30 травня 2019 року м. Дніпросправа № 175/1224/16-а
провадження №2-а/175/9/19
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
за участю секретаря судового засідання Кязимової Д.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України
на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2019 року (суддя Ребров С.О.) у справі №175/1224/16-а (провадження №2-а/175/9/19) за позовом ОСОБА_1 до Інспектора другої роти третього батальйону Управління патрульної поліції м.Дніпропетровська Департаменту патрульної поліції Чайкун Олени Едуардівни про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
У березні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до інспектора другої роти третього батальйону Управління патрульної поліції міста Дніпропетровська Департаменту патрульної поліції (далі - УПП у місті Дніпропетровську ДПП) Чайкун О.Е., в якому просив:
- скасувати постанову від 22 березня 2016 року серії ПС3 № 071579 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 та частиною першою статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП);
- закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилався на необґрунтованість та неправомірність оскарженого рішення, оскільки винесене відповідачем за відсутності події та складу правопорушення, без наявності доказів вчинення такого.
Постановою Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року позовні вимоги задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 КУпАП. Суди попередніх інстанцій зазначили, що обов'язок водія пред'являти страховий поліс виникає лише у випадках передбачених законом, а саме при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод. Оскільки, порушення позивачем правил дорожнього руху не доведено, матеріали дорожньо-транспортної пригоди не оформлювалися, а протокол про
адміністративне правопорушення не складався, то у ОСОБА_1 був відсутній обов'язок пред'являти страховий поліс. Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що вимога інспектора щодо пред'явлення позивачем страхового поліса у цьому випадку є незаконною, а постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності протиправною.
Постановою Верховного Суду від 21 грудня 2018 року постанову Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2017 року скасовано, а справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції. Скасовуючи рішення судів попередніх інстанції, Верховний Суд виходив з наступного. Так, Суд не погодився з висновками судів попередніх інстанції про те, що обов'язок водія пред'являти страховий поліс виникає лише у випадках передбачених законом, а саме при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод. З цього приводу суд касаційної інстанції вказав на те, що підпунктами 2.1, 2.4 ПДР України встановлено обов'язок водія мати при собі та на вимогу працівника поліції пред'являти такий поліс. Повертаючи справу на новий розгляд Верховний Суд вказав на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено факту пред'явлення чи непред'явлення позивачем страхового поліса на вимогу працівника патрульної поліції, у зв'язку із чим не перевірено правомірність винесення оскаржуваної постанови щодо притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною першою статті 126 КУпАП.
За наслідками нового розгляду справи, рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2019 року позов було задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт скоєння позивачем адміністративних правопорушень, відповідальність за які передбачена ч.2 ст.122 та ч.1 ст.126 КУпАП, що свідчить про необґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Департамент патрульної поліції Національної поліції України подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Доводи скаржника фактично зводяться до того, що під час винесення оскаржуваного рішення інспектор патрульної поліції діяв у межах повноважень та у спосіб, що визначені Законом та з огляду на встановлений факт скоєння позивачем ПДР, обґрунтовано виніс постанову про притягнення останнього до адміністративної відповідальності. Відносно висновків суду першої інстанції про те, що інспектором патрульної служби не було доведено факт вчинення правопорушення належними та допустимими доказами, скаржник вказує на те, що обов'язок по доказуванню обставин покладається і на позивача, який заперечував факт вчинення правопорушення, але жодних доказів цьому позивачем суду надано не було. Крім цього, скаржник звертає увагу на те, що факт не пред'явлення страхового полісу на вимогу патрульного, не заперечувався і самим позивачем, про що останній зазначав у позові.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Встановлені обставини справи свідчать про те, що 22 березня 2016 року відповідачем, стосовно позивача, винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ПС3 № 071579, якою його визнано винним за частиною другою статті 122 та частиною першою статті 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 425,00 грн.
У постанові зазначено, що 22 березня 2016 року о 23 год. 00 хв. у місті Дніпропетровську, по вулиці Глінкі, 2, водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «CHERY AMULET», номерний знак НОМЕР_1 не увімкнув покажчик повороту при повороті з вулиці Плєханова на вулицю Глінки, а також при перевірці документів не мав при собі поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги підпунктів 9.2(б) та 2.1(ґ) ПДР України.
Правомірність та обґрунтованість вказаної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду.
За наслідками перегляду справи, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову у повному обсязі виходячи із наступного.
Щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до пункту 9.2 «б» ПДР України водій повинен подавати сигнали світловими покажчиками повороту відповідного напрямку: перед перестроюванням, поворотом або розворотом.
Частиною 2 статті 122 КУпАП передбачена відповідальність, зокрема, за порушення правил користування попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку.
Отже, порушення правил користування попереджувальними сигналами є адміністративним правопорушенням, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.122 КУпАП.
У свою чергу, наявність чи відсутність адміністративного правопорушення встановлюється уповноваженою особою на підставі доказів, перелік джерел яких наведено в ст.251 КУпАП.
В статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення наведено перелік джерел доказів у справах про адміністративні правопорушення, до яких, зокрема,
належать показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху.
Під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів скоєння позивачем правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.2 ст.122 КУпАП.
З огляду на встановлені обставини справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами факт скоєння позивачем адміністративного правопорушення, що свідчить про необґрунтованість притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП.
Посилання заявника апеляційної скарги на те, що обов'язок по доказуванню покладається не лише на відповідача, а і на позивача, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними, оскільки відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Таким чином, з огляду на предмет спору у цій справі, саме на відповідача покладено обов'язок довести правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно із ч.1 ст.126 КУпАП керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила для перевірки посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційного документа на транспортний засіб, а також поліса (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката "Зелена картка"), - тягне за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Отже, відсутність у водія при собі полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або не пред'явлення його для перевірки створює склад правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП.
Як зазначав позивач у заявленому позові, ним не було пред'явлено для перевірки страховий поліс, так як він не порушував ПДР.
Отже, позивачем визнавався той факт, що ним на вимогу патрульного інспектора не був пред'явлений до перевірки страховий поліс.
У свою чергу, відповідно до ч.1 ст.78 КАС України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільного їх визнання.
Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними висновки суду першої інстанції щодо недоведеності відповідачем факту скоєння правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.126 КУпАП, оскільки позивач визнавав факт не пред'явлення до перевірки страхового полісу на вимогу патрульного інспектора.
Відповідно до ст..16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов'язаний: мати при собі та на вимогу поліцейського, а водії військових транспортних засобів - на вимогу посадових осіб військової інспекції безпеки дорожнього руху Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
У відповідності до п.2.1 «ґ» Правил дорожнього руху, затверджених постановою КМУ №1306 від 10.10.2001р. (із змінами та доповненнями) водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі поліс (сертифікат) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно із п.2.4 «а» Правил дорожнього руху на вимогу поліцейського водій повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також пред'явити для перевірки документи, зазначені в пункті 2.1.
З огляду на вказані норми права, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи позивача щодо відсутності, у спірному випадку, правових підстав у відповідача для перевірки наявності у нього полісу обов'язкового страхування, оскільки такі повноваження інспектора патрульної поліції передбачені чинним законодавством, і вказані повноваження кореспондуються з обов'язком водія мати при собі поліс обов'язкового страхування та пред'являти його на вимогу працівників поліції.
При цьому, положення ПДР не передбачають того, що страховий поліс повинен бути пред'явлений водієм лише у випадку скоєння ним будь-якого порушення Правил дорожнього руху.
Отже, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про правомірність притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 КУпАП. При цьому, суд враховує, що санкція вказаної норми передбачає застосування штрафу в розмірі двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 425,0грн., яка і була визначена в оскаржуваній постанові.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нової постанови про часткове задоволення позову, а саме скасування оскаржуваної постанови, в частині притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.122 КУпАП.
Щодо можливості касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції.
За правилом ч.3 ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України (діє з 15.12.2017р.) касаційному оскарженню судові рішення суду апеляційної інстанції не підлягають. В той же час, провадження у вказаній справі відкрито до 15.12.2017р. і на той час, чинне процесуальне законодавство, передбачено можливість оскарження справ даної категорії в касаційному порядку. Отже, застосування положень ч.3 ст.277 КАС України призведе до звуження прав позивача, які у нього існували на час звернення із позовом до суду, у зв'язку з чим рішення суду апеляційної інстанції у цій справі може бути оскаржено в касаційному порядку.
На підставі викладеного, керуючись п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 квітня 2019 року по справі №175/1224/16-а (провадження №2-а/175/9/19) - скасувати та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.
Постанову у справі про адміністративне правопорушення від 22 березня 2016 року серії ПС3 № 071579, в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП - скасувати.
Закрити провадження по справі про адміністративне правопорушення, в частині притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною другою статті 122 КУпАП.
В іншій частині позову відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у строки, які визначені ст.329 КАС України.
Вступну та резолютивну частину проголошено 30.05.2019р.
Повний текст постанови складено 30.05.2019р.
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк