58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34
24 травня 2019 року Справа № 926/522/19
За позовом Магальської сільської ради
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Геліос”
про стягнення орендної плати в сумі 64 443,24 грн
Суддя О.Г. Проскурняк
Секретар судового засідання В.О. Нікітович
Представники:
від позивача - не з'явився.
від відповідача - не з'явився.
СУТЬ СПОРУ: Магальська сільська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Геліос” про стягнення орендної плати в сумі 64 443,24 грн.
Згідно витягу із протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04 березня 2019 року, справу № 926/522/19 передано судді Проскурняку О.Г.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на невиконання відповідачем свого обов'язку щодо своєчасної оплати орендної плати за земельну ділянку, що виникли в нього автоматично 14 лютого 2015 року, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем по орендній платі з січня 2016 року по вересень 2016 року в сумі 64 443,24 грн.
Представник відповідача проти задоволення позову заперечила, у зв'язку із безпідставністю та необґрунтованістю та вказує на те, що заміни сторони у зобов'язанні не відбулось.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 04 березня 2019 року відкрито провадження у справі № 926/522/19 та призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 18 березня 2019 року.
Ухвалою суду від 18 березня 2019 року відкладено підготовче засідання на 03 квітня 2019 року
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 03 квітня 2019 року закрито підготовче провадження у справі № 926/522/19 та призначено до розгляду по суті на 24 квітня 2019 року.
В судовому засіданні 24 квітня 2019 року оголошено перерву в розгляді справи до 15 травня 2019 року.
Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 15 травня 2019 року в судовому засіданні по розгляду справи по суті оголошено перерву до 24 травня 2019 року. Явку представників сторін, за їх письмовими клопотаннями, визнано не обов'язковою.
Сторони явку повноважених представників у судове засідання 24 травня 2019 року не забезпечили, хоча були належним чином повідомлені про місце, час та дату засідання суду.
Згідно з частиною 1 статті 202 ГПК України, неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце засідання не перешкоджає розгляду справи по суті.
З огляду на наведені приписи статті 202 ГПК України та виходячи з наведених вище обставин, що підтверджується матеріалами, суд розглядає справу по суті за наявними матеріалами.
На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до статті 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 24 травня 2019 року відповідно до статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, вживши всі передбачені законом заходи для всебічного, повного та об'єктивного встановлення обставин справи, на яких ґрунтуються позовна вимога, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення її по суті суд встановив:
Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Статтею 1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 25 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.
Статтею 26 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” встановлено, що питання регулювання земельних відносин вирішуються відповідно до закону виключно на пленарних засіданнях міської ради.
Відповідно до статті 59 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос. Рішення ради приймається відкритим (у тому числі поіменним) або таємним голосуванням. Таємне голосування обов'язково проводиться у випадках, передбачених пунктами 4 і 16 статті 26, пунктами 1, 29 і 31 статті 43 та статтями 55, 56 цього Закону. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Відповідно до частин 1, 5 статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, територіальними громадами сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах, територіальних громад, відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 80 Земельного кодексу України унормовано, що суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Частиною 1 статті 124 ЗК України унормовано, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Так, 06 серпня 2010 року між Магальською сільською радою та ФОП ОСОБА_1 Валерієм Володимировичем укладено договір оренди земельної ділянки площею 2.6990 га, цільове призначення - для розташування складських приміщень комерційного використання, готелю та офісних приміщень по вул. Тваринників 15, в с. Остриця Новоселицького району, Чернівецької області, кадастровий номер земельної ділянки 7323083600: НОМЕР_1 :003: НОМЕР_2 .
Згідно частини 2 статті 13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” передбачено, що обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Частиною 4, 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Як вбачається із Постанови Вищого господарського суду по справі № 926/4689/16 від 01 листопада 2017 року, яка набрала законної сили, Безаров ОСОБА_2 прийняв в строкове платне користування на умовах оренди земельну ділянку площею 2,699 га. для будівництва і обслуговування складських приміщень по вул. Тваринників, 15, с. Остриця, Новоселицький р-н.
11 серпня 2010 року рішенням виконавчого комітету Магальської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області № 241 надано Безарову Валерію Володимировичу дозвіл на виготовлення проектної документації на будівництво складських приміщень, готелю та офісних приміщень по вул. Тваринників, 15, с. Остриця, Новоселицький район.
25 січня 2011 року ОСОБА_3 виготовлений технічний паспорт нежитлової будівлі відповідно до якого на земельній ділянці площею 2.6990 га розташовані нежитлова будівля літ. «А» (склад з приміщенням охорони), фундамент літ «Б» побудований до 1990 року, вигрібні ями бетонні 1-4 побудовані до 1990 року та бетонні замощення ІІ-ІV.
Рішенням виконавчого комітету Магальської сільської ради № 98 від 06 червня 2011 року оформлено право приватної власності ОСОБА_3 на нежитлову будівлю складу з приміщенням охорони з допоміжними спорудами - трансформатором.
22 червня 2011 року виконавчим комітетом Магальської сільської ради видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно ОСОБА_3 серії НОМЕР_3 № 930258 на нежитлову будівлю - складу з приміщенням охорони, літ «А» загальною площею 52,90 м кв., та трансформатор, зареєстроване Новоселицьким КБТІ 29.06.2011 року за реєстраційним номером 33964480, номер запису 477 сторінка 185 в книзі 2.
14 лютого 2015 року на виконання рішення загальних зборів засновників Товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Геліос” від 27 листопада 2014 року та відповідно до акта прийому - передачі майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Геліос”, ОСОБА_3 , як засновник товариства передав належне йому на праві власності нерухоме майно як внесок в статутний капітал позивача.
Із акта приймання-передачі майна до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Геліос” та плану поділу земельної ділянки (кадастровий номер 7323083600:03:003:0215) вбачається, що нерухоме майно складається з наступних будівель і споруд: нежитлова будівля - складу з приміщенням охорони (літера А), загальною площею 52,90 кв.м.; фундамент (літера Б), площею забудови 89,90 кв.м.; вигріб, (№ 1, № 2, № 3, № 4); огорожа, (№ 5, № 6, № 7); трансформатор, (Тр-р); замощення, (І, II, III, IV) та розташоване на частині земельної ділянки, загальною площею - 0,7144 га.
28 лютого 2015 року видане свідоцтво про право власності на нерухоме майно ТзОВ “Буковина Геліос” у відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно об'єктом нерухомого майна являється нежитлова будівля складу з приміщенням охорони, загально площею 52.90 м.кв., фундамент літ «Б» площею забудови 89.90 м.кв., вигріб (№№1,2,3,4), огорожі (№№,5,6,7), трансформатор, замощення (І, II, III, IV).
Частиною 1 статті 377 ЦК визначено, що до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Згідно з частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
За змістом частини 3 статті 7 Закону України “Про оренду землі”, до особи, якій перейшло право власності на житловий будинок, будівлю або споруду, що розташовані на орендованій земельній ділянці, також переходить право оренди на цю земельну ділянку. Договором, який передбачає набуття права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, припиняється договір оренди земельної ділянки в частині оренди попереднім орендарем земельної ділянки, на якій розташований такий житловий будинок, будівля або споруда.
У розумінні наведених положень законодавства при виникненні в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду (відповідно до договору, який містить необхідні за законом істотні умови), право попереднього власника або користувача припиняється в силу прямої вказівки закону без припинення у цілому договору оренди земельної ділянки. Відповідно, новий власник об'єкта нерухомості, якому переходить право оренди, набуває права оренди за чинним договором оренди, а не у порядку повторного надання земельної ділянки, тобто має місце заміна сторони у зобов'язанні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 910/20774/17.
При цьому, в постанові Верховного суду від 27 лютого 2019 року по справі № 913/661/17 Верховний суд наголошує, що у разі переходу права власності на нерухомість заміна орендаря земельної ділянки у відповідному чинному договорі оренди землі відбувається автоматично, в силу прямої норми закону, незалежно від того, чи відбулося документальне переоформлення орендних правовідносин шляхом внесення змін у договір стосовно орендаря, оскільки переоформлення лише формально відображає те, що прямо закріплено в законі.
Так, доказів визнання недійсним або встановлення факту нікчемності договору оренди земельної ділянки, укладеного між Магальською сільською радою та ФОП Безаровим В.В. від 06 серпня 2010 року, станом на 28 лютого 2015 року (день реєстрації права власності на спірне майно за ТзОВ “Буковина Геліос”) суду не надано.
Отже, 28 лютого 2015 року (день реєстрації права власності на спірне майно за ТзОВ “Буковина Геліос”) у ОСОБА_3 . автоматично припинилося, а у ТзОВ “Буковина Геліос” автоматично виникло право користування (оренди) спірною земельною ділянкою площею 2,6990 га., що знаходиться по АДРЕСА_1 Тваринників, 15, с. Остриця, Новоселицький р-н.
При цьому, в Договір оренди землі від 06 серпня 2010 року, укладеному між ФОП ОСОБА_3 та Магальською сільською радою, 28 лютого 2015 року відбулася заміна сторони в зобов'язанні, а саме Орендаря, з ФОП Безарова В.В. на Товариство з обмеженою відповідальністю “Буковина Геліос”.
Стосовно припинення договору оренди землі від 06 серпня 2010 року, у зв'язку із припиненням підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_3 , суд вказує наступне.
Статтею 31 Закону України “Про оренду землі” встановлено перелік підстави для припинення договору оренди землі, які настають, за загальним правилом, об'єктивно, в силу юридичного факту (дії/події) та незалежно від волі сторін.
При цьому, згідно частини 2 статті 15 Закону України “Про оренду землі”, за згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Так, у відповідності до пункту 35 Договору оренди землі від 06 серпня 2010 року, сторони погодили підстави для припинення дії договору, зокрема припинення підприємницької діяльності.
Як вбачається із Витягу з відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 16 лютого 2015 року фізична особа-підприємець Безаров Валерій ОСОБА_4 припинив свою підприємницьку діяльність, про що в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців внесено запис № 20330060002003850.
Згідно частини 1 статті 2 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень”, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.
Отже, державна реєстрація припинення речового права - це офіційне визнання і підтвердження державою факту припинення речових прав на нерухоме майно, шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Тобто за своєю суттю державна реєстрація - це фіксація на державному рівні об'єктивно існуючих фактів, які спричиняють припинення прав на нерухоме майно та власне є підставою для здійснення державної реєстрації.
Так, згідно відомостей з Витягу з державного земельного кадастру про земельну ділянку, припинення оренди зареєстровано Державним реєстратором 26 вересня 2016 року.
Враховуючи вищевикладене, договір оренди землі, укладений 06 серпня 2010 року між ФОП Безаровим В. ОСОБА_5 та Магальською сільською радою діяв з означеними сторонами зобов'язання до 28 лютого 2015 року. При цьому, 28 лютого 2015 року відбулася заміна сторони в зобов'язанні, а саме Орендаря, з ФОП ОСОБА_3 на ТзОВ “Буковина Геліос”. Вказаний договір з означеними сторонами зобов'язання діяв до державної реєстрації припинення оренди, а саме 26 вересня 2016 року.
Згідно положень статтей 626, 629 ЦК України унормовано, що договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Отже, враховуючи вищевикладене у ТзОВ “Буковина Геліос”, 28 лютого 2015 року виникли цивільні права та обов'язки, встановлені в Договорі оренди землі, стосовно користування (оренди) спірною земельною ділянкою площею 2,6990 га., які діяли до припинення оренди 26 вересня 2016 року.
Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, статті 288 Податкового кодексу України, використання землі в Україні є платним, а підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Плата за землю справляється відповідно до закону, а розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.
Згідно із статтею 21 Закону України “Про оренду землі”, орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).
Статтею 15 Закону України “Про оренду землі” унормовано, що однією із істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальність про її несплату (абзац 4 статті 15 зазначеного закону).
Так, згідно пункту 9 Договору оренди землі від 06 серпня 2010 року, в редакції укладеної додаткової угоди від 15 лютого 2012 року встановлено, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі на рахунок Магальської сільської ради в розмірі 5 відсотків від нормативної грошової оцінки земельної ділянки в рік за об'єкт оренди з наступною індексацією.
У відповідності до пункту «В» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України, землекористувачі зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зазначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 193 Господарського кодексу України також передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до статті 24 Закону України “Про оренду землі”, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати.
Як встановлено в ході судового розгляду, відповідач систематично не вносив орендну плату протягом 9 місяців (січень 2016 - вересень 2016), тим самим порушив вимоги укладеного договору та чинного законодавства, що є підставою для стягнення заборгованості по сплаті за орендну плату на рахунок Магальської сільської ради.
Враховуючи вищевикладені обставини, що підтверджуються наявними в матеріалах справи документами, суд встановив що заборгованість відповідача перед позивачем за договором оренди землі від 06 серпня 2010 року за період з січня 2016 по вересень 2016 року складає 64 443,24 грн., які підлягають стягненню на користь позивача.
При цьому, суд звертає увагу сторін, що надаючи оцінку доводам учасників судового процесу, судом враховано, що згідно частини 4 статті 11 Господарського процесуального України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Положення означеної статті повністю узгоджуються з приписами статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.
Згідно статті 6 Конвенції з прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Крім того, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі “Серявін та інші проти України” наголосив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
При цьому, суд вважає, що рішенням Магальської сільської ради №15 від 05 липня 2015 року щодо розірвання договору оренди землі від 06 серпня 2010 року укладеного між ОСОБА_6 та Магальською сільською радою та повернення 21 травня 2015 року ОСОБА_6 на користь Магальської сільської ради відповідно до акта прийому - передачі земельної ділянки площею 2,6990 га. не мають жодних правових наслідків для ТзОВ “Буковина Геліос”, оскільки з 28 лютого 2015 року (день реєстрації права власності на спірне майно за ТзОВ “Буковина Геліос”) відбулась автоматична заміна орендаря в договорі оренди землі від 06 серпня 2010 року.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку позов задовольнити.
Судові витрати, відповідно до пункту 1 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на відповідача.
Керуючись статтями 2, 4, 5, 129, 194, 196, 219, 222, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Геліос” (58018, м. Чернівці, вул. Комарова, 13-А, код 39526355) на користь Магальської сільської ради (60313, Чернівецька обл., Новоселицький р-н., с. Магала, вул. Грігорія Нандріша, 61, код 04417636) заборгованість зі сплати орендної плати за землю в сумі - 64 443,24 грн. та судовий збір у сумі - 1 921,00 грн.
Повний текст рішення складено та підписано - 30 травня 2019 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя О.Г. Проскурняк