Справа № 2а-12558/09/2570
25 лютого 2010 р. м. Чернігів
Чернігівський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Падій В.В.
при секретарі Ясинський С.Г.,
за участю представника позивача Пригари А.В.
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за адміністративним позовом відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -
28.12.2009 року відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області звернулось до суду з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій в розмірі 2889,17 грн. та пені в розмірі 214,02 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 31 серпня 2009 року заступником начальника відділу планування, бухгалтерського обліку та адміністративно-господарського забезпечення відділу Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області була проведена позапланова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. Перевіркою було встановлено, що середньооблікова кількість штатних працівників в 2008 році склала 9 осіб, а тому, відповідно Інструкції щодо заповнення форми звітності № 10-ПІ, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів становить 1 робоче місце. В ході перевірки було встановлено, що протягом 2008 року фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 не виконаний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів.
В судовому засіданні представник позивача вимоги підтримав, просив їх задовольнити в повному обсязі та додатково пояснив, що відповідно до ч.1 ст.19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця. Згідно ч. 1 ст. 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України» підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Оскільки, відповідачем не було виконано нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2008 року, тому сума адміністративно-господарської санкції становить 2889,17 грн. та пеня - 214,02 грн.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечував та пояснив, що відповідно до довідки Чернігівського міського центру зайнятості від 09.10.2009 року № 07/4248 ОСОБА_2 за період з 01.01.2008 року по 31.01.2009 року подавала 5 звітів за формою 3-ПН «Про наявність вакансій». Також, відповідачем був укладений трудовий договір від 01.09.2008 року з ОСОБА_3 інвалідом 2 групи (пенсійне посвідчення від 26.01.2004 року № 490363), а отже здійснено працевлаштування інваліда на посаду продавця. Отже, відповідачем виконаний норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2008 році.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 19 Закону України від 21.03.1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон № 875-XII) для підприємств (об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 8 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
Частиною 2 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Крім того, відповідно до ч. 3 та ч. 5 ст. 19 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 Закону № 875-XII. Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Згідно ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 Закону № 875-XII, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.
Частинами 9, 10 статті 19 Закону № 875-XII встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних
відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів несуть відповідальність у встановленому законом порядку.
Згідно підпункту 2.1. пункту 2 Інструкції щодо заповнення форми N 10-ПІ (річна) "Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів" затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 10 лютого 2007 р. №42 звіт складається роботодавцями щороку і до 1 березня, наступного після звітного періоду, подається або надсилається рекомендованим листом за місцем їх державної реєстрації відділенню Фонду соціального захисту інвалідів.
Судом встановлено, що 31 серпня 2009 року заступником начальника відділу планування, бухгалтерського обліку та адміністративно-господарського забезпечення відділу Фонду соціального захисту інвалідів в Чернігівській області була проведена позапланова перевірка фізичної особи-підприємця ОСОБА_2. Перевіркою було встановлено, що середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу на підприємстві відповідача в 2008 році становила 9 осіб та відповідно норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2008 році становить 1 особа. Також перевіркою було встановлено, що у фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 фактично з 01 вересня 2008 році на посаді продавця працювала інвалід другої групи з дитинства ОСОБА_3.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач подавав до Чернігівського міського центру зайнятості звіти за формою 3-ПН «Про наявність вакансій» та відповідачем було здійснено працевлаштування інваліда 2 групи ОСОБА_3 на посаду продавця, на підставі трудового договору від 01.09.2008 року, зареєстрованого в Чернігівському міському центрі зайнятості від 01.09.2008 року № 25030802669, дана обставина не заперечується позивачем.
З 18 березня 2006 року набрала чинності змінена редакція частини 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», згідно з якою забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ організацій чи до державної служби зайнятості. Цією нормою визначено, що забезпечення прав інвалідів на працевлаштування здійснюється двома шляхами: безпосереднє звернення інваліда до підприємства або звернення інваліда до державної служби зайнятості з подальшим його направленням на підприємство, на якому є відповідні вакансії.
При цьому, ч. 3 ст. 18 Закону (в редакції, чинній з 18.03.2006) чітко визначені обов'язки підприємства, що використовує найману працю: виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для працевлаштування інвалідів; звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Статтею 218 Господарського Кодексу України (далі - ГК України) встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Згідно ст. 230 ГК Кодексу штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Статтею 238 ГК України передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Оскільки, відповідачем було створено робоче місце для інваліда та інвалід ним був працевлаштований, тому суд вважає, що відповідачем виконані вимоги щодо створення робочих місць відповідно до встановленого нормативу, а отже суд дійшов висновку, що в діях відповідача не було вини і як наслідок складу правопорушення, а відтак, застосування адміністративно-господарських санкцій до відповідача є безпідставним.
Суд не бере до уваги протокол від 31.08.2009 року № 000218 про адміністративне правопорушення, оскільки за вказаним протоколом не було винесено постанови суду про адміністративну відповідальність фізичної особи - підприємця ОСОБА_2.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167, Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовних вимог відділення Фонду соціального захисту інвалідів у Чернігівській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 - відмовити повністю.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку для подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.
Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі, особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Дата виготовлення та підписання постанови в повному обсязі - 26 лютого 2010 року.
< Поле для вводу тексту >
Суддя Падій В.В.