вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"27" травня 2019 р. Справа№ 927/91/17
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Жук Г.А.
Дикунської С.Я.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особи-підприємця Опанасюк Олександри Євгенівни та Товариства з обмеженою відповідальністю «Аратта-Агро»
на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2018
у справі №927/91/17 (суддя Оленич Т.Г.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шалигинське»
до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Аратта-Агро»
2. Фізичної особи-підприємця Опанасюк Олександри Євгенівни
про визнання договору недійсним
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Шалигинське» (надалі - ТОВ «Шалигинське», позивач) звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аратта-Агро» (надалі - ТОВ «Аратта-Агро», відповідач-1) та Фізичної особи-підприємця Опанасюк Олександри Євгенівни (надалі - ФОП Опанасюк О.Є ., відповідач-2) про визнання недійсним укладеного між відповідачами договору відступлення права вимоги від 07.12.2016, посилаючись на те, що оспорюваний договір не відповідає загальним вимогам закону, не спрямований на реальне настання правових наслідків, а також ту обставину, що сторонами договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, право вимоги по якому було передано за оспорюваним договором, передбачено неможливість заміни кредитора у зобов'язанні без згоди боржника, про що було укладено додаткову угоду до договору купівлі-продажу.
Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2018 у справі №927/91/17 позов задоволено повністю, визнано недійсним договір відступлення права вимоги від 07.12.2016, укладений між ТОВ «Аратта-Агро» та ФОП Опанасюк О.Є.
Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що на момент укладення оспорюваного договору у відповідача-1, як первісного кредитора, існувало право вимоги, яке передавалось відповідачу-2 за оспорюваним договором; шляхом підписання позивачем та відповідачем-1 додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу сторони встановили можливість заміни кредитора у зобов'язаннях, які виникають з цього договору, лише за згодою боржника та за участю боржника, як однієї із сторін письмового договору, який повинен укладатися у разі заміни кредитора (п. 6.5); враховуючи показання свідка ОСОБА_3. та висновку експертів, складеного за результатами проведення судової технічної експертизи документа, судом визнано недостовірним доказом додаткову угоду №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу, якою виключено з тексту останнього пункт 6.5 в редакції додаткової угоди №1 від 25.01.2013; укладаючи оспорюваний договір, відповідач-1 мав отримати згоду позивача на заміну кредитора у зобов'язанні, а також позивач мав бути стороною договору відступлення права вимоги, однак відповідачами не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів про наявність відповідної згоди позивача; оспорюваний договір не відповідає вимогам закону, зокрема, ч. 3 ст. 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв'язку з чим має бути визнаний недійсним на підставі ч.1 ст.203 ЦК України.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням, ФОП Опанасюк О.Є. звернулась до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-2 наголошував на тому, що оцінюючи в якості доказу висновок експертів, суд не звернув уваги на те, що такий висновок не може вважатися обґрунтованим та достовірним, є сумнівним та спростовується об'єктивними обставинами укладання додаткової угоди; суд необґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про проведення повторної експертизи, при цьому, зробивши висновки, які належать до виключної компетенції експертів та мотивуючи таку відмову приписами ч. 3 ст. 195 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в порушення п. 2 ч. 1 ст. 228 ГПК України; судом проігноровано усі доводи та пояснення відповідача-2, викладені у заяві від 23.07.2017; суд неправомірно прийняв в якості доказу показання свідка ОСОБА_3 , які були подані з порушенням вимог процесуального закону щодо строку їх подання; суд порушив принцип змагальності сторін, відмовивши відповідачу-1 у задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі з тієї підстави, що розгляд справи по суті вже розпочався, водночас, суд прийняв показання свідка саме на стадії розгляду справи по суті; судом вибірково визначено обставини, які не потребують доказування в силу їх преюдиціального характеру, зокрема, залишено поза увагою обставини, встановлені постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі №920/234/16, залишеною без змін постановою Верховного Суду від 12.06.2018 щодо факту укладення додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу; судом не застосовано презумпцію правомірності правочину, оскільки вказана додаткова угода №2 не визнавалася недійсною судом; в порушення приписів п. 8 ч. 1 ст. 20 та ч. 2 ст. 173 ГПК України судом не здійснено заходів щодо розгляду даної справи в межах справи №927/718/17 про банкрутство ТОВ «Аратта-Агро».
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.09.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФОП Опанасюк О.Є. на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2018 у справі №927/91/17 та призначено до розгляду на 18.10.2018.
У зв'язку з розпочатою процедурою ліквідації та припиненням здійснення правосуддя Київським апеляційним господарським судом матеріали справи було передано до новоутвореного Північного апеляційного господарського суду.
Згідно з Витягом з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.12.2018 апеляційну скаргу ФОП Опанасюк О.Є. передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Мальченко А.О., суддів Жук Г.А., Дикунської С.Я.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 апеляційну скаргу ФОП Опанасюк О. Є. на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2018 у справі №927/91/17 прийнято до провадження вищевказаним складом суду, відкрито Північним апеляційним господарським судом апеляційне провадження за вищевказаною апеляційною скаргою, призначено до розгляду на 27.12.2018, встановлено ТОВ «Шалигинське» та ТОВ «Аратта-Агро» строк для подання відзивів на апеляційну скаргу.
Через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду 18.12.2018 від ТОВ «Аратта-Агро» надійшла касаційна скарга на ухвалу Північного апеляційного господарського суду постановлену у даній справі 10.12.2018, якою апеляційну скаргу ТОВ «Аратта-Агро» повернуто скаржникові.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2018 зупинено апеляційне провадження у справі №927/91/17 до закінчення перегляду в касаційному порядку ухвали Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2018.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.01.2019 касаційну скаргу ТОВ «Аратта-Агро» на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 залишено без задоволення, а оскаржувану ухвалу залишено без змін.
11.02.2019 матеріали справи №927/91/17 повернулись до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2019 поновлено апеляційне провадження у справі №927/91/17, розгляд справи №927/91/17 призначено на 25.03.2019.
11.03.2019 до Північного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга ТОВ «Аратта-Агро» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2018 у справі №927/91/17, в якій відповідач-1 просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, які суд визнав встановленими, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.
В обґрунтування апеляційної скарги відповідач-1 вказував на те, що судом проігноровано існування остаточного рішення, прийнятого Верховним Судом у справі №920/234/16, в межах якої було встановлено факт укладення між сторонами додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу; викладений в оскаржуваному рішенні висновок суду про те, що у вказаній постанові Верховного Суду надано лише правову оцінку фактам, а не встановлено певні обставини, є невірним, а відмова суду застосувати в даному випадку приписи ч. 4 ст. 75 ГПК України є неправомірною; судом враховано висновок експертів як доказ неукладеності додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу, проте не звернуто уваги на те, що експертами не надано відповідей на усі поставлені судом питання, а надані ними висновки містять недоліки у зв'язку з неповнотою дослідження; судом без належного обґрунтування відмовлено відповідачеві-1 у проведенні повторної експертизи в іншій експертній установі; з аналізу додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу вбачається, що така угода не є нікчемною, а є оспорюваною, проте судом помилково не було застосовано презумпцію правомірності правочину, оскільки вказана угода не визнавалася недійсною.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2019 поновлено ТОВ «Аратта-Агро» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2018 у справі №927/91/17, відкрито спільне апеляційне провадження за апеляційними скаргами ТОВ «Аратта-Агро» та ФОП Опанасюк О.Є. на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2018 у справі №927/91/17, спільний розгляд апеляційних скарг призначено на 25.03.2019; зупинено дію рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2018 у справі №927/91/17.
22.03.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшло клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2019 в задоволенні клопотання ФОП Опанасюк О.Є . про зупинення провадження у справі відмовлено, оголошено у розгляді справи перерву на 06.05.2019.
02.05.2019 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшло клопотання про призначення у справі повторної судово-технічної експертизи, яке залишено судом апеляційної інстанції без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, як таке, що було заявлено після початку розгляду справи по суті.
Позивач скористався правом, наданим статтею 263 ГПК України, надав відзив на апеляційні скарги ФОП Опанасюк О.Є. та ТОВ «Аратта-Агро», в якому просив залишити вказані апеляційні скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2018 у справі №927/91/17 - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач наголошував на тому, що відповідно до змін, внесених додатковою угодою №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу, при укладенні оспорюваного договору про відступлення права вимоги відповідач-1 мав отримати згоду позивача на заміну кредитора у зобов'язанні, а також останній мав бути стороною такого договору; судом правомірно прийнято висновок експертів в якості доказу, що свідчить про те, що додаткова угода №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу, на яку посилаються відповідачі, від імені позивача не підписувалася.
Ухвалами Північного апеляційного господарського суду від 06.05.2019 та 20.05.2019 продовжено строк розгляду апеляційних скарг ФОП Опанасюк О. Є. та ТОВ «Аратта-Агро» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2018 у справі №927/91/17, у розгляді справи оголошено перерви на 20.05.2019 та 27.05.2019 відповідно.
У судовому засіданні представники відповідача-1 та відповідача-2 підтримали вимоги поданих ними апеляційних скарг, просили їх задовольнити, рішення суду скасувати та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник позивача проти вимог апеляційних скарг заперечив, вважає їх безпідставними та необґрунтованими, у зв'язку з чим просив суд апеляційної інстанції відмовити в їх задоволенні, а судове рішення залишити без змін.
27.05.2019 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови апеляційного господарського суду.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційних скарг ТОВ «Аратта-Агро» та ФОП Опанасюк О.Є ., з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається та встановлено місцевим господарським судом, що 01.12.2012 між ТОВ «Аратта-Агро» (у тексті договору - продавець) та ТОВ «Шалигинське» (у тексті договору - покупець) було укладено договір купівлі-продажу №01/12/12 (надалі - договір купівлі-продажу), відповідно до умов якого (п.п. 1.1., 2.1., 2.3.) продавець зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених цим договором передати у власність покупцеві зерно кукурудзи урожаю 2012 року у кількості 1643 тонн 535 кг, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цю сільськогосподарську продукцію за ціною 1 606,00 грн за 1 тонну протягом 10 банківських днів після отримання виставленого продавцем рахунку.
Відповідно до п. 6.1 договору купівлі-продажу, останній набуває чинності в день підписання його обома сторонами і діє до 01 березня 2013 року, але до повного виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
Як стверджує позивач, в подальшому між ТОВ «Аратта-Агро» та ТОВ «Шалигинське» було укладено додаткову угоду №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу (далі - додаткова угода №1 від 25.01.2013), відповідно до якої сторони дійшли згоди доповнити договір купівлі-продажу пунктом 6.5. наступного змісту: «Заміна кредитора у зобов'язаннях, які виникають з цього договору, допускається лише за згодою боржника. При цьому, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язаннях, які виникають з цього договору, вчиняється у письмовій формі та за участю боржника.».
Відповідно до п. 2 додаткової угоди №1 від 25.01.2013, дана додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу.
Як стверджують відповідач-1 та відповідач-2, 28.09.2016 між ТОВ «Аратта-Агро» та ТОВ «Шалигинське» було укладено додаткову угоду №2 до договору купівлі-продажу (далі - додаткова угода №2 від 28.09.2016), в якій сторони дійшли згоди виключити з тексту договору купівлі-продажу пункт 6.5., який було внесено до тексту договору додатковою угодою №1 від 25.01.2013.
Відповідно до п. 2 додаткової угоди №2 від 28.09.2016, дана додаткова угода набирає чинності з моменту її підписання та є невід'ємною частиною договору купівлі-продажу.
З матеріалів справи, зокрема, з гарантійного листа ТОВ «Шалигинське» від 12.01.2016 та заяви позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог вих.№20 від 14.01.2016 (а.с. 189-191, т. 1), вбачається, що позивачем на момент складання вказаних документів підтверджено наявність у нього заборгованості перед ТОВ «Аратта-Агро» за договором купівлі-продажу в сумі 3 151 341,88 грн.
07.12.2016 між ТОВ «Аратта-Агро» (у тексті договору - первісний кредитор) та ФОП Опанасюк О.Є . (у тексті договору - новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги (далі - договір відступлення права вимоги), за умовами якого первісний кредитор передає новому кредиторові, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за договором №01/12/12 від 01 грудня 2012 року (далі - основний договір), укладеним між первісним кредитором та ТОВ «Шалигинське» (далі - боржник).
В пункті 1.2. договору відступлення права вимоги передбачено, що за даним договором переходить, в тому числі, право вимоги відсотків за користування грошовими коштами, штрафних санкцій, які підлягають нарахуванню в майбутньому на суму боргу до фактичного його повернення боржником, а також переходять всі права, які належать первісному кредитору та передбачені основним договором і визначені законодавством, що регулює вказані правовідносини.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору відступлення права вимоги разом з відступленням права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору усі наявні документи, що підтверджують право, яке відступається. Факт передачі документів підтверджується підписами первісного кредитора та нового кредитора під текстом цього договору.
Згідно з п.10.1. договору відступлення права вимоги договір вважається укладеним з дня підписання його сторонами і діє до повного виконання всіх зобов'язань за ним.
Позивача було повідомлено про укладення зазначеного договору відступлення, що підтверджується листом-повідомленням від 07.12.2016, копія якого отримана 20.12.2016 представником ТОВ «Шалигинське».
Як встановлено судом першої інстанції, доказів складання сторонами договору відступлення права вимоги окремого документу про передачу від первісного кредитора новому кредитору всіх документів, що підтверджують наявність у первісного кредитора права вимоги до боржника, відповідачами суду не надано. Разом з тим, відповідач-2 не заперечував факту отримання від відповідача-1 відповідних документів.
07.12.2016 між ТОВ «Аратта-Агро» та ФОП Опанасюк О.Є. було укладено додаткову угоду №1 до договору відступлення права вимоги, відповідно до умов якої сторони погодили вартість права, що відступається, у розмірі 3 151 314,88 грн, яка сплачується новим кредитором на користь первісного кредитора протягом 10 років з дня укладення цієї додаткової угоди (пункти 1 і 2 додаткової угоди).
В пункті 3 вказаної додаткової угоди сторонами встановлено, що сума вартості права вимоги сплачується новим кредитором на користь первісного кредитора з урахуванням індексу інфляції за період між днем укладення цієї додаткової угоди та днем оплати.
Разом з тим, посилаючись на те, що сторонами договору купівлі-продажу в редакції додаткової угоди №1 від 25.01.2013 передбачено неможливість заміни кредитора у зобов'язанні без згоди боржника, позивач звернувся з даним позовом до суду про визнання вказаного договору відступлення права вимоги недійсним як такого, що не відповідає загальним вимогам закону та не спрямований на реальне настання правових наслідків.
Колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ТОВ «Шалигинське», а доводи апелянтів вважає обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами у даній справі, колегія суддів зазначає, що укладений між позивачем та відповідачем-1 правочин за своїм змістом та правовою природою є договором купівлі-продажу, за яким, відповідно до ст. 655 ЦК України, одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
У відповідності до статей 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Отже, укладення ТОВ «Аратта-Агро» та ТОВ «Шалигинське» вищевказаного договору купівлі-продажу було спрямоване на отримання товару та одночасного обов'язку по здійсненню його оплати.
За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Сумської області від 16.08.2017 у справі № 920/234/16 первісний позов задоволено повністю; стягнуто з ТОВ «Шалигинське» на користь ТОВ «Аратта-Агро» 3 151 341,88 грн заборгованості за договором купівлі-продажу від 01.12.2012 №01/12/12, 3% річних у сумі 271 128,21 грн, 2 510 451,49 грн інфляційних збитків та 88 993,83 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору; у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Шалигинське» до ТОВ «Аратта-Агро» про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2018, з урахуванням ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 29.03.2018, рішення Господарського суду Сумської області від 16.08.2017 у справі №920/234/16 скасовано; прийнято нове рішення, яким замінено позивача - ТОВ «Аратта-Агро» на його правонаступника - ФОП Опанасюк О.Є. ; первісний позов задоволено; стягнуто з ТОВ «Шалигинське» на користь ФОП Опанасюк О. Є. 3 151 341,88 грн заборгованості за договором купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, 271 128,21 грн 3% річних, 2 510 451,49 грн інфляційних збитків та 88 993,83 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору; у задоволенні зустрічного позову ТОВ «Шалигинське» до ТОВ «Аратта-Агро» про визнання недійсним договору купівлі-продажу відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 12.06.2018 касаційну скаргу ТОВ «Шалигинське» залишено без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі №920/234/16 - без змін.
Залишаючи без змін постанову апеляційної інстанції, Верховний Суд погодився із висновками судів попередніх інстанцій про доведеність обставин передачі ТОВ «Аратта-Агро» товару на користь ТОВ «Шалигинське» та наявність заборгованості ТОВ «Шалигинське» перед ТОВ «Аратта-Агро» за отриманий, але не оплачений в повному обсязі товар.
Відповідно до частини 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Відповідно до ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, в силу приписів ч. 4 ст.75 ГПК України обставина щодо існування у позивача заборгованості перед відповідачем-1 за договором купівлі-продажу від 01.12.2012 не підлягає доведенню в межах даної справи.
Разом з цим, місцевим господарським судом залишено поза увагою обставину, яка була також встановлена у вказаній постанові Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі №920/234/16, а саме, що право вимоги за договором купівлі-продажу перейшло до ФОП Опанасюк О.Є. на підставі договору про відступлення права вимоги від 07.12.2016 (у тому числі право вимоги відсотків за користування грошовими коштами, штрафні санкції, а також всі права, які належать первісному кредитору - ТОВ «Аратта-Агро» та передбачені договором), у зв'язку з чим Верховним Судом у постанові від 12.06.2018 встановлено, що апеляційний господарський суд на законній підставі задовольнив заяву ТОВ «Аратта-Агро» про заміну учасника справи його правонаступником, а саме, ТОВ «Аратта-Агро» на його правонаступника - ФОП Опанасюк О.Є. та вирішив первісний позов, присудивши на користь ФОП Опанасюк О.Є. кошти з боржника - ТОВ «Шалигинське».
При цьому, Харківським апеляційним господарським судом під час розгляду справи №920/234/16 встановлено факт укладення додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, якою сторони виключили п.6.5. до договору, що містив застереження щодо неможливості заміни кредитора у зобов'язанні без згоди боржника.
Враховуючи, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 22.03.2018 у справі №920/234/16 набрала законної сили у встановленому ГПК України порядку, залишена без змін за результатами касаційного перегляду та беручи до уваги, що сторонами у вказаній справі є ті ж самі юридичні особи, що й у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про доведеність та обґрунтованість встановлених у зазначеному рішенні обставин щодо переходу права вимоги за договором купівлі-продажу від ТОВ «Аратта-Агро» до ФОП Опанасюк О.Є. на підставі договору про відступлення права вимоги від 07.12.2016.
Доводи позивача про те, що договір відступлення права вимоги від 07.12.2016 не відповідає загальним вимогам закону, оскільки сторонами договору купівлі-продажу в редакції додаткової угоди №1 від 25.01.2013 було передбачено неможливість заміни кредитора у зобов'язанні без згоди боржника, а останнім така згода не надавалася, суд апеляційної інстанції відхиляє, виходячи з наступного.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) є одним із способів заміни кредитора у зобов'язанні.
Частиною 3 ст. 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.
За приписами ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 516 ЦК України передбачено, що заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як було зазначено вище, за договором відступлення права вимоги від 07.12.2016 ТОВ «Аратта-Агро» передало ФОП Опанасюк О.Є . право вимоги за договором №01/12/12 від 01.12.2012, укладеним між ТОВ «Аратта-Агро» та ТОВ «Шалигинське».
Доказів надання згоди ТОВ «Шалигинське» на укладення вказаного договору відступлення права вимоги матеріали справи не містять.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що положення укладеного договору відступлення права вимоги не містять умови щодо обов'язкового надання такої згоди боржником або неможливості заміни кредитора у зобов'язанні.
В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на укладення між ТОВ «Аратта-Агро» та ТОВ «Шалигинське» додаткової угоди №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу, відповідно до якої сторони дійшли згоди доповнити договір купівлі-продажу пунктом 6.5., погодивши можливість заміни кредитора у зобов'язаннях, які виникають з цього договору, лише за згодою боржника та за участю боржника, як однієї із сторін письмового договору, який повинен укладатися у разі заміни кредитора.
У свою чергу, відповідачем-1 під час розгляду справи судом першої інстанції було надано суду додаткову угоду №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу, якою сторони виключили з тексту даного договору пункт 6.5., внесений до тексту договору додатковою угодою №1 від 25.01.2013.
Як встановлено місцевим господарським судом, візуальний огляд наданої до матеріалів справи копії примірника додаткової угоди №2 від 28.09.2016 свідчить про те, що остання підписана сторонами та скріплена їх печатками.
Разом з тим, під час розгляду справи факт підписання додаткової угоди №2 від 28.09.2016 позивачем оспорювався. Зокрема, позивач стверджував, що вказана додаткова угода не могла бути підписана директором ТОВ «Шалигинське», оскільки в цей день дана особа перебувала у м. Києві, а у додатковій угоді місцем її підписання зазначено с. Шалигине.
Крім того, у письмових поясненнях директора ТОВ «Шалигинське» ОСОБА_3 . останній зазначив, що вказану додаткову угоду не підписував, визнавши при цьому, що підпис на спірній додатковій угоді належить йому, печатка - ТОВ «Шалигинське», а їх наявність у даному документі пояснюється тим, що текст угоди був надрукований на чистому аркуші паперу, на якому ним раніше були проставлені його підпис та відтиск печатки товариства.
Заперечуючи факт підписання директором позивача додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу, позивач до матеріалів справи надав наступні докази: копію розпорядження генерального директора ТОВ «РОСТОК-ХОЛДИНГ» №23/09-1 від 23.09.2016 про зобов'язання директора ТОВ «Шалигинське» прибути до м.Києва 27.09.2016 на період з 27.09.2016 по 29.09.2016 для проведення переговорів; копію наказу ТОВ «Шалигинське» «Про відрядження» №315 від 26.09.2016, в якому зазначено про вибуття директора товариства у відрядження до м.Києва у період з 27.09.2016 по 29.09.2016 та про покладення виконання обов'язків директора на вказаний період на головного бухгалтера Махоніну Г.І.; копію посвідчення про відрядження, виданого на ім'я ОСОБА_3. - директора ТОВ «Шалигинське» з відмітками дати вибуття із с. Шалигине - 27.09.2016, дати прибуття до м.Києва - 27.09.2016, а також дати вибуття із м.Києва - 29.09.2016 та прибуття до с.Шалигине - 29.09.2016.
З огляду на заперечення позивача щодо укладення вказаної додаткової угоди №2 від 28.09.2016, а також подані ним докази, судом першої інстанції за клопотанням ТОВ «Шалигинське» ухвалою від 06.02.2017 у даній справі було призначено судову технічну експертизу документа та на вирішення судових експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз поставлено наступні питання:
- Чи виконано (виготовлено) текст додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12, починаючи зі слова «Додаткова» та закінчуючи словом «ОСОБА_13» та підпис, що розміщений поряд із прізвищем ОСОБА_3, у різний час?
- Чи виконано (виготовлено) підписи та відтиски печаток на додатковій угоді №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 року №01/12/12 у різний час?
- У якій послідовності виконувались текст, зазначений у реквізиті Покупець - «м. Київ МФО 380805 код 03778295, ОСОБА_3» та відтиск печатки ТОВ «Шалигинське», вчинені на додатковій угоді №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу від 01.12.2012 №01/12/12?.
У висновку експертів №3074/17-34/12220ч12229/18-34 від 15.06.2018, складеному за результатами проведення призначеної судової технічної експертизи документа зазначено, зокрема, що на додаткову угоду №2 до договору купівлі-продажу №01/12/12 від 01.12.2012, датовану 28.09.2016, здійснювався вплив сторонніх факторів, не властивих для звичайних умов зберігання документів, що призвело до штучного зістарювання його реквізитів; відтиск печатки ТОВ «Шалигинське» в додатковій угоді №2 до договору купівлі-продажу, датованій 28.09.2016, нанесений не пізніше травня 2013 року, згідно датування зразків, наданих на дослідження; у додатковій угоді №2 до договору купівлі-продажу, датованій 28.09.2016, текст друкувався поверх відтиску печатки ТОВ «Шалигинське».
Крім того, судом першої інстанції було враховано, що у поданій позивачем заяві свідка ОСОБА_3 . від 12.07.2018, підпис якого на заяві засвідчений приватним нотаріусом Глухівського районного нотаріального округу Сумської області Янковою Є.О., про що зроблений запис у реєстрі за №506, наведені обставини перебування ОСОБА_3 . у м. Києві в день, який зазначений в додатковій угоді №2 до договору купівлі-продажу як день її укладення.
Згідно зі ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 87 ГПК України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб.
З огляду на вказану правову норму судом першої інстанції правомірно не взяті до уваги показання свідків ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , оскільки надані ними показання, викладені у відповідних заявах свідка, ґрунтуються на повідомленні інших осіб.
Разом з цим, дослідивши та оцінивши в сукупності вищенаведені докази, зокрема, висновок експертів №3074/17-34/12220ч12229/18-34 від 15.06.2018, складений за результатами проведення призначеної ухвалою суду від 06.02.2017 у справі №927/91/17 судової технічної експертизи документа, місцевий господарський суд дійшов висновку, що позивач не брав участь в узгодженні умови про виключення із тексту договору купівлі-продажу п. 6.5. в редакції додаткової угоди №1 від 25.01.2013, а відтак, в силу приписів ч. 8 ст. 181 ГК України, додаткова угода №2 від 28.09.2016 вважається неукладеною (такою, що не відбулась).
Однак, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянтів, що вказаний висновок суду першої інстанції зроблений внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права, виходячи з наступного.
Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.
Підставою недійсності правочину в силу ч.1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
При цьому, як правильно зазначив суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України передбачено два ступіня недійсності правочину: абсолютно недійсний правочин - тобто той, недійсність якого встановлена законом (нікчемний правочин), у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; та відносно недійсний - тобто той, недійсність якого прямо не встановлена законом, але за заявою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, яка заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, може бути визнаний недійсним судом (оспорюваний правочин).
З аналізу форми та змісту додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу вбачається, що така угода не є нікчемною, отже, є оспорюваною.
Водночас, місцевим господарським судом помилково не було застосовано презумпцію правомірності правочину, закріплену у ст. 204 ЦК України, з огляду на те, що додаткова угода №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу не визнавалась судом недійсною ані в межах даної справи, ані в межах інших судових справ. Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Водночас, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що за нормами ГПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03.10.2017, який введено в дію з 15.12.2017, суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог та визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству, як це було передбачено ст. 83 ГПК України в редакції Закону України №1798-XII від 06.11.1991. Виключний випадок встановлений ч. 3 ст. 237 чинного ГПК України, відповідно до якої, ухвалюючи рішення у справі, суд за заявою позивача, поданою до закінчення підготовчого провадження, може визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору правочин, який суперечить закону, якщо позивач доведе, що він не міг включити відповідну вимогу до позовної заяви із незалежних від нього причин.
Так, згідно з ч. 3 ст. 184 ГПК України, якщо позивачем до закінчення підготовчого провадження подано заяву про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов'язаного з предметом спору правочину, який суперечить закону, суд надає відповідачу, іншим учасникам справи час на підготовку своїх пояснень та заперечень з приводу поданої заяви.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.07.2018 позивачем через канцелярію суду подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій позивач, посилаючись на висновки судової експертизи та стверджуючи про підроблення додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу, просив разом з договором про відступлення права вимоги від 07.12.2016 визнати недійсною також і вказану додаткову угоду.
Вказана заява не була прийнята до розгляду, з огляду на те, що заявляючи про збільшення розміру позовних вимог шляхом визнання недійсною додаткової угоди №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу, позивач фактично заявив іншу (додаткову) вимогу, про яку не йшлось в позовній заяві.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що вказана заява також не могла бути прийнята судом до розгляду в порядку ч. 3 ст. 184 ГПК України, оскільки була подана з порушенням встановленого даною нормою строку, а саме, після того, як суд першої інстанції перейшов до розгляду даної справи по суті.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з принципу правомірності правочину, з огляду на те, що позивачем в порядку ч. 3 ст. 184 ГПК України не було подано заяву про визнання недійсним повністю чи у певній частині пов'язаного з предметом спору правочину, з урахуванням встановлених судами під час розгляду справи №920/234/16 обставин, які не потребують повторного доведення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що додаткова угода №2 від 28.09.2016 до договору купівлі-продажу є укладеною та чинною, а тому договір про відступлення права вимоги правомірно укладено без згоди боржника - ТОВ «Шалигинське».
Крім того, колегія суддів враховує, що станом на час розгляду справи судом апеляційної інстанції вищевказана додаткова угода №1 від 25.01.2013 до договору купівлі-продажу, яка передбачала неможливість заміни кредитора у зобов'язанні без згоди боржника, була визнана недійсною ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 02.05.2019 у справі №927/718/17, яка набрала законної сили.
Статтею 15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У відповідності до норми 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів судом, зокрема, є визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
Згідно з ч. 2 ст. 20 ГК України кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; іншими способами, передбаченими законом.
У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
За приписами частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Згідно з ч. 1 ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
За приписами частин 1, 3 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Водночас, саме позивач повинен довести обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог та які підтверджують факт порушення/невизнання його права відповідачем. При цьому, з урахуванням предмету позову у даній справі, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Однак, позивачем ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного провадження у справі не було доведено тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, а також того, що його права, за захистом яких він звернувся до суду, порушено відповідачем-1 та відповідачем-2.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про недоведеність позивачем належними та допустимими доказами наявності правових підстав для визнання оспорюваного договору відступлення права вимоги від 07.12.2016 недійсним, як такого, що укладений за відсутності згоди боржника, у зв'язку з чим вказана позовна вимога задоволенню не підлягає.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
При цьому, колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача та відповідачів, викладені в апеляційних скаргах та у відзиві на них, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до ч. 1 ст. 277 ГПК України, є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про помилковість висновків суду першої інстанції та обґрунтованість доводів апеляційних скарг ТОВ «Аратта-Агро» та ФОП Опанасюк О.Є. , у зв'язку з чим скарги підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2018 у справі №927/91/17 - скасуванню, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Судовий збір за перегляд справи у суді апеляційної інстанції, у зв'язку із задоволенням апеляційних скарг відповідача-1 та відповідача-2, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на позивача.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що за приписами п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги Фізичної особи-підприємця Опанасюк Олександри Євгенівни та Товариства з обмеженою відповідальністю «Аратта-Агро» на рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2018 у справі №927/91/17 задовольнити.
2. Рішення Господарського суду Чернігівської області від 07.08.2018 у справі №927/91/17 скасувати.
3. Ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Шалигинське» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Аратта-Агро» та Фізичної особи-підприємця Опанасюк Олександри Євгенівни про визнання недійсним договору відступлення права вимоги від 07.12.2016 відмовити повністю.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шалигинське» (41470, Сумська обл., Глухівський район, смт. Шалигине, вул. Шевченка, буд. 199; ідентифікаційний код 03778295) на користь Фізичної особи-підприємця Опанасюк Олександри Євгенівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1) 2 067 (дві тисячі шістдесят сім) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шалигинське» (41470, Сумська обл., Глухівський район, смт. Шалигине, вул. Шевченка, буд. 199; ідентифікаційний код 03778295) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аратта-Агро» (16670, Чернігівська область, Ніжинський район, с. Вікторівка, вул. Гавриша, 57, ідентифікаційний код 35770650) 2 067 (дві тисячі шістдесят сім) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.
6. Доручити Господарському суду Чернігівської області видати накази на виконання даної постанови.
7. Матеріали справи №927/91/17 повернути до Господарського суду Чернігівської області.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 20 днів, відповідно до ст. ст. 286-291 ГПК України.
Повний текст постанови складено 03.06.2019.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді Г.А. Жук
С.Я. Дикунська