ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
м. Київ
10 лютого 2010 року № 2а-13573/09/2670
15:33
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг-Сервіс»
доДержавної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України
прозобов'язання включити інформацію до Державного реєстру фінансових установ
Головуючий суддя: Кротюк О.В.
Судді: Вовк П.В.
Шрамко Ю.Т.
Секретар судового засідання: Гончаров В.В.
Обставини справи:
Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із адміністративним позовом до Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України з вимогами зобов'язати внести інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг-Сервіс»до Державного реєстру фінансових установ.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем безпідставно та упереджено залишено заяву про включення інформації до Державного реєстру фінансових установ без розгляду, адже викладені в рішенні обставини не відповідають дійсності, так як позивачем дотримано положень Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», Положення про Державний реєстр фінансових установ затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 N 41 та Положення про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.12.2003 N 152 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 за N 1252/8573.
Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, оскільки позивачем при звернення до відповідача не дотримано вимог законодавства України у сфері фінансових послуг.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
встановив:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг-Сервіс»має намір здійснювати діяльність з надання послуг факторингу.
З метою внесення інформації про позивача до Державного реєстру фінансових установ, 07.08.2009 позивач звернувся до відповідача із заявою та доданими документами.
Рішенням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України № 420-ФК від 04.09.2009 залишено без розгляду заяву про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ Товариства з обмеженою відповідальністю „Фінансова компанія „«Факторинг-Сервіс»з підстав, викладених у ньому.
За результатом розгляду поданих позивачем виправлених документів, Держфінпослуг прийнято рішення № 683-ФК від 22.10.2009, яким вирішено залишити без розгляду заяву про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг-Сервіс»(місцезнаходження: 03150, м. Київ, вулиця Червоноармійська, будинок 62-А; код за ЄДРПОУ: 36556518) у зв'язку з тим, що документи оформлені з порушенням вимог законодавства, а саме:
реєстраційна картка юридичної особи в паперовому та електронному вигляді не містить інформації про проведення внутрішнього фінансового моніторингу, що не відповідає вимогам підпункту 4.1 пункту 4 розділу ІІІ Положення № 41;
примірний договір факторингу не містить дати затвердження, чим порушено вимоги підпункту 3.3.5 пункту 3.3 розділу 3 Положення № 152, згідно з яким строк, що минув з моменту підписання всіх документів, що подаються заявником (крім установчих), не повинен перевищувати тридцяти календарних днів.
Аналізуючи викладені вище обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, з урахуванням наступного.
Закон України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»(Далі -Закон) від 12.07.2001 N 2664-III встановлює загальні правові засади у сфері надання фінансових послуг, здійснення регулятивних та наглядових функцій за діяльністю з надання фінансових послуг.
Відповідно до підпункту 11 пункту 1 статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»факторинг віднесено до фінансових послуг, а частиною 1 статті 5 Закону передбачено, фінансові послуги надаються фінансовими установами. При цьому, особа набуває статусу фінансової установи після внесення про неї запису до державного реєстру фінансових установ (частина 1 статті 7 Закону).
Відповідно до підпункту 2 пункту 1 статті 28 Закону здійснює реєстрацію та веде Державний реєстр фінансових установ спеціальний уповноважений орган виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг - Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України.
Положення про Державний реєстр фінансових установ затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28.08.2003 N 41 (в редакції розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 16.01.2007 N 6640) та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02.02.2007 за N 92/13359.
Пунктом 1 Розділу ІІІ Положення № 41 передбачено, що до Реєстру вноситься виключно відкрита інформація, перелік якої встановлюється цим Положенням.
Пунктом 4.1 Розділу ІІІ Положення № 41 встановлено, що до Реєстру вносяться загальна інформація про заявника, яка включає інформацію:
про юридичну особу (повне найменування, скорочене найменування /за наявності/ та найменування однією з іноземних мов /за наявності/, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ);
про державну реєстрацію юридичної особи (дата проведення державної реєстрації, серія і номер свідоцтва про державну реєстрацію та ким воно видане), а також інформацію про державну реєстрацію припинення юридичної особи;
про місцезнаходження юридичної особи (код території за КОАТУУ, поштовий індекс, область, район, населений пункт, вулиця, номер будинку, номер корпусу /за наявності/, номер офісу /квартири/ /за наявності/) та засоби зв'язку (міжміський код, номер телефону, номер факсу, адреса електронної пошти /за наявності/, адреса веб-сторінки /за наявності/);
про банківські реквізити (найменування банку та його МФО, номер поточного рахунку заявника);
про статутний фонд (статутний або складений капітал) - за наявності відповідно до законодавства: зареєстрований розмір; фактично сплачений розмір; розмір частки, що належить державі та/або нерезидентам (за наявності);
про керівника юридичної особи та інших осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи без довіреності - за наявності зазначених осіб (прізвище, ім'я та по батькові /далі - П. І. Б./, найменування посади);
головного бухгалтера (П. І. Б.) або особу, на яку покладено ведення бухгалтерського обліку (П. І. Б. для фізичної особи або повне найменування та ідентифікаційний код за ЄДРПОУ для юридичної особи);
про організацію внутрішнього фінансового моніторингу (дата та номер документа про призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, та його П. І. Б.). Зазначена інформація вноситься відповідно до встановленого порядку призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового моніторингу;
про види фінансових послуг, які надає чи планує надавати юридична особа.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що твердження позивача, що подані документи позивача не відповідають вимогам підпункту 4.1 пункту 4 розділу ІІІ Положення № 41, оскільки реєстраційна картка юридичної особи в паперовому та електронному вигляді не містить інформації про проведення внутрішнього фінансового моніторингу, не відповідає дійсності та фактичним обставинам справи.
Адже, зазначена норма Положення № 41 не вимагає наявності у реєстраційній картці юридичної особи, яка подає документи на включення в Державний реєстр фінансових установ, наявності інформації про проведення внутрішнього фінансового моніторингу. Розглянута норма передбачає, що до Державного реєстру фінансових установ повинна бути внесена інформація про призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового моніторингу у заявника.
При цьому, відповідно до положень пункту 2.1.5. Положення про здійснення фінансового моніторингу фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.08.2003 N 25, на момент здійснення першої фінансової операції у новоствореній установі (відокремленому підрозділі) має бути призначено відповідального працівника.
Отже, працівник, відповідальний за проведення фінансового моніторингу, повинен бути призначений до моменту здійснення першої фінансової операції, яка підлягає фінансовому моніторингу суб'єктами первинного фінансового моніторингу , а не до моменту внесення установи до Державного реєстру фінансових установ. При цьому, не внесення організації до Державного реєстру фінансових установ, виключає її статус як фінансової установи та суб'єкта первинного фінансового моніторингу, адже жодних фінансових операцій за таких умов суб'єктом господарювання не може бути проведено. Отже, підприємство, що не є суб'єктом первинного фінансового моніторингу, у відповідності до положень статті 19 Конституції України не зобов'язане до набуття статусу фінансової установи здійснювати заходи з фінансового моніторингу, зокрема і призначати працівника, відповідального за проведення фінансового моніторингу.
Адже, відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»28.11.2002 N 249-IV фінансова операція - будь-яка операція, пов'язана із здійсненням або забезпеченням здійснення платежу за допомогою суб'єкта первинного фінансового моніторингу, зокрема: внесення або зняття депозиту (внеску, вкладу); переказ грошей з рахунку на рахунок; обмін валюти; надання послуг з випуску, купівлі або продажу цінних паперів та інших видів фінансових активів; надання або отримання позики або кредиту; страхування (перестрахування); надання фінансових гарантій та зобов'язань; довірче управління портфелем цінних паперів; фінансовий лізинг; здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження) державної та іншої грошової лотереї; надання послуг з випуску, купівлі, продажу і обслуговування чеків, векселів, платіжних карлюк, грошових поштових переводів та інших платіжних інструментів; відкриття рахунку. В той час як, суб'єктами первинного фінансового моніторингу є банки, страхові та інші фінансові установи (положення статті 4 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом»).
З огляду на викладене вище, суд вважає необґрунтованою вказану відповідачем підставу для залишення без розгляду заяви позивача про внесення інформації до державного реєстру фінансових установ. Адже, позивач є новоутвореною юридичною особою і за його допомогою не було здійснено жодної фінансової операції, до моменту включення інформації до Державного реєстру фінансових установ.
Враховуючи, що фінансовими установами відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»є юридичні особи, які відповідно до закону надають одну чи декілька фінансових послуг та які внесені до відповідного реєстру у порядку, встановленому законом, суд констатує, що у позивача не було підстав для призначення працівника, відповідального за проведення внутрішнього фінансового моніторингу, тобто відсутні підстави вважати, що подані до комісії документи не відповідають положенням підпункту 4.1 Розділу ІІІ Положення № 41.
Щодо твердження відповідача про те, що примірний договір факторингу не містить дати затвердження, чим порушено вимоги підпункту 3.3.5 пункту 3.3 розділу 3 Положення № 152, згідно з яким строк, що минув з моменту підписання всіх документів, що подаються заявником (крім установчих), не повинен перевищувати тридцяти календарних днів, суд вважає необхідним зазначити наступне. За результатом розгляду справи, судом встановлено, що відповідачем безпідставно та необґрунтовано залишено без розгляду заяву позивача про внесення інформації до Державного реєстру фінансових установ із посиланням на вказане порушення.
Положення про внесення інформації щодо фінансових компаній до Державного реєстру фінансових установ та встановлення вимог до облікової та реєструючої системи фінансових компаній затверджено розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 05.12.2003 N 152 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 29.12.2003 за N 1252/8573.
Підпунктом 3.1.13 пункту 3.1 Положення № 152 передбачено, що для набуття статусу фінансової установи заявник подає до Держфінпослуг такі документи, зокрема, примірні договори з клієнтами щодо надання певних видів фінансових послуг, які затверджені уповноваженим органом заявника відповідно до його установчих документів (крім примірних договорів, які фінансові компанії подають разом із заявою про отримання відповідної ліцензії).
Підпунктом 3.3.5 пункту 3.3 Положення № 152 встановлено вимоги до оформлення документів, що подаються заявником, зокрема, строк, що минув з моменту підписання всіх документів, що подаються заявником (крім установчих), не повинен перевищувати тридцяти календарних днів.
Отже, дана норма встановлює вимогу про дату підписання, а не дату затвердження всіх документів, що подаються заявником до Держфінпослуг. При цьому, не містить вимог до затвердження (оформлення) примірного договору факторингу.
Разом з тим, підпункт 3.3.5 пункту 3.3 розділу 3 Положення № 152 говорить про те, що у тому випадку, якщо заявник подає до відповідача підписані документи, строк, що минув з моменту підписання таких документів не повинна перевищувати тридцяти календарних днів.
Проте вимоги про обов'язкову наявність дати затвердження дана норма не містить. Так як, вимоги до оформлення примірного договору факторингу передбачені підпунктом 3.1.13 пункту 3.1. Положення № 152, яка не містить вимоги про обов'язкову наявність дати затвердження примірного договору, який подається до Держфінпослуг в числі інших документів. Договір факторингу повинен бути лише затверджений уповноваженим органом заявника відповідно до його установчих документів.
Таким чином, за результатом розгляду справи судом встановлено, що примірний договір факторингу, екземпляр якого було подано відповідачеві у складі пакету документів, було затверджено директором Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг-Сервіс», який є уповноваженим органом позивача відповідно до установчих документів.
В свою чергу суд вважає необхідним зауважити, що твердження відповідача про порушення позивачем пункту 5.17 Вимог до оформлення документів ДСТУ 4163-2003, затверджених наказом Держспоживстандарту України від 07.04.2003 № 55 є необґрунтованим та безпідставним.
У відповідності підпункту «б»пункту 4 Положення "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" (№ 731 від 28.12.1992) державній реєстрації підлягають нормативно-правові акти будь-якого виду (постанови, накази, інструкції тощо), якщо в них є одна або більше норм, що мають міжвідомчий характер, тобто є обов'язковими для інших міністерств, органів виконавчої влади, а також органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, що не входять до сфери управління органу, який видав нормативно-правовий акт. Пунктом 6 вказаного положення, встановлено, що державну реєстрацію здійснюють нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади - Мін'юст.
Указом Президента України "Питання Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики" (№225/2003 від 18.03.2003) установлено, що Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики є правонаступником Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України. Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт України) є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом. Держспоживстандарт України у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України. Пунктом 7 вказаного положення, передбачено, що нормативно-правові акти Держспоживстандарту України підлягають реєстрації в установленому законодавством порядку.
Вказані Вимоги не зареєстровані в Міністерстві юстиції України, а, отже, не є нормативно-правовим актом, а тому, беручи до уваги положення абзацу 3 пункту 3 рішення Конституційного Суду України по справі № 12-рп/98 від 09.07.1998, положення частини 1 статті 19 Конституції (правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством) покликання відповідача на необхідність проставляння позивачем дати затвердження договору факторингу є необґрунтованою та безпідставною.
Таким чином, за результатом розгляду справи, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав та повноважень залишали заяву позивача без розгляду з викладених мотивів, зокрема з-підстав порушення заявником вимоги підпункту 3.3.5 пункту 3.3 розділу 3 Положення № 152.
Тобто, як випливає зі змісту прийнятого суб'єктом владних повноважень рішення про залишення заяви позивача без розгляду, факт спливу строку підписання документів відсутній та не встановлений відповідачем. Адже відсутність дати підписання документу не є фактом спливу строку, встановленого підпунктом 3.3.5 пункту 3.3 розділу 3 Положення № 152, що вказує на невідповідність прийнятого рішення суб'єкта владних повноважень вимогам частини 2 статті 19 Конституції України.
Окрім того, жодним нормативно-правовим актом відповідача, в тому числі нормами Положення № 125, такої вимоги (щодо проставляння дати затвердження договору факторингу) до позивача жодним чином не передбачено.
З огляду на що, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, та вважає їх такими, що підлягають задоволенню.
Частиною 1 статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи такі обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Зобов'язати Державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України внести інформацію про Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Факторинг-Сервіс»до Державного реєстру фінансових установ.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий суддя О.В. Кротюк
Судді П.В.Вовк
Ю.Т.Шрамко
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -16.02.2010.