Справа № 2 - 40/ 2010р.
05 березня 2010 року смт. Красногвардійське
Красногвардійський районний суд Автономної Республіки Крим у складі: головуючого - судді Проскурні С.М.,
при секретарі - Мойсеєнко М.В., Пилипенко Д.С., Грабовенко К.А.,
за участю представника сектора з опіки та піклування служби у справах дітей Красногвардійської райдержадміністрації - Шишової І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Красногвардійське цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання за дружиною права користування квартирою та права на частку у спільній сумісній власності, реєстрацію місця проживання, видачу посвідки на постійне проживання, зобов'язання вчинити певні дії, треті особи на стороні відповідачів: сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Красногвардійського РВ ГУ МВС України в АР Крим, сектор опіки та піклування служби у справах дітей Красногвардійської райдержадміністрації, Петрівська сільська рада, ОСОБА_7,
ОСОБА_2 в інтересах малолітньої дочки ОСОБА_3 24 квітня 2009 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи на стороні відповідачів: сектор у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Красногвардійського РВ ГУ МВС України в АР Крим, сектор опіки та піклування служби у справах дітей Красногвардійської райдержадміністрації, Петрівська сільська рада, ОСОБА_7 про визнання за його дружиною ОСОБА_7 права користування квартирою АДРЕСА_1, зобов'язання органа міграційної служби зареєструвати його дружину у вказаній квартирі, передати їй половину від належної йому частки у праві спільної власності на квартиру та визнати за ОСОБА_7 право на 1/12 частки у цій квартирі. Просив також зобов'язати відповідачів надати йому та його дружині ключі від кладового примішення багатоквартирного будинку, яке належить йому на праві спільної власності, зобов'язати Петрівську сільську раду та БТІ м. Джанкоя зареєструвати за дружиною право спільної сумісної власності на 1/12 частку квартири, внести відповідні зміни до свідоцтва про право власності на житло та технічного паспорту на квартиру.
Під час судового розгляду справи 01 жовтня 2009 року позивачем були змінені та доповнені свої позовні вимоги, відповідно до яких ОСОБА_2 також просив зобов'язати орган міграційної служби Красногвардійського РВ ГУ МВС України в АР Крим оформити та видати ОСОБА_7 посвідку на постійне проживання, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зобов'язати надати йому ключі від кладового та підвального приміщень зазначеного багатоквартирного будинку.
В судовому засіданні ОСОБА_2 підтримав свій позов. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що є власником 1/6 частки АДРЕСА_1,
розташованої в с. Петрівка Красногвардійського району АР Крим. 21 липня 2005 року він одружився з громадянкою Російської Федерації ОСОБА_7, від шлюбу з якою у них народилася дочка ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, яку він зареєстрував за місцем свого постійного проживання в АДРЕСА_1. Разом з дочкою та дружиною проживають в одній із кімнат вищезазначеної чотирикімнатної квартири. Кожні 90 днів був змушений возити свою дружину через паромну переправу м. Керчі на територію Російської Федерації з метою недопущення перетворення дружини на нелегального мігранта. В липні 2007р. його дружина разом з ним, а у вересні 2009 р. він особисто, звертались до сектору з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Красногвардійського РВ ГУ МВС України в АР Крим з метою реєстрації ОСОБА_7 за місцем його постійного проживання в АДРЕСА_1 надавши для цього всі необхідні документи. Документи від них прийняті не були та запропоновано надати згоду від його матері ОСОБА_5 як основного квартиронаймача, на реєстрацію в квартирі ОСОБА_7 Такої згоди ні ОСОБА_5, ні інші співвласники квартири не дають, та примушують його дружину звільнити квартиру. Вважав, що його згоди, як власника 1/6 частки квартири, достатнього для реєстрації дружини за місцем постійного проживання його та їх дочки. Відповідачі ж примусово позбавляють житла його дружину ОСОБА_7, порушуючи при цьому права малолітньої дитини на батьків, права дружини на дитину та чоловіка, його права на сім'ю. Посилаючись на статті 62-64 СК України просив передати ОСОБА_7 половину від належної йому частки в праві спільної власності на квартиру без виділення її в натурі та визнати за дружиною право на 1/12 частку у зазначеній квартирі. Крім того, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 забрали ключі від кладового та підвального приміщень будинку, чим перешкоджають йому вільно користуватися цими допоміжними приміщеннями, які є спільною власністю. Просив позов задовольнити у повному обсязі.
В судовому засіданні відповідачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 позовні вимоги не визнали, зазначивши, що не бажають, аби ОСОБА_7 була зареєстрована в їх квартирі. ОСОБА_2 разом з ОСОБА_7 та їх онукою проживають в їх квартирі протягом двох років, займають найбільшу кімнату в квартирі. У вересні 2009 року їх невістка ОСОБА_7 разом з онукою ОСОБА_3 вибули в Російську Федерацію в м. Оренбург, де знаходяться і зараз. Ключі від підвального приміщення будинку вони не забирають, однак кладовкою ОСОБА_2 не користується, оскільки для нього там немає вільного місця.
Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, надавши письмову заяву з проханням розглянути справу без його участі, в якій зазначив, що з рішенням своїх батьків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 він згодний.
Представник третьої особи сектору опіки та піклування служби у справах дітей Красногвардійської райдержадміністрації ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначила, що службою у справах дітей розглядалось питання щодо розв'язання спору на підставі відомостей, отриманих у результаті обстеження житлово-побутових умов малолітньої ОСОБА_3, її батьків, які проживають в АДРЕСА_1 Красногвардійського району АР Крим. У дитини з батьками окрема кімната, в якій створені всі умови, необхідні для проживання та виховання дитини. Орган опіки та піклування вважає доречним в інтересах малолітньої ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, зареєструвати ОСОБА_7 за місцем реєстрації позивача ОСОБА_2
Представник третьої особи сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Красногвардійського РВ ГУ МВС України в АР Крим в судове засідання не з'явився. В листі начальника сектору ОСОБА_10 до суду від 04.11.2009р. вих.№ 1104 повідомлено, що в орган міграційної служби Красногвардійського РВ у вересні 2009 року з питання тимчасової реєстрації в Україні громадянки Російської Федерації ОСОБА_7 звертався громадянин України ОСОБА_2 Під час бесіди з ОСОБА_2 було встановлено, що він хоче зареєструвати за місцем своєї постійної реєстрації в АДРЕСА_1 свою дружину, громадянку РФ. Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 29.12.1995р. № 1074 та від 20.02.1999р. № 227, Наказу МВС України № 1456 від 01.12.2003р. останньому було видано перелік документів для тимчасової реєстрації іноземців та осіб без громадянства. Була дана усна консультація щодо порядку подання необхідних документів. З представлених ОСОБА_2 документів, з'ясувалось, що квартира, в якій проживає ОСОБА_2, є спільною власністю, в якій останньому належить 1/6 частка. Зі слів ОСОБА_2, інші співвласники квартири не бажають дати згоду на реєстрацію. Письмового клопотання від громадянки ОСОБА_7 або її представника про тимчасову реєстрацію чи оформлення дозволу на імміграцію до Красногвардійського РВ ГУ МВС України в АР Крим не надходило. Особисто громадянки ОСОБА_7 в секторі з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Красногвардійського РВ не було. Рішень з даних питань Красногвардійським РВ ГУ МВС України в АР Крим не приймалось.
ОСОБА_7 в судове засідання не з'явилась, просила розглянути справу за її відсутності, погоджуючись з позовними вимогами свого чоловіка ОСОБА_2, про що надала відповідну письмову заяву.
Представник третьої особи Петрівської сільської ради, якого належним чином було повідомлено про дату, час та місце судового засідання, до суду не з'явився, про причини неявки не повідомлялось, заперечень щодо позову до суду не надходило.
Вислухавши пояснення осіб, які брали участь у справі, свідка ОСОБА_11, дослідивши письмові докази, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_2 такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статей 10, 11 ЦПК України сторони користуються рівними правами щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи і розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Згідно зі ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлені такі юридичні факти та відповідні їм правовідносини.
ОСОБА_2 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб 21 липня 2005 року (а.с.12), від шлюбу мають дочку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.13).
Місцем постійного проживання та реєстрації позивача ОСОБА_2 є АДРЕСА_1 Красногвардійського району АР Крим, що не заперечувалось у судовому засіданні та підтверджується даними його паспорту громадянина України (а.с.9-10). За вказаною адресою проживають та є зареєстрованими, крім позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_12, ОСОБА_3 (а.с.40).
Відповідно до свідоцтва про право власності на житло від 29.01.1999р., АДРЕСА_1, була приватизована відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» ОСОБА_5 та членами її сім'ї в рівних частках. Позивач ОСОБА_2 є власником 1/6 частки у праві спільної сумісної власності на вказану квартиру (а.с.14).
Дружина позивача - ОСОБА_7 є громадянкою Російської Федерації, яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2. За згодою позивача ОСОБА_2 його дружина ОСОБА_7 разом з дочкою ОСОБА_3 23 вересня 2009р. у приватних справах виїхала за місцем своєї реєстрації до м. Оренбург РФ, де знаходиться на даний час.
Відповідно до положень ч.1 ст.383 ЦК України власник квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб.
Права та обов'язки членів сім'ї власника квартири передбачені ст.156 ЖК України.
Відповідно до частин 1, 2 вказаної статті члени сім'ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.
За згодою власника будинку (квартири) член його сім'ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім'ї.
Позивач ОСОБА_2 є співвласником приватизованої на підставі Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» АДРЕСА_1, частка якого у праві спільної сумісної власності на квартиру складає 1/6. Іншими співвласниками вказаної квартири є ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 - відповідачі у справі, які згоди на вселення з реєстрацією місця проживання в АДРЕСА_1 ОСОБА_7 не дають.
Посилання позивача на те, що такої згоди для реєстрації його дружини за вказаною адресою від ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 непотрібно, оскільки він як співвласник квартири, має право розпоряджатися своєю часткою та реєструвати на своїй частці свою дружину без будь-чиєї згоди, не відповідає діючому законодавству.
Згідно з ч.2 ст.156 ЖК такої згоди не потрібно лише на вселення до батьків їх неповнолітніх дітей.
Відповідно до положень ст.6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003р. № 1383-IV громадянин України, іноземець чи особа без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, зобов'язані зареєструвати місце проживання. Для реєстрації особа подає: письмову заяву. У разі якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до уповноваженого органу, реєстрація може бути здійснена за зверненням іншої особи на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку; паспортний документ. Іноземець та особа без громадянства додатково подають посвідку на постійне або тимчасове проживання.
Іноземці та особи без громадянства, які в установленому порядку прибули в Україну і мають намір та підстави перебувати тут понад строки, встановлені пунктом 19 Правил в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.1995 № 1074, безпосередньо звертаються для реєстрації до відповідного уповноваженого органу.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 р. № 1983 затверджено Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання.
Згідно з пунктами 3, 4, 6 вказаного Порядку посвідки оформляються в установленому порядку іммігрантам, які досягли 16-річного віку, за особистим зверненням або зверненням законних представників чи інших осіб за їх нотаріально засвідченим дорученням до територіальних підрозділів за місцем проживання іммігранта.
Для оформлення посвідки подаються такі документи: заява встановленого зразка; копія паспортного документа з імміграційною візою; копія рішення про надання дозволу на імміграцію; квитанція про сплату державного мита або документ, який підтверджує наявність пільг щодо його сплати.
Посвідка оформляється протягом тижня після подання заяви іммігрантом.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оформлення і видача посвідки на постійне проживання іноземцям, які іммігрували в Україну, проводиться територіальними підрозділами державної міграції служби, в даному випадку сектором з питань громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Красногвардійського РВ ГУ МВС України в АР Крим , за місцем проживання іммігрантів.
За повідомленням начальника зазначеного органу ОСОБА_10, письмової заяви від громадянки РФ ОСОБА_7 або її представника за її нотаріально засвідченим дорученням про реєстрацію або оформлення посвідки на постійне проживання до Красно- гвардійського РВ ГУ МВС України в АР Крим не надходило, рішень з цих питань не приймалось, що також підтвердив у судовому засіданні допитаний в якості свідка спеціаліст вказаного підрозділу ОСОБА_11 З питань реєстрації місця проживання своєї дружини ОСОБА_7 за місцем свого постійного проживання у вересні 2009 року звертався ОСОБА_2, якому під час бесіди та усної консультації були дані відповідні роз'яснення щодо порядку подачі та переліку необхідних для цього документів.
Відсутність будь-яких доказів з приводу реєстрації відповідних звернень ОСОБА_7 або її уповноваженого представника до підрозділу міграційної служби та прийняття з цього приводу рішень, зокрема, щодо відмови в оформленні та видачі посвідки на постійне проживання ОСОБА_7, свідчать про відсутність взагалі спору в цій частині на час розгляду справи, що є прямою перешкодою для здійснення судового захисту прав особи, виходячи з положень ч.1 ст.3 ЦПК України, відповідно до якої кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Таким чином, предметом спору щодо зобов'язання сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Красногвардійського РВ ГУ МВС України в АР Крим зареєструвати ОСОБА_7 в АДРЕСА_1, оформити та видати посвідку на постійне проживання громадянки РФ фактично є адміністративна діяльність відповідного державного органу, у зв'язку з чим до часу звернення ОСОБА_7 до компетентних державних органів з відповідною вимогою і відмови їй в цьому, права останньої не вважаються порушеними, а тому і, згідно зі ст. 3 ЦПК України, судовому захисту не підлягають.
З урахуванням наведеного, зважаючи на необхідність дотримання адміністративної процедури реєстрації місця проживання іноземця в Україні, правові підстави для зобов'язання сектору у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Красногвардійського РВ , оформлення та видачі ОСОБА_7 посвідки на постійне проживання, відсутні.
Стаття 64 СК України передбачає право подружжя на укладення договорів між собою. Дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, як щодо майна, що є їхньою особистою приватною власністю, так і щодо майна, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
ОСОБА_2 просив передати своїй дружині ОСОБА_7 половину від належної йому частки у праві спільної власності на квартиру АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_7 право на 1/12 частки у цій квартирі.
Посилання позивача на статті 62-64 СК як на підстави визнання за ОСОБА_7 права на частку у праві спільної власності на квартиру є безпідставними.
Частиною 2 ст.64 СК передбачено, що договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки.
Проте, квартира АДРЕСА_1, або її частина, не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 та ОСОБА_7 Вказана квартира належить на праві спільної власності, без виділення часток в натурі, ОСОБА_2, його батькам ОСОБА_4, ОСОБА_5 та брату ОСОБА_6
Приймаючи до уваги, що вимоги ОСОБА_2 щодо визнання за ОСОБА_7 права на частку у спільній власності на квартиру не є обґрунтованими, не підлягають задоволенню і його вимоги щодо зобов'язання Петрівської сільської ради та БРТІ м. Джанкоя про реєстрацію за його дружиною права спільної сумісної власності на 1/12 частку в АДРЕСА_1 та внесення відповідних змін про це у свідоцтво про право власності на житло та до технічного паспорту на квартиру, які є похідними від них.
Вирішуючи вимоги в частині усунення перешкоди у здійсненні ОСОБА_2 права користування допоміжними приміщеннями квартири та зобов'язання відповідачів надати йому ключі від кладового та підвального приміщень вищезазначеного багатоквартирного будинку, суд вважає їх обгрунтованими.
Згідно з ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не можу бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ст.391 ЦК України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно з положеннями частини першої статті 1, пункту 2 статті 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 № 4-рп/2004 (справа про права співвласників на допоміжні приміщення багатоквартирних будинків) допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т.ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій.
Відповідно до п.10 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 р. № 572 (в редакції постанов Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 р. № 45 та від 14.01.2009 р. № 5) мешканці квартири, в якій проживає два і більше співвласники, мають рівні права на користування підсобними приміщеннями і обладнанням; встановлюють за узгодженням порядок використання підсобних приміщень.
Відтак, посилання відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4 в обґрунтування обмеження права позивача на користування кладовкою, що знаходиться в будинку, відсутністю вільного для нього місця, є неправомірним.
Відповідачі не мають права перешкоджати позивачу у здійсненні останнім свого права користування допоміжними приміщеннями багатоквартирного будинку, яких слід зобов'язати усунути ці перешкоди та надати ОСОБА_2 ключі від кладового та підвального приміщень зазначеного будинку.
Відповідно до положень ст.88 ЦПК України з відповідачів на користь позивача підлягають компенсації понесені ним і документально підтверджені судові витрати у справі пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що судом визнаний обгрунтованим позов лише в частині заявлених немайнових вимог щодо усунення перешкод у користуванні допоміжними приміщеннями будинку, судові витрати по яким складали 16 грн. (8,50 грн. судовий збір та 7,50 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи), суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у справі в розмірі по 05 грн. 33 коп. з кожного пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.
Судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з оплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 65 грн. (42,50 грн. + 22,50 грн.) повинен нести позивач.
Керуючись ст. 156 ч.2 ЖК, ст.321 ч.1, 383 ч.1, 391 ЦК, ст.64 ч.2 СК України, ч.1 ст.1, п.2 ст.10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», статтями 10, 11, 60, 88, 212, 214, 215 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.
Зобов'язати ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 усунути перешкоди у здійсненні ОСОБА_2
Володимировичем права користування допоміжними приміщеннями квартири АДРЕСА_1 та надати ОСОБА_2 ключі від кладового та підвального приміщень зазначеного багатоквартирного будинку.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 понесені ним судові витрати у справі в розмірі по 05 грн. 33 коп. з кожного пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим через Красногвардійський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк, з дня проголошення рішення, заяви про апеляційне оскарження, і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч.4 ст. 295 ЦПК України.
Суддя