ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА
01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43
Вн. № < Внутрішній Номер справи >
м. Київ
24 грудня 2009 року 15:20 № 2а-4776/09/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Винокурова К.С. , суддів Костенка Д.А. Шрамко Ю.Т.
при секретарі судового засідання Горбан А.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
За позовом ОСОБА_1
до Національного банку України
про визнання протиправною постанови № 413 від 04.12.2008 р. та відшкодування
моральної шкоди
ОСОБА_1 (надалі позивач) звернулась до суду з позовом про визнання протиправною постанови Правління Національного банку України (надалі НБУ, відповідач) від 04.12.2008 р. № 413 «Про окремі питання діяльності банків»(далі -постанова № 413) та стягнення 1700 гривень моральної шкоди.
Ухвалою від 13.10.2009 р. відкрито провадження у адміністративній справі за зазначеним позовом, призначено попереднє судове засідання на 23.11.2009 р.
Згідно з ухвалою суду від 23.11.2009 р. закінчене підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду у складі колегії суддів.
Позовні вимоги в цілому мотивовані тим, що позивач є вкладником одного з комерційних банків України та має строковий депозитний договір, тому прийнята відповідачем постанова Правління НБУ № 413 від 04.12.2008 р., а саме положення абзацу 5 п. 2 цієї постанови порушує права і законні інтереси позивача. У оспорюваному пункті постанови Правління НБУ № 413 міститься вимога до банків застосовувати всі необхідні засоби для забезпечення позитивної динаміки росту об'ємів депозитів з метою недопущення дострокового повернення коштів, які були розміщені вкладниками. Позивач вважає, що така вимога забороняє комерційним банкам видавати строкові депозити, що суперечить ч. 1 ст. 1060 Цивільного кодексу України.
Позивач зазначає, що неможливість дострокового повернення депозиту внаслідок прийняття відповідачем оспорюваного рішення спричинили їй душевні та фізичні страждання, тому просить стягнути моральну шкоду.
Та обставина, що на час розгляду справи у суді, постанова № 413 вже втратила свою чинність, не позбавляє особу, на думку позивача, звернутись до суду з позовом про визнання цієї постанови протиправною з моменту її прийняття до дати втрати нею чинності.
22 грудня 2009 року від позивача поштою надійшло клопотання про розгляд справи без її участі та стягнення додатково витрати за послуги адвоката, витрати за подання позову в сумі 3000 грн.
Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, обґрунтовуючи тим, що Національний банк України діяв у межах повноважень, у спосіб та порядку, встановлених Конституцією та чинним законодавством України.
Представник відповідача зазначав, що прийняття постанови № 413 було обумовлене необхідністю захисту інтересів вкладників та кредиторів банків, попередження масового неконтрольованого дострокового зняття коштів, що безпосередньо передбачено статтями 55, 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність». Разом з тим, за твердженням відповідача, постанова № 413 була актом, що запроваджує тимчасові додаткові заходи щодо діяльності банків з метою попередження можливих кризових явищ, не була зареєстрована у Міністерстві юстиції України, а тому не може розглядатись як нормативно-правовий акт у розумінні статті 56 Закону України «Про Національний банк України».
У запереченнях відповідач звернув увагу на те, що постанова № 413 поширювалась виключно на банки, а тому не порушувала права і законні інтереси фізичних осіб, зокрема, позивача, у сфері публічно-правових відносин.
Всі ці обставини були вже встановлені судовим рішенням від 06.07.2009 року у адміністративній справі № 11/604, яке набрало законної сили.
Представник відповідача також підкреслила, що відносини позивача та комерційного банку є договірними тому при вирішенні питання дострокового повернення вкладу ОСОБА_1, мала керуватись в першу чергу умовами Договору та положеннями Цивільного кодексу України.
Представник відповідача повідомив про те, що 12 травня 2009 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 282 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 04.12.2008 № 413 «Про окремі питання діяльності банків», якою пункти 2 і 5 постанови Правління Національного банку України від 04.12.2008 № 413 визнано такими, що втратили чинність. Також представник НБУ до відома суду довів інформацію про те, що позивач 30.09.2009 р. отримала кошти від банку в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -
29 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством Акціонерним банком «Укргазбанк»(далі АБ «Укргазбанк») було укладено депозитний договір № 41/09 на строковий банківський вклад, згідно з яким позивач передала банку грошові кошти в сумі 15 000 грн. на строк з 29.09.2008 року по 30.09.2009 року зі сплатою банком вкладнику процентів із розрахунку 19% річних за зазначений період.
04 грудня 2008 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 413 «Про окремі питання діяльності банків».
Дана постанова була прийнята з метою упередження кризових явищ у банківській системі, закріплення позитивних тенденцій у діяльності банків та забезпечення подальшої стабільної їх роботи. У пункті 2 постанови зобов'язано банки у порядку адміністративного регулювання діяльності банків (відповідно до статті 66 Закону України «Про банки і банківську діяльність») здійснити низку заходів, спрямованих на підвищення рівня ліквідності банків.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 цієї постанови, зобов'язано банки уживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів (передусім у національній валюті України) з метою недопущення дострокового повернення коштів, розміщених вкладниками.
Позивач звернулась 11 березня 2009 року до АБ «Укргазбанк»із заявою про дострокове розірвання договору та видачу вкладу (копія заяви знаходиться у матеріалах справи).
Позивач у позовній заяві зазначала, що АБ «Укргазбанк»відмовився повернути їй кошти, посилаючись на постанову № 413 «Про окремі питання діяльності банків»і станом на 27.04.2009 року не повернув кошти, на підтвердження чого позивач надала виписку по депозитному рахунку. Проте, на підтвердження того, що відмова АБ «Укргазбанк»повернути кошти вкладнику ґрунтувалась саме на постанові № 413, позивач жодних доказів не надала.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача у судовому засіданні, колегія приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про Національний банк України»Національний банк України є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.
Відповідно до Конституції України основною функцією Національного банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.
На виконання своєї основної функції Національний банк сприяє дотриманню стабільності банківської системи, а також, у межах своїх повноважень, - цінової стабільності.
Інші функції, які виконує НБУ, визначені статтею 7 Закону України «Про Національний банк України»та Законом України «Про банки і банківську діяльність». Зокрема, передбачено, що Національний банк здійснює банківське регулювання та нагляд.
Положеннями статей 55 Закону України «Про Національний банк України»та 67 Закону України «Про банки і банківську діяльність»визначено, що головною метою банківського регулювання і нагляду є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів щодо безпеки зберігання коштів клієнта на банківських рахунках.
Статтею 56 Закону України «Про Національний банк України»встановлено, що Національний банк видає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими для органів державної влади і органів місцевого самоврядування, банків, підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, а також для фізичних осіб.
Нормативно-правові акти Національного банку видаються у формі постанов Правління Національного банку, а також інструкцій, положень, правил, що затверджуються постановами Правління Національного банку. Вони не можуть суперечити законам України та іншим законодавчим актам України і не мають зворотної сили, крім випадків, коли вони згідно з законом пом'якшують або скасовують відповідальність.
Нормативно-правові акти Національного банку підлягають обов'язковій державній реєстрації в Міністерстві юстиції України та набирають чинності відповідно до законодавства України.
Проте, оспорюваний акт, який був прийнятий Правлінням Національного банку у вигляді постанови № 413 не був зареєстрований у Міністерстві юстиції України та не мав сили нормативно-правового акту Національного банку України відповідно до вимог статті 56 Закону України «Про Національний банк України».
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Окружним адміністративним судом міста Києва було вирішено справу № 11/604 за позовом ТОВ «Атлон-Капітал»до Національного банку України про оскарження постанови Правління НБУ № 413 від 04.12.2008 року із прийняттям постанови про відмову у задоволенні позову. Дана постанова прийнята судом 06.07.2009 року і набрала законної сили.
У постанові суду від 06.07.2009 року у справі № 11/604 було встановлено, що дія постанови № 413 поширювалась виключно на банки, містила низку заходів, спрямованих на підвищення рівня ліквідності банків, і ніяким чином не стосувалась прав та обов'язків інших осіб. Положення абзацу 5 пункту 2 постанови не забороняло здійснювати певні дії, а навпаки, вимагало вживати всіх необхідних заходів щодо забезпечення позитивної динаміки зростання обсягів депозитів. Використання терміну «вжиття заходів»у абзаці 5 п. 2 постанови не передбачає заборону повернення депозитів, а має на меті вимагати від банків вчиняти будь-які дії у межах чинного законодавства для стимулювання вкладників щодо залишення грошових коштів за депозитними договорами.
Враховуючи те, що у даній справі відповідачем є Національний банк України, а предметом оскарження є прийнята ним постанова № 413 від 04.12.2008 року, щодо якої встановлені обставини судовим рішенням в адміністративній справі № 11/604, та обставина, що постанова поширювалась виключно на банки не підлягає доказуванню відповідачем при розгляді даної справи.
Окрім того, 12 травня 2009 року Правлінням Національного банку України було прийнято постанову № 282 «Про внесення змін до постанови Правління Національного банку України від 04.12.2008 № 413 «Про окремі питання діяльності банків», якою пункти 2 і 5 постанови Правління Національного банку України від 04.12.2008 № 413 визнано такими, що втратили чинність.
Згідно з ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність»відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами згідно статті 629 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1060 Цивільного кодексу України за договором банківського вкладу незалежно від його виду банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника, крім вкладів, зроблених юридичними особами на інших умовах повернення, які встановлені договором.
Умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.
Пунктами 1.1, 3.5, 3.6, 4.5 Депозитного договору № 41/09 від 29.09.2008 (строковий банківський вклад) передбачено, що вкладник розміщує тимчасово вільні грошові кошти на строк до 30.09.2009 р., а також право позивача на дострокове повернення депозиту.
Отже, при розгляді заяви позивача щодо дострокового розірвання договору, банк мав керуватись в першу чергу умовами Договору та положеннями Цивільного кодексу України.
За інформацією відповідача, яка отримана ним від АБ «Укргазбанк»у листі від 18.11.2009 року № 12533/7432/2009, позивач отримала кошти від банку у повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи, чи інтереси у сфері публічно-правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.
Згідно з ч. 2 ст. 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Як зазначається у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», у розумінні ч. 2 ст. 171 КАС України особа повинна довести факт застосування до неї оскаржуваного нормативно-правового акту або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширює дію цей акт. Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосовувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не проводить перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).
Позивачем не доведено факт застосування до неї оскаржуваної постанови Правління НБУ № 413 від 04.12.2008 року або те, що вона є суб'єктом відповідних відносин, на які поширює дію цей акт, що є підставою для відмови у позові.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 1700,00 грн., суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає:
- у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
- у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
- у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Отже, виходячи з аналізу вищезазначених норм, стягнення моральної шкоди можливо при настанні наслідків, вказаних у ст. 23 Цивільного кодексу України та за наявності вини особи, яка її завдала. Проте судом не встановлено неправомірності дій відповідача при прийнятті постанови № 413, а тому дана вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача задоволенню не підлягають.
Крім того, немає підстав для присудження з Державного бюджету України витрат позивача на адвоката та витрат пов'язаних із поданням позову, оскільки відповідно до частини 1 статті 94 КАС України всі документально підтверджені судові витрати присуджуються тільки у випадку, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень.
Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163 КАС України, адміністративний суд,-
У задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст.186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя К.С. Винокуров
Судді Д.А. Костенко
Ю.Т. Шрамко
Дата складення та підписання постанови в повному обсязі -14.01.2010.