Справа № 826/8049/17 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Мазур А.С.
Іменем України
28 травня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Коротких А.Ю.,
Ганечко О,М.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Гриценка Володимира Володимировича на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Волкова Олександра Юрійовича, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» (далі - Уповноважена особа) про визнання переказу коштів (транзакція), здійсненого ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19.05.2016 в сумі 190 000 грн з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором № 980-020-000225521» від 21 квітня 2016 року на рахунок № НОМЕР_1 , що належить позивачу (ІПН НОМЕР_2), нікчемним;
- зобов'язати Уповноважену особу внести зміни та доповнення до переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладом у публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» за рахунок Фонду шляхом внесення відомостей щодо рахунку № НОМЕР_1 ОСОБА_1 , а саме 190 000 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року позов задоволено.
Уповноважена особа в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що позивач не має права на отримання гарантованого відшкодування вкладу.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк Михайлівський» укладено договір банківського рахунку «Поточний рахунок для обслуговування строкового вкладу (депозиту)» від 22.10.2015 №980-020-000001381, відповідно до умов якого банк за ініціативою клієнта відкриває на його ім'я поточний рахунок № НОМЕР_1 в гривні для зберігання грошей клієнта та здійснює його розрахунково-касове обслуговування за допомогою платіжних інструментів, а клієнт зобов'язується оплачувати послуги банку.
Як зазначає Уповноважена особа, 21.04.2016 позивачем та ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» був укладений договір № 980-020-000225521 тип договору «Суперкапітал (Новий)» (з виплатою процентів). Сума договору 190 000 грн. Строк розміщення не більше 186 днів.
За умовами вказаного договору позивач передає ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» у власність грошові кошти в розмірі, порядку та на строк, передбачені цими договорами, а ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» зобов'язується повернути кошти позивачу та виплатити проценти в порядку та на умовах, встановлених цим договором.
З виписки банку по рахунку позивача № НОМЕР_1 вбачається, що 19.05.2016 з банківського рахунку ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» позивачу було перераховано: 190 000, грн з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором № 980-020-000225521 від 21.04.2016»; 3784,38 грн з призначенням платежу «оплата процентів по договору № 980-020-000225521 від 21.04.2016»;
У той же час, на підставі постанови Правління Національного банку України «Про віднесення ПАТ «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» від 23.05.2016 №14/БТ, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк Михайлівський» від 23.05.2016 №812, згідно з яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації в публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича строком на 1 місяць з 23.05.2016 по 22.06.2016.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду строк тимчасової адміністрації продовжено до 22.07.2016 та продовжено повноваження Уповноваженої Фонду на здійснення тимчасової адміністрації до 22.07.2016 включно.
У подальшому, на підставі постанови Правління Національного банку України «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський» від 12.07.2016 №124-рш, виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку» від 12.07.2016 №1213, згідно з яким розпочато процедуру ліквідації публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» та призначено Уповноваженою особою Фонду на ліквідацію провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Ірклієнка Юрія Петровича з 13.07.2016 по 12.07.2018 включно.
Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 01.09.2016 №1702 повноваження ліквідатора публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкову Олександру Юрійовичу з 05.09.2016 включно.
Листом від 16.09.2016 №ЗГ1/15427/1 Уповноважена особа повідомила позивача про те, що переказ коштів (транзакція), здійснений ТОВ «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19.05.2016 на рахунок позивача № НОМЕР_1 з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором № 980-020-000225521 від 21.04.2016» є нікчемним правочином.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що Уповноваженою особою, як суб'єктом владних повноважень, не наведено дійсних обставин, за наявності яких можливо стверджувати про нікчемність досліджуваних операцій.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом коштів за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» від 23.02.2012 №4452-VI (далі - Закон №4452-VI).
За змістом частини першої статті 26 Закону №4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.
Виконання зобов'язань Фонду перед вкладниками здійснюється Фондом з дотриманням вимог щодо найменших витрат Фонду та збитків для вкладників у спосіб, визначений цим Законом, у тому числі шляхом передачі активів і зобов'язань банку приймаючому банку, продажу банку, створення перехідного банку протягом дії тимчасової адміністрації або виплати відшкодування вкладникам у строк, встановлений цим Законом.
Гарантії Фонду не поширюються на відшкодування коштів за вкладами у випадках, передбачених цим Законом.
Частинами першою-третьою, п'ятою статті 27 Закону №4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.
Уповноважена особа Фонду зазначає у переліку вкладників суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів. Нарахування процентів за вкладами припиняється з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Частиною шостою статті 27 Закону №4452-VI передбачено, що уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію формує перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до частини четвертої статті 26 цього Закону.
Пунктами 2, 4, 6 розділу IV Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженим рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14, Фонд складає на підставі Переліку Загальний Реєстр вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, за формою, наведеною у додатку 11 до цього Положення.
Виконавча дирекція Фонду приймає рішення про відшкодування коштів за вкладами та затверджує Загальний Реєстр протягом шести днів з дня отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
На підставі рішення виконавчої дирекції за розпорядженням директора-розпорядника Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів (здійснює перерахування гарантованої суми за Загальним Реєстром, передачу Загального Реєстру банку-агенту) не пізніше семи днів з дня прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Аналіз викладених положень дає підстави для висновку, що Уповноважена особа наділена повноваженнями на формування повного переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами банку, що ліквідується, за рахунок коштів Фонду.
Відповідно до частини другої статті 26 Закону №4452-VI вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
Вкладником, згідно з пункту 4 частини першої статті 2 Закону №4452-VI, є фізична особа (у тому числі фізична особа - підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 2 Закону №4452-VI вкладом є кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.
Таким чином, передбачені Законом №4452-VI гарантії за вкладом поширюються на осіб, які мають правовий статус вкладника неплатоспроможного банку (у розумінні статті другої Закону №4452-VI). Такий статус передбачає, з-поміж іншого, наявність у банку вкладу, залученого, зокрема, на умовах договору банківського рахунку або договору банківського вкладу (депозиту).
Відповідно до частини першої статті 1066 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Згідно статті 1068 ЦК банк зобов'язаний зарахувати грошові кошти, що надійшли на рахунок клієнта, в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не встановлений договором банківського рахунка або законом.
Як зазначалося, між позивачем та банком укладено договір банківського рахунку, на підставі якого позивачу було відкрито спірний банківський рахунок, на який в подальшому зараховані кошти у розмірі 190 000 грн.
Наведене свідчить, що позивач є вкладником банку, на якого розповсюджуються гарантії на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду у межах гарантованої суми у розмірі 200 000 грн.
Проте, як вбачається з матеріалів справи, позивача не включено до переліку вкладників банку у зв'язку тим, що на думку Уповноваженої особи вчинені позивачем правочини є нікчемними відповідно до частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.
Пунктами 4, 6 частини другої статті 37 Закону №4452-VI закріплено, що Уповноважена особа Фонду має право, зокрема, повідомляти сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів, а також звертатися до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення в разі виявлення фактів шахрайства та інших протиправних дій працівників банку або інших осіб стосовно банку
Відповідно до частини другої статті 38 Закону №4452-VI протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
Згідно частини третьої статті 38 Закону №4452-VI правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.
Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що Уповноважена особа дійсно наділена правом перевірки правочинів на предмет виявлення серед них нікчемних, але це право не є абсолютним та кореспондується обов'язком встановити обставини, з якими закон пов'язує нікчемність правочину. Висновок про нікчемність правочину має ґрунтуватися виключно на встановлених та доведених обставинах, які за законом тягнуть за собою застосування певних наслідків, зокрема щодо не включення особи до переліку вкладників банку для цілей отримання в подальшому гарантованої суми вкладу.
Верховний Суд раніше сформулював правовий висновок щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї категорії у подібних правовідносинах. Зокрема, у постанові від 04 липня 2018 року (справа № 826/1476/15) виснував, що перелік передбачених частиною третьою статті 38 Закону № 4452-VI підстав, за яких правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, є виключним. Положення статті 228 ЦК не можуть бути застосовані комісією банку чи уповноваженою особою Фонду при вирішенні питання про віднесення правочинів до нікчемних для розширення переліку підстав нікчемності, визначених у частині третій статті 38 Закону № 4452-VI.
У цьому рішенні суд зазначив також, що поняття «подрібнення вкладів», «розбивка вкладів», вжиті у судових рішеннях, не є правовими. Фактично під «подрібненням» чи «розбивкою» розуміється перерахування коштів з рахунку однієї фізичної особи на рахунок іншої.
Якщо внаслідок проведених операцій Фонду, а не банку, завдані збитки (штучно збільшена сума гарантованих державною виплат), то стаття 38 Закону 4452-VI не може бути застосована, а Фонд має звертатися до суду з вимогою про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину на підставі статті 228 ЦК. Лише за наявності рішення суду можна застосовувати до позивача будь-які наслідки недійсності нікчемного правочину за цією статтею.
З огляду на це, колегія суддів відхиляє доводи щодо нікчемності спірних правочинів, як таких, що мали на меті штучне створення умов для отримання коштів від Фонду, та додатково зазначає, що здійснення цих правочинів, сторони не знали та не могли знати про прийняття у майбутньому рішення про ліквідацію банку та введення у ньому тимчасової адміністрації відхиляються колегією суддів.
Доводи про наявність у працівників банку, позивача та третіх осіб спільного умислу на неправомірні, на думку Уповноваженої особи, дії є виключно припущенням, яке не підтверджуються належними доказами.
При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що Фонд або його Уповноважена особа не може посилатися на неправомірні або оспорювані дії працівників банку під час оформлення договірних відносин з клієнтами та виконання такими працівниками умов цих договорів для обґрунтування наявності підстав для застосування положень частини третьої статті 38 Закону №4452-VI.
Такі неправомірні або оспорювані дії повинні доводитися в порядку, зокрема, кримінального провадження, рішення в якому відповідно до статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) є обов'язковими для адміністративних судів.
Разом з тим, жодних вироків, якими б було встановлено наявність протиправних дій з боку позивача чи працівників банку під час укладення договору банківського вкладу ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції відповідачами надано не було.
Суд зауважує, що у випадку встановлення відповідним судовим рішенням у межах кримінального провадження обставин, які свідчать про нікчемність укладеного особою з банком правочину, Уповноважена особа не позбавлена права у відповідності до положень чинного законодавства подати до Фонду додаткову інформацію про зменшення кількості вкладників, а також застосувати наслідки нікчемності такого правочину.
Суд апеляційної інстанції наголошує, що спірні правочини не створили та не створюють позивачу чи іншим особам будь-яких переваг (пільг) стосовно інших кредиторів банку, вони не передбачають обов'язків банку перерахувати кошти або передати майно позивачу. Уповноважена особа, у свою чергу, не довела належними та допустимими доказами те, що у момент вчинення цих правочинів позивач отримав перевагу стосовно інших вкладників банку та не обґрунтував, у чому саме така перевага полягала.
Норми чинного законодавства не пов'язують визначення статусу вкладника банку та виникнення у нього права на отримання гарантованої суми відшкодування вкладу із походженням чи належністю саме йому розміщених на відповідному вкладному (депозитному, поточному) рахунку коштів. Підставою для розповсюдження на особу гарантій, передбачених Закону №4452-VI щодо відшкодування вкладу, є наявність у такої особи залишку коштів на банківському рахунку, що відкритий на її ім'я.
Колегія суддів виходить також з того, що виплативши вкладнику кошти, Фонд на таку ж саме суму стає кредитором банку третьої черги (пункт 3 частини першої статті 52 Закону № 4452-VI). Відтак, враховуючи також і те, що загальний обсяг зобов'язань банку не змінився, безпідставним є твердження про те, що спірні правочини спрямовані на заволодіння державними коштами,
У даному випадку також неможливо стверджувати про нікчемність вчинених позивачем спірних правочинів з огляду на певні заборони, встановлені рішенням Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних. Суд апеляційної інстанції наголошує, що рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних, яке, окрім того, є банківською таємницею та не доводиться до відома клієнтів банку. При цьому, у даному випадку, невиконання посадовими особами банку приписів цього рішення не може бути саме по собі підставою для висновку про нікчемність спірних правочинів.
Колегія суддів наголошує на тому, вчинення правочину в порушення рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемних не свідчить про порушення закону у розумінні пункту 9 частини третьої статті 38 Закону №4452-VI, оскільки, операція з перерахування коштів на банківський рахунок позивача здійснена при дотриманні вимог законодавства, що регулює здійснення банківських переказів.
Окрім того, колегія суддів зазначає, що пункт 3 постанови Правління Національного банку України від 27 квітня 2016 року №295/БТ передбачено погодження графіка погашення небанківськими установами (зокрема ТОВ «Інвестиційно-Розрахунковий центр») коштів, залучених від фізичних осіб.
Отже, фактично операції з переказу коштів на рахунок позивача, здійснені на виконання постанови Правління Національного банку України від 22 грудня 2015 року № 917/БТ «Про віднесення Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку» із внесеними постановою від 27 квітня 2016 року №295/БТ змінами, а не на їх порушення.
Відхиляються посилання в апеляційній скарзі посилання на пункт 15 Перехідних положень Закону №4452-VI, оскільки ним регулюються відносини, пов'язані із залученням коштів до інших, небанківських фінансових установ. Проте, у даному випадку мають місце відносини щодо коштів, що знаходяться на особистому банківському рахунку позивача.
Таким чином, відповідачем не доведено наявності правових підстав вважати спірні правочини нікчемними та, відповідно, застосовувати наслідки їх нікчемності, так само, як не доведено наявність інших правових підстав, визначених Законом № 4452-VI, для не включення позивача до переліку вкладників банку, які мають право на відшкодування суми вкладу за рахунок коштів Фонду.
Частиною другою статті 6 КАС передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Зокрема, відповідно до статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, як зазначив Європейський суд з прав людини в справі «Золотас проти Греції» стаття 1 Протоколу № 1, яка має за головну мету захистити особу від будь-якого посягання держави на повагу до її майна, може також вимагати позитивних зобов'язань, відповідно до яких держава має вжити певних заходів, необхідних для захисту права власності, зокрема, якщо існує прямий зв'язок між заходом, якого заявник може правомірно очікувати від влади, і ефективним користуванням ним своїм майном (Zolotas v. Greece, заява № 66610/09). Подібний висновок викладений у рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Капітал Банк АД проти Болгарії» (Capital Bank AD v. Bulgaria, заява № 49429/99).
У справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський Суд з прав людини зазначив, що за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (пункт 35, заяви № 68385/10 та № 71378/10).
Колегія судів також враховує, що право громадянина на власність як важливий атрибут правової держави і демократичного суспільства закріплено в Конституції України, у якій установлено основні положення щодо власності (статті 13, 41, 142 та 143 Конституції України), закріплено рівність усіх суб'єктів права власності (статті 1 та 13 Конституції України), гарантії права власності та обов'язки власників (статті 13 і 41 Конституції України). Крім того, стаття 41 Конституції України передбачає, що кожен має право володіти, користуватися, розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.
Поширення на грошові кошти, які перебувають на рахунку у банку (вкладному, поточному), режиму права власності підтверджується положеннями статей 1058, 1066 ЦК України та статей 8, 22 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», відповідно до яких, зокрема, власник рахунку має право у будь-який час розпоряджатися коштами, які перебувають на такому рахунку на умовах та у порядку, встановленому Законом та договором.
Дотримання прав вкладників банків передусім проявляється в законодавчих гарантіях повернення всієї суми вкладу та процентів на неї або доходів у іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором банківського вкладу (частина перша статті 1058 ЦК України). У разі визнання банку неплатоспроможним гарантією забезпечення прав вкладників є поетапне відшкодування, в порядку передбаченому законом, суми за вкладом: Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку; у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом, в порядку загальних правил відшкодування за процедурами ліквідації.
Аналогічна позиція була висловлена Пленумом Верховного Суду України в постанові від 03 липня 2015 року № 13.
Відповідно до позиції Конституційного Суду України, сформованої в Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, до обмеження прав належить звуження їх змісту й обсягу, проте сутність змісту основного права не може бути порушена. Крім того, у пункті 2.1 Рішення від 01 червня 2016 року № 2-рп/2016 Конституційний Суд України зазначив, що обмеження стосовно реалізації конституційних прав не можуть бути свавільними та несправедливими, мають установлюватися виключно Конституцією й законами, переслідувати легітимну мету, бути зумовленими суспільною необхідністю її досягнення, пропорційними й обґрунтованими.
Враховуючи вищенаведене, зміст статті 41 Конституції України поширюється на право вкладника - фізичної особи вимагати отримання відшкодування коштів, розміщених на поточному рахунку в Банку, за рахунок Фонду.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що Уповноважена особа дійшла помилкового висновку про нікчемність спірних правочинів, протиправно застосувала наслідки їх нікчемності, не включивши позивача до переліку владників, які мають право на відшкодування вкладу за рахунок коштів Фонду.
Аналогічну правову позицію щодо застосування норм Закону № 4452-VI та КАС у подібних правовідносинах неодноразово виловлював Верховний Суд у своїх рішеннях (зокрема постанови від 17 травня 2019 року по справі №826/7207/15, від 17 травня 2019 року по справі № 826/28100/15, від 16 травня 2019 року по справі № 820/7242/15 та ін.).
Поряд із цим, колегія суддів вважає помилковим розгляд судом першої інстанції вимог про визнання протиправним та скасування рішення (наказу) відповідача щодо нікчемності правочинів.
Як зазначалося, згідно із частинами першою, другою та десятою статті 38 Закону № 4452-VI Фонд (уповноважена особа Фонду) зобов'язаний забезпечити збереження активів і документації банку, зокрема, протягом дії тимчасової адміністрації забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.
За результатами перевірки, здійсненої відповідно до статті 38 Закону № 4452-VI, виявляються правочини, які є нікчемними в силу приписів (на підставі) закону. При виявленні таких правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати або встановлювати правочини нікчемними.
Правочин є нікчемним з моменту його укладення відповідно до закону, а не наказу чи рішення уповноваженої особи Фонду (частина друга статті 215 ЦК та частина третя статті 38 Закону № 4452-VI), незалежно від того, чи проведено передбачену частиною другою статті 38 № 4452-VI перевірку правочинів банку із затвердженням її результатів відповідною комісією. Наслідки нікчемності правочину також настають для сторін відповідно до вимог закону. Рішення уповноваженої особи Фонду не є підставою для застосування таких наслідків. Таке рішення є внутрішнім розпорядчим документом, прийнятим уповноваженою особою Фонду, що здійснює повноваження органу управління банку, спрямованим на збереження активів і документації банку та який діє у межах цієї юридичної особи.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 ЦК, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 5 КАС кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій.
Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів. Оскільки наказ банку є його внутрішнім документом, який не створює жодних обов'язків для контрагентів банку, не можна вважати порушеними права контрагентів внаслідок прийняття такого наказу. Права позивача не можуть бути порушені внаслідок видання внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами відповідного банку як юридичної особи.
У такій ситуації сторона правочину може вважати відповідні правочини чинними і не виконувати жодних дій з повернення майна чи грошових коштів банку. Повідомлення банку про виявлення ним нікчемних правочинів не підлягає примусовому виконанню. Якщо особа добровільно не погоджується з тим, що правочини є нікчемними, і не повертає активи, банк має право звернутися до суду з вимогою застосування наслідків нікчемності правочинів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/24198/16).
Таким чином, права позивача у цій справі не можуть бути порушені внаслідок ухвалення внутрішнього документа банку, сфера застосування якого обмежується внутрішніми відносинами цього банку як юридичної особи, що унеможливлює здійснення судового розгляду вимог щодо визнання його протиправним і скасування. Це ж саме стосується і дій банку щодо прийняття цього наказу та щодо виявлення нікчемних правочинів.
Аналогічний висновок висловлювала Велика Палата Верховного Суду у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 805/100/16-а та у справі № 805/11/16-а, від 31 жовтня 2018 року у справі № 802/351/16-а, від 21 листопада 2018 року у справі № 804/2111/16.
Згідно пункту 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Колегія суддів звертає увагу, що «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Таку ж правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 9901/633/18, від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 03 квітня 2018 року № 9901/152/18 та від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18.
Отже, встановлена правова природа оскаржуваного наказу (дій щодо виявлення нікчемних правочинів) унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання його протиправним та скасування (визнання дій протиправними), в тому числі в адміністративних, цивільних, господарських судах, а тому провадження у справі підлягає закриттю.
Аналогічну позицію щодо необхідності закриття провадження у справі у подібних правовідносинах Велика Палат Верховного Суду також висловлювала у постанові від 28 листопада 2018 року по справі № 826/3486/16, а Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду у поставові від 27 листопада 2018 року по справі №826/2110/16.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Згідно з частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до частини першої статті 319 КАС судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Згідно пункту 1 частини першої статті 238 КАС суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в частині позовних вимог щодо оскарження рішення Уповноваженої особи щодо нікчемності правочинів, а в іншій частині рішення підлягає залишенню без змін.
Керуючись статтями 34, 243, , 318, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк Михайлівський" Гриценка Володимира Володимировича задовольнити частково.
Скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року в частині cкасування рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» про визнання переказу коштів (транзакції), здійсненого товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» 19.05.2016 в сумі 190 000 грн з призначенням платежу «повернення коштів згідно з договором № 980-020-000225521» від 21 квітня 2016 року на рахунок № НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ), нікчемним.
У скасованій частині провадження у справі закрити.
В іншій частині постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2017 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя А.Ю. Коротких
Суддя О.М. Ганечко
Повний текст постанови складений 30.05.2019.