П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
30 травня 2019 р.м. ОдесаСправа № 540/140/19
Головуючий в 1 інстанції: Кисильова О.Й.
П'ятий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
Головуючого судді - Єщенка О.В.
суддів - Димерлія О.О.
- Коваля М.П.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправним та скасування наказу,-
ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі "Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ОСОБА_1 (код платника податків НОМЕР_1 )" від 10.12.2018 року №1422.
В обґрунтування позову зазначено, що оскаржуваний наказ винесений відповідачем за відсутності правових підстав для проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, необґрунтовано та не у відповідності установленому Законом порядку. Зазначені обставини позбавляють контролюючого органу можливості вчиняти перевірочні дії відносно платника податків, а отже рішення суб'єкта владних повноважень про призначення перевірки підлягає скасуванню.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати судове рішення та прийняти нове про задоволення позову у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 10.12.2018 року №1422, на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України, визначено провести документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків ОСОБА_1 з 21.01.2019 року, тривалістю 3 робочі дні.
Згідно вказаного наказу перевірці підлягає період діяльності з 01.01.2017 року по 31.12.2017 року з питання отримання доходу як додаткового блага у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням.
Не погоджуючись із прийнятим наказом, посилаючись на його неправомірність та безпідставність, позивач звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів.
При цьому, позивач зазначає, що у наказі не наведено будь-яких даних, що ініціюють контролюючий орган здійснити свої функції у сфері дотримання платником правил оподаткування, а не запитування від платника будь-яких пояснень чи документації на спростування виявлених порушень або інформації, що свідчить про їх допущення, виключає можливість у податкового органу провести контролюючі заходи.
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що, оскільки рішення про проведення перевірки відносно позивача прийнято з метою виконання контролюючих функцій відповідача, за наявності правових підстав для організації перевірки платника, а виявлені обставини, які стали підставою для призначення перевірки, не потребують додаткового підтвердження чи спростовування з боку платника за запитом контролюючого органу, оскаржуваний наказ оформлений з дотриманням вимог податкового законодавства, у зв'язку із чим адміністративний позов має бути залишений без задоволення.
Колегія суддів висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову вважає правильними, з огляду на наступне.
Відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Так, згідно із п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
За правилами п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Відповідно до п.п. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.
Пунктом 78.4 ст. 78 Податкового кодексу України передбачено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник (його заступник або уповноважена особа) контролюючого органу приймає рішення, яке оформлюється наказом.
Право на проведення документальної позапланової перевірки платника податків надається лише у випадку, коли йому до початку проведення зазначеної перевірки вручено у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копію наказу про проведення документальної позапланової перевірки.
Зазначені положення кореспондуються із приписами п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, згідно яких документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Аналіз наведених правових норм показав, що реалізація контролюючим органом перевірочних дій провадиться згідно відповідного наказу керівника цього органу.
Разом з цим, податкове законодавство визначає вичерпний перелік підстав для прийняття керівником контролюючого органу вказаного рішення.
Зокрема, як вбачається з наведених норм, підставою для призначення документальної позапланової перевірки є дані, які можуть свідчити про не подання платником податків в установлений законом строк податкової декларації, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.
Судом першої інстанції вірно враховано, що за результатом опрацювання контролюючим органом податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платника податків, і сум утриманого з них податку (форма 1ДФ), наданого АТ "Сбербанк", встановлено, що громадянину ОСОБА_1 (індивідуальний податковий номер НОМЕР_2 ) нараховані та виплачені грошові кошти у сумі 48 150,2 грн. у 2017 році, отримано дохід за ознакою 126 "Дохід, отриманий платником податку як додаткове благо".
Однак, податкова декларація про майновий стан і доходи за 2017 рік громадянином ОСОБА_1 подана не була, податок на доходи фізичних осіб та військовий збір не був сплачений.
Одержання позивачем доходу у вигляді додаткового блага підтверджено і листом АТ "Сбербанк" від 07.09.2018 року №18691/4/23-2, згідно якого в звіті форми 1-ДФ за ІІ квартал 2017 року за ознакою доходу "126" Банком відображена сума анульованої (прощеної) заборгованості (основного тіла кредиту боржника) з ознакою доходу "127" - сума прощених відсотків за кредитом, за самостійним рішенням банку з відповідним повідомленням боржника-платника податків про прощення в порядку, передбаченому пп. "д" п. 164.2.17 ст. 164 ПК України (з додатковим інформуванням про необхідність самостійної сплати податку та включенням відповідних відомостей до річної податкової декларації).
Разом з цим, колегія суддів враховує, що згідно із п.п. 162.1.1 п. 162.1 ст. 162 Податкового кодексу України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Згідно із п.п. 163.1.2 п. 163.1 ст. 163 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування резидента є доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).
Відповідно до п. "д" п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 25 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року. Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено. Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Згідно із п. 179.1 ст. 179 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Пунктом 179.2 вказаної статті Податкового кодексу України відповідно до цього розділу обов'язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним і податкова декларація не подається, якщо такий платник податку отримував доходи: від податкових агентів, які згідно з цим розділом не включаються до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу; виключно від податкових агентів незалежно від виду та розміру нарахованого (виплаченого, наданого) доходу, крім випадків, прямо передбачених цим розділом; від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок відповідно до цього розділу; у вигляді об'єктів спадщини, які відповідно до цього розділу оподатковуються за нульовою ставкою податку та/або з яких сплачено податок відповідно до пункту 174.3 статті 174 цього Кодексу.
Разом з цим, відповідно до п. 179.4 ст. 179 Податкового кодексу України платники податку звільняються від обов'язку подання податкової декларації в таких випадках: а) незалежно від виду та суми отриманих доходів платниками податку, які: є малолітніми/неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб (у тому числі батьків) та/або держави станом на кінець звітного податкового року; перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув'язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації; перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року; перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року; б) в інших випадках, визначених цим розділом.
Аналіз наведених норм показав, що декларування доходу, отриманого платником податку як додаткове благо, визнається податковим обов'язком, що свідчить про можливість контролюючого органу перевіряти правильність, повноту та інші критерії, дотримання яких ставиться перед платником у цій сфері.
Таким чином, оскільки подання такої звітності визначено обов'язком платника податку, позивачем дії на виконання вимог закону не вчинено, колегія суддів вважає, що у відповідача були всі обставини для призначення документальної позапланової перевірки на підставі п.п. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України та згідно оскаржуваного наказу.
Разом з цим, як показав аналіз норм законодавства, що регулює спірні правовідносини, можливість застосування п.п. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України під час контролюючих функцій виникає з моменту встановлення, зокрема, не виконання платником податків свого податкового обов'язку щодо звітування про одержаний дохід.
Призначення перевірки за вказаних обставин не пов'язане із перевіркою достатності та повноти матеріалів, поданих платником за запит контролюючого органу.
Разом з цим, є необґрунтованими доводи апелянта на необхідність надсилання податковим органом обов'язкового письмового запиту перед призначенням перевірки з посиланням п. 12 Порядку періодичного подання інформації органам державної податкової служби та отримання інформації зазначеними органами за письмовим запитом, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 року №1245, оскільки вказаним актом не спростовується відсутність обов'язку у контролюючого органу надсилати платнику запит у разі настання обставин, визначених п.п. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України.
З огляду на викладене, оскільки судом першої інстанції повною мірою з'ясовані обставини справи, висновки суду відповідають нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, колегія суддів приходить до висновку, що судове рішення відповідно до вимог ст. 316 КАС України підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 14 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Головуючий-суддя: О.В. Єщенко
Судді: О.О. Димерлій
М.П. Коваль