31 травня 2019 р.м. ХерсонСправа № 540/694/19
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Пекного А.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби міста Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця та зобов'язання зняти арешт,
встановив:
ОСОБА_2 (далі позивач) звернувся до суду із позовом до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби м.Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області (далі відповідач, Дніпровський РВДВС м.Херсона ГТУЮ у Херсонській області, Дніпровський РВДВС), в якому просить визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту та зобов'язати відповідача зняти арешт з квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що є співвласником квартири АДРЕСА_2 , іншими співвласниками є його діти ОСОБА_3 та ОСОБА_4 У жовтні 2018 року їм стало відомо, що вказана квартира перебуває під арештом на підставі постанови державного виконавця від 06.12.2002р., виданої Державною виконавчою службою Дніпровського районного управління юстиції м. Херсона. З метою з'ясування обставин накладення арешту він звернувся до відповідача, виклавши також і вимогу про зняття арешту, на що отримав відповідь, що виконавчі провадження, у яких він є боржником, на виконанні у відповідача не перебувають, виконавчі провадження, завершені у 2002 році знищені і запропоновано звернутись до суду. Посилаючись на норми Законів України «Про виконавче провадження» в редакціях, які були чинними у період існування спірних правовідносин, позивач наголошує на відсутності правових підстав збереження арешту на майно в силу неможливості виконавця надати документ, яким такий арешт було накладено і через неможливість відповідача конкретизувати виконавче провадження, в якому арешт було накладено. Також вказує, що існування арешту майна позивача при визнанні відповідачем факту завершення всіх виконавчих проваджень відносно позивача порушує мету застосування арешту майна. Вважає, що законних підстав для збереження арешту його майна не існує, виконавчі провадження, де він був боржником - завершені, а державний виконавець мав вчинити дії щодо зняття арешту, крім того, бездіяльність відповідача позбавляє його можливості вільно розпоряджатись своїм майном. Посилаючись на викладене, просить задовольнити позов.
Ухвалою від 08.04.2019р. відкрито провадження у справі та вирішено її розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Також цією ухвалою витребовано докази.
02.05.2019р. відповідачем подано відзив, в якому він просить відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що позивачем не здійснені заходи щодо встановлення підстав накладення арешту, органу, який видав виконавчий документ, наявності підстав для зняття арешту. Вказує, що у відповідача відсутня можливість зняти арешт без підтвердження усунення підстав його накладення. Також відповідач вказує, що наразі у нього виконавчі провадження щодо позивача як боржника на виконанні не перебувають.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до наступних висновків по суті спору.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 з 18.09.2018р. є власником 1/12 частки квартири АДРЕСА_3 , разом із ним власниками по 1/12 частки вказаної квартири є також ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №141267692 від 15.10.2018р., поданою позивачем.
З цієї є ж Інформації №141267692 від 15.10.2018р. видно, що в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна внесено запис про обтяження частини вказаної квартири без визначення конкретної частки арештом нерухомого майна, накладеного постановою без номеру від 06.12.2002р., виданою Державною виконавчою службою Дніпровського районного управління юстиції м. Херсона. Запис внесено 14.10.2005р. реєстратором - Першою Херсонською державною нотаріальною конторою.
Позивач звертався до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби м.Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області щодо надання інформації, на що йому було надано відповідь, що виконавчі провадження, ОСОБА_7 є боржником, на виконанні у відповідача не перебувають. Також позивача повідомлено, що згідно порядку роботи з документами в органах державної виконавчої служби строк зберігання завершених виконавчих проваджень становить 3 роки, а тому надати будь-яку інформацію щодо виконавчого провадження і копій документів не має технічної можливості у зв'язку із знищенням виконавчих проваджень, завершених у 2002 році. При цьому позивачу запропоновано для вирішення питання щодо зняття арешту з майна звернутись до суду.
Тому позивач подав даний позов, у якому просить визнати протиправною бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту та зобов'язати відповідача зняти арешт квартири АДРЕСА_3 .
Вирішуючи даний спір, суд виходить з наступного.
Арешт майна боржника як захід примусового виконання рішень, який застосовується для забезпечення реального виконання рішення передбачений як раніше чинним Законом України від 21.04.1999р. № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі Закон №606-XIV), так і нині діючим Законом України від 02.06.2016р. №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі Закон №1404-VIII).
Зняття арешту з майна на час його накладення у грудні 2002 року регулювалось ст.ст. 38, 59 Закону №606-XIV, які передбачали, що у разі закриття виконавчого провадження припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з закриттям виконавчого провадження. Закрите виконавче провадження не могло бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Особа, яка вважала, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, могла звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту.
При цьому згідно із ст.37 Закону №606-XIV виконавче провадження підлягало закриттю державним виконавцем у випадках: прийняття судом відмови стягувача від стягнення; затвердження судом мирової угоди між стягувачем і боржником про закриття виконавчого провадження; смерті або оголошення померлим стягувача чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, якщо виконання їх обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва; недостатності майна юридичної особи - боржника, що ліквідується, для задоволення вимог стягувача; скасування рішення суду або іншого органу (посадової особи), яке підлягало виконанню на основі виконавчого документа; письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника при виконанні рішення про передачу їх стягувачеві, або знищення речі, яка мала бути передана стягувачеві в натурі; закінчення передбаченого законом строку для даного виду стягнення.
Закон №606-XIV у редакції, чинній на час накладення арешту, не передбачав зняття арешту при інших випадках закінчення виконавчого провадження, ніж установлені ст.37 цього Закону.
При цьому на той час діяла Інструкція про проведення виконавчих дій, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року №74/5 і зареєстрована в Міністерстві юстиції України 15 грудня 1999 р. за №865/4158, яка у пункті 4.10 передбачала, що у разі закриття або закінчення виконавчого провадження припиняється чинність арешту майна боржника, скасовуються інші здійснені державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку з закриттям виконавчого провадження. Закрите або закінчене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених Законом. Копія постанови про закриття виконавчого провадження, у разі потреби, надсилається учасникам виконавчого провадження для припинення чинності заходів, ужитих державним виконавцем.
Тобто вчинення дій як наслідку припинення чинності накладеного державним виконавцем арешту покладалось на учасників виконавчого провадження, тому доводи позивача про протиправну бездіяльність відповідача не знаходять нормативного підтвердження.
На час звернення позивача до суду у 2019 році Закон №606-XIV втратив чинність, діючим є Закон №1404-VIII.
Відповідно до ст.40 Закону №1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження (крім офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за судовим рішенням, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також, крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат виконавчого провадження, нестягнення основної винагороди приватним виконавцем), повернення виконавчого документа до суду, який його видав, арешт, накладений на майно (кошти) боржника, знімається, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників, скасовуються інші вжиті виконавцем заходи щодо виконання рішення, а також проводяться інші необхідні дії у зв'язку із закінченням виконавчого провадження.
Про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.
Статтею 59 Закону №1404-VIII урегульовані питання зняття арешту з майна.
Відповідно до цієї статті особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.
На відміну від Закону №606-XIV (в редакції, чинній на час накладення арешту), Закон №1404-VIII передбачає інші підстави та порядок зняття арешту з майна, який відбувається за постановою державного виконавця або за рішенням суду.
В даному випадку позивач, будучи власником 1/12 частки квартири, просить зобов'язати зняти арешт з усієї цієї квартири, накладений постановою державного виконавця від 06.12.2002р. без номеру. Наявність такого обов'язку у відповідача позивач обґрунтовує бездіяльністю невизначеного ним державного виконавця щодо не зняття арешту з нерухомого майна.
При цьому позивач не вказує, коли саме і на якій підставі відповідач повинен був зняти арешт, накладений постановою від 06.12.2002р. без номеру. Також він не вказує, які його права порушені арештом частини квартири, а з урахуванням того, що йому належить лише 1/12 її частка, тому відсутні підстави вважати, що під арештом знаходиться саме належна йому частка нерухомого майна.
Згідно ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист ... .
Згідно ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушених саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відсутність порушеного права та неправильний спосіб захисту встановлюються при розгляді справи по суті і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Згідно із ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Відповідно до ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено порушення його прав, які б підлягали судовому захисту у спосіб, що ним визначений.
Тому позовні вимоги суд вважає необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Дніпровського районного відділу Державної виконавчої служби м.Херсона Головного територіального управління юстиції у Херсонській області про визнання протиправною бездіяльності державного виконавця та зобов'язання зняти арешт - відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Пекний А.С.
кат. 105000000