ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
16 травня 2019 року № 826/9721/18
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Патратій О.В., за участі секретаря судового засідання Островської О.В., розглянувши в спрощеному позовному провадженні з повідомленням учасників справи адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправним та скасування наказу № 77-к від 27.04.2018р.
про звільнення, поновлення на роботі та середнього заробітку
за участю представників сторін:
позивач: Дем'янюк В.П., Воробйова Л.В.
відповідача: Самойлюк І.А.
Позивач - ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати неправомірним та скасувати Наказ № 77-к від 27.04.2018р. голови комісії з припинення Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_5 про звільнення з посади головного спеціаліста Солом'янського відділу обслуговування громадян у зв'язку зі скороченням посади відповідно до п.1 ч. 1 ст.87 Закону України «Про державну службу»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити позивача на роботі на посаді головного спеціаліста;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за вимушений прогул за період з 27.04.2018 р. по день поновлення на роботі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27.06.2018р. відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням учасників справи.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що оскаржуваний Наказ № 77-к від 27.04.2018р. прийнято відповідачем в порушення ч.5 ст. 22 Закону України "Про державну службу", відповідно до якої у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов'язкового проведення конкурсу.
Крім того, позивач посилається на те, що на протязі двох місяців перед звільненням керівництво УПФ запевняло позивача, що вона буде переведена на рівнозначну або на нижчу посаду до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, яке є правонаступником Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, і позивачка була згодна на таке переведення. 27.04.2018р. ОСОБА_1 було надано для ознайомлення під підпис письмову пропозицію в.о. начальника Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_6 про переведення її на посаду провідного спеціаліста та спеціаліста відповідно до штатного розпису Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Проте звернувшись до Комісії з припинення Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з проханням повідомити результати розгляду заяви позивача про переведення на нижчу посаду отримала копію наказу № 77-к від 27.04.2018р. про звільнення і трудову книжку з відповідним записом.
Таким чином, позивачка вважає, що її було звільнено обманним шляхом з порушенням чинного законодавства про працю, що може бути підтверджено також і штатним розкладом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві станом на 27.04.2017р.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечив, посилаючись на те, що 29.03.2017р. була прийнята постанова КМ України № 203 «Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві», а 24.01.2018р. наказом ГУ ПФУ в м. Києві було оголошено конкурс на зайняття посад державної служби в ГУ ПФУ в м. Києві. 24.01.2018р. наказом № 3 ГУПФУ в м. Києві було оголошено конкурс на зайняття посад державної служби в ГУПФУ в м. Києві, у зв'язку з чим позивачу та іншим працівникам було направлено копію штатного розпису ГУПФУ в м. Києві з переліком вакантних посад, а 06.02.2018р. позивач ознайомлена з даним наказом та переліком, що підтверджується особистим підписом позивача.
Проте позивач не виявив бажання брати участь у конкурсі на зайняття вакантної посади категорії «Б» та підтвердити свій професійний рівень, як це зробили інші працівники, у зв'язку з чим Наказом № 77-к від 27.04.2018р. ОСОБА_1 і було звільнено з займаної посади.
Під час розгляду справи 11.04.2019р. в судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_4 - головного спеціаліста відділу по роботі з персоналом ГУ УПФ у м. Києві.
Також на виконання вимог ухвали суду від 21.02.2019р. відповідачем було надано матеріали особової справи ОСОБА_1
У судовому засіданні 16.05.2019р. позивача та його представник позовні вимоги підтримали з мотивів, викладених у позовній заяві та просили позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Відповідач проти задоволення позову заперечував з мотивів необґрунтованості та безпідставності.
В судовому засіданні 16.05.2019р. було допитано в якості свідка ОСОБА_5 - колишнього голову Ліквідаційної комісії Правобережного об'єднаного управління ПФУ в м. Києві.
Розглянувши подані документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружним адміністративним судом міста Києва встановлено наступне.
Відповідно наявної в матеріалах копії трудової книжки НОМЕР_1 ОСОБА_1 працювала в органах Пенсійного фонду з 2007 року. Зокрема, 11.04.2007р. ОСОБА_1 призначено за конкурсом на посаду головного спеціаліста з організаційної-інформаційної роботи УПФ в Солом'янському районі м. Києва.
З 31.03.2016р. ОСОБА_1 працювала в Правобережному об'єднаному Управлінні пенсійного фонду України в м. Києві.
Наказом Правобережного об'єднаного Управління пенсійного фонду України в м. Києві № 77 від 27.04.2018р. звільнено ОСОБА_1 з посади головного спеціаліста Солом'янського відділу обслуговування громадян Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві 27.04.2018р. у зв'язку зі скороченням посади відповідно до п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу».
Згідно з п.1 ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015р. (далі - Закон № 889-VIII) підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є, зокрема, скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.
Частиною 3 ст. 87 того ж Закону передбачено, що процедура вивільнення державних службовців на підставі п. 1 частини першої цієї статті визначається законодавством про працю.
Звільнення на підставі п. 1 ч. 1 цієї статті допускається лише у разі, якщо державного службовця не може бути переведено на іншу посаду відповідно до його кваліфікації або якщо він відмовляється від такого переведення.
Відповідно до ч. 3 ст. 36 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у разі зміни власника підприємства, а також у разі його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) дія трудового договору працівника продовжується. Припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу можливе лише у разі скорочення чисельності або штату працівників (п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини першої цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Відповідно до ч. ч. 1 - 3 ст. 49 2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.
При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст. 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.
У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992р. № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" містяться роз'яснення, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення. При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Аналіз зазначених норм дає підстави вважати, що розірвання трудового договору з працівником має супроводжуватися наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених КЗпП України, а також дотриманням установлених вимог при вивільненні працівника (попередження за 2 місяці про наступне вивільнення, врахування переважного права на залишення на роботі, наявність скорочення чисельності або штату працівників, змін в організації виробництва і праці тощо). Ці норми кореспондуються з конституційним правом громадянина на захист від незаконного звільнення (ст. 43 Конституції України).
Судом встановлено, що Постановою КМ України "Про утворення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві" № 203 від 29.03.2017р. утворено Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, реорганізувавши шляхом злиття Правобережне, Лівобережне, Центральне об'єднані управління Пенсійного фонду України в м. Києві та головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Керуючись п. 15 Порядку проведення конкурсу на зайняття посад державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 р. № 246, Пенсійним Фондом України було розглянуто питання щодо створення відповідної конкурсної комісії та проведення конкурсного відбору на посади категорії «Б» та «В» в ГУПФУ в м. Києві.
Виконуючим обов'язки начальника ГУПФУ в м. Києві всім державним службовцям категорії «Б» управлінь Фонду в м. Києві, які припиняються, було запропоновано зайняття посади головних спеціалістів, повідних спеціалістів або за умови проходження конкурсного відбору будь-яку іншу посаду відповідно до штатного розпису.
12.04.2018р. ОСОБА_1 отримала відповідне попередження (а.с. 193) про наступне вивільнення із займаної посади та про оголошення конкурсу на зайняття вакантних посад, у якому позивачка може брати участь.
24.01.2018р. наказом № 3 ГУ ПФУ в м. Києві було оголошено конкурс на зайняття посад державної служби в ГУ ПФУ в м. Києві.
Враховуючи вищевикладене позивачу та іншим працівникам було направлено копію штатного розпису ГУ ПФУ в м. Києві з переліком вакантних посад.
06.02.2018р. ОСОБА_1 була ознайомлена з даним наказом та переліком, що підтверджується особистим підписом позивача (а.с. 194).
Проте, як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 не виявила бажання брати участь у конкурсі на зайняття вакантної посади категорії «Б».
27 квітня 2018 року відповідно до вимог законодавства було утворено нову юридичну особу - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, запис щодо якої було внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Враховуючи вищевикладене та вимоги законодавства було припинено такі юридичні особи, як Правобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Лівобережне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Центральне об'єднане правління Пенсійного фонду України у м. Києві та головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві.
Відповідно до ч.4 ст.4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" № 755-IV від 15.05.2003р. у разі злиття юридичних осіб здійснюється державна реєстрація новоутвореної юридичної особи та державна реєстрація припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття. Злиття вважається завершеним з дати державної реєстрації припинення юридичних осіб, що припиняються у результаті злиття.
Злиття - об'єднання двох або більше юридичних осіб в одну нову юридичну особу, при цьому ці юридичні особи припиняють своє існування і передають свої права та обов'язки новоствореній юридичній особі. Злиття має місце тоді, коли дві або більше юридичні особи об'єднуються в одну нову і при цьому припиняють своє існування.
Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. Реорганізацією шляхом злиття є припинення діяльності всіх підприємств, які зливаються.
З матеріалів справи вбачається, що на попередженні ОСОБА_1 про наступне вивільнення з посади з посади головного спеціаліста Солом'янського відділу обслуговування громадян Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві наявний особистий підпис від 06 лютого 2018 року (а.с. 194).
Як вбачається з вказаного повідомлення, підпис у ньому про ознайомлення свідчить про одночасне ознайомлення позивача з переліком посад провідних спеціалістів та спеціалістів відповідно до штатного розпису Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які їй пропонувалися.
Судом, на підставі наявних у матеріалах справи доказів встановлено, що відповідач належним чином після попередження позивача про наступне вивільнення пропонував наявні вакантні посади в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, що підтверджується копією попередження від 06 лютого 2018 року. Втім, від усіх запропонованих посад позивач відмовився, що і стало підставою для його подальшого звільнення.
Отже, оскільки позивачка не виявила бажання обійняти вакантну посаду провідного спеціаліста та спеціаліста в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, а також брати участь у конкурсі на зайняття вакантної посади категорії «Б», наказом від № 77-к від 27.04.2018р. ОСОБА_1 звільнено з посади головного спеціаліста Солом'янського відділу обслуговування громадян у зв'язку зі скороченням посади відповідно до п.1. ч.1 ст. 87 Закону України «Про державну службу» (а.с. 195).
Окрім того, в матеріалах особової справи міститься попередження, підписане 03.05.2018р. ОСОБА_1 про те, що відповідно до вимог ч.2 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» особи, які припинили діяльність, зв'язану з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, зобов'язанні наступного року після припинення діяльності подавати у встановленому порядку декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за минулий рік (а.с. 32).
Як зазначає позивачка, 27.04.2018р. нею було подано до відповідача заяву про звільнення з займаної посади за переведенням для подальшої роботи в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві. Також 27.04.2018р. позивачем було подано до відповідача заяву призначення на нижчу посаду спеціаліста відділу обслуговування громадян № 15 Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві. Отримання 02.05.2018р. відповідачем вказаних двох заяв підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0304803720362. Таким чином, ОСОБА_1 висловила згоду на призначення на нижчу посаду, у зв'язку з чим проведення конкурсу для її переведення не є обов'язковим.
З цього приводу суд зазначає, що згідно з п.5 ст. 22 Закону № 889-VIII у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов'язкового проведення конкурсу.
Водночас, у наданій УПФ особовій справі ОСОБА_1 (а.с. 171-196) вказані заяви на переведення поза конкурсом відсутні.
11.04.2019р. в судовому засіданні було допитано в якості свідка ОСОБА_4 - головного спеціаліста відділу по роботі з персоналом ГУ УПФ у м. Києві, яка пояснила, що якби вказані заяви надходили до УПФ вони б були у особовій справі. Також ОСОБА_4 зазначила, що особисто їй ОСОБА_1 заяви на переведення не подавала. Також ОСОБА_4 зазначила, що за період з лютого по квітень 2018 року від ОСОБА_1 заяв на переведення не надходило.
В судовому засіданні 16.05.2019р. було допитано в якості свідка ОСОБА_5 , як колишнього голову Ліквідаційної комісії Правобережного об'єднаного управління ПФУ в м. Києві, яка пояснила, що ОСОБА_1 після попереджень про ліквідацію не виявила бажання проходити конкурс. Також ОСОБА_5 пояснила, що станом на 27.04.2019р. до УПФ від ОСОБА_1 заяви на переведення поза конкурсом не надходило.
ОСОБА_5 пояснила також, що усіх працівників було завчасно повідомлено, що 27.04.2019р. буде останній робочий день. В цей день, у першій половині, було підписані всі необхідні накази, у тому числі і наказ про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з ліквідацією юридичної особи та скорочення штатної чисельності новоствореної юридичної особи, а на прикінці робочого дня були подані документи державному реєстратору для припинення юридичної особи. Отже 27.04.2019р. було припинено юридичну особу - Правобережне об'єднане Управлінні пенсійного фонду України в м. Києві.
Також ОСОБА_5 пояснила суду, що заява ОСОБА_1 на переведення на нижчу посаду була отримана лише 02.05.2018р., тобто після звільнення позивача.
Стосовно твердження позивача, про подання нею заяв про звільнення за переведенням та призначення на посаду головного спеціаліста відділу обслуговування громадян №15 Управління обслуговування громадян Головного правління Пенсійного фонду України в м. Києві, суд зазначає наступне.
В судовому засіданні позивачем було подано заяву ОСОБА_1 про призначення її на ничжу посаду (а.с. 204), яка датована 27.04.2018р., яка згідно відмітки на поштовому конверті (а.с. 203) була надіслана 28.04.2018р. та згідно з відміткою УПФ була отримана 10.05.2018р. Однак суд не бере до уваги вказану заяву, оскільки остання надійшла після реєстрації припинення юридичної особи - Правобережного об'єднаного Управлінні пенсійного фонду України в м. Києві.
Крім того, листом ГУ ПФУ в м. Києві від 28.05.2018р. № 7571/01 позивачку повідомлено, що відповідно п.1 ст.21 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» вступ на державну службу здійснюється шляхом призначення громадянина України на посаду державної служби за результатами конкурсу.
Відповідно до п.2 ст. 21 вищезазначеного Закону прийняття громадян України па посади державної служби без проведення конкурсу забороняється, крім випадків, передбачених цим Законом.
Одночасно, позивача було повідомлено, що в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві оголошено конкурс на зайняття вакантних посад (наказ від 11.05.2018 №105-к).
Доводи позивача стосовно того, що станом на 27.04.2018 року Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві вже не існувало, суд до ваги не приймає, оскільки згідно пояснень голови Ліквідаційної комісії Правобережного об'єднаного управління ПФУ в м. Києві ОСОБА_5, допитаної під присягою у якості свідка, внесення запису до єдиного державного реєстру про припинення відбулось наприкінці робочого дня. В цей же день, у першій половині, було підписані всі необхідні накази, у тому числі і наказ про звільнення ОСОБА_1 у зв'язку з ліквідацією юридичної особи та скороченням штатної чисельності. Тобто на момент видання спірного наказу голова ліквідаційної комісії мала відповідні повноваження на вивільнення працівників та підписання відповідних наказів.
Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити ОСОБА_1 на роботі на посаді головного спеціаліста, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу на те, що при реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за п. 1 ст. 40 КЗпП може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями. Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де зберіглося його попереднє місце роботи.
При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п. 1 ст. 40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.
Враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що правові підстави для поновлення позивача у Головному управлінню Пенсійного фонду України в м. Києві відсутні, оскільки позивач не був переведений і не працював у названій юридичній установі.
Щодо позовної вимоги про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу суд зазначає, що ці позовні вимоги є похідними від основних та також задоволенню не підлягають.
Згідно із частинами першою, другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
В даному випадку, суд вважає, що відповідачем доведено, що при звільненні ОСОБА_1 останній діяв на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Натомість, позивачем не доведено належними і допустимими доказами обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
З урахуванням вищевикладеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.
Керуючись статтями 77, 139, 241-246, 262, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України.
Суддя О.В. Патратій
Дата складання повного тексту рішення - 28 травня 2019 року