ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
місто Київ
29 травня 2019 року №640/922/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В., за участі секретаря судового засідання Огнивого Д.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати з 01.02.2018 по 01.09.2018 пенсії ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві відновити виплату пенсії за минулий час з урахуванням доплат, надбавок, перерахунків ОСОБА_1 з моменту припинення з 01.02.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 є внутрішньо переміщеною особою з території проведення антитерористичної операції. Перемістившись у 2014 році, постійно проживала на підконтрольній території. Виконавши в повному обсязі вимоги щодо переведення та отримання пенсійних виплат з території, де органи державної влади тимчасово не здійснюють свої функції в повному обсязі, позивач у 2014 році звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області з відповідними заявами та у передбаченому порядку. Відповідачем було поновлено виплату пенсії, відповідно позивач отримувала пенсійні виплати у встановленому порядку та передбачені строки до лютого 2018 року, коли відповідачем було припинено виплату пенсії позивачу в односторонньому порядку, без повідомлення про прийняті рішення щодо підстав припинення виплати пенсії. Так, 14.10.2018 ОСОБА_1 переїхала до Києва та звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з проханням взяти позивача на облік і запитати пенсійну справу № 32354 . Не отримавши виплати всієї заборгованості по пенсії, а лише за жовтень 2018 року позивач звернулась до відповідача з письмовим запитом, зазначивши що нею не було порушено порядку отримання виплати пенсії. В подальшому, 05.11.2018 позивачем було отримано відповідь, в якій відповідач посилається на загальне законодавство України, що регулює відповідне питання. Однак, позивач вважає дії відповідача щодо не виплати заборгованості по пенсії протиправними, оскільки вони порушують її право на пенсійне забезпечення, передбачене Конституцією України та законами України.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.01.2019 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі №640/922/19 без повідомлення учасників справи та проведення судового засідання. Також, даною ухвалою було звільнено ОСОБА_1 від сплати судового збору в розмірі 768, 40 грн. та зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві протягом трьох днів з дня отримання ухвали суду надати належним чином завірені копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 , запропоновано відповідачеві надати відзив на позовну заяву у встановлені судом строки.
Відповідач проти позову заперечив із посиланням на те, що протиправні дії з боку Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві відсутні. Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Зважаючи на звернення позивача у червні 2018 року після опрацювання пакету документів у вересні 2018 року позивачеві було продовжено виплати пенсії по втраті годувальника, перша виплата підлягала за жовтень 2018 року. Неотримані суми пенсії за минулий період нараховані позивачу та підлягають виплаті в порядку передбаченому чинним законодавством України. Для цілей реалізації державних соціальних гарантій для громадян із внутрішньо переміщених осіб з окупованої частини території України встановлений окремий правовий режим, тому кошти за лютий-вересень 2018 року будуть виплачені позивачеві згідно з окремим порядком затвердженим Кабінетом Міністрів України.
Також, на виконання вимог ухвали суду від 23.01.2019, відповідачем було надано копії матеріалів пенсійної справи ОСОБА_1 .
Справу розглянуто після отримання судом інформації щодо повідомлення належним чином сторін про відкриття спрощеного позовного провадження у справі.
Відповідно до частини першої статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Оцінивши повідомлені сторонами обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
ОСОБА_1 відповідно до пенсійного посвідчення від 24.10.2006 №32354 отримує пенсію по втраті годувальника та згідно з довідкою від 15.06.2018 №3009/20371 взята на облік, як внутрішньо переміщення особа. Зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання/перебування: АДРЕСА_2 .
Згідно з заявою ОСОБА_1 та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, ОСОБА_1 взято на облік до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (Солом'янський район) за фактичним місцем проживання, як внутрішньо переміщену особу з лютого 2018 року.
Як стверджує позивач, в лютому місяці 2018 року Головне управління пенсійного фонду України в місті Києві призупинило ОСОБА_1 виплату пенсії з 01.02.2018 по 01.09.2018, яку остання отримувала по втраті годувальника.
Так, позивач звернулась до відповідача із письмовим запитом щодо надання інформації про підстави та причини недотримання строків виплати пенсії.
Листом від 05.11.2018 №105183/02/Л-5868/2 позивача повідомлено, що пенсію за жовтень в сумі 2 904, 00 грн. їй виплачено у жовтні 2018 року, пенсійні кошти за лютий-вересень 2018 року будуть виплачені з урахуванням норм Постанови №365 на умовах окремого порядку після прийняття цього порядку Кабінетом Міністрів України.
За посиланням позивача, 21.12.2018 вона знову звернулася до Головного управління пенсійного фонду України в місті Києві з проханням надати конкретну відповідь та вказати конкретні терміни повернення пенсійних коштів за період з 01.02.2018 по 01.09.2018.
Листом від 28.12.2018 №142379/02/Л-5868/3 позивачу було повідомлено, що кошти не виплачені з лютого по вересень 2018 року, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати і будуть виплачуватись з урахуванням норм Постанови №365 на умовах окремого порядку після прийняття цього порядку Кабінетом Міністрів України. Зазначивши, що відповідно до статті 16 Закону України «Про звернення громадян» у випадку незгоди з прийнятим за розглядом звернення рішенням, позивач має право оскаржити його до суду у встановленому законодавством порядку.
Станом на момент розгляду даної справи, відповідно до довідки Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 19.12.2018 №3563 позивачу виплачена пенсія за січень 2018 та починаючи з жовтня по грудень 2018 року. Докази виплати позивачу пенсії за період з лютого по вересень 2018 року в матеріалах справи відсутні.
Позивач, вважаючи дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, які полягають у призупиненні виплати пенсії протиправними, звернулась до суду з даним позовом.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
У Конституції України закріплено, що людина визнається найвищою соціальною цінністю в Україні, яка є соціальною і правовою державою, в якій визнається і діє принцип верховенства права (статті 1, 3 та 8).
Основний Закон також встановлює, що громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх, зокрема, у старості та в інших випадках, передбачених законом; це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків фізичних та юридичних осіб, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (стаття 46).
Право на соціальний захист відноситься до основоположних прав і свобод, які гарантуються державною і, за жодних умов не можуть бути скасовані, а їх обмеження не допускається, крім випадків, передбачених Конституцією України (статті 22 та 64).
При цьому, Основний Закон містить імперативну норму, згідно з якою громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; не може бути привілеїв чи обмежень, зокрема, за ознаками місця проживання або іншими ознаками (стаття 24).
Так, ОСОБА_1 є пенсіонером та має статус внутрішньо переміщеної особи, який врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20.10.2014 №1706-VII.
Статтею 1 Закону України від 20.10.2014 №1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 взята на облік до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (Солом'янський район) за фактичним місцем проживання, як внутрішньо переміщення особа з лютого 2018 року.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема, відновлення усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV.
Відповідно до частини першої статті 47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Системний аналіз викладеного дає підстави дійти до висновку про наявність двох строкових обмежень стосовно виплат пенсії за минулий час: три роки - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з власної вини; без обмеження строку - для особи, яка не отримувала нараховану пенсію з вини відповідного суб'єкта владних повноважень.
Проте, підпунктом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365» пункт 15 викладено в такій редакції: « 15. Орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи. Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Одночасно підпунктом 2 пункту 2 названої вище постанови Кабінету Міністрів України визначено, що 2) пункти 16 і 18 доповнити реченням такого змісту: «Суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України».
Проте, згідно з пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Разом з цим, частиною третьою статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV встановлено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Статтею 5 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, визначених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням; порядок використання коштів ПФУ та накопичувальної системи пенсійного страхування.
Отже, нормативно-правовим актом, яким визначено здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням, є Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV. Інші нормативно-правові акти у сфері правовідносин, врегульованих Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, можуть застосовуватися виключно за умови, якщо вони не суперечать цьому Закону.
Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Натомість нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними актами.
Проте, як зазначено вище, згадуваними пунктами постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2018 року №335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 червня 2016 року №365» визначено порядок виплати заборгованості по виплаті пенсії інший, який не відповідає статті 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, а відтак до спірних правовідносин підлягає застосуванню саме названа стаття Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» 09.07.2003 №1058-IV.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Так, у рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52). Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).
Стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).
Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
При цьому, Європейська соціальна хартія (переглянута), яка набрала чинності для України 01 лютого 2007 року, визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
Сторони визнають метою своєї політики, яку вони запроваджуватимуть усіма відповідними засобами як національного, так i міжнародного характеру, досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися такі права та принципи: Кожна особа похилого віку має право на соціальний захист.
У передумові Керівних принципів з питання переміщення осіб всередині країни» Організації Об'єднаних Націй (документ ООН E/CN.4/1998/53/Add.2 (1998)) визначено, що для цілей цих Принципів внутрішньо переміщеними особами вважаються особи або групи осіб, яких змусили покинути свої будинки або звичні місця проживання, зокрема в результаті або щоб уникнути негативних наслідків збройного конфлікту, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини, надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру, і які не перетинали міжнародно визнаних державних кордонів.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Водночас очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або «інші права», як це зазначено у статті 9 Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Як зазначено вище, статтею 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV визначено, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії; нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як вбачається з матеріалів справи, з жовтня 2018 року виплату пенсії позивачу по втраті годувальника було продовжено. При цьому, неотримані суми пенсії за минулий період позивачу не нараховані, а отже підлягають виплаті з урахуванням вище наведених висновків суду.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
На підставі пункту 1 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає за необхідне допустити негайне виконання рішення суду в межах суми стягнення за один місяць у зв'язку з чим - зобов'язати відповідача негайно провести нарахування та виплату пенсії позивачу за один місяць.
Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, доводи сторін, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Керуючись статтями 72-77, 143, 241-246, 255, 371 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо припинення виплати з 01.02.2018 по 01.09.2018 пенсії ОСОБА_1 .
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити виплату пенсії ОСОБА_1 за період з 01.02.2018 по 01.09.2018 з урахуванням доплат, надбавок, перерахунків.
4. Допустити негайне виконання судового рішення Головним управлінням Пенсійного фонду України в місті Києві в частині виплати пенсії ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 ) в межах сум за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статями 292-297 Кодексу адміністративного судочинства України, із урахуванням положень пункту 15.5 Перехідних положень (Розділу VII) Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Літвінова А.В.