22 травня 2019 року м. Дніпросправа № 280/275/19
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Мельника В.В. (доповідач),
суддів: Чепурнова Д.В., Сафронової С.В.,
за участю секретаря судового засідання Царьової Н.П.,
розглянувши у відкритому
судовому засіданні в м. Дніпрі
апеляційну скаргу Міністерства оборони України
на рішення рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року (головуючий суддя - Конишева О.В.) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства оборони України
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до Запорізького окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства оборони України (далі - Відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії Міністерства оборони України в частині визначення та виплати ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги у зв'язку з отриманням III групи інвалідності, без врахування щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, встановлених ч. 2 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII;
- зобов'язати Міністерство оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 6, код ЄДРПОУ 00034022) провести донарахування та виплату ОСОБА_1 суми одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності пов'язаною з проходженням військової служби, у розмірі 48-місячного грошового забезпечення із врахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, встановлених ч. 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII, з урахуванням виплачених сум.
В обґрунтування адміністративного позову зазначено про те, що Відповідач протиправно не врахував всі види виплат, які входять до грошового забезпечення Позивача.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року адміністративний позов задоволено (а.с.30-31).
Задовольняючи адміністративний позов суд першої інстанції, зокрема, виходив із того, що Відповідачем при призначенні одноразової грошової допомоги не враховано надбавку за виконання особливо важких завдань 50%, надбавку за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці 15% та премію 10%.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач оскаржив його в апеляційному порядку (а.с.45-53).
В апеляційній скарзі Відповідач, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Вимоги апеляційної скарги мотивовано, зокрема, тим, що додаткові види грошового забезпечення при розрахунку розміру грошового забезпечення враховуються у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) без встановлення групи інвалідності чи у разі інвалідності, що сталися включно до 31 грудня 2007 року. Оскільки Позивач не має поранень і контузій, а інвалідність йому встановлена після 31 грудня 2007 року, то ця норма (про урахування додаткових видів грошового забезпечення) на нього не розповсюджується. В обґрунтування вказаних доводів Відповідач посилається на положення Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499.
Представник Відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги.
Представник Позивача у судовому засіданні проти задоволення вимог апеляційної скарги заперечував.
Заслухавши пояснення представників сторін по справі, кожного окремо, проаналізувавши вимоги та підстави апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи в їх сукупності, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для скасування судового рішення відсутні, а апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Згідно матеріалів справи 18 квітня 2008 року Позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок захворювання, отриманого під час виконання обов'язків військової служби.
Постановою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 12 червня 2017 року у справі №331/1780/17 зобов'язано Міністерство оборони України розглянути питання щодо призначення та виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного із виконанням обов'язків військової служби, відповідно до Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Постанови Кабінету Міністрів України № 499 від 28.05.2008 у розмірі встановленому законом на день встановлення інвалідності.
Судом встановлено, що Міністерством оборони України виплачено Позивачу одноразову грошову допомогу у зв'язку із встановленням інвалідності у розмірі 101808,00 грн.
При розрахунку одноразової грошової допомоги Міністерство оборони України виходило з наступного розрахунку грошового забезпечення Позивача: посадовий оклад - 1380,00 грн., оклад за військове звання - 135,00 грн., процентна надбавка за вислугу років 40% - 606,00 грн.
Поряд із цим, відповідно до розрахунку, наданого Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 29 грудня 2018 року, грошове забезпечення позивача складається з: посадового окладу - 1380,00 грн., окладу за військове звання - 135,00 грн., надбавки за вислугу років 40% - 606,00 грн., надбавки за виконання особливо важких завдань 50% - 1060,50 грн., надбавки за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці 15% - 207,00 грн., премії 10% - 138,00 грн., всього 3526,50 грн.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно частини 2 статті 19, частини 3 статті 22 Конституції України органи державної влади зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України і при прийнятті нових нормативно-правових актів або внесенні змін у діючі не допускається зменшення змісту й обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний суд України у Рішенні від 11.10.2005р. №8-рп/2005 визначив, що: «зміст прав і свобод людини це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку… Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами і свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірювальних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики».
Пунктом 2 статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів від 28 травня 2008 року №499 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб (далі - Порядок).
Відповідно до вимог пункту 2 Порядку одноразова грошова допомога виплачується, зокрема, особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, - у розмірі 48-місячного грошового забезпечення у разі встановлення інвалідності IІI групи.
Пунктом 2 статті 9 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячно додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія): одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Судом встановлено, що Відповідачем при призначенні одноразової грошової допомоги не враховано надбавку за виконання особливо важких завдань 50%, надбавку за роботу, що передбачає доступ до державної таємниці 15% та премію 10%.
Поряд із цим, посилання Відповідача, викладені в апеляційній скарзі, стосовно розповсюдження норм Порядку на спірні правовідносини є безпідставними виходячи із визначених в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України засад пріоритетності законів над підзаконними актами, з огляду на що для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який має вищу юридичну силу.
Аналогічні висновки щодо застосування відповідних норм матеріального права викладені у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі №523/15136/15-а, адміністративне провадження №К/9901/13795/18, К/9901/13794/18.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За даних обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції під час розгляду даної справи об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються належними письмовими доказами, які зібрані та досліджені судом під час розгляду даної адміністративної справи, рішення суду першої інстанції у даній справі про задоволення адміністративного позову прийнято без порушення норм процесуального та матеріального права, і тому рішення суду першої інстанції у даній адміністративній справі від 22 лютого 2019 року необхідно залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги Відповідача спростовуються дослідженими у справі доказами і не можуть бути підставою для скасування рішення суду, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.
Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 22 лютого 2019 року у справі №280/275/19 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
В повному обсязі постанова складена 29 травня 2019 року.
Головуючий - суддя В.В. Мельник
суддя Д.В. Чепурнов
суддя С.В. Сафронова