Ухвала
20 травня 2019 року
м. Київ
справа № 583/1664/17
провадження № 61-8932 ск19
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Білоконь О. В. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28 січня 2019 року та постанову Сумського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів,
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені за несвоєчасну та не повну сплату аліментів на утримання неповнолітнього сина за період з 01 липня 2015 року по 30 листопада 2018 року у розмірі 111 681,10 грн.
Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28 січня 2019 року, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 21 075,91 грн. В іншій частині позову відмовлено.
У травні 2019 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі.
Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки вона подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, з урахуванням такого.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною четвертою статті 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя.
Частиною дев'ятою статті 19 ЦПК України встановлено, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом
на 01 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено, що з 1 січня 2019 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу становить 1 921 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 176 ЦПК Україниціна позову у позовах про стягнення грошових коштів визначається сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Ціна позову у цій справі щодо стягнення пені за прострочення сплати аліментів становить 111 681,10 грн, яка станом на 1 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921*100=192 100).
Крім того, ОСОБА_1 оскаржує судове рішення, яким стягнуто на її користь пеню за прострочення сплати аліментів у розмірі 21 075,91 грн.
Отже, зазначена справа є малозначною у силу вимог закону, тому судові рішення по такій справі касаційному оскарженню не підлягають.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки у судовій практиці судами по різному вирішуються питання про стягнення аліментної заборгованості шляхом визначення пені та її розрахунок, а також справа має для неї, як позивача, виняткове значення, оскільки намагається стягнути заборгованість по аліментним зобов'язанням на утримання неповнолітньої дитини. Крім того, суд першої інстанції не відносив цю справу до категорії малозначних.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, передбачені підпунктами «а», «в» і «г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки заявником не додано до касаційної скарги доказів, які б підтверджували обставини, на які вона посилається. Разом з тим, доводи ОСОБА_1 щодо винятковості справи для заявника зводяться до незгоди особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями та не свідчать про те, що є підстави для розгляду справи по суті в суді касаційної інстанції.
Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції помилково відніс справу до категорії малозначних є безпідставними, оскільки ця справа є малозначною за ціною позову та в силу своїх властивостей, а частина шоста статті 19 ЦПК України поширюється й на апеляційне провадження.
Посилання на інші випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга не містить.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, які б свідчили про необхідність перегляду судових рішень у цій справі у касаційному порядку.
Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України
суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
З урахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Крім того, не потребують окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.
На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтею 19, статтею 260, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 28 січня 2019 року та постановуСумського апеляційного суду від 10 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя О. В. Білоконь