308/11763/18
30.05.2019 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючого судді - Бедьо В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Пазяк С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 звернувся до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписав заяву № б/н від 04.05.2010 року, згідно з якою отримав кредит у розмірі 16000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Зазначає, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого станом на 26.09.2018 року має заборгованість у розмірі 53772,54 грн., з яких: 25090,85 грн. - нараховані відсотки за користування кредитом; 28933,02 грн. - нарахована пеня; 500 грн. - штраф (фіксована частина); 2536,79 грн. - штраф (процентна складова).
Враховуючи викладене просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.05.2010 року в розмірі 53772,54 грн. та судові витрати у розмірі 1762 грн. сплаченого судового збору.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.11.2018 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у цивільній справі за вказаною позовною заявою, постановлено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Копію ухвали про відкриття провадження у справі разом з копією позовної заяви та копіями доданих до неї матеріалів надіслано учасникам справи.
28.01.2019 року представником відповідача - адвокатом Ракущинець А.А. до суду подано відзив на позовну заяву, згідно з яким просить відмовити в задоволенні позову.
20.02.2019 року представником позивача до суду подано відповідь на відзив з долученими до неї матеріалами, згідно з яким просить задовольнити позовні вимоги банку у повному обсязі.
30.05.2019 року представником відповідача - адвокатом Ракущинець А.А. до суду подано письмові пояснення на позовну заяву.
Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у відповідності до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України не надійшло.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3, 8 ст. 279 ЦПК України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04.05.2010 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н шляхом приєднання (ч. 1 ст. 634 ЦК України), який складається із анкети-заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Тарифів банку, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 16000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Згідно з довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти ОСОБА_1 (договір б/н) старт карткового рахунку - 06.02.2009 року ( НОМЕР_1 ), зміна кредитного ліміту - 05.08.2013 року (кредитний ліміт - 15000 грн., встановлення кредитного ліміту), зміна кредитного ліміту - 26.10.2013 року (кредитний ліміт - 16000 грн., збільшення кредитного ліміту), зміна кредитного ліміту - 18.07.2018 року (кредитний ліміт - 0,0 грн., зниження кредитного ліміту).
Довідкою від 07.02.2019 року № 30.1.0.0/2-20181011/692, виданою АТ КБ «Приватбанк», стверджується, що клієнт ОСОБА_1 згідно з кредитним договором б/н від 04.05.2010 року отримав картки № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , № НОМЕР_3 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня 05.2017 року.
Доказів щодо перевипуску відповідачеві картки і продовження строку її дії матеріали справи не містять.
Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 26.09.2018 року допустив перед банком заборгованість у розмірі 57060,66 грн., з яких: 25090,85 грн. - нараховані відсотки; 28933,02 грн. - нарахована пеня; 3036,79 грн. - заборгованість по штрафам.
Згідно з п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість по кредиту, відсоткам за його використання, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до п. 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більше ніж на 30 днів, клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісії.
За умовами п. п. 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання цього договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.
Пунктом 2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що у разі виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн. клієнт сплачує банку пеню, яка нараховується в день нарахування процентів по кредиту.
За умовами п. 1.1.6.1 Умов та правил надання банківських послуг зміни до цих Умови і правил надання банківських послуг вносяться банком щомісяця в однобічному порядку у випадках, не заборонених чинним законодавством України.
Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За правилами ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.
В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.
Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Матеріалами справи встановлено, що відповідач ОСОБА_2 належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого у нього виникла заборгованість.
Разом з тим, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню, а саме, з відповідача підлягає до стягнення сума нарахованих процентів станом на 31.05.2017 року (дати спливу визначеного кредитним договором строку кредитування), тобто до закінчення строку дії кредитної картки, а також з урахуванням процентної ставки у розмірі 27,60 % на рік, встановленої на дату отримання кредиту, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Однак, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 711/6227/14-ц.
З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що позивач здійснював нарахування процентів за кредитним договором у різний період часу застосовуючи різну процентну ставку, в тому числі й підвищену проценту ставку на прострочену заборгованість.
Зокрема, з 05.08.2013 року до 29.08.2014 року процентна ставка становила 27,60 %, і у подальшому з 01.09.2014 року процентну ставку підвищено до 32,40 % та 42 % річних відповідно.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 489/9289/14-ц, в разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.
Такий висновок наведений також у постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17.
Проте матеріали справи не містять жодних доказів направлення та отримання відповідачем повідомлень про зміну відсоткової ставки.
Відповідач згоди на підвищення відсоткової ставки з 27,60 % до 32,40 % та 42 % річних відповідно не надавав, банком при нарахуванні процентів застосовувалися ставки, не передбачені умовами кредитного договору, а належних доказів повідомлення відповідача про їх зміну матеріали справи не містять.
Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.
За наведених обставин, суд бере до уваги надані позивачем розрахунки заборгованості за кредитом лише в частині, яка визначає процентну ставку розміром 27,60 % на рік.
Заборгованість за процентами розраховується судом за наступною формулою: (А1 * 20,40 % * А2) / 360 днів = Х, де А1 - тіло кредиту, А2 - кількість днів прострочення.
Згідно з наданим банком розрахунку наявні 1003 дні прострочення (за період з 01.09.2014 року до 31.05.2017 року).
Станом на 31.05.2017 року заборгованість за наданим кредитом складала 16942,31 грн.
Відтак, розмір процентів за цей період становитиме 13028,07 грн. (16942,31 грн. * 27,60 % * 1003 дні / 360 днів = 13028,07 грн.).
Розмір процентів, нарахований за ставкою 27,60 % річних за період з 05.08.2013 року до 29.08.2014 року згідно з розрахунком заборгованості складає 620,04 грн.
Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь банку підлягає до стягнення заборгованість за процентами за користування кредитними коштами в розмірі 13648,11 грн. (13028,07 грн. + 620,04 грн. = 13648,11 грн.), яка розрахована станом на 31.05.2017 року та за процентною ставкою 27,60 % на рік.
Нарахування процентів після закінчення строку дії кредитного договору, тобто за період з 01.06.2017 року до 26.09.2018 року, суд вважає неправомірним, оскільки вони нараховані після спливу визначеного договором строку кредитування (після 31.05.2017 року).
Отже, нараховані банком проценти поза межами строку кредитування задоволенню не підлягають.
Вирішуючи позовні вимоги банку в частині стягнення пені та нарахованих штрафів, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Враховуючи, що відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення-строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15.
Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
Зважаючи на те, що позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за пенею та штрафом, суд вважає, що до стягнення підлягає лише штраф у розмірі 3036,79 грн., з яких: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 2536,79 грн. - штраф (процентна складова), оскільки позивач просить застосувати до боржника подвійну цивільно-правову відповідальність одного й того ж виду за одне й те саме порушення договірного зобов'язання (порушення позичальником грошового зобов'язання за кредитним договором), що суперечить вимогам ч. 1 ст. 61 Конституції України та ч. 3 ст. 509 ЦК України, тазазначене з одного боку забезпечить дотримання справедливого балансу інтересів сторін, а з іншого дозволить реалізувати забезпечувальну функцію неустойки.
За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача пені.
Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача за кредитним договором становитиме 16684,90 грн., з яких: 13648,11 грн. - заборгованість за процентами; 3036,79 грн. - заборгованість по штрафам, яку з нього слід стягнути на користь банку.
Що стосується доводів представника відповідача, викладених у відзиві та в письмових поясненнях на позовну заяву, суд констатує наступне.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Згідно з ч. 2 ст. 202 ЦК України договір є дво- чи багатостороннім правочином.
Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).
Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).
Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Як встановлено судом, 04.05.2010 року ОСОБА_1 особисто підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку.
Підписанням цієї заяви відповідач підтвердив, що він згідний з тим, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, з умовами якого він попередньо ознайомився. Своїм підписом відповідач підтвердив, що зобов'язується виконувати Умови та правила надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку.
Доказів того, що вимоги банку ґрунтуються на інших умовах, які сторони не узгоджували, відповідач не надав.
Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір був укладений і виконувався сторонами.
Вимоги про визнання цього договору в цілому або його частин недійсними, а також про зміну або розірвання договору з передбачених законом підстав відповідач не заявляв.
З матеріалів справи вбачається, що позичальнику видано кредитну картку «Універсальна», строк дії перевипущеної картки встановлено до останнього дня травня 2017 року. При цьому, сторонами не заперечується, що строк повернення кредиту відповідає строку дії картки.
Свобода договору полягає у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і має відповідати їхній волі. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
З огляду на викладені обставини, суд вважає, що наведені у відзиві посилання представника відповідача є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.
Що стосується заяви представника відповідача про застосування спливу позовної давності у даному спорі, суд зазначає наступне.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Спеціальна позовна давність встановлюється у один рік, зокрема щодо вимог про стягнення пені і штрафу (ст. 258 ЦК України).
Згідно зі ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Пунктом 1.1.7.11 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього строку жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично лонгується на той самий строк.
Відповідно Умов та правил надання банківських послуг, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.
Аналізуючи умови договору та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку, що за договором про надання банківських послуг (при отриманні позичальником кредиту у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким установлено не тільки щомісячні платежі погашення кредиту, а й кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо щомісячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - не після закінчення строку дії договору, а після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України).
Такий підхід відповідає правовій позиції, яка сформульована Великою палатою Верховного Суду у постанові від 26.09.2018 року (справа № 477/841/16-ц) та від 03.10.2018 року (справа № 233/2056/17).
Матеріали справи свідчать про те, що строк дії кредитної картки закінчився у травні 2017 року, разом з чим закінчився і строк кредитування, а тому строк позовної давності необхідно рахувати з 01.06.2017 року, а банк звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав, та законних інтересів 17.10.2018 року, тобто в межах строку загальної позовної давності у три роки.
За таких обставин, підстав для відмови у задоволенні позову АТ КБ «Приватбанк» у зв'язку із спливом строку загальної позовної давності у даному випадку немає.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Позивач при поданні даного позову сплатив судовий збір у розмірі 1762 грн.
Відтак, оскільки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову, то понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 546,22 грн. судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 76, 81, 89, 141, 223, 258, 263-265, 273, 279, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 509, 526, 509, 549, 610-612, 625, 629, 1048-1050, 1054, 1056-1 ЦК України, суд,
Позовну заяву акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.05.2010 року в розмірі 16684 (шістнадцять тисяч шістсот вісімдесят чотири) гривні 90 коп., з яких:
13648,11 грн. - заборгованість за процентами;
3036,79 грн. - заборгованість по штрафам.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» судовий збір у розмірі 546 (п'ятсот сорок шість) гривень 22 коп.
Позивач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, що знаходиться за адресою: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Дата складення повного судового рішення - 30 травня 2019 року.
Суддя Ужгородського міськрайонного суду
Закарпатської області В.І. Бедьо