Справа № 240/4809/18
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Панкеєва В.А.
Суддя-доповідач - Франовська К.С.
30 травня 2019 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Франовської К.С.
суддів: Іваненко Т.В. Кузьменко Л.В. ,
за участю:
секретаря судового засідання: Колісниченка Ю.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року (час ухвалення рішення та дата складання повного тексту рішення суду першої інстанції - не зазначено, місце ухвалення рішення - м.Житомир) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області, Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області про визнання дій протиправними, скасування розрахунку плати за проїзд, постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу,
В листопаді 2018 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії Управління Укртрансбезпеки у Житомирській області, Управління Укртрансбезпеки у Рівненській області протиправними, скасувати розрахунок плати за проїзд та постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року за клопотанням представника відповідачів закрито провадження у справі в частині визнання протиправним та скасування розрахунку плати проїзд великовагових та великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування № 23918 від 28.07.2018 року відповідно до акту №0023918 від 28.07.2018 року про перевищення транспортними засобами нормативних вагових параметрів автомобіля марки "VOLVO" д.н.з. НОМЕР_1 із загальним причіпом марки "МETACO" д.н.з. НОМЕР_2 .
Позивач з ухвалою суду першої інстанції не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що розрахунок плати за проїзд великовагового транспорту є індивідуальним актом, в силу вимог п.19 ч.1 ст.4 КАС України, тобто фактично є рішенням суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
У відзивах на апеляційну скаргу представники відповідачів заперечували проти доводів апеляційної скарги, вважають їх безпідставними та неаргументованими, оскільки заявлена вимога про визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд, не може бути предметом спору в адміністративній справі, оскільки розрахунок розміру шкоди не є адміністративно-правовим актом, який спричиняє будь-які правові наслідки для суб'єкта господарювання, та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін з таких підстав.
Як встановив суд, посадовими особами Управління Уктрансбезпеки у Рівненській області було зупинено транспортний засіб марки "VOLVO" д.н.з. НОМЕР_1 із загальним причіпом марки "МETACO" д.н.з. НОМЕР_2 , які належать на праві приватної власності ФОП ОСОБА_1
За результатами встановлених порушень контролюючим органом було складено розрахунок плати за проїзд великовагового та (або) великогабаритного транспортного засобу №23918 від 28.07.2018 року, відповідно до якого врахована відстань 615 км, навантаження на вісь 12,40 т, нараховано до сплати 332,10 євро (а.с.12).
Не погоджуючись з прийнятим розрахунком, позивач звернувся до суду за захистом порушених прав.
Закриваючи провадження у даній справі у вказаній частині, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржений розрахунок не є рішенням (індивідуальним актом) суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, оскільки не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивача, а тому він не може бути предметом спору.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції і вважає його таким, що відповідає нормам матеріального та процесуального права з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить із того, що за змістом пунктів 26, 27 Порядку здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2007 року № 879, (далі Порядок № 879) кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.
Плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування справляється з транспортних засобів вітчизняних та іноземних власників, у тому числі тих, що визначені у статті 5 Закону України «Про єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України», у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів над параметрами, які враховувалися під час встановлення розміру єдиного збору в пунктах пропуску через державний кордон, де відсутні вагові комплекси, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд.
Плата за проїзд справляється в національній валюті за офіційним курсом гривні, встановленим Національним банком на день проведення розрахунку.
Якщо рух здійснюється без відповідного дозволу або внесення плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, така плата визначається за пройдену частину маршруту по території України або за частину, яку перевізник має намір проїхати, у разі перевищення нормативу хоча б одного вагового або габаритного параметру: до 10 відсотків - у подвійному розмірі; на 10-40 відсотків - у потрійному розмірі; більше як на 40 відсотків - у п'ятикратному розмірі. У разі перевищення кількох нормативів вагових або габаритних параметрів плата за проїзд визначається виходячи з параметру з найбільшим перевищенням. Перевізник зобов'язаний протягом 30 календарних днів з моменту визначення плати внести її та повідомити про це відповідний територіальний орган Укртрансбезпеки (пункти 31-1 Порядку № 879).
Вказаними правовими нормами визначені повноваження Укртрансбезпеки щодо контролю за рухом транспортних засобів з перевищенням габаритно-вагових параметрів, а також порядок здійснення такого контролю. При цьому, повноваження відповідача щодо плати за проїзд великовагових транспортних засобів обмежуються лише нарахуванням такої плати, що здійснюється у формі розрахунку.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративна справа це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За змістом пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України публічно-правовий спір це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Тобто, у порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке порушує безпосередньо права чи обов'язки позивача.
Положеннями пунктів 1, 5 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб'єкту законом.
Як зазначалось, у спірних відносинах відповідач, відповідно до наданих йому повноважень та за умови встановлення під час проведення габаритно-вагового контролю перевищення автомобілем перевізника вагових або габаритних показників, параметри яких перевищують нормативні, за встановленою формулою здійснює лише нарахування плати за проїзд, що оформлюється розрахунком.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що повноваження відповідача у цьому випадку обмежуються лише нарахуванням плати за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу у разі виявлення факту перевищення їх фактичних параметрів, та з транспортних засобів, які виїжджають за межі України і на які в установленому порядку не отримано дозвіл на рух або не внесено плату за проїзд. Водночас, сама плата за проїзд є сумою відшкодування матеріальних збитків державі внаслідок руйнування автомобільних доріг загального користування та у разі недобровільної сплати стягується шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Враховуючи викладене, оскаржуваний розрахунок не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для позивача, тому він не може бути предметом спору. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. При цьому, поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Оцінивши подані сторонами докази в їх сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що вимоги щодо визнання протиправним та скасування розрахунку плати за проїзд не підлягають розгляду як в порядку адміністративного судочинства, так і взагалі не підлягають судовому розгляду, що узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленій, зокрема, у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 803/3/18.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають підстав стверджувати про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2019 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 30 травня 2019 року.
Головуючий Франовська К.С.
Судді Іваненко Т.В. Кузьменко Л.В.