27.05.2019 Справа № 920/13/18
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі головуючого судді Котельницької В.Л., суддів: Коваленка О.В., Спиридонової Н.О., при секретарі судового засідання Пономаренко Т.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження справу №920/13/18
за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м. Київ
до відповідача Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго», м. Суми
про стягнення 1650 304,70 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача - Поліщук В.О. (довіреність від 17.05.2019 № 14-200)
від відповідача - не прибув
Суть спору: позивач звернувся з позовом до суду про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» 1000000,00 грн. стягнення за векселем, а також 6% річних у розмірі 157150,68 грн. та інфляційних втрат у розмірі 493154,02 грн. за векселем від 04.05.2000 № 783375462436.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 22.03.2018 у даній справі позов було задоволено частково; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 157150 грн. 68 коп. 6% річних, 2357 грн. 26 коп. витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову - відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 вказане судове рішення було скасовано в частині відмови у задоволенні позову щодо стягнення 1000000,00 грн. основного боргу за векселем, в іншій частині рішення суду залишене без змін.
Постановою від 16.10.2018 Верховний Суд скасував рішення Господарського суду Сумської області від 22.03.2018 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 у даній справі та передав справу на новий розгляд до Господарського суду Сумської області.
Справа № 920/13/18 перебуває в провадженні колегії суддів: головуючий суддя Котельницька В.Л., судді: Спиридонова Н.О. та Коваленко О.В.
22.01.2019 представник позивача подав заяву, у якій зазначив, що у абз. 1 тексту позову та у п. 1 прохальної частини позовної заяви помилково зазначене відповідачем ПАТ «Полтаваобленерго» та просив вважати вірним найменування відповідача - ПАТ «Сумиобленерго».
Судом дану заяву прийнято до розгляду.
Представник позивача 06.05.2019 подав до суду пояснення б/н від 03.05.2019 щодо неможливості подання частини документів, витребуваних у нього судовою ухвалою від 03.04.2019 у даній справі. Також представником позивача для огляду у підготовчому засіданні надані оригінали акту приймання-передачі оригіналів опротестованих векселів у зв'язку з неоплатою від 26.03.2015, опис вкладення у цінний лист № 0100125894210 та фіскального чеку про направлення цього листа відповідачу.
Представник подав клопотання (вх. №3477 від 07.05.2019) про долучення до матеріалів справи доказів перерахування ним позивачеві 157150,68 грн. суми 6% річних та боргу за векселем у розмірі 1000000,00 грн. (платіжні доручення № 388 від 20.06.2018 та № 419 від 11.07.2018).
Судом досліджено у підготовчому провадженні оригінали наступних документів, наданих позивачем для огляду: акту приймання-передачі векселів від 26.05.2016, опису вкладення у цінний лист, фіскального чеку до зазначеного поштового відправлення.
Розгляд справи по суті розпочато 27.05.2019.
27.05.2019 до суду надійшло клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв'язку з перебуванням представника відповідача на лікарняному.
Присутній у судовому засіданні представник позивача проти відкладення розгляду справи заперечував.
Суд, розглянувши подане клопотання, відмовив у його задоволенні, про що постановив протокольну ухвалу.
Представник позивача 27.05.2019 подав до суду заперечення на клопотання відповідача про закриття провадження у справі, у якому зазначив, що у платіжних дорученнях про перерахування відповідачем 157150,68 грн. суми 6% річних та боргу за векселем у розмірі 1000000,00 грн. призначенням платежу визначено: «добровільне виконання рішення ГССО від 22.03.2018 у справі № 920/13/18 після набрання законної сили (прийняття пост. ХАГС від 18.06.2018)» та «добровільне виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 у справі № 920/13/18», а вказані судові рішення були скасовані постановою Верховного Суду від 16.10.2018 у даній справі.
У вступному слові представник позивача усно виклав позовні вимоги, на задоволенні яких він наполягає, просив суд стягнути з відповідача на свою користь 1650304,70 грн. заборгованості, у тому числі: 1000000,00 грн. - стягнення за простим векселем 04.05.2000 № 783375462436, 6% річних у розмірі 157150,68 грн., інфляційні втрати у розмірі 493154,02 грн.; а також покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.
Судом були досліджені докази, подані позивачем в обґрунтування позовних вимог, в тому числі оригінал векселю та виконавчого напису нотаріуса.
Головуючим оголошено стислий зміст заперечень відповідача проти позову.
Судом були досліджені докази, подані відповідачем в обґрунтування його заперечень позовним вимогам.
Присутнім представником були надані пояснення з приводу обставин, на які він посилався у поданих до суду заявах по суті спору.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані докази та заслухавши пояснення присутнього представника позивача, суд встановив:
24.04.2000 між Українським кредитним банком, правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк», (Банк) та Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (Позивач) був укладений договір № Т-102/042000 (далі за текстом - Договір), в пункті 1 якого сторони погодили здійснити обмін рівноцінних цінних паперів, а саме: векселів, зазначених у статті 2 цього договору, на умовах, визначених цим договором.
Згідно з пунктом 2.1. зазначеного Договору банк зобов'язується передати Позивачу у власність векселі, перелік яких зазначений у додатку № 1, який є невід'ємною частиною Договору, загальною номінальною вартістю 66715946,15 грн. Векселі передаються з бланковим індосаментом протягом 10 банківських днів з моменту укладення Договору.
Відповідно до пунктів 46-53 додатку № 1 до Договору Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» підлягав передачі в тому числі і простий вексель № 783375462436.
04.05.2000 між сторонами Договору підписано акт приймання-передачі векселів до договору № Т-102/042000 від 24.04.2000, за яким банк передав Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в тому числі і простий вексель №783375462436 зі строком погашення - по пред'явленню, але не раніше 01.01.2015.
Таким чином, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є законним держателем простого векселя №783375462436 на суму 1000000,00 грн, випущеного Відкритим акціонерним товариством «Сумиобленерго» (яке в подальшому було перейменоване на Публічне акціонерне товариство «Сумиобленерго»), що підтверджується Статутом останнього, зі строком платежу - по пред'явленню, але не раніше 01.01.2015.
За простим векселем № 783375462436 Публічне акціонерне товариство «Сумиобленерго» зобов'язалося заплатити проти цього векселя Українському кредитному банку (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк») чи його наказу 1000000,00 грн.
Публічним акціонерним товариством «Акцент-Банк» на звороті векселя проставлено бланковий індосамент на пред'явника «Платити наказу: без обороту на мене», який підписаний головою правління, головним бухгалтером та скріплений печаткою.
13.03.2015 Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» з листом № 26-1847/1.2-15 від 13.03.2015, в якому просило оплатити векселі, у тому числі і простий вексель № 783375462436, до 12-00 години 19.03.2015. У листі зазначено, що у разі неоплати векселів відповідно до чинного законодавства по векселях буде вчинено протест у неплатежі.
Однак відповідач не здійснив оплату векселя № 783375462436, у зв'язку з чим Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 19.03.2015 звернулося до приватного нотаріуса Сумського міського нотаріального округу з листом № 26-2003/1.2-15 про опротестування вказаного вище векселя у неплатежі.
25.03.2015 приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. направила Публічному акціонерному товариству «Сумиобленерго» телеграму-вимогу з пропозицією до 12-ї години 26.03.2015 здійснити оплату, в тому числі вказаного вище векселя або повідомити нотаріуса про відмову вчинити такі дії.
Розпискою від 26.03.2015 про передачу векселів для опротестування приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. отримала, в тому числі і вексель № 783375462436 на суму 1 000 000,00 грн.
У зв'язку з невиконанням відповідачем вказаної вимоги, приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. 26.02.2015 видано протест про неоплату вказаного вище векселя (зареєстровано в реєстрі № 974).
Актом приймання-передачі від 26.03.2015 приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу Марченко І.В. передано Публічному акціонерному товариству «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», в тому числі вищезазначений вексель та протест про неоплату векселя.
31.03.2015 позивач звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренка А.В. з листом № 26-2333/1.2-15 про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості, в тому числі за вказаним векселем на суму 1000000,00 грн.
01.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренком А.В. видано виконавчий напис (зареєстрований в реєстрі за № 492) про стягнення з відповідача заборгованості за векселем № 783375462436 від 04.05.2000 на суму 1000000,00 грн, який було пред'явлено до виконання до державної виконавчої служби та за яким державною виконавчою службою Сумського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження ВП № 47270635.
Однак, борг за векселем № 783375462436 не був погашений Публічним акціонерним товариством «Сумиобленерго» ні в добровільному порядку, ні в примусовому, у зв'язку з чим позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з даним позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства «Сумиобленерго» 1000000,00 грн. заборгованості за векселем № 783375462436 від 04.05.2000, 157150,68 грн. суми 6% річних та 493154,02 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, у розумінні закону право на захист - це суб'єктивне право особи вимагати від уповноважених органів примусового застосування засобів реагування до порушників цивільних прав.
Відповідно до закріплених в главі 3 Цивільного кодексу України положень, які стосуються суб'єктів здійснення захисту порушеного права, захист порушених цивільних прав та охоронюваних законом інтересів здійснюється: судом (стаття 16 Цивільного кодексу України), Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування (стаття 17 Цивільного кодексу України), органами нотаріату (стаття 18 Цивільного кодексу України), самостійно (стаття 19 Цивільного кодексу України).
Так, зокрема, в статті 18 Цивільного кодексу України встановлено порядок захисту цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно ст. 18 ЦК України нотаріус здійснює захист цивільних прав шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Особа, вільно розпоряджаючись своїми правами, вправі обирати спосіб захисту своїх прав та охоронюваних інтересів.
Згідно до ст. 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до Переліку документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.06.1999 за № 1172, відбувається стягнення заборгованості за векселями, опротестованими нотаріусами в установленому законом порядку. Відповідно до п. 11 даного Переліку для одержання виконавчого напису подаються: оригінал опротестованого векселя; акт про протест векселя.
Згідно до ст. 8 Закону України «Про обіг векселів в Україні» зазначається, що вексель, опротестований нотаріусом у встановленому законодавством порядку, є виконавчим документом.
Згідно до ч. 2 ст. 17 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, чинній на момент відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса) підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих написів нотаріусів.
Отже, в ст.18 ЦК України унормований порядок захисту цивільних прав нотаріусом, виконавчий напис якого, вчинений на борговому документі, є виконавчим документом нарівні з рішенням суду.
Згідно зі статтею 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Частиною 1 статті 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, згідно з якою кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з частиною 1 статті 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.
Отже, особа, право якої порушено, може на свій власний розсуд обрати будь-яку форму захисту: судову, шляхом звернення до органів державної влади, органів нотаріату чи самозахист.
При цьому, межі здійснення цивільних прав не містять жодних обмежень щодо права особи здійснювати захист своїх прав та інтересів у способи, визначені законодавством. Не містить таких обмежень і чинне законодавство в цілому, а Конституція України надає особі право діяти у спосіб, не заборонений законодавством.
Здійснення особою свого права на судовий захист не може ставитись у залежність від використання нею інших засобів правового захисту, до яких відноситься, зокрема, захист цивільних прав нотаріусом шляхом вчинення виконавчого напису на борговому документі у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, суд наголошує, що чинне законодавство не містить обмежень щодо можливості здійснення особою захисту своїх прав та законних інтересів одночасно шляхом пред'явлення до виконання виконавчого напису в позасудовому порядку та шляхом стягнення заборгованості у судовому порядку.
Як вбачається з наявних у справі доказів, позивач 31.03.2015 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренко А.В. з листом № 26-2333/1.2-15 про вчинення виконавчого напису про стягнення заборгованості, в тому числі за векселем № 783375462436 від 04.05.2000 на суму 1000000,00 грн.
01.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренко А.В. видано виконавчий напис про стягнення з відповідача заборгованості за векселем № 783375462436 на суму 1000000,00 грн.
У виконавчому написі № 492 зазначено, що він набуває чинності з моменту його вчинення та має бути пред'явлений до виконання до відділу (підрозділу) державної виконавчої служби протягом року з дня його вчинення.
Як вказує відповідач, виконавчий напис № 492 від 01.04.2015 приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Сидоренко А.В. знаходиться на виконанні у державній виконавчій службі, що підтверджується постановою відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції від 20.04.2015 ВП № 47270635, а також відсутністю доказів того, що виконавче провадження щодо примусового виконання виконавчого напису № 497, виданого 01.04.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сидоренко А.В., закінчене, чи виконавчий документ повернуто стягувачу, позивачем суду не надано.
Разом з тим, на вимогу суду позивач подав докази, з яких вбачається, що постановою державного виконавця від 30.04.2015 виконавче провадження №47270635 з виконання виконавчого напису нотаріуса № 492 від 01.04.2015 зупинено згідно ухвали Сумського окружного адміністративного суду від 30.05.2015 у справі №818/1437/15. Крім того, рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 22.02.2019 у справі № 591/1922/17 визнано недійсним та скасовано протести про неоплату простих векселів, у тому числі й спірного векселя № 783375462436 номінальною вартістю 1000000,00 грн.
Таким чином, суд вважає, що позивач свої майнові права у позасудовому порядку не захистив, грошові кошти за опротестованим векселем не отримав, відтак наявні підстави для судового захисту порушеного права позивача.
Посилання відповідача на те, що позивач намагається отримати ще один рівнозначний виконавчому напису нотаріуса документ (наказ суду, виданий після набрання рішенням законної сили), суд оцінює критично оскільки боржник зобов'язаний виконати зобов'язання за векселем № 783375462436 за будь-яким з таких виконавчих документів, у зв'язку з чим виконавче провадження буде закінчено на підставі пункту 9 частини 1 статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», а інший невиконаний виконавчий документ боржник має право визнати таким, що не підлягає виконанню в порядку статті 328 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку з припиненням зобов'язання його виконанням та відсутністю обов'язку боржника.
Відповідно до частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Положення статей 15, 16 Цивільного кодексу України, частини 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України визначають об'єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Обставини наявності у позивача порушеного права станом на момент звернення до господарського суду з позовом у даній справі з достовірністю встановлені судом, відтак суд дійшов висновку про те, що порушене право позивача не перестало існувати внаслідок реалізації позасудового захисту, станом на момент звернення до суду відповідач не виконав свої зобов'язання зі сплати заборгованості по векселю ні в добровільному, ні в примусовому порядку, виконавче провадження ВП № 47270635 зупинене з квітня 2015 року, будь-яких виконавчих дій під час виконання виконавчого напису нотаріуса № 492 від 01.04.2015 не вчинялось, виконання зазначеного виконавчого документу не відбулось, обставини щодо зупинення виконавчого провадження ВП № 47270635 у зв'язку з оскарженням відповідачем в судовому порядку як виконавчого напису нотаріуса № 492 від 01.04.2015, так і дій нотаріуса про вчинення протесту про неоплату векселя підтверджені відповідними належними та допустимими доказами, рішенням Зарічного районного суду міста Суми від 22.02.2019 у справі № 591/1922/17 визнано недійсним та скасовано протести про неоплату простих векселів, у тому числі й спірного векселя № 783375462436 номінальною вартістю 1000000,00 грн, дії нотаріуса по вчиненню виконавчого напису на спірному векселі також оскаржуються відповідачем у судовому порядку.
Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» вексель - це цінний папір, який посвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця або його наказ третій особі сплатити після настання строку платежу визначену суму власнику векселя (векселедержателю).
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються, в тому числі письмовими, речовими і електронними доказами.
Частинами 1, 2, 5 статті 91 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Підставою заявлених позовних вимог є невиконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати простого векселя № 783375462436, позивачем до матеріалів справи долучено засвідчену копію простого векселя № 783375462436 від 04.05.2000, судом у ході розгляду даного спору був досліджений й оригінал вказаного векселя та виконавчого напису нотаріуса № 492 від 01.04.2015.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про обіг векселів в Україні» векселі (переказні і прості) складаються в документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку за погодженням з Національним банком України з урахуванням норм Уніфікованого закону, і не можуть бути переведені в бездокументарну форму (знерухомлені). Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах. Вексель підписується: від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. У разі якщо вексель підписується уповноваженою особою, до тексту векселя включається посилання на внутрішній документ юридичної особи, відповідно до якого уповноважена особа має право підписувати вексель.
Вимоги до оформлення простого векселя визначені також і в статтях 75, 76 Розділу ІІ «Прості векселі» Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, запровадженої Женевською Конвенцією 1930 року.
За вексельним законодавством виникають зобов'язання як прямих боржників, так і боржників у порядку регресу. Прямі боржники - це векселедавець простого векселя та акцептант переказного векселя. Вимоги до зазначених осіб, а також до авалістів за них (за їх наявності) можуть бути пред'явлені як у строк платежу, так і протягом усього строку вексельної давності незалежно від наявності протесту. При цьому підставою для заявлення вимог до прямих боржників є сам вексель, що знаходиться у кредитора.
Таким чином, на підставі наведеного суд доходить висновку, що порушене право позивача на отримання коштів за простим векселем № 783375462436 у позасудовому порядку не захищене, наявні підстави для захисту цього права судом, позовні вимоги підтверджені наявними у справі доказами та дослідженими судом оригіналами векселя та виконавчого напису нотаріуса, доказів закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису нотаріуса сторонами не подано, відтак вимоги позивача про стягнення з відповідача 1000000,00 грн. є правомірною та обґрунтованою.
Крім того, суд погоджується з твердженнями позивача, що він як держатель векселю, має право відповідно до вимог вексельного законодавства вимагати від відповідача як векселедавця стягнення відсотків на суму векселя в розмірі 6%.
Так, в силу приписів ст. 1, ст. 15, ст. 25 Уніфікованого закону векселедавець - ПАТ «Сумиобленерго», зобов'язаний за простим векселем № 783375462436 як трасат (акцепт) за переказним векселем.
Сам вексель № 783375462436 передано у власність позивача Українським кредитним банком (правонаступником якого є ПАТ «Акцент-Банк») на підставі договору від 24.04.2000 № Т-102/042000.
В подальшому на вказаному векселі ПАТ «Акцент-Банк» здійснено банковий індосамент «Платити наказу: без обороту на мене».
Відповідно до ст. 43 Уніфікованого закону держатель може використати своє право регресу проти індосантів, трасанта та інших зобов'язаних осіб при настанні строку платежу, якщо останній не був здійснений.
Згідно зі ст. 47 Уніфікованого закону всі трасанти, акцептанти, індосанти і особи, що забезпечують авалем платіж за переказним векселем, є солідарно зобов'язаними перед держателем. Держатель має право пред'явити позов до кожної з цих осіб окремо і до всіх разом, необов'язково додержуючись тієї послідовності, в якій вони зобов'язалися.
Відповідно до ст. 48 Уніфікованого закону держатель може вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, в тому числі відсотки в розмірі шести від дати настання строку платежу.
Отже, право векселедержателя на стягнення 6% річних із зобов'язаної за векселем особи від дати настання строку платежу, передбачене п. 2 ст. 48 вказаного Уніфікованого закону.
Пунктом 5 статті 2 Закону України «Про обіг векселів в Україні» встановлено, що відсотки, про які йдеться у пункті 2 статті Уніфікованого закону, на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки Національного банку України на день подання позову і від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.
Враховуючи факт порушення відповідачем строків платежу, оскільки до 19.03.2015 відповідачем не було оплачено вимоги за векселем, а також те, що право на стягнення 6% передбачено Уніфікованим законом, суд вважає правомірними позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 157150,68 грн. - суму 6% річних (за період з 20.03.2015 по 31.10.2017).
Разом з тим, суд вважає за необхідне наголосити, що відповідачем подані суду докази сплати на користь позивача 157150,68 грн. суми 6% річних та боргу за векселем у розмірі 1000000,00 грн. (платіжні доручення № 388 від 20.06.2018 та № 419 від 11.07.2018). При цьому у платіжних дорученнях про перерахування відповідачем 157150,68 грн. суми 6% річних та боргу за векселем у розмірі 1000000,00 грн. призначенням платежу визначено: «добровільне виконання рішення ГССО від 22.03.2018 у справі № 920/13/18 після набрання законної сили (прийняття пост. ХАГС від 18.06.2018)» та «добровільне виконання постанови Харківського апеляційного господарського суду від 18.06.2018 у справі № 920/13/18», а вказані судові рішення були скасовані постановою Верховного Суду від 16.10.2018 у даній справі.
Однак враховуючи, що вказані кошти отримані позивачем, на підтвердження чого представник подав суду відповідні відомості, на вимогу відповідача (у зв'язку із скасуванням судових рішень, на виконання яких вони були сплачені) позивачем йому не повернуті, сам відповідач у своїй заяві про закриття провадження у справі визнав факт сплати цих сум саме як основного боргу за векселем у розмірі 1000000,00 грн. та нарахованих відсотків у розмірі 157150,68 грн., відтак суд вважає, що відповідач сплатив позивачу суму основного боргу за векселем у розмірі 1000000,00 грн. та суму нарахованих відсотків у розмірі 157150,68 грн., у зв'язку з чим у цій частині відсутній предмет спору.
Таким чином, відповідно до положень п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України у зв'язку з відсутністю предмета спору суд закриває провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача 1000000,00 грн. основної заборгованості за векселем № 783375462436 від 04.05.2000 та 157150,68 грн. - 6% річних.
Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача 493154,02 грн. інфляційних втрат за період з 20.03.2015 по 31.10.2017 суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про обіг векселів в Україні» передбачені статтями 48, 49 Уніфікованого закону відсотки на суму векселів, як виданих, так і тих, що підлягають оплаті на території України, нараховуються виходячи з розміру облікової ставки НБУ на день подання позову та від дня настання строку платежу (з дня платежу) до дня подання позову відповідно.
За приписами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Норми Цивільного кодексу України до правовідносин, пов'язаних з вексельним обігом, можуть бути застосовані лише у тій частині, яка не врегульована нормами вексельного законодавства і лише у випадку вказівки на це в актах вексельного законодавства, що названі в Законі України «Про обіг векселів в Україні».
Відповідно до ст. 48 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі, право векселедержателя вимагати від особи, проти якої він використовує своє право регресу, обмежено наступними сумами: (1) сумою неакцептованого або неоплаченого переказного векселя з відсотками, якщо вони були обумовлені; (2) відсотками в розмірі шести від дати настання строку платежу; (3) витратами, пов'язаними з протестом і пересиланням повідомлень, а також іншими витратами.
Отже, за прострочення виконання вексельного зобов'язання, законодавством встановлені спеціальні санкції.
Вищезазначеною нормою не передбачено покладення на особу, зобов'язану за векселем, інших платежів, зокрема, збитків від інфляції, оскільки спірні правовідносини сторін врегульовано вексельним законодавством, а тому положення ст. 625 Цивільного кодексу України у даному випадку застосуванню не підлягають.
На підставі викладеного, суд вважає, що підстави для стягнення інфляційних втрат в розмірі 493154,02 грн. за період з 20.03.2015 по 31.10.2017, нарахованих на суму вексельного зобов'язання, відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд
1. Провадження у справі № 920/13/18 в частині стягнення заборгованості за векселем № 783375462436 від 04.05.2000 у розмірі 1 000 000,00 грн. та 6% річних у розмірі 157 150,68 грн. - закрити.
2. В іншому - відмовити.
Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду;2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.
Повне рішення складено 29.05.2019.
Головуючий суддя В.Л. Котельницька
Судді: О.В.Коваленко
Н.О.Спиридонова