Справа № 22-ц/793/769/19Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 312000000 Демчик Р. В.
Доповідач в апеляційній інстанції
Гончар Н. І.
28 травня 2019 року м. Черкаси
Апеляційний суду Черкаської області у складі колегії суддів:
Гончар Н.І., Пономаренка В.В., Сіренка Ю.В.
секретар: Торопенко Н.М
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - публічне акціонерноге товариство Комерційний банк «Приватбанк»;
особа, що подала апеляційну скаргу - ОСОБА_1 ;
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2017 року ухваленого у складі судді Демчика Р.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору, -
В червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору.
В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що 12 липня 2007 року між позивачем та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір №CSIPGA00000145.
Пунктом 7.1. договору передбачено, що банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівки через касу на строк з 12 липня 2007 року по 12 липня 2017 року включно, у вигляді непоновлювальної лінії у розмірі 48400 доларів США на наступні цілі: 44000 доларів США - на споживчі потреби, а також у розмірі 4400 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених пунктами 2.1.3., 2.2.7 цього договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода у розмірі фінансового інструменту у розмірі суми 1,50% в момент надання кредиту, щомісячної комісії у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з пунктом 3.11 цього договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з пунктом 6.2.
Згідно з пунктом 3.6. Правил надання інформації про умови кредитування, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача, тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладання до нього договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Вважає, що у банку не має правових підстав шляхом приєднання споживачів до кредитного договору, вимагати від нього придбання такої послуги як комісійна винагорода за надання фінансового інструменту та обслуговування кредиту.
Сума винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1,50% в момент надання кредиту, а саме 3 333 грн. та щомісячна комісія у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу сплачена відповідачем у розмірі 7 920 доларів США, були отриманні банком на незаконних підставах та підлягають поверненню.
Таким чином, положення кредитного договору суперечать імперативним нормам законодавства, а саме положенням ст.627, ч.1 ст.1054 ЦК України, ч.2 ст.1, ч.3 ст. 53, ч.1,3 ст. 55 Закону України «Про банки та банківську діяльність», ч.1,2 ст.1, ст.9 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції».
Просила визнати недійсним п. 7.1 Кредитного договору №CSIPGA00000145 від 12 липня 2007 року в зв'язку з обґрунтованістю позовних вимог та наявності підстав, які мають підлягати до застосування при визначенні правочину недійсним, виконання за яким порушує публічний порядок, створює приховані несправедливості та дискримінаційні умови, що вводять споживача фінансових послуг в оману, при виконанні якого є прояв агресивної підприємницької практики. Стягнути з відповідача збитки, а саме: суму винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50 % в момент надання кредиту в сумі 3333 гривні та щомісячної комісії в розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу сплачена відповідачем у розмірі 7900 доларів США.
Після уточнення позовних вимог в судовому засіданні представник ОСОБА_1 просила визнати недійсним п.7.1 кредитного договору №CSIPGA00000145 від 12 липня 2007 року в частині сплати винагороди у розмірі фінансового інструменту у розмірі суми 1,50% в момент надання кредиту, щомісячної комісії у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту в період сплати, у зв'язку з обгрунтованістю позовних вимог та наявності підстав, які мають підлягати до застосування при визначені правочину недійсним, виконання за яким порушує публічний порядок, створює приховані несправедливі та дискримінаційні умови, що вводять споживача фінансових послуг в оману, при виконанні якого є прояв агресивної підприємницької практики.
Просила стягнути з ПАТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 збитки, а саме: суму винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% в момент надання кредиту, а саме 3333 грн. та щомісячна комісія у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту в період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу сплачена відповідачем у розмірі 7920 доларів США, які були отриманні банком на незаконних підставах та підлягають поверненню.
Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивоване тим, що договір кредиту між сторонами підписаний уповноваженими особами, договір містить усі суттєві умови, передбачені законом для договорів і які мають істотне значення, а також які були узгоджені сторонами.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на те, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права просив рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення яким заявлені позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги скаржник посилається на те, що при ухваленні рішення суду, не було з'ясовано обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення; не досліджено докази, дослідження яких має суттєве значення для її правомірного вирішення; мотивувальна частина рішення не містить належних доводів та доказів, а саме рішення мотивовано на припущеннях.
При ухваленні рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що факт підписання договору сторонами свідчить про те, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Однак, на думку особи, що подає апеляційну скаргу, при укладенні договору Банк ввів його в оману.
Суд не звернув увагу на те, що відповідач порушив абзац 3 ст. 55, ст. 66 ЗУ «Про банки і банківську діяльність», завідомо вніс у договір незаконні умови, маючи на меті збагатитися за рахунок позивача.
Крім того зазначає, що умови договору є несправедливими й відповідно до ч. 2 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача (позичальника). При цьому, несправедливими, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» є встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад 50 % вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором.
Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив.
Відповідно до підпункту 8 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідних положень» ЦПК України в редакції Закону України №2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
Статтею 351 ЦПК України встановлено, що судами апеляційної інстанції у цивільних справах є апеляційний суд в межах апеляційного округу якого (території, на яку поширюються повноваження відповідного апеляційного суду) знаходиться місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Заслухавши пояснення учасників справи, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Ухвалене судом першої інстанції рішення не відповідає зазначеним вище вимогам.
Судом першої інстанції встановлено, що 12 липня 2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» був укладений кредитний договір № №CSIPGA00000145.
Пунктом 7.1. договору передбачено, що банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк з 12 липня 2007 року по 12 липня 2017 року включно, у вигляді не поновлювальної лінії у розмірі 48 400 доларів США на наступні цілі: 44000 доларів США - на споживчі потреби, а також у розмірі 4400 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та в порядку, передбачених п.п. 2.1.3., 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 0,92 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода у розмірі фінансового інструменту у розмірі суми 1,50% в момент надання кредиту, щомісячної комісії у розмірі 0,2% від суми виданого кредиту в період сплати, відсотки за дострокове погашення кредиту згідно з п.3.11 даного договору та винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно з п.6.2. даного договору.
Також, відповідно до виписки з позичкового рахунку № НОМЕР_1 підтверджено операцію з видачі кредитних коштів в сумі 44 000 доларів США через касу відділення банку.
В той же день, 12 липня 2007 року ОСОБА_1 було сплачено разову комісію в розмірі 1,50 % передбачену п.7.1. кредитного договору, що підтверджено заявою на переказ готівки №2.
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно статей 526, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Згідно статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив якщо він не приступив до виконання зобов'язання, або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти ( частина 1 статті 1048 ЦК України).
Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені також і положеннями Закону України «Про захист прав споживачів».
Положеннями частини п'ятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» передбачено, що до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки (пункт 3).
Відповідно до частин першої, другої, п'ятої та сьомої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору. Якщо до положення вносяться зміни, такі зміни вважаються чинними з моменту їх внесення.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Згідно з абзацами 2, 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач не зобов'язаний сплачувати кредитодавцеві будь-які збори, відсотки, комісії або інші вартісні елементи кредиту, що не були зазначені у договорі.
Кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Відповідно до частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) нечіткі або двозначні положення договорів зі споживачами тлумачаться на користь споживача.
Крім того, відповідно до статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
З Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) вбачається, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Відповідно до пункту 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що умови кредитного договору викладені в п. 7.1 щодо сплати винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі суми 1,50% в момент надання кредиту та щомісячної комісії у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту в Період сплати та винагороди за проведення додаткового моніторингу є несправедливим, оскільки є такими, що підлягають сплаті на користь банку за дії, які він вчиняє на свою користь, а саме надання кредиту, ведення справи, укладення договору та інше.
Згідно з положеннями статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина 4 статті 267 ЦК України).
Із матеріалів справи вбачається, що ПАТ КБ «ПриватБанк» в порядку передбаченому статтею 267 ЦК України 13 липня 2017 року подав до суду першої інстанції заяву про застосування судом строку позовної давності та просив відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 саме з цих підстав.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що в результаті включення ПАТ КБ «ПриватБанк» до умов кредитного договору, а саме до пункту 7.1 положень щодо сплати ОСОБА_1 на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 1,50% в момент надання кредиту та сплати щомісячної комісії у розмірі 0,2 % від суми виданого кредиту в Період сплати та винагорода за проведення додаткового моніторингу були порушені права позичальника.
Однак, враховуючи, що з умовами викладеними в даному пункті кредитного договору ОСОБА_1 був ознайомлений в день його підписання, і в цей же день мав можливість та довідалась про порушення свого права, колегія суддів вважає, що перебіг строку позовної давності щодо визнання недійсними вказаних положень кредитного договору має обраховуватись відповідно до положень частини 1 статті 261 ЦК України, тобто з моменту коли ОСОБА_1 довідався або міг довідатися про порушення свого права, а саме від дня укладення та підписання кредитного договору з 12 липня 2007 року.
Враховуючи, що із заявою про застосування позовної давності ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся до ухвалення судом першої інстанції рішення, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині визнання недійсними частини умов кредитного договору викладених в пункті 7.1 є доведеними, однак строк звернення з даними позовними вимогами ОСОБА_1 пропущений без поважної причини, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 необхідно відмовити з підстав пропуску строку позовної давності.
Суд першої інстанції на вищевказане увагу не звернув та на думку колегії прийшов до помилкового висновку про відмову в позові з підстав необґрунтованості позовних вимог.
Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене колегія суддів вважає, що оскільки рішення суду прийняте при неповному з?ясуванні обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду необхідно змінити в частині встановлення правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ КБ «Приватбанк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору, а саме відмовити в задоволенні позову з підстав пропуску строку позовної давності.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів судової палати, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 21 грудня 2017 року змінити в частині встановлення правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживача та визнання недійсним кредитного договору.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з часу складання повного тексту постанови.
Судді Н.І. Гончар
В.В. Пономаренко
Ю.В. Сіренко
Повний текст постанови складений 30 травня 2019 року.