ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
21 грудня 2009 року 13:20 № 11/13
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Винокурова К.С. при секретарі судового засідання Горбан А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до Товариства з обмеженою відповідальністю „Інфокс”
про стягнення адміністративно-господарських (штрафних) санкцій
Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі позивач) звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс»(ТОВ „Інфокс” -відповідач) про стягнення з відповідача 554 491,56 грн. адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів, у тому числі пені у розмірі 44 098,56 грн.
Ухвалою від 03.03.2008 р. Окружним адміністративним судом міста Києва було прийнято справу до свого провадження та призначено попереднє судове засідання. У судовому засіданні 14.04.2008 року справу призначено до судового розгляду.
Представник позивача під час судового розгляду підтримав позов у повному обсязі. Позовні вимоги в цілому мотивовані тим, що відповідно до ст. 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих. Керівники підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання у разі незабезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст. 20 вказаного Закону підприємства (об'єднання), установи і організації незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.
Позивач зазначає, що у 2006 році Одеська філія «Інфоксводоканал», яка є структурним підрозділом відповідача без права юридичної особи у відповідності до наведених положень законодавства мало працевлаштувати 125 інвалідів, проте влаштував 86 інвалідів. Відповідно до звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2006 рік, поданого філією до Одеського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, який був переданий до Київського відділення Фонду, розмір середньої річної заробітної плати у ТОВ «Інфокс»становить 13 087,00 грн. Оскільки у відповідача не було створено 39 робочих місць для інвалідів й відповідно їх не працевлаштоване, то утворилась заборгованість за невиконання нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 510 393 грн., на яку була нарахована пеня у сумі 44 098,56 грн.
З урахуванням наведеного позивач стверджує, що вказана сума у розмірі 554 491,56 грн. підлягала сплаті Товариством «Інфокс»на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Оскільки відповідачем у визначений законом термін цього зроблено не було, то за таких обставин позивач просить стягнути вказану суму у судовому порядку.
Відповідач у відзиві на позовну заяву, його представник в судовому засіданні, позовних вимог не визнав, мотивуючи свої заперечення на позов тим, що частиною першою ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” передбачено, що працевлаштування інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органами місцевого самоврядування, громадськими організаціями інвалідів.
Таким чином обов'язок підприємства відносно створення робочих місць для інвалідів не супроводжується обов'язком підбирати та працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, перелічені в частині першій ст. 18 Закону.
ТОВ «Інфокс»в особі філії «Інфоксводоканал»за період з 01.01.2006 року по 01.01.2007 року щомісяця подавало до центру зайнятості форму № 3-ПН «Звіт про наявність вільних робочих місць та потребу в працівниках», де зазначало про наявність вакантних посад для інвалідів.
З огляду на викладене, відповідач просить відмовити в позові в зв'язку з його необґрунтованістю.
Розглянувши подані матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (надалі -Закон, в редакції, яка діяла на момент спірних правовідносин) від 21 березня 1991 року № 875-ХІІ, Положенням про Фонд України соціальної захисту інвалідів, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2002 року № 1434 та Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", якою затверджені Порядок реєстрації підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю; Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування; Порядок зарахування кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів до нормативу таких робочих місць у господарських об'єднаннях, до складу яких входять підприємства громадських організацій інвалідів; Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів; Порядок використання суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, що надійшли до державного бюджету; Порядок проведення перевірки підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, що використовують найману працю.
Частиною 2 статті 4 Закону передбачено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченню, посильній трудовій та громадській діяльності.
Відповідно до положень частини 1 та 2 статті 19 Закону, для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно з вимогами частини 3 статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць відповідно до змісту частини 5 статті 19 Закону, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань (частина 6 статті 19 Закону).
Статтею 20 Закону встановлено обов'язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.
Частинами 3 та 4 статті 20 передбачено, що сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом (частина 5 статті 20 Закону).
Відповідно до частини 8 статті 20 Закону порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів - використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Згідно зі звітом про зайнятість інвалідів за 2006 рік, наданим Одеською філією «Інфоксводоканал»Товариства з обмеженою відповідальністю «Інфокс»до Одеського обласного відділення Фонду, який був переданий до Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (копія -в матеріалах справи), середньооблікова чисельність працівників облікового складу філії підприємства на посади із звичайними умовами праці у 2006 році становила 3132 особи.
У вказаному звіті зазначено чисельність інвалідів, які повинні працювати за нормативом -130 інвалідів, а працевлаштоване 98 інвалідів. У графі 05 зазначено розмір середньої річної заробітної плати працівника на підприємстві, яка становить 13 087,29 грн.
За розрахунками позивача чисельність інвалідів, які повинні працювати за нормативом становить 125 інвалідів, а працевлаштоване 86 інвалідів. Таким чином, не працевлаштоване підприємством 39 інвалідів.
Разом з тим, у своїх запереченнях відповідач зазначав, що загальна чисельність робітників, працюючих у філії «Інфоксводоканал» у 2006 році складала 3 262 людини, з яких 838 працювало у шкідливих та особливо шкідливих умовах, де праця інвалідів взагалі неможлива. Тому, на думку відповідача, загальна чисельність працівників для розрахунку нормативу місць для інвалідів повинна бути зменшена на кількість 838 особи, а норматив по кількості інвалідів повинен складати 97 осіб.
Розглядаючи спір по суті, суд відзначає, що відповідно до ст. 18 наведеного вище Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, у тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи державної служби зайнятості.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з ст. 18-1 Закону № 875 державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Аналогічний обов'язок встановлений п. 10 Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1995 № 314 (далі -Положення). Так, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими радами, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Відповідно до п. 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Як вбачається з наведених норм, доводи позивача про те, що обов'язок підприємств з проведення певної роботи та створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів передує виконанню своїх обов'язків органами, що передбачені в ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні”, щодо направлення для працевлаштування інвалідів безпосередньо на підприємство є необґрунтованими, виходячи з наступного.
Так, на підприємства покладається обов'язок із створення за власні кошти у межах доведеного нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (п. 14 Положення). При цьому, робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. З Положення).
З аналізу положень частин 2, 3 ст. 18 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” та пунктів 2, 3 Положення вбачається, що фактичне робоче місце має бути створено з урахуванням фізичних, можливостей певного інваліда, індивідуальних програм реабілітації та в залежності від відповідної нозології інваліда.
Таким чином, безпосереднє створення робочого місця для інваліда, а саме його пристосування для праці інваліда здійснюється в кожному окремому випадку спеціально для конкретної особи. Відтак, умовою для створення робочого місця для працевлаштування інваліда є пропозиція на працевлаштування інваліда відповідної нозології, оскільки без такої пропозиції неможливо встановити, працевлаштування інваліда якої категорії може буде запропоновано, що унеможливлює створення відповідного робочого місця. Безпосереднє працевлаштування інвалідів шляхом укладання трудового договору, відповідно до чинного законодавства, здійснюється підприємством, до якого направлено інваліда для працевлаштування.
Разом з тим, обов'язок по виявленню інвалідів, які бажають працювати і спроможні реалізувати свої здібності та можливості на підставі індивідуальних програм реабілітації покладено на місцеві органи соціального захисту населення (п. 11 Положення), а державна служба зайнятості відповідно до п. 12 Положення сприяє працевлаштуванню інвалідів.
Враховуючи вищезазначене, у підприємства виникає обов'язок працевлаштувати інваліда при наявності відповідної пропозиції органів, вказаних у ст. 18 Закону, чи у разі звернення інваліда самостійно.
Як вбачається з матеріалів справи, що розглядається, відповідачем надано докази направлення для працевлаштування до Одеської філії ТОВ „Інфокс” одного працівника інваліда -юрисконсульта ОСОБА_1., який був працевлаштований.
Інших підтверджень того, що інваліди були направлені для працевлаштування, а відповідач відмовився їх працевлаштовувати, позивача не надано.
Судом при розгляді справи встановлено, що відповідач у 2006 році щомісяця подавав звіти про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках форми № 3-ПН до Центру зайнятості Приморського району м. Одеси, в якому визначав кількість вільних робочих місць та вакантних посад. Цим відповідач підтвердив, що не заперечує проти працевлаштування інвалідів і здійснив низку необхідних заходів, спрямованих на виконання покладеного на нього обов'язку щодо створення робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Крім того, на запит суду, Одеський міський центр зайнятості поінформував, що в період з 01.01.2006 року по 01.01.2007 року у районних центрах зайнятості м. Одеси було зареєстровано 35 інвалідів. Таким чином, по місту Одеса загальна кількість зареєстрованих інвалідів була меншою ніж кількість інвалідів, які необхідно було працевлаштувати філії «Інфоксводоканал».
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Вина відповідача у не працевлаштуванні інвалідів на створені (пристосовані) робочі для них місця, відсутня, оскільки товариством вжито заходів по забезпеченню працевлаштування інвалідів, а отже на останнього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування та відсутність інвалідів, які бажають працевлаштуватись.
Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи наведене, а також те, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що в позовній заяві відсутні достатні докази, що підтверджують обґрунтованість застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій.
За таких обставин, позовні вимоги визнаються судом необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-72, 94, 97, 158-163 КАС України, адміністративний суд, -
У задоволенні позову відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя К.С. Винокуров
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -11.01.2010.