29 травня 2019 рокуЛьвів№ 857/3362/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Затолочного В.С.,
суддів: Бруновської Н.В., Матковської З.М.,
з участю секретаря судового засідання Дроздовської Ю.А.,
представника позивача Янковича І.Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 500/2732/18 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Відкрите акціонерне товариство «Тернопільське об'єднання «Текстерно» про зобов'язання вчинити дії (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Баб'юк П.М. в м. Тернополі Тернопільської області 13.02.2019 року, згідно з протоколом судового засідання о 12:03 год., повний текст судового рішення складено 18.02.2019 року), -
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась з адміністративним позовом до Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області (далі - Тернопільське ОУПФУ, відповідач) в якому просить зобов'язати Тернопільське об'єднане управління Пенсійного фонду України Тернопільської області призначити пенсію відповідно до пункту «є» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з 30.08.2018.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року адміністративний позов задоволено.
Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що вказане рішення є незаконним та прийнятим з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що згідно довідки від 28.08.2018 №04/295, виданої ВАТ «Тернопільське об'єднання «Текстерно» за період роботи з 12.07.1979 по 22.12.2003, спеціальний стаж роботи позивача становить 13 років 4 місяці 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії на пільгових умовах.
Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Відкрите акціонерне товариство «Тернопільське об'єднання «Текстерно» (далі - третя особа, ВАТ «ТО «Текстерно») надіслала на адресу суду письмово викладену правову позицію, в якій просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13.02.2019 року та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову.
Представники апелянта та третьої особи, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явилися.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_1 , згідно записів у трудовій книжці, 12.07.1979 по 22.12.2003 пропрацювала ткалею у ВАТ «ТО «Текстерно».
Після досягнення 56-річного віку позивач 30.08.2018 звернулася до Тернопільського ОУПФУ із заявою про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «є» статті 13 Закону України від 05.11.1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-ХІІ).
Листом 28.11.2018 № 17173/04 позивачу відмовлено у призначенні відповідної пільгової пенсії згідно пункту «є» статті 13 Закону № 1788-ХІІ.
Вказане рішення мотивоване тим, що згідно довідки від 28.08.2018 № 04/295, виданої ВАТ «ТО «Текстерно» за період роботи з 12.07.1979 по 22.12.2003, спеціальний стаж роботи позивача становить 13 років 4 місяці 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії на пільгових умовах.
Не погодившись із відповідним рішенням позивач звернулася до суду із даним позовом.
Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції зазначає, що відповідачем протиправно прийнято рішення, про відмову позивачу в призначенні пенсії відповідно до пункту 6 частини 2 ст. 114 Закону України від 09.07.2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV) та п. «є» статті 13 Закону № 1788-ХІІ, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статті 58 Закону № 1058-IV, статті 81 Закону № 1788-ХІІ призначення пенсій і оформлення документів для їх виплати здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Згідно із статтею 101 Закону № 1788-ХІІ органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
У відповідності до вимог статей 82, 104 Закону № 1788-ХІІ документи про призначення пенсій розглядаються органами Пенсійного фонду не пізніше 10 днів з дня їх надходження. Повідомлення про відмову в призначенні пенсії із зазначенням причин відмови та порядку оскарження орган, що призначає пенсії, видає або надсилає підприємству, організації або заявникові не пізніше 5 днів після винесення відповідного рішення. Зазначене рішення органу, який призначає пенсії, може бути оскаржено до суду.
Згідно з Прикінцевими положеннями Закону № 1058-IV та з урахуванням п. «є» статті 13 Закону № 1788-ХІІ право на пенсію на пільгових умовах незалежно від останнього місця роботи мають робітниці текстильного виробництва, зайнятті на верстатах і машинах, - за списком виробництв і професій, затверджуваним у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, - після досягнення 55 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають право жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту «б» частини першої статті 13 Закону № 1788-ХІІ. Жінкам, які народились до ІНФОРМАЦІЯ_1 - у віці 50 років.
Аналогічні положення містяться в пункті 6 частини 2 ст. 114 Закону № 1058-IV.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.10.1992 року № 583 затверджено список текстильних виробництв і професій, робота на яких дає робітницям право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Відповідно до статті 62 Закону № 1788-ХІІ та пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, для призначення пенсій у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пільгових умовах, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, організацій або їх правонаступників.
Уточнююча довідка підприємства про підтвердження спеціального трудового стажу роботи є підставою для прийняття органами Пенсійного фонду рішення про призначення пенсії на пільгових умовах.
У довідці має бути вказано: період роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія, або посада; характер виконаної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності повинні бути підписані посадовими особами підприємства (керівником, бухгалтером та начальником відділу кадрів) і засвідчено печаткою.
З довідки від 28.08.2018 № 04/295, виданої ВАТ «ТО «Текстерно» за період роботи з 12.07.1979 по 22.12.2003, вбачається, що спеціальний стаж роботи позивача становить 13 років 4 місяці 8 днів, що є недостатнім для призначення пенсії на пільгових умовах.
Відмовляючи в призначенні пенсії позивачу, Тернопільське ОУПФУ покликалось на довідку ВАТ «ТО «Текстерно» від 28.08.2018 № 04/295, в якій зазначено, що позивач не має необхідного пільгового стажу для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.
Однак, органом, який наділений правом визначати наявність стажу для призначення відповідної пенсії, є органи Пенсійного фонду України, а не ВАТ «ТО «Текстерно».
У довідці, яка видана ВАТ «ТО «Текстерно» за період роботи позивача з 12.07.1979 по 22.12.2003 до пільгового стажу не враховано:
- 10 місяців 06 днів - відпустка по догляду за дитиною з 14.09.1981 по 20.07.1982;
- 05 місяців 04 дні - відпустка по догляду за дитиною з 27.08.1983 по 01.02.1984;
- 01 рік 04 місяці 03 дні - відпустка по догляду за дитиною. з 03.04.1989 по 06.08.1990;
- 01 рік 01 місяць 03 дні - відпустка по догляду за дитиною до 3-х років з 07.08.1990 по 10.09.1991;
- 07 днів - відпустка без збереження заробітної плати (Наказ № 252-ОК від 20.10.1986);
- 14 днів - відпустка без збереження заробітної плати (Наказ № 165 від 06.11.1987);
- 07 днів - відпустка без збереження заробітної плати (Наказ № 49 від 21.04.1988).
Згідно із частиною другою статті 181 Кодексу законів про працю України, відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю.
Відповідно до статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується час догляду непрацюючої матері за малолітніми дітьми, але не довше ніж до досягнення кожною дитиною трирічного віку.
За таких обставин, період відпустки зараховується до загального стажу роботи, а також до спеціального стажу роботи, який дає право особі на пенсію за вислугу років. При цьому виключається можливість зменшення тривалості трудового стажу в зв'язку з невиконанням під час відпустки своїх безпосередніх трудових обов'язків.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22 травня 2018 року справі № 607/6447/17-а.
Відповідно до частини 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що Тернопільське ОУПФУ неправомірно відмовило позивачу в призначенні пенсії відповідно до пункту «є» статті 13 Закону № 1788-ХІІ.
Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Європейський суд з прав людини у Рішенні «Суханов та Ільченко проти України» (Рішення від 26.09.2014 року) зауважив, що вимоги заявників щодо надбавки до пенсії безперечно підпадають під дію статті 1 Першого протоколу і що їх можна вважати «майном» у значенні цього положення. Питання полягає у тому, чи можуть вважатися майном у значенні цього положення твердження заявників про те, що вони мають право на певні суми виплат, і якщо так, чи є їх невиплата втручанням у право на мирне володіння майном. (п. 34).
Суд нагадує, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування. (п. 35).
У справі «Трегубенко проти України» (Рішення від 02.11.2004 року, п. 53) Європейський суд з прав людини зазначив, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний, inter alia, «інтерес суспільства» та «умови, передбачені законом». Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав Суд, «справедливий баланс» має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Пошук такого справедливого балансу пролягає через всю Конвенцію. Далі Суд зазначає, що необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе «індивідуальний і надмірний тягар» (див. рішення щодо Брумареску ( ОСОБА_2 ), яке згадувалося вище, параграф 78).
В Рішенні від 20.11.2011 року у справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що Суд підкреслює особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (п. 70).
У п. 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної4 відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Відповідно до частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає.
Відповідно до положень ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до пункту 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 310, 315, 317, 321, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Апеляційну скаргу Тернопільського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Тернопільської області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 13 лютого 2019 року у справі № 500/2732/18 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню за виключенням випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя В. С. Затолочний
судді Н. В. Бруновська
З. М. Матковська
Повне судове рішення складено 30.05.2019