Справа № 826/10300/18 Суддя (судді) першої інстанції: Шрамко Ю.Т.
29 травня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів Губської Л.В. та Епель О.В., секретар судового засідання Харитонова Х.Б., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій, -
03.07.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дії відповідача щодо порушення строку надання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 31.05.2018 №1.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідачем при наданні відповіді на інформаційний запит порушено строк, установленого частиною першою статті 20 Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 р. адміністративний позов задоволено: визнано протиправними дії Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) щодо порушення строку надання відповіді на інформаційний запит ОСОБА_1 від 11.04.2018 №1. Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5600,00 грн. (п'ять тисяч шістсот гривень нуль копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 р., як таке, що прийнято з порушенням норм матеріального права, та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволені позовних вимог.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що надана інформація повністю влаштовує за критеріями змістовності та повноти, тому позовна заява не підлягає задоволенню в повному обсязі, оскільки судове рішення жодним чином не вплине на відновлення права позивача на своєчасний доступ до публічної інформації, а отже є підстави для закриття провадження у справі.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, яким підтримано висновки суду першої інстанції.
Відповідно до ст.311 КАС України, апеляційну скаргу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до відповідача із запитом від 31.05.2018 №1 про надання інформації, а саме просив надати: копію Правил пропускного режиму до адміністративної будівлі Департаменту містобудування та архітектури, та копію наказу, яким затверджено ці Правила; копію відеозапису з камер спостереження, встановлених на другому поверсі (в холі другого поверху) адміністративної будівлі Департаменту містобудування та архітектури у період з 15:30 год. до 17:00 год. 02.05.2018; копію відеозапису з камер спостереження, встановлених у 311 кабінеті Департаменту містобудування та архітектури у період з 14:00 год. до 17:00 год. 02.05.2018. Водночас заявник просив повідомити його телефоном про необхідність надання носія, що використовує флеш-пам'ять для зображення даних, для записування відеозапису з камер спостереження у вказаний період.
Запит отриманий відповідачем 04.06.2018 та зареєстрований за №055/253.
Листом від 13.06.2018 №055-7580 Департамент містобудування та архітектури надав позивачу копію наказу Департаменту містобудування та архітектури від 10.05.2017 №264 «Про пропускний режим до адміністративної будівлі Департаменту містобудування та архітектури» (5 арк.), зазначивши, що запис з камер відеоспостереження, встановлених в Департаменті, не здійснюється.
Вказаний лист направлено на адресу позивача 17.06.2018, що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті, в якому містився лист.
Вважаючи дії відповідача щодо порушення строку надання відповіді на інформаційний запит протиправними, позивач звернувся до суду з відповідним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами.
Відповідно до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 1 ст. 1 Закону України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 р. № 2939-VI (надалі за текстом - "Закон № 2939-VI) визначено поняття публічної інформації - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Згідно з ст. 5 Закону №2939-VI, доступ до інформації забезпечується шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації та шляхом надання інформації за запитами на інформацію.
Відповідно до ст. 12 Закону №2939-VI, суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
З огляду на пункт 1 частини 1 статті 13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання.
У відповідності до пункту 6 частини 1 статті 14 Закону №2939-VI, розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Частиною 1 статті 20 Закону №2939-VI встановлено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Відповідно до частини 1 статті 23 Закону №2939-VI, рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.
Матеріалами адміністративної справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що відповідь на інформаційний запит ОСОБА_1 від 31.05.2018 №1 засобами поштового зв'язку направлена відповідачем лише 17.06.2018 року.
Отже, враховуючи, що відповідачем порушено п'ятиденний строк розгляду надання відповіді на запитувану інформацію, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.
Нормами Закону України "Про доступ до публічної інформації" закріплено право на доступ особи до публічної інформації, яке включає в себе не тільки право на отримання відповідної інформації, а і право на своєчасність її отримання. У частині реалізації права особи на отримання інформації суб'єкт владних повноважень має можливість виправити допущене порушення шляхом надання запитуваної інформації.
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає аргументи відповідача стосовно відсутності порушеного права позивача такими, що не заслуговують на увагу з огляду на наступне.
Пунктом 1 статті 6 Конвенції зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно зі статтею 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93).
Статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Із змісту частини першою статті 2 КАС України вбачається, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.
З огляду на приписи пункту 5 частини другої статті 23 Закону № 2939-VI позивач як запитувач інформації, попри фактичне надання відповіді на запит відповідачем, має право на оскарження несвоєчасного надання інформації, і, звертаючись до суду із цим позовом, вважав порушеними свої права внаслідок недотримання встановленого законом строку надання інформації на запит.
Відтак, аргументи відповідача про відсутність у позивача обґрунтованого інтересу в оскарженні до суду несвоєчасного надання інформації відповідачем є помилковими.
Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що оскільки Департамент містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) самостійно виправив оскаржуване порушення шляхом надання позивачу запитувану інформацію, проте, не надавши відповідь на запит у встановлений Законом № 2939-VI п'ятиденний строк, допустив протиправну бездіяльність, тому порушене право позивача на своєчасне отримання інформації має бути захищене.
Дані висновки узгоджуються із правовою позицією, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 березня 2019 року у справі № 800/369/17 (провадження №11-147заі18).
Щодо доводів апелянта про те, що судом першої інстанції неправомірно стягнуто витрати на правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту містобудування та архітектури виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на користь позивача, колегія судді зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 3 статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
У ст. 134 КАС України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Перевіряючи наявність підстав для стягнення з відповідача заявлених позивачем витрат на правничу допомогу, колегія суддів встановила, що між позивачем та Калько Дмитром Олексійовичем укладено договір про надання правової допомоги від 11.06.2018 р. № 11/06-1.
Згідно з ордером серії КВ № 407321 адвокат ОСОБА_1 діє в інтересах позивача на підставі вказаного договору у Окружному адміністративному суді.
На підтвердження виконаних робіт адвокатом надано акт виконаних робіт від 25.06.2018 р. на суму 5600,00 грн., рахунок №1 від 25.06.2018 р. на суму 5600,00 грн., квитанцію від 25.06.2018 р. на суму 5600,00 грн. (з призначенням платежу: оплата за послуги по рахунку №1 від 25.06.2018 р. згідно договору про надання правничої допомоги №11/06-1 від 11.06.2018 р.), свідоцтво про право заняття адвокатською діяльністю серії КВ №6075 від 26.04.2018 р., книгу обліку доходів адвоката Калька Дмитра Олексійовича та ставки гонорару адвоката на 2018 рік, затверджені адвокатом Кальком Дмитром Олексійовичем від 27.04.2018 р.
Граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлюється законом.
В розрахунку 50% від прожиткового мінімуму на одну особу, встановленого ЗУ «Про Державний бюджет України на 2018р», відповідно до Постанови КМУ від 27.04.2006р. №590: 881 грн. - за 1 год. роботи адвоката.
Враховуючи вищевикладене та обсяг наданих послуг, сума витрат на професійну правничу допомогу складає: 5600 (п'ять тисяч шістсот) гривень.
Відповідно до квитанції від 25.06.2018 р. №0.0.1070018096.1 вказані кошти були сплачені позивачем на рахунок адвоката.
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Отже, заявлені позивачем витрати на правничу допомогу у ході розгляду справи підтверджуються матеріалами справи, відповідають вимогам закону, тому правомірно були стягнуті судом першої інстанції на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у цій справі.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду є законною і обґрунтованою, ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для її скасування не має.
Стаття 77 КАС України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що всі наведені апелянтом аргументи є такими, що не заслуговують уваги, оскільки вони не спростовують вірних висновків суду першої інстанції і не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції.
На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відсутні підстави для її скасування.
Повне судове рішення складено 29.05.2019 р.
Керуючись статтями 308, 309, 311, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 р. - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 січня 2019 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та архітектури Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про визнання протиправними дій - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
Л.В. Губська
О.В. Епель