Справа № 757/29547/17-к
Провадження № 1-кп/761/501/2019
23 травня 2019 року Шевченківський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю прокурора ОСОБА_4 ,
захисників ОСОБА_5 , ОСОБА_6
представника потерпілого ОСОБА_7
секретаря ОСОБА_8
розглянувши у підготовчому судовому засіданні обвинувальний акт з реєстром матеріалів досудового розслідування, по обвинуваченню ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ч.2 ст.366 КК України (внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42015000000000362 від 10.03.2017), -
Обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ч.2 ст.366 КК України (внесено в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 42015000000000362 від 10.03.2017), надійшов на розгляд Шевченківського районного суду м. Києва у червні 2017 року.
Прокурор у підготовчому судовому засіданні просив суд призначити судовий розгляд на підставі обвинувального акту, судовий розгляд здійснювати у порядку спеціального судового провадження.
Захисники обвинувачених заперечили щодо призначення судового розгляду на підставі обвинувального акту з підстав його невідповідності вимогам ст. 291 КПК України, а також не усунення недоліків обвинувального акту, що були попередньо визначені ухвалою Перерського районного суду м.Києва від 25.11.2016 року.
Заслухавши прокурора та сторону захисту, суд прийшов до наступного висновку.
Частиною 3 статті 314 КПК України передбачені рішення, які суд вправі прийняти у підготовчому судовому засіданні. Одним з таких рішень є повернення обвинувального акта прокурору, у разі його невідповідності вимогам КПК України.
Згідно з положеннями п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України, обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленого цим Кодексом.
У відповідності з ч. 4 ст. 110 КПК України, обвинувальний акт є процесуальним рішенням, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення і яким завершується досудове розслідування. Обвинувальний акт повинен відповідати вимогам, передбаченим у ст. 291 КПК України.
За вимогами п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.
Формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діянні обвинуваченого склад кримінального правопорушення.
Європейський суд з прав людини у справі «Абрамян проти Росії» від 09 жовтня 2008 року зазначив, що в тексті підпункту «а» пункту 3 статті 6 Конвенції вказано на необхідність приділяти особливу увагу роз'ясненню «обвинувачення» особі, стосовно якої порушено кримінальну справу. Деталі вчинення злочину можуть відігравати вирішальну роль під час розгляду кримінальної справи, оскільки саме з моменту доведення їх до відома підозрюваного він вважається офіційно повідомленим про фактичні та юридичні підстави пред'явленого йому обвинувачення (рішення Суду від 19 грудня 1989 року в справі «Камасінскі проти Австрії» № 9783/82 п. 79).
Також Європейський суд констатував, що положення підпункту «а» пункту 3 статті 6 Конвенції необхідно аналізувати у світлі більш загальної норми про право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 цієї статті. У кримінальній справі надання повної, детальної інформації щодо пред'явленого особі обвинувачення та про правову кваліфікацію, яку суд може дати відповідним фактам, є важливою передумовою забезпечення справедливого судового розгляду (рішення Суду від 25 березня 1999 року у справі «Пелісьє та Сассі проти Франції» п. 52).
Таким чином, обвинувачення повинно бути сформульовано повно, чітко та зрозуміло і узгоджуватися з наведеною правовою кваліфікацією. Це обумовлено, зокрема, необхідністю забезпечення права на захист, оскільки особа повинна знати від якого обвинувачення захищатись, та з огляду на висунуте їй обвинувачення обирати правову позицію захисту.
Наведених вимог кримінального процесуального закону при складенні обвинувального акту органом процесуального керівництва досудовим розслідуванням дотримано не було.
Так, згідно ч.1 ст. 291 КПК України, обвинувальний акт складається слідчим, після чого затверджується прокурором. Обвинувальний акт може бути складений прокурором, зокрема якщо він не погодиться з обвинувальним актом, що був складений слідчим.
У той же час, за вивченим у судовому засіданні обвинувальним актом та реєстром матеріалів досудового розслідування встановлено, що останні не містять будь-яких даних про те, що прокурор не погодився з обвинувальним актом, який склав слідчий та внаслідок чого він був складений прокурором та направлений для розгляду до суду.
При цьому прокурором у суді не було надано обгрунтування підстав, з яких при складанні обвинувального акту прокурор не погодився із обвинувальним актом, який склав слідчий.
Крім того, у зазначенному обвинувальному акті, не зважаючи на вимогу п.4 ч.2 ст. 291 КПК України, не зазначено ім*я та по-батькові прокурорів, що входять до групи прокурорів у кримінальному провадженні, а лише зазначено ініціали таких прокурорів.
Окрім іншого, як убачається з обвинувального акта, виклад формулювання обвинувачення, а так само виклад фактичних обставин кримінальних правопорушень, які інкриміновано ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , очевидно свідчить про невідповідність такого обвинувачення правовій кваліфікації кримінальних правопорушень.
Так, як вбачається з обвинувального акту, не конкретизовано обвинувачення ОСОБА_9 та ОСОБА_11 за ознаками ч. 5 ст. 191 КК України, оскільки вказується про вчинення ними розтрати чужого майна, яке перебувало у віданні особи, шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, вчиненого за попередньою змовою групою осіб в особливо великих розмірах.
Така неконкретність пред*явленого особам обвинувачення випливає з того, що ОСОБА_9 та ОСОБА_11 пред*явлено обвинувачення, яке за своїм змістом не розмежоване як таке, що є особливо кваліфікованим видом розтрати майна, оскільки одночасно пред*явлено обвинувачення у розтраті чужого майна, яке перебувало у віданні особи та у розтраті чужого майна шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем.
Окрім іншого, зазначаючи у обвинувальному акті правову кваліфікацію кримінальних правопорушень, якою дії ОСОБА_9 та ОСОБА_10 кваліфіковано за ч.2 ст. 366 КК України як видача службовою особою завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційного документу, а в формулюванні обвинувачення за ч.2 ст. 366 КК України вказуючи про вчинення злочину кожним з обвинувачених як «видача службовою особою до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей», що взагалі не відповідає ч.2 ст. 366 КК України, остаточно прокурором вказується про те, що ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , кожен окремо, вчинив кримінальне правопорушення - злочин, передбачений ч.2 ст. 366 КК України, а саме, будучи службовою особою, видав завідомо неправдиві офіційні документи, що спричинило тяжкі наслідки.
При цьому, в обвинувальному акті наводиться ряд епізодів злочинної діяльності, при цьому відсутня вказівка чи охоплювались єдиним умислом обвинувачених всі вказані в обвинувальному акті такі епізоди.
Крім того, в обвинувальному акті орган досудового розслідування інкримінує ОСОБА_9 та ОСОБА_10 скоєння злочину за попередньою змовою групою осіб, але в обвинувальному акті не вказано часу та форми досягнення домовленості і їх зміст, розподілення ролей, дії кожного та їх наслідки, одне і те ж саме обвинувачення без його індивідуалізації текстуально повторюється.
Таким чином, спрощений підхід при викладенні формулювання обвинувачення за даною статтею є недопустимим, оскільки відсутність відомостей щодо об'єктивної сторони складу злочину, свідчить про невиконання органом досудового розслідування вимог ст. 91 КПК Україн та як наслідок висунення неконкретного обвинувачення.
За змістом норм процесуального закону, про які згадується вище, формулювання обвинувачення має містити дані щодо події кримінального правопорушення із зазначенням часу, місця, форми вини і мотивів, способу вчинення, наслідків та інших даних, на підставі яких відповідно до диспозиції певної статті Кримінального кодексу України можна встановити в діянні обвинуваченого склад кримінального правопорушення.
А тому, спрощений підхід до викладу формулювання обвинувачення за згаданими епізодами, фактично свідчить про нівелювання органом досудового розслідування, прокурором, завдань та загальних засад кримінального провадження.
Таким чином, наведені вище обставини приводять до висновку, що викладення в обвинувальному акті формулювання обвинувачення ОСОБА_9 та ОСОБА_10 в такий спосіб, на переконання суду, свідчить про невиконання органом досудового розслідування завдань кримінального провадження, визначених у ст. 2 КПК України, порушення загальних засад кримінального провадження, зокрема, принципів верховенства права, законності, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, доступу до правосуддя й інших, а також порушення міжнародних стандартів у галузі судочинства, які послідовно стверджують про необхідність роз'яснення кожному, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього, що є гарантією права на справедливий розгляд.
Окрім того, виклад в такий спосіб формулювання обвинувачення в обвинувальному акті дає суду підстави вважати, що органом досудового розслідування не виконано вимог ст. 291 КПК України при складанні такого процесуального документа, а також про ігнорування вимог ст. 91 КПК України щодо обов'язкового доказування у кримінальному провадженні події кримінального правопорушення, винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення та іншого.
Викладене в обвинувальному акті щодо ОСОБА_9 та ОСОБА_10 формулювання обвинувачення за своєю суттю є заздалегідь незрозумілим, що є прямим порушенням права на захист обвинувачених, оскільки останні у будь-якому разі повинні бути чітко обізнаними про характер висунутого щодо них обвинувачення та обрати власну правову позицію захисту.
Необхідно зауважити, що за правилами ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, а тому виявлені недоліки обвинувального акта перешкоджають подальшому судовому розгляду та є підставою для повернення обвинувального акта прокурору.
При цьому, суд враховує і те, що ст. 338 КПК України передбачена можливість зміни обвинувачення в суді, однак це є правом прокурора, а не обов'язком, при цьому, відповідно до положень ч. 3 ст. 26 КПК України суд у кримінальному провадженні вирішує лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до його повноважень цим Кодексом.
Таким чином, виявлені недоліки унеможливлюють призначення судового розгляду, а тому обвинувальний акт з додатками підлягає поверненню прокурору для усунення зазначених недоліків.
Що ж стосується клопотання прокурора про проведення спеціального судового провадження, а також клопотання щодо скасування арешту майна, то вони є передчасними на даній стадії судового розгляду і не підлягають задоволенню з огляду на те, що судом прийнято рішення про повернення обвинувального акта прокурору у зв'язку з його невідповідністю вимогам ст. 291 КПК України.
Враховуючи викладене, керуючись ст. 314 КПК України, суд,
Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 42015000000000362 від 10.03.2017, по обвинуваченню ОСОБА_9 та ОСОБА_10 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191, ч.2 ст.366 КК України - повернути прокурору.
Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення через Шевченківський районний суд м. Києва.
Ухвала набирає законної сили на наступний день після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий суддя :
Судді :