносу та проведених невід'ємних поліпшень.
Відповідно до п. 7.1. договору по закінченню строку оренди орендар зобов'язаний повернути приміщення орендарю в задовільному стані за актом передачі приміщення не пізніше останнього дня дії договору.
Положеннями пункту 9.1. договору визначено, що Договір може бути припинений достроково за взаємною згодою сторін.
Суд першої інстанції встановив, що 01.04.2017 позивач направив на адресу відповідача повідомлення № 01-04/17 від 01.04.2017 про припинення дії договору, оскільки відповідач не виконав у повному обсязі встановлений договором платіж.
У відповідь на вищевказане повідомлення відповідач направив позивачу лист № 11 від 11.04.2017, в якому зазначив про те, що на дату складання листа заборгованість по орендній платі погашена.
09.08.2017 року позивач направив на адресу відповідача лист № 08-09/17 від 08.08.2017 з проханням надати доступ до орендованого майна з метою здійснення контролю за його використанням, систем водопостачання та водовідведення, систем опалення та електропостачання, а також лист № 08-09/17 від 08.08.2017 з вимогою підписати та повернути акти приймання-передачі. Вказана вимога позивача була залишена без задоволення відповідачем.
25.09.2017 позивач направив на адресу відповідача лист № 08-09/17 від 08.08.2017 з повторним проханням підписати акт приймання-передачі майна з оренди, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення.
15.10.2017 позивач звернувся до відповідача з листом № 15-11/17 від 15.10.2017 з проханням передати орендоване майно та підписати акт приймання-передачі 18.12.2017 у зв'язку із закінченням строку дії договору оренди, що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення.
19.10.2017 позивач направив на адресу відповідача листи № 19-10/17 від 19.10.2017 з проханням надати доступ до орендованого приміщення та надати завірені копії актів звірки, копії актів виконаних робіт, копії рахунків, надані ПАТ «Київенерго» та копії платіжних доручень з відміткою банку про їх виконання по цим рахункам що підтверджується фіскальним чеком та описом вкладення.
16.11.2017 позивач направив на адресу відповідача лист № 15-11/17 від 15.10.2017, в якому просив у зв'язку з закінченням строку дії договору повернути орендовано майно та підписати акт приймання передачі, що підтверджується фіскальним чеком № 3954 від 16.11.2017 та описом вкладення у цінний лист № 0100155949109.
Також листом № 08-12/17 від 08.12.2017 позивач повідомив відповідача про те, що не має наміру продовжувати дію договору оренди, що підтверджується фіскальним чеком № 4686 та описом вкладення у цінний лист № 0100155491803.
Тобто, матеріалами справи підтверджується звернення орендодавця до орендаря з повідомленнями про повернення орендованого майна та відсутності намірів продовжувати дію договору та обізнаність орендаря про такий намір орендодавця.
Проте, відповідач після припинення дії договору оренди (з 02.06.2018) нерухоме майно позивачу так і не повернув.
12.06.2018 позивач звернувся до відповідача з вимогою № 12/06-18, згідно з якою просив повернути майно з оренди та передати акти про повернення майна з оренди, а також погасити заборгованість у розмірі 1 406 592, 00 грн, що підтверджується фіскальним чеком від 12.06.2018.
Наведені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, застосовані ним положення законодавства та межі апеляційного перегляду рішення суду
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги.
У справі склалися орендні правовідносини, що не заперечувалося сторонами. Спір стосується неповернення переданого в оренду майна та необхідністю виселення у зв'язку з цим відповідача.
З матеріалів справи вбачається, що підставами позову, зокрема, було закінчення строку дії договору оренди та неповернення майна орендодавцю.
Відповідно до ч. 1 ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Частиною 6 ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір найму укладається на строк, встановлений договором.
Пунктом 4.1. договору встановлено строк його дії, а саме з 01.07.2015 по 01.06.2018.
Згідно із ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, що виражає узгоджену волю сторін, яка спрямована на досягнення конкретної мети, тобто договір це юридичний факт, на підставі якого виникають цивільні права та обов'язки.
Принцип свободу договору відображено у нормі ст. 627 Цивільного кодексу України, згідно з якою сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Свобода договору означає право юридичних осіб, та інших суб'єктів цивільного права вступати чи утримуватися від вступу у будь-які договірні відносини. Свобода договору проявляється також у можливості наданій сторонам визначати умови такого договору.
З матеріалів справи вбачається, що позивач неодноразово звертався до відповідача з повідомленням про відсутність наміру продовжувати строк дії договору та поверненням майна за актом приймання-передачі, у зв'язку із закінченням строку дії договору. Вищенаведене в постанові повідомлення, зокрема, були надіслані (лист № 08-12/17 від 08.12.2017) орендодавцем та отримані орендарем завчасно. Отже, вказані повідомлення були вчинені з дотриманням законодавства та положень договору (пп. 4.2.2. договору).
Орендарем на стадії апеляційного провадження не заперечувався факт отримання вказаних повідомлень з вимогою про повернення майна. Сторона помилково вважає, що таке повідомлення повинно бути здійснено лише за місяць до закінчення договору оренди.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Суд вважає безпідставними посилання скаржника на те, що передане в оренду майно не є власністю позивача, а тому останній не має права на звернення до суду з огляду на положення ст. 785 Цивільного кодексу України. Так, обов'язком орендаря є повернення майна саме орендодавцеві. При цьому, наявність повноважень у орендодавця під час укладення договору оренди скаржником під сумнів не ставилося.
Крім того, як вбачається з матеріалів справи, право здачі в оренду приміщення внесено в статут позивача.
За приписами ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Як і поняття «цивільних прав і обов'язків», концепція «майна» в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у національному праві: певні інші права та інтереси, які становлять активи, також можуть вважатися «правом власності», а відтак і «майном».
У контексті статті 1 Першого протоколу Конвенції Європейським судом з прав людини розглядалися справи щодо порушення права власності, де об'єктами, зокрема, були прибутки, що випливають з власності, зокрема, орендна плата (рента), передбачена договором, добровільно укладеним відповідно до законодавства («Мелахер та інші проти Австрії» (Mellacher and Others v. Austria), рішення від 19.12.1989).
У даній справі саме право передачі в оренду майна було передано до статуту позивача, що, відповідно, свідчить про можливість надання такого права (оренди) саме позивачем та, відповідно, за наявності обставин, вимагати і його повернення. Норм права, які б забороняли таке право скаржником не наведено.
Відповідно до чинного законодавства (в тому числі ст. 387 Цивільного кодексу України) власник має право вимагати повернення майна з чужого незаконного володіння, а особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ст. 387, 1212 Цивільного кодексу України).
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 910/4105/17.
Тому посилання скаржника на ст. 41 Конституції України, ст. 316, 317, 318, 319, 325 Цивільного кодексу України відхиляються як безпідставні.
Отже, враховуючи передачу права оренди в статут позивача, у останнього виникло право на передачу майна в оренду та отримання з цього прибутку, що згідно з усталеною практикою Європейського суду і є майном, а тому і повернення такого майна є правом позивача. А тому посилання скаржника на неможливість звернення позивача з даним позовом відхиляються як безпідставні.
Відповідно до ст. 291 Господарського кодексу України договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Будь-яких доказів, які б свідчили про вчинення позивачем дій, спрямованих на продовження строку дії договору після 01.06.2018 (закінчення терміну оренди) матеріали справи не містять.
Також матеріали справи не місять доказів повернення майна за договором оренди позивачу.
За таких обставин, враховуючи завчасне повідомлення орендаря про відсутність у орендодавця наміру продовжувати строк дії договору, суд апеляційної інстанції погоджується з резолютивною частиною рішення суду першої інстанції про наявність підстав для виселення ТОВ «ТК АЛЬБУС» з нежилого приміщення (будинку), розташованого за адресою: 02139, місто Київ , вулиця Хорива, будинок 29-А, загальною площею 454, 4 кв. м. та зобов'язання відповідача передати позивачу зазначені нежилі приміщення з урахуванням мотивів, викладених у даній постанові.
Судом не досліджувалися інші доводи сторін, які не мають значення для вирішення спору та не входять до предмету доведення, виходячи з його підстав та предмету.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»).
8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Відповідно ч. 1, 4 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги ТОВ Фірма «Константа» про виселення відповідача з нежилого приміщення (будинку) та зобов'язання відповідача передати позивачу вказане майно є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню з урахуванням мотивів, викладених у даній постанові, а тому мотивувальна частина рішення підлягає зміні.
Отже, на підставі ст. 2, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 277 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та залишення резолютивної частини рішення суду першої інстанції без змін зі зміною мотивувальної частини рішення.
9. Судові витрати
З урахуванням задоволення позовних вимог та того, що спір виник по вині відповідача, який не виселився після закінчення строку дії договору оренди, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 277, 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ТК АЛЬБУС» на рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2018 у справі № 910/9691/18 - задовольнити частково.
2. Змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2018 у справі № 910/9691/18 з урахуванням висновків, викладених у даній постанові.
В решті апеляційну скаргу залишити без задоволення.
3. Резолютивну частину рішення Господарського суду міста Києва від 12.11.2018 у справі № 910/9691/18 - залишити без змін.
4. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю «ТК АЛЬБУС».
5. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, встановленому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено - 03.06.2019
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді В.В. Сулім
Є.Ю. Пономаренко