22.02.2010
16 лютого 2010 р. м. Чернівці Справа №2а-393/10/2470
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді - Ватаманюка Р.В.;
секретаря судового засідання -Закієвої А.В.;
за участю:
представника прокуратури -Боднарчука Р.М. (службове посвідчення № 115 від 04.02.2009р);
представника відповідача -Марчука Д.П. (довіреність №8/18-949 від 17.09.2008р.);
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом прокурора м. Чернівці до Чернівецької міської ради про скасування рішення суб'єкта владних повноважень.
В поданому до суду 18.11.2009р. адміністративному позові прокурор міста Чернівці просив суд скасувати пункт 29.6 Правил використання і забудови території міста Чернівці, затверджених рішенням 34 сесії ІV скликання Чернівецької міської ради №763 від 07.07.2005 року.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.
Рішенням 34 сесії IV скликання Чернівецької міської ради №763 від 07.07.2005 року затверджено Правила використання та забудови території міста Чернівці.
Відповідно до п. 29.6 даних Правил встановлено, що громадяни, вказані в довідці за місцем проживання та про склад сім'ї, доданій до заяви, а також члени їх родин, що теж перебувають на обліку для поліпшення житлових умов, можуть отримати тільки одну земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва.
В ході перевірки встановлено, що дане рішення не відповідає вимогам чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню.
Так, ч. 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Згідно ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Зазначена гарантія права на землю закріплена також статтею 1 Земельного кодексу України.
Крім того, у відповідності до ст. 5 Земельного Кодексу України одними з принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громадян та держави, забезпечення гарантій прав на землю.
Згідно ст. 78 Земельного Кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Таким чином, у відповідності до вищевказаних вимог законодавства, громадяни мають рівні права на землю, а тому норма Правил використання та забудови території міста Чернівці члени однієї родини можуть отримати лише одну земельну ділянку є незаконною.
Оскільки п. 29.6 Правил використання і забудови території міста Чернівці, затверджених рішенням 34 сесії IV скликання Чернівецької міської ради №763 від 07.07.2005 року прокурором міста Чернівці 20.10.2009 року принесено протест щодо скасування даного рішення.
Рішенням 45-ої сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №1109 від 29.10.2009 року протест прокурора відхилено у зв'язку з тим, що на думку міської ради рівність прав громадян не порушена. При цьому, в рішенні сесії про відхилення протесту взагалі не обґрунтовано вказану позицію міської ради. Посилання міської ради на те, що немає закону, який би передбачав порядок надання земельних ділянок громадянам, які потребують покращення житлових умов, є безпідставними, оскільки Земельним кодексом України чітко визначено рівність прав громадян на землю, а також порядок виділення земельних ділянок (а.с. 2-3).
Відповідач не погоджуючись з заявленим позовом 24.12.2009 року подав суду заперечення виходячи з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як зазначено в пункті 2 статті 121 Конституції України, на прокуратуру України покладається представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.
Такими законами, серед інших, є Кодексу адміністративного судочинства України та Закон України "Про прокуратуру".
Відповідно до частини другої статті 60 КАС прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановлено цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії адміністративного процесу.
За змістом статті 361 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.
Окрім цього, згідно із пунктом 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов - звернення до адміністративного суду про захист прав. свобод та інтересів у публічно-правових відносинах.
В свою чергу за приписами статті 147 Конституції України Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.
Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України та законів України.
Таким чином вважає, що прокурор мав би подати позов в інтересах держави або конкретного громадянина як того вимагає Кодекс адміністративного судочинства України та Закон України «Про прокуратуру»та зазначити чим саме порушень права, свободи та інтереси у публічно-правових відносинах, а посилання прокурора на Постанову Вищого адміністративного суду України є недоречні, та такими, що суперечить нормам чинного законодавства (а.с. 17) .
В судовому засіданні представник позивача позивні вимоги підтримав посилаючись на обставини викладені в позові. Також зазначив, що підставою для звернення з протестом стало звернення Гаврилець Є.П. в 2009 році.
Представник відповідача позов не визнав посилаючись на обставини викладені в запереченні. Також пояснив, що вказане спірне положення Правил забудови, вже неодноразово застосовувалося.
Судом дослідженні докази надані сторонами.
Вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази та перевіривши матеріали адміністративної справи суд приходить до наступного.
Судом встановлені такі обставини.
Рішенням 34 сесії IV скликання Чернівецької міської ради №763 від 07.07.2005 року затверджено Правила використання та забудови території міста Чернівці.
Відповідно до п. 29.6 даних Правил встановлено, що громадяни, вказані в довідці за місцем проживання та про склад сім'ї, доданій до заяви, а також члени їх родин, що теж перебувають на обліку для поліпшення житлових умов, можуть отримати тільки одну земельну ділянку для індивідуального житлового будівництва (а.с. 4).
Вказане рішення було прийнято на засіданні сесії, на якому був присутній представник прокуратури м. Чернівці -Ґудзь А.В. (а.с. 39)
Після прийняття вказане рішення було оприлюднене шляхом опублікування в газеті «Чернівці»від 5-19 серпня 2005 року. (а.с. 35-38)
Вважаючи, що п. 29.6 Правил використання і забудови території міста Чернівці, затверджених рішенням 34 сесії IV скликання Чернівецької міської ради №763 від 07.07.2005 року прокурором міста Чернівці 20.10.2009 року принесено протест щодо скасування даного рішення в зазначеній частині (а.с. 5).
Рішенням 45-ої сесії Чернівецької міської ради 5 скликання №1109 від 29.10.2009 року протест прокурора відхилено у зв'язку з тим, що на думку міської ради рівність прав громадян не порушена. А при посиланні на порушення вимог ст. 14 Конституції України, прокурором не враховано, що Закону, який би визначав порядок надання громадянам, які потребують покращення житлових умов, земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків не прийнято, а спірне рішення прийняте вповноваженим органом і в установленому порядку та не порушує при цьому рівності прав громадян на землю (а.с. 6).
Приведене підтверджується матеріалами справи і не заперечується (не спростовується) сторонами.
До вказаних правовідносин слід застосувати такі положення Закону.
Відповідно до вимог статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено);добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності українського народу. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Згідно ст. 14 Конституції України право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Зазначена гарантія права на землю закріплена також статтею 1 Земельного кодексу України.
Крім того, у відповідності до ст. 5 Земельного кодексу України одними з принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громадян та держави, забезпечення гарантій прав на землю.
Згідно ст. 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст. 12 Земельного кодексу розпорядження землями територіальної громади, у тому числі передання земельних ділянок комунальної власності у власність громадян, є виключною компетенцією сільських, селищних та міських рад.
Таким чином відповідач приймаючи спірне рішення діяв у відповідності до своїх повноважень, діючи в інтересах громади міста та з метою забезпечення громадян які дійсно потребують покращення житлових умов земельними ділянками для індивідуального житлового будівництва та з метою недопущення зловживання таким правом, що може призвести до порушення законних прав та інтересів інших громадян, і таке рішення слід розцінювати як забезпечення гарантій прав на землю.
Суд також зазначає, що Правила використання та забудови міста Чернівців, були прийняті як регуляторний акт в порядку встановленому Законом України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Під час прийняття вказаного акту (на пленарній сесії) був присутній представник прокуратури, він був оприлюднений відповідно до Закону, і неодноразово застосовувався. Таким чином, як нормативний акт, породжуючи певні правовідносини в сфері землекористування. І в разі його безпідставного скасування може призвести до негативних наслідків, таких як спори щодо порядку черговості та відмови у наданні земельної ділянки особам, які мають таке право, через фактичну відсутність земель.
Конституційний Суд України в своєму Рішенні у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) від 16 квітня 2009 року зазначив, що в Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону). Таким чином, органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є "гарантією стабільності суспільних відносин" між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата.
Тому суд вважає, що спірне рішення законне прийняте у відповідності до вимог ст. 19 Конституції України та ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідач довів належним чином правомірність прийнятого рішення, в т.ч. як позивач не надав достатніх та належних доказів зворотного. Тому адміністративний позов як безпідставний не підлягає задоволенню.
При цьому суд не приймає до уваги заперечення відповідача, щодо відсутності права звернення прокурора з даним позовом, як такі що не базуються на вимогах Закону.
Відповідно до ч. 4 ст. 94 КАС України встановлено, що у справах, в яких позивачем є суб'єкт владних повноважень, а відповідачем фізична чи юридична особа, судові витрати, здійсненні позивачем, з відповідача не стягуються. Судом не вирішується питання про розподіл судових витрат, у зв'язку з тим, що прокурор звільнений від сплати судового збору.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 159, 160, 161, 162, 163, 167 КАС України, суд-
1. В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанову складено в повному обсязі 22 лютого 2010 року.
Суддя Р.В. Ватаманюк