21 травня 2019 року Справа № 915/567/19
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Ковальжи А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Приватного підприємства “Светолюкс-Николаев”, вул. Космонавтів, 81/24, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 30397329)
до відповідача Державного підприємства “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря” - “Машпроект”, пр. Богоявленський, 42-А, м. Миколаїв, 54018 (код ЄДРПОУ 31821381)
про стягнення коштів в розмірі 116 952, 46 грн.
за участю представників сторін:
від позивача: Гутиря М.М., довіреність № б/н від 14.01.2019 року;
від відповідача: Орел О.В., довіреність № 17/1-2737 від 17.04.2019 року.
До господарського суду Миколаївської області звернулось Приватне підприємство “Светолюкс-Николаев” з позовною заявою про стягнення з Державного підприємства “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря” - “Машпроект” заборгованості у розмірі 116 952, 46 грн., у тому числі: 92 111, 09 грн. - основна заборгованість; 16 482, 81 грн. - пені станом на 18.03.2019 року; 1 464, 29 грн. - 3 % річних; 6 894, 27 грн. - інфляційних втрат.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 25.03.2019 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 22.04.2019 року.
У зв'язку з перебуванням судді Олейняш Е.М. у відпустці, розгляд справи № 915/567/19, призначений на 22.04.2018 року, не відбувся.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 06.05.2019 року розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 21.05.2019 року.
В судовому засіданні 21.05.2019 року судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ У СПРАВІ.
Заяви та клопотання відсутні.
ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
1. Правова позиція позивача.
Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості. Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору поставки № 2592 від 27.09.2017 року, а саме: зобов'язання щодо своєчасної та в повному обсязі оплати за отриманий товар, внаслідок чого позивачем заявлено до стягнення заборгованість за поставлений товар та нараховано відповідачу пеню, 3 % річних та інфляційні втрати відповідно до умов договору та вимог законодавства. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 230 ГК України, ст. 525, 526, 655, 610, 611, 692 ЦК України та умовами договору.
2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
04.04.2019 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 5439/19 від 04.04.2019 року).
Докази направлення 04.04.2019 року копії відзиву з додатками на адресу ПП “Светолюкс-Николаев” долучено до відзиву. Відзив подано у встановлений судом строк. Відзив долучено судом до матеріалів справи та прийнято судом до розгляду.
В обґрунтування заперечень відповідач зазначає, що позовні вимоги не визнає повністю. Просить суд врахувати майнові та немайнові інтереси відповідача, відсутність завданих збитків позивачу та іншим учасникам та зменшити розмір штрафних санкцій.
ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
27.09.2017 року між ПП “Светолюкс-Николаев” (постачальник) та ДП “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря” - “Машпроект” (покупець) було укладено договір № 2592 (арк. 12-20).
Відповідно до п. 10.1 Договору даний договір набирає чинності з дати його підписання обома сторонами та діє до 31.12.2019 року. Закінчення строку дії даного договору не звільняє сторони від відповідальності за порушення зобов'язань (у тому числі гарантійних) за даним договором.
До договору сторонами укладено специфікації (арк. 21-35).
Договір та специфікації підписані та скріплені печатками сторін.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 Договору «Постачальник» зобов'язується в порядку та на умовах, передбачених даним договором, поставити «Покупцю» електротехнічні товари, надалі - товар, зазначений в Специфікації № 1 (Специфікаціях), що є додатком № 1 (додатками) до цього дого вору, а «Покупець» зобов'язаний прийняти та оплатити поставлений товар в порядку та строки, передбачені даним договором.
Відповідно до п. 3.6 Договору поставка товару здійснюється на підставі та у відповідності до підписаної сторонами Специфікації №1 (Специфікацій).
Відповідно до п. 3.7 Договору при передачі товару «Покупцю», «Постачальник» зобов'язаний надати оригінали наступних документів: рахунок-фактуру; видаткову накладну; товарно-транспортну накладну або декларацію перевізника; сертифікат відповідності / сертифікат якості або завірену «Постачальником» їх копію (якщо товар підлягає обов'язковій сертифікації); паспорт та/або керівництво з експлуатації товару.
У разі ненадання або надання в неповному обсязі «Покупцю» вищезазначених супровідних документів або надання неналежно оформлених супровідних документів, товар вважається непоставленим.
Відповідно до п. 5.1 Договору оплата «Покупцем» товару здійснюється за відповідним рахунком «Постачальника» в національній валюті України, шляхом перерахування коштів на поточний ра хунок «Постачальника», зазначений у даному договорі (якщо «Постачальник» не повідо мить «Покупцеві» реквізитів іншого рахунка).
Відповідно до п. 5.2 Договору оплата по даному договору здійснюється наступним чином: розрахунок за поставлений товар згідно отриманого рахунку здійснюється «Покупцем» не пізніше 10 банківських днів від дати поставки товару на склад «Покупця» і здійснення «Постачальником» реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар на загальну суму 139 816, 22 грн., що підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи та перевірені судом (арк. 36-47).
Товар отримано представником відповідача на підставі довіреностей (арк. 48-55).
Відповідачем оплату за отриманий товар проведено частково на загальну суму 47 705, 13 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками, які перевірені судом (арк. 56-62).
Отже, на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем становить 92 111, 09 грн. (139 816, 22 грн. - 47 705, 13 грн.).
20.11.2018 року позивачем на адресу відповідача було направлено претензію № 20/11-01, в якій позивач просив відповідача сплатити заборгованість (арк. 63-72). Факт направлення претензії підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення та поштовими квитанціями (арк. 73).
Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
1. Щодо вимоги про стягнення суми основного боргу.
На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як вказано вище, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 139 816, 22 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи видатковими накладними та довіреностями (арк. 36-55).
Відповідач частково сплатив за отриманий товар в сумі 47 705, 13 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками (арк. 56-62).
Станом на день розгляду справи суду не подано доказів оплати заборгованості в розмірі 92 111, 09 грн., строк оплати якої настав, як і не спростовано факту наявності вказаної заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, позовна вимога в частині стягнення заборгованості за отриманий товар в сумі 92 111, 09 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.
2. Щодо вимоги про стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене ст. 625 ЦК України право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Верховного Суду України від 23.01.2012 року по справі № 37/64).
Позивачем нараховано відповідачу 1 464, 29 грн. - 3 % річних від суми заборгованості за період з 16.08.2018 року по 18.03.2019 року.
Розрахунок здійснено по кожному окремому зобов'язанню (по кожній поставці). Розрахунок суми 3 % річних у сумі 1 464, 29 грн. є арифметично правильним, таким, що відповідає вимогам чинного законодавства, фактичним обставинам та матеріалам справи. Розгорнутий розрахунок трьох відсотків річних наявний в матеріалах справи (арк. 11).
Позивачем також нараховано відповідачу 6 894, 27 грн. - індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання за період з серпня 2018 року по березень 2019 року. Перевіривши нарахування індексу інфляції, судом встановлено, що позивачем правильно застосовано індекси інфляції, період визначено правильно, нарахування здійснено відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства, детальний розрахунок наявний в матеріалах справи (арк. 11).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість та підставність вимоги про стягнення індексу інфляції в розмірі 6 894, 27 грн. та 3 % річних у сумі 1 464, 29 грн. В цій частині позов підлягає задоволенню.
3. Щодо вимоги про стягнення пені.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку порушення більш ніж на 30 календарних днів строку оплати за отриманий товар, «Покупець» сплачує «Постачальникові» пеню в розмірі подвійної обліко вої ставки НБУ, що діяла у період прострочення оплати, від суми заборгованості, за кожний день прострочення оплати.
Перевіривши розрахунок розміру пені в розмірі 16 482, 81 грн., судом встановлено, що позивачем здійснено нарахування пені за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 92 111, 09 грн. Розрахунок пені здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов Договору, з урахуванням передбаченої пунктом 7.2 договору відстрочки в 30 календарних днів. Нарахування здійснено позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Період нарахування визначено позивачем правильно. Детальний розрахунок пені наявний в матеріалах справи (арк. 11). Отже, нарахування пені в сумі 16 482, 81 грн. є обґрунтованим та підставним.
Щодо зменшення розміру неустойки, то суд зазначає наступне.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить врахувати майнові та немайнові інтереси відповідача, відсутність збитків позивачу та іншим учасникам господарських відносин та зменшити розмір штрафних санкцій. Відповідач вказує, що знаходиться у дуже скрутному фінансовому становищі через утрати ринків збуту товарів після прийняття Верховною Радою України постанови від 27.05.2015 № 129-VIII “Про звернення Верховної Ради України до Організації Об'єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання Російської Федерації державою-агресором”.
Частиною 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов'язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них. Саме таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 15.02.2018 у справі 467/1346/15-ц.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов'язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Приймаючи до уваги, що строк прострочки за договором № 2592 від 27.09.2017 року не є значним, відповідач є державним підприємством, нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат компенсує позивачу негативні наслідки, пов'язані з порушенням відповідачем умов договору, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі, на думку суду, не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе зменшити розмір належної до стягнення пені до 10 000, 00 грн.
VІ. ВИСНОВКИ СУДУ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку. Правовідносини між сторонами у даній справі регулюються договором поставки, який в силу ст. 629 ЦК України є обов'язковим до виконання. Умовами договору встановлено чіткі строки проведення оплати за отриманий товар. Проте, відповідачем оплату за отриманий товар проведено не в повному обсязі та з порушенням встановлених договором строків. За порушення виконання зобов'язання, а саме строків оплати за отриманий товар, чинним законодавством та умовами договору передбачено нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Судовий збір в розмірі 1 921 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача Державного підприємства “Науково-виробничий комплекс газотурбобудування “Зоря” - “Машпроект”, пр. Богоявленський, 42-А, м. Миколаїв, 54018 (код ЄДРПОУ 31821381) на користь позивача Приватного підприємства “Светолюкс-Николаев”, вул. Космонавтів, 81/24, м. Миколаїв, 54028 (код ЄДРПОУ 30397329):
- 92 111, 09 грн. (дев'яносто дві тисячі сто одинадцять грн. 09 коп.) - основної заборгованості;
- 10 000, 00 грн. (десять тисяч грн. 00 коп.) - пені станом на 18.03.2019 року;
- 1 464, 29 грн. (одна тисяча чотириста шістдесят чотири грн. 29 коп.) - 3 % річних;
- 6 894, 27 грн. (шість тисяч вісімсот дев'яносто чотири грн. 27 коп.) - інфляційних втрат.
- 1 921, 00 грн. (одна тисяча дев'ятсот двадцять одна грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
4. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 27.05.2019 року.
Суддя Е.М. Олейняш