ун. № 759/12679/16-ц
пр. № 2/759/212/19
15 травня 2019 року Святошинський районний суд м.Києва в складі:
головуючого судді П'ятничук І.В.,
при секретарі Медвідчук В.В.,
з участю позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника позивача адвоката Куц О.А.,
відповідача ОСОБА_3 ,
представника третьої особи Хомутенко Ю.Д. ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за основним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів та додаткових витрат, -
14.09.2016 р. ОСОБА_1 звернулась до Святошинського районного суду м.Києва з позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів та просила суд постановити рішення, яким визначити місце проживання ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з матір'ю та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно і до досягнення дітьми повноліття.
28.02.2017 р. ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 та просив суд постановити рішення, яким визначити місце проживання дітей : ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_3 , стягнути з ОСОБА_1 , на користь ОСОБА_3 , аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі по ј частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця на кожну дитину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28.02.2017 року та до досягнення дітьми повноліття.
В подальшому, 07.09.2018 р. позивачем за зустрічним позовом подано заяву про збільшення позовних вимог відповідно до якої крім заявлених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь частину додаткових витрат на утримання дітей на загальну суму 30348 грн. 58 коп.
Як вбачається з заявлених вимог основного позову, позивач вказує на те, що з 04.11.2006 р. вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від даного шлюбу мають двох дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Як вказує позивач, останні роки спільного життя відносини між подружжям було зіпсовано, вирішити питання щодо місця проживання дітей в добровільному порядку вони змоги не мають, вказувала, що саме в інтересах дітей є проживання разом з матір'ю, оскільки вона працює, має достатній дохід для утримання дітей, має житло, роботу, яка дозволяє їй в повній мірі здійснювати догляд дітей. Зазначала, що за час їх спільного з відповідачем проживання саме вона здійснювала догляд за дітьми, допомагала старшому сину в навчанні, відводила молодшого сина до дитячого садку, контролювала своєчасне відвідування дітьми медичних установ. Також зазначала, що відповідач - батько дітей неодноразово скоював фізичне та психологічне насильство щодо неї та дітей, є схильним до грубощів та образ, а тому проживання дітей з батьком негативно впливає на їх життя, світогляд, розуміння родинних цінностей. Відповідач відмовляється як щодо вирішення питання про визначення місця проживання дітей так і щодо сплати аліментів на утримання дітей, тому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти на утримання дітей та посилаючись на ст.ст. 19, 161, 180-183, 191 СК України просила заявлені позовні вимоги задовольнити.
Відповідач в обґрунтування заявлених вимог зустрічного позову вказував на те, що дійсно з 04.11.2006 р. він перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 , від даного шлюбу вони мають двох дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 зазначав, що позивач за основним позовом хворіє на дуже серйозну та тяжку хворобу: Гострий розсіяний енцефаломієліт (розсіяний склероз). Як наслідок даної хвороби, є певні психічні і психологічні розлади які з кожним роком не суттєво але поглиблювались, стан погіршується, особливо психоемоційний, в сім'ї час від часу виникали складності у взаємовідносинах усіх членів сімії. Особливо основні проблеми у взаємовідносинах між мною та дружиною та її с дітьми. Також зазначав, що у нього та синів не склались відносини з матір'ю дружини, яка налаштовує дітей проти нього, зазначав, що за час їх спільного з дружиною проживання їм постійно в родині допомагала його мати, яка готувала їжу для їх родини, прибирала в квартирі, гуляла з дітьми. Вказував, що має всі необхідні умови для проживання та забезпечення дітей, тому є доцільним визначити місце проживання дітей саме з ним. Також в разі визначення місця проживання дітей з ним просив стягнути з ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей на його користь у розмірі по ј частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця на кожну дитину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28.02.2017 року та до досягнення дітьми повноліття. В подальшому просив стягнути понесені ним додаткові витрати на утримання дітей на загальну суму 30348 грн. 58 коп.
Відповідно до ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 28.11.2016 р. відкрито провадження по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів.
Згідно до ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 28.02.2017 р. зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дітей та стягнення аліментів об'єднано в одне провадження з основним позовом.
01.06.2017 р. ОСОБА_3 подано клопотання про призначення по справі судово-медичної експертизи.
Відповідно до ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 01.06.2017 р. по справі призначено судово-медичну експертизу, на час проведення якої зупинено провадження по справі.
Згідно до розпорядження №1449 від 17.08.2017 р. проведено повторний автоматизований розподіл даної цивільної справи.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.08.2017 р. справа передана для розгляду судді П'ятничук І.В.
Відповідно до листа Київського міського клінічного бюро судово-медичної експертизи від 29.01.2018 р. матеріали даної цивільної справи повернуті до суду без виконання.
Згідно до ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 29.01.2018 р. суддею П'ятничук І.В. поновлено після зупинення та відкрито провадження по вказаній справі.
Відповідно до ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 03 квітня 2018 р. закінчено підготовче провадження по справі.
04.09.2018 р. ОСОБА_3 подано до суду заяву про збільшення позовних вимог.
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги основного позову підтримала та просила їх задовольнити, зазначала, що проживає разом з матір'ю, працює, отримує дохід в розмірі 3000 грн. заробітної плати та 1500 грн. пенсії, також і її мати працює, що надає їм можливість мати достатній дохід для утримання дітей, також зазначала, що житлові умови у її родини є гідними, на час коли діти проживали разом з нею, вона не чинила жодних перешкод в зустрічах з дітьми, однак, з того часу як відповідач ОСОБА_3 забрав дітей вона не має можливості спілкуватись з дітьми, бачить їх тільки в школі на дуже короткий термін. Зазначала, що відповідач негативно впливає на дітей і для них краще буде проживати разом з мамою, тому в задоволенні зустрічного позову слід відмовити. В подальшому в судові засідання не з'явилась, в справі приймають участь її представники з належним чином оформленими повноваженнями, тому є можливим розгляд справи в її відсутності.
Представник позивача за основним позовом ОСОБА_2 , та представник позивача адвоката Куц О.А., в судовому засіданні підтримали заявлені вимоги основного позову та просили їх задовольнити посилаючись на обставини викладені в основному позові, в задоволенні вимог зустрічного позову та збільшених вимог щодо нього просили відмовити вказуючи на їх необгрунтованість.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні підтримав вимоги зустрічного позову та просив їх задовольнити вказуючи на обставини викладені в зустрічному позові, щодо вимог основного позову то просив в їх задоволенні відмовити вказуючи на обставини зазначені ним в відзиві.
Представник третьої особи Служба у справах дітей Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації в судовому засіданні підтримала вимоги зустрічного позову та вказуючи на те, що визначення місця проживання дітей з батьком відповідає інтересам дітей, в задоволенні вимог основного позову просила відмовити.
Вислухавши пояснення позивача, її представників, відповідача, представника третьої особи, свідків, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги зустрічного позову підлягають частковому задоволенню, а основні позовні вимоги задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Як вбачається з матеріалів справи,04.11.2006 р. зареєстровано шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 (а.с. 5 т.с. 1).
Відповідно до свідоцтва про народження, від даного шлюбу у сторін народились двоє дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 6, 7 т.с. 1).
Відповідно до висновку психологічного обстеження від 26.09.2016 р. №268 Центру у справах сім'ї а жінок «Родинний дім» за результатами психологічної роботи встановлено наступне, батько дітей ОСОБА_3 не здійснював насильницьких дій по відношенню до дітей, також, діти стверджують факти насильства в сім'ї до їх матері із боку батька. З гр. ОСОБА_3 проведено бесіду 14.09.2016 р. стосовно виховних дій та методів покарання дітей. Враховуючи потреби відповідно віку дітей з метою мінімізації травмування, рекомендовано: гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_1 пройти сімейну медіацію з метою налагодження конструктивної комунікації між собою та вирішення питань, щодо виховання дітей. (а.с. 23-27 т.с. 1).
Відповідно до довідки ЦПМД №1 від 10.10.2016 р. зазначено про те, що діти ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 відвідують АЗПСМ №11 з народження , під час відвідування дітьми медичного закаду зазвичай з ними знаходиться мати ( а.с. 44).
Згідно медичної довідки про проходження обов'язкових попереднього та періодичного психіатричних оглядів ОСОБА_5 по особі звернень та психіатричної патології не виявлено ( а.с. 45 т.с. 1).
Згідно довідки Київського міського центру розсіяного склерозу від 17.02.2017 р. ОСОБА_5 перебуває на обліку з 2012 р. ( а.с. 46 т.с. 1)
Відповідно до висновку за результатами перевірки матеріалів ЄО № 86049 від 05.11.2016 р. між сторонами виникають суперечки з приводу визначення місця проживання дітей. (а.с. 56-57 т.с. 1).
Відповідно до висновку за результатами перевірки матеріалів ЄО № 84775 від 30.11.2016 р. між сторонами виникають суперечки з приводу визначення місця проживання дітей. (а.с. 58-59 т.с. 1), аналогічні обставини підтверджені висновком ЄО № 90103 від 21.12.2016 р. (а.с. 60-61 т.с. 1) та висновком ЄО № 1579 від 09.01.2017 р. (а.с. 62 т.с. 1)
Відповідно до рішення Святошинського районного суду м.Києва від 02 лютого 2017 р. шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано (а.с. 63)
Відповідно до висновку Святошинської районної в м.Києві державної адміністрації від 16.02.2017 р. № 107-40/1234 членами комісії рекомендовано визначити місце проживання малолітніх ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 разом з батьком ОСОБА_3 (а.с.65-68 т.с. 1).
Відповідно до висновку психологічного обстеження №290 від 13.01.2017 р. Центру у справах сім'ї та жінок «Родинний дім» рекомендовано ОСОБА_3 та ОСОБА_5 пройти сімейну медіацію з метою налагодження конструктивної комунікації між собою та вирішення питань, щодо виховання дітей ( а.с. 69-70 т.с. 1)
Відповідно до характеристики СШ №304 від 02.02.2017 р. на ОСОБА_5 , хлопчик виховується обома батьками, як батько так і мати приділяють значну увагу вихованню дитини ( а.с. 71),, аналогічні обставини також підтверджуються і характеристикою з Дошкільного закладу №71 яка дана відносно ОСОБА_6. ( а.с. 72 т.с.1).
Відповідно до довідки з місця проживання сім'ї та реєстрації ОСОБА_6 та ОСОБА_5 зареєстровані з ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 (а.с. 84 т.с. 1).
Відповідно до довідки яка надана ТОВ «Мілк Дей» ОСОБА_3 здійснює юридичне обслуговування даного товариства, сума гонорару за надання правових послуг 3500 грн. на місяць (а.с. 115 т.с. 1)
Згідно до довідки від 20.12.2016 р. ТОВ «Сіон» ОСОБА_3 з квітня 2014 р. працює на посаді виконавчого директора (а.с. 106 т.с. 1).
Відповідно до характеристики ГО «Батько має право» від 22.02.2017 р. ОСОБА_3 характеризується позитивно ( а.с. 109 т.с. 1).
Відповідно до довідки №368689 від 30.09.2016 р. ОСОБА_3 під наркологічним диспансерно-динамічним наглядом не перебуває. ( а.с. 120 т.с. 1).
Відповідно до постанови про закриття провадження по справі від 10.03.2017 р. Святошинського УП ГУ НП у м.Києві кримінальне провадження №12017100080000331 від 15.01.2017 р. закити в зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення. ( а.с. 149- 151 т.с. 1)
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_3 звертався 24.05.2017 р. та 23.02.2017 р.до Центру у справах сім'ї та жінок «Родинний дім» щодо проведення сімейної медіації між ним та ОСОБА_1 ( а.с. 153, 154 т.с. 1).
Відповідно до довідки Головного УПФУ в м.Києві від 06.11.2018 р. ОСОБА_1 отримує пенсію по інвалідності в розмірі 1452 грн. щомісячно 9 а.с. 145 т.с. 2).
Також, відповідно до довідки ТОВ « Українське незалежне інформаційне агентство новин» від 05.11.2018 р. ОСОБА_1 працює на посаді адміністратора за основним місцем працевлаштування ( а.с. 146 т.с. 2).
Згідно актів обстеження умов проживання від 16.10.2018 р. АДРЕСА_2 та від 05.10 .2018 р. в квартирі АДРЕСА_1 умови проживання для дітей обох квартирах створені належним чином ( а.с. 159, 160 т.с. 2).
Відповідно до положень ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини і розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Частинами 6, 8 статті 7 Сімейного кодексу України визначено, що жінка та чоловік мають рівні права та обов'язки у сімейних відносинах, шлюбі та сім'ї. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Відповідно до ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Стаття 157 СК України передбачає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Пунктами 1,2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з вимогами ст. 160 СК України, місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
У відповідності до ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини (ч. 2 ст. 161 СК України).
Статтею 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 року, проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона має, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості. Малолітня дитина не повинна, крім виняткових обставин, відокремлюватися від матері. Суспільство і органи влади повинні забезпечити необхідний догляд за дітьми, які залишилися без піклування сім'ї або без адекватних засобів підтримки.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї з моменту народження.
Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року №16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України», вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання.
Допитані судом в якості свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , вказували суду на наступні обставини.
Свідок ОСОБА_12 зазначала суду, що навчалась разом з ОСОБА_1 в школі, дружила, знає ОСОБА_3 , є хрещеною матір'ю старшого сина сторін, вказувала, що позивач весь час з народження дітей була з дітьми, доглядала за ними, є доброю мамою, дійсно хворіє, однак це не заважає їй доглядати за дітьми, крім того що вона живе з мамою, бабусею дітей, яка також буде допомагати. Вказувала, що в грудні 2016 р. ОСОБА_3 забрав дітей і з цього часу позивач не має змоги вільно спілкуватись з дітьми.
Свідок ОСОБА_13 вказувала суду на те, що є матір'ю ОСОБА_3 , добре знає ро ситуацію яка склалась в родині сина, про те, що конфлікт виник не з ОСОБА_1 а з її матір'ю, коли ОСОБА_1 забрала дітей і пішла жити до мами то сину не давали можливості спілкуватись з дітьми і тоді він забрав дітей до себе, проти того, щоб ОСОБА_1 приходила до дітей він не був, і ОСОБА_1 приходила і спілкувалась з дітьми, однак, син сказав щоб дітей в квартиру до ОСОБА_2 не давати, оскільки вона налаштовує дітей проти нього. Зазначала, що в зв'язку хворобою ОСОБА_1 вона завжди допомагала їй доглядати за дітьми, прибирала в квартирі, готувала, гуляла з дітьми на вулиці, допомагав і син, зараз діти майже два роки живуть з сином і повертатись до матері не бажають, оскільки син добре опікується щодо них, займається і їх вихованням і забезпеченням.
Свідок ОСОБА_14 вказувала на те, що працювала з ОСОБА_1 з 2001 р. років сім, зазначала, що ОСОБА_1 завжди була веселою, відкритою, а після реєстрації шлюбу з ОСОБА_3 звільнилась, однак спілкуватись вони продовжували у матері ОСОБА_1 ОСОБА_2 з якою також разом працювали, стверджувала, що саме після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 змінилась, після народження другої дитини стан здоров'я її погіршився. Стверджувала, що вихованням дітей займалась саме ОСОБА_1 , вона добре відносилась до дітей і після того, як дітей забрав її чоловік, вона дуже переживає, що немає можливості бачитись з дітьми.
Свідок ОСОБА_15 , вказувала, що знає родину ОСОБА_3 вже майже 12 років, спілкувалась з ОСОБА_3 також знає і його дружину, знає, що останні два роки діти живуть з батьком, який належним чином здійснює догляд за дітьми, займається їх вихованням та забезпеченням.
Свідок ОСОБА_16 зазначав, що знає ОСОБА_3 з дитинства, ОСОБА_1 знає з часу утворення сім'ї ОСОБА_1 , знає, що останні два роки діти живуть с батьком, який добре ставиться до дітей, вказував, що за час проживання дітей з батьком він раз на місяць їздить з ОСОБА_3 на рибалку та охоту, діти в цей час були у батьків ОСОБА_3 .
Свідок ОСОБА_17 вказувала суду на те, що з 2008 р. дружить з ОСОБА_1 , знає про відносини які склались в родині і що батько перешкоджає дітям бачитись з матір'ю, вказувала, що в 2018 р. святкувала новий рік з мариною і разом з нею пішла до батьків ОСОБА_3 побачитись з дітьми і мати ОСОБА_3 дозволила їм не довго поспілкуватись в коридорі, іти в квартиру до ОСОБА_1 не дозволили.
Відповідно до положень, викладених в ч. ч. 1, 2, 3, 5 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу ( групі однотипних доказів ), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу ( групи доказів ).
Відповідно до ч. ч. 1 - 2 ст. 171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.
Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини (20 листопада 1989 року) (редакція зі змінами, схваленими резолюцією 50/155 Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня 1995 року) {Конвенцію ратифіковано Постановою ВР № 789-XII від 27.02.91}, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Ч.1 ст.45 ЦПК України передбачає, що під час розгляду справи, крім прав та обов'язків, визначених ст.43 цього Кодексу, малолітня особа має також такі процесуальні права: 1) безпосередньо висловлювати свою думку;...
Отже, беручи до уваги, що необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 року і Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (зокрема, в статтях 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (зокрема, в статті 10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей, беручи до уваги, що, як зазначено в Декларації прав дитини, "дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Судом, в присутності психолога опитані малолітні ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 які висловили свої побажання з приводу того, щоб місце їх проживання було визначено разом з батьком, з яким вони мешкають останні два роки, зазначали, що сумують за матір'ю, однак оскільки мама живе з бабусею, яка конфліктує з батьком і постійно говорить їм погані речі про батька, жити з мамою вони не бажають. Микита вказував на те, що бажає жити і з татом і з мамою, як було раніше.
Відповідно до ст.ст. 11, 15 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї разом з батьком або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкування з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Разом з цим, декларація прав дитини від 20.11.1959 містить принцип 6, за яким дитина може бути розлучена з матір'ю лише у винятковій ситуації, тобто перевага надається матері.
Конвенція про права дитини, виходячи із рівності прав матері та батька, у пункті 1 статті 9 проголосила правило, за яким дитина не повинна розлучатися з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини.
Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 12.06.1998 № 16 «Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України» роз'яснив, що вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, суд, виходячи із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинен постановити рішення, яке відповідало б інтересам неповнолітніх. При цьому, суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М.С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
З огляду на зазначені норми закону та враховуючи фактичні обставини справи, судом встановлено, що батько здійснює належний догляд за дітьми, турбується про них та забезпечує належний розвиток і виховання дітей. Обставин, за яких діти не могли б проживати з батьком судом не встановлено.
Відповідно до ст.51 Конституції України та ст.5 СК України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Зокрема, держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини (частина друга і третя статті 5 СК України). При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Відповідно до ч.ч.2, 8, 9 ст.7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
За змістом статті 11 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Відповідно до статей 18, 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) (далі - Конвенція) держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращіінтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
В силу частини першої статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з положеннями статті 9 зазначеної Конвенції держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Зазначене узгоджується з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі №402/428/16-ц.
У §54 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, №250, ст.35-36, §90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні ЄСПЛ від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, у справі "М. С. проти України" та у рішенні ЄСПЛ від 16 липня 2015 року № 10383/09, § 100 "Мамчур проти України", ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року № 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олсон проти Швеції" (№ 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 171 СК України передбачено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.
Таким чином, з досягненням віку десяти років у дитини з'являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу - матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.
Аналогічні положення закріплені у ст. 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від 25 січня 1996 року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
У судовому засіданні судом заслухано думку ОСОБА_5 який досягнув десятирічного віку та пояснення ОСОБА_6 , щодо того, з ким з батьків вони бажають проживати. Дитина зазначили, що їм комфортно мешкати з батьком, вони задоволена умовами для проживання, навчання та розвитку, створеними їм батьком.
Враховуючи наведене, суд вважає доцільним задовольнити вимоги зустрічного позову щодо визначення місця проживання дітей саме з батьком.
Щодо заявлених вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі по ј частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця на кожну дитину, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28.02.2017 року та до досягнення дітьми повноліття, слід зазначити наступне.
Частиною 2 ст. 2 Сімейного кодексу України врегульовано сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, між матір'ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання.
Відповідно до ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно вимог ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства» за якою, батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.
Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 р., є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.
Відповідно до ст. 3, 18 Конвенції «Про права дитини» в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 27 Конвенції передбачено, що дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Згідно ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції; нормативно-правовий акт № 475/97-ВР від 17.07.1997 Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.
Виходячи з положень ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., передбачено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Це положення відображене і в національному законодавстві. Так, відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Таким чином, системний аналіз норм законодавства, дає підстави стверджувати, що як матір, так і батько зобов'язані неухильно дотримуватися свого обов'язку щодо утримання та виховання дитини. Відповідно, невиконання зазначеного обов'язку тягне за собою встановлену законом відповідальність.
Частиною 3 ст.181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Відповідно до вимог ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно ч.2 ст.182 СК України, розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 183 СК України частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.
Відповідно до роз'яснень п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів", вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен урахувати: стан здоров'я та матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Як встановлено в судовому засіданні, діти сторін проживають разом з позивачем за зустрічним позовом ОСОБА_3 та фактично перебувають на його утриманні.
Відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 в повному обсязі необхідному для повноцінного існування та розвитку дітей участі не приймає тому є доцільним стягнення з неї аліментів в судовому порядку, при визначенні розміру аліментів суд враховує, що ОСОБА_1 є особою працездатного віку, має можливість сплачувати аліменти на утримання дітей, та враховуючи надані суду позивачем за зустрічним позовом докази, з яких фактично не обґрунтовано необхідність стягнення аліментів в розмірі ј частини з заробітку (доходу) відповідача на кожну дитину, суд вважає доцільним визначити розмір аліментів які слід стягнути з відповідача на користь позивача в розмірі 1/3 частини від усіх видів його заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28.02.2017 р. (починаючи з дня пред'явлення позову) і до досягнення до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Щодо вимог заяви про збільшення позовних вимог в частині стягнення з ОСОБА_1 частини додаткових витрат на загальну суму в розмірі 30348 грн. 58 коп. слід зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 07.09.2018 р. позивачем за зустрічним позовом подано заяву про збільшення позовних вимог відповідно до якої крім заявлених позовних вимог просив стягнути з ОСОБА_1 на його користь частину додаткових витрат на утримання дітей на загальну суму 30348 грн. 58 коп.
Тоді, як відповідно до ухвали Святошинського районного суду м.Києва від 03 квітня 2018 р. закінчено підготовче провадження по справі.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого судового засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, позивачем за зустрічним позовом збільшено заявлені ним позовні вимоги поза межами строку встановленого п.2 ч.2 ст.49 ЦПК України.
Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається ОСОБА_3 як на підстави для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 у частині визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів в розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28.02.2017 року та до досягнення дітьми повноліття, підлягають задоволенню.
В задоволенні іншої частини заявлених вимог ОСОБА_3 слід відмовити, як і в задоволенні основного позову ОСОБА_1 з огляду на вказані вище обставини.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору у розмірі 640 грн. на користь держави ( щодо заявлених вимог про стягнення аліментів) та 640 грн. на користь ОСОБА_3 ( щодо заявлених вимог про визначення місця проживання дітей).
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. 141, 150, 155, 157, 159, 160, 161, 162 Сімейного Кодексу України, -
Основний позов ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Зустрічний позов ОСОБА_3 - задовльнити частково.
Визначити місце проживання дітей : ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки с.Ємільченко Ємільчинського району Житомирської області, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м.Києва, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісяця, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 28.02.2017 року та до досягнення дітьми повноліття.
В задоволенні іншої частини заявлених позовних вимог зустрічного позову - відмовити.
Згідно зі ст. 430 ЦПК України, рішення суду в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню у межах суми платежу за один місяць.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки с.Ємільченко Ємільчинського району Житомирської області, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 640 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженки с.Ємільченко Ємільчинського району Житомирської області, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрованої в АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженця м.Києва, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстрованого в АДРЕСА_1 судовий збір в розмірі 640 гн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкриття чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя : І.В.П'ятничук
Сторони по справі :
Стягувач : ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженць м.Києва, ідентифікаційний код НОМЕР_2 , зареєстрований в АДРЕСА_1
Боржник: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , уродженка с.Ємільченко Ємільчинського району Житомирської області, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , зареєстрована в АДРЕСА_2 .