Іменем України
01.03.2010 року м. Чернівці Справа № 2а-346/10/2470
11 год. 57 хв.
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Ковалюка Ярослава Юрійовича ,
секретар судового засідання Василик Григорій Васильович , за участю позивача - ОСОБА_1; представників: відповідача1 - Гавриш Г.А., відповідача 2 - Репецького Г.М., відповідача 3 - Колотило О.О. ,
розглянувши в м. Чернівці у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до начальника сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області, заступника начальника відділу ГІРФО УМВС України в Чернівецькій області, прокуратури Шевченківського району < Текст > < Текст >
про визнання протиправними дій та бездіяльності посадових осіб
ОСОБА_1, зареєструвавши в 2002 році шлюб з гр. ОСОБА_5, звернувся до КРЖЕП-17 м. Чернівці та сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області з клопотанням про прописку дружини у квартирі АДРЕСА_1, проте отримав у цьому відмову.
Вважаючи відмову у прописці та дії зазначених посадових осіб неправомірними, оскаржив до органів прокуратури, подавши відповідні скарги.
За результатами перевірок, які проводилися працівниками прокуратури Шевченківського району м. Чернівці, порушень вимог чинного законодавства не встановлено, про що заявнику направлені мотивовані відповіді.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями суб'єктами владних повноважень ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами до начальника сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області, заступника начальника відділу ГІРФО УМВС України в Чернівецькій області, прокуратури Шевченківського району про визнання протиправними рішень.
В судовому засіданні позивач підтримав заявлені до суду вимоги й просив їх задовольнити.
Сторона відповідачів не визнала позову, вважаючи його безпідставним.
Суд,вислухавши доводи позивача, заперечення відповідачів, проаналізувавши матеріали справи й законодавство, що регулює вказані правовідносини, вважає позов неналежним до задоволення, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до постанови КМУ від 28.07.2004р. № 985 „ Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні” в заяві про реєстрацію місця проживання зазначається необхідність згоди власника /співвласників/ житла або їх уповноважених органів, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання заявника у разі відсутності документів, зазначених як підстава для реєстрації. Крім того, в затвердженому зразку заяви зазначається, що підпис власника /співвласників/ житла або їх уповноважених органів, наймача та членів його сім'ї не потрібен у разі вселення до батьків їх неповнолітніх дітей.
В розглядуваному судом випадку, гр. ОСОБА_5 при зверненні до СГІРФО Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області, в заяві на реєстрацію місця проживання в АДРЕСА_1 не було згоди співвласника ОСОБА_6, якому згідно договору дарування ВАЕ № 018572 від 04.02.2003 року та договору дарування ААЕ № 945551 від 25.02.1997 року належить Ѕ частина в спільній частковій власності.
Відповідно до ч.2 ст. 156 Житлового кодексу України за згодою власника будинку ( квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.
Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, що передбачено ч. 2 статті 369 Цивільного кодексу України. А відповідно до свідоцтва про право власності № 8721 від 20 квітня 1994 року частина квартири АДРЕСА_1 належить ОСОБА_1 на праві спільної сумісної власності.
Частина 1 статті 355 Цивільного кодексу України визначає поняття права спільної власності, де вказано, що майно, що є у власності двох або більше осіб / співвласників/, належить їм на праві спільної власності / спільне майно/. Право спільної власності - це право двох чи більше осіб на один об”єкт і право кожного із співвласників поширюється на увесь його об'єкт у цілому, а не на його певну частину.
Відповідно до витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно Чернівецького комунального бюро технічної інвентаризації № 4754394 від 13.10. 2009 року ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності ВАЕ № 018571 від 04.02.2003 року та свідоцтва про право власності б/н від 20.04.1994 року визначено Ѕ частка у приватній спільній частковій власності.
Згідно з ч.1 ст.358 Цивільного кодексу України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою, а ч.2 цієї ж статті ЦК України передбачає що співвласники можуть домовитись про порядок володіння та користування майном що є їхньою спільною частковою власністю.
Спільною частковою має вважатися власність двох чи більше співвласників, частка кожного з яких у праві власності є завідомо визначеною у конкретній величині ( Ѕ, 1/3 і т.д.). В даному випадку, ОСОБА_1 визначена ідеальна частка квартири АДРЕСА_1.
Виходячи з пункту 1 статті 356 Цивільного кодексу України, кожному співвласникові вищезазначеної квартири належить не частка у спільному майні, а частка у праві власності на це майно.
У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України “ Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок “ від 4 жовтня 1991 року № 7, передбачено, що у разі виділу спільної власності на будинок його частки в натурі спільна власність на неї припиняється. Для реєстрації місця проживання дружини ОСОБА_1 без згоди співвласника, необхідно виділити реальну частку квартири АДРЕСА_1.
Положення ч.2 ст. 318 Цивільного кодексу України відповідає статті 13 Конституції України, яка прямо передбачає, що усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Громадянка ОСОБА_5 не отримала згоди на реєстрацію місця проживання в АДРЕСА_1 у співвласника даної квартири -ОСОБА_6 і їй не може бути надано перевагу над іншими співвласниками квартири.
Крім того, гр. ОСОБА_1, як встановлено судом, неодноразово звертався до органів влади з скаргами щодо відмови в реєстрації місця проживання в АДРЕСА_1 його дружини ОСОБА_5 та отримував відповіді з роз'ясненням чинного законодавства та посиланням на нормативні акти, які регулюють реєстрацію місця проживання громадян.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, а також доказів на підтвердження цих обставин.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до начальника сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області, заступника начальника відділу ГІРФО УМВС України в Чернівецькій області, прокуратури Шевченківського району про визнання протиправними рішень є необгрунтованими, обставини, на які посилаються відповідачі доведені належними та допустимими засобами доказування, а тому позов не підлягає задоволенню .
Розподіл судових витрат суд не проводить у відповідності до вимог п.2 ст.94 КАС України, оскільки відповідачі не надали суду доказів про понесені ними судові витрати.
На підставі ч.2 ст. 156 Житлового кодексу України, ч.2 ст. 318, ч.1 ст. 356, ч.1, ч.2 ст.358, ч.2 ст. 369 ЦК України й керуючись статтями 2,9,11,69-71,86,94, 158-163, 167,254 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до начальника сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області, заступника начальника відділу ГІРФО УМВС України в Чернівецькій області, прокуратури Шевченківського району про визнання протиправними рішень відмовити за безпідставністю.
Відповідно до частини першої статті 185, частини першої-третьої, п'ятої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, сторони які беруть участь у справі, мають право оскаржити в апеляційному порядку дану постанову повністю або частково шляхом подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, які подаються в апеляційну інстанцію через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване рішення.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня винесення постанови заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копій відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Якщо заява про апеляційне оскарження була подана, але апеляційна скарга у строк, встановлений цим Кодексом, не була подана, постанова набирає сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили після закінчення строків подання заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги, якщо вони не були подані у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Я.Ю. Ковалюк