Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"27" травня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/1340/19
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Прохорова С.А.
при секретарі судового засідання Яковенко Ю.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИГРЕС", 45601, Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Перемоги, 25, код 38143461
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕРІЙ ФАРМ", 62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпровська, 223, кв. 6-8, код 38397772
про стягнення 29 916,19 грн.
за участю представників:
позивача - Шелестюк О.М. за довіреністю від 03.01.2019 (в режимі відеоконференції)
відповідача - не з'явився
До господарського суду Харківської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ТИГРЕС” (надалі - Позивач) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю “ЦЕРІЙ ФАРМ” (надалі - Відповідач) 29 916,19 грн., з яких 27 475,30 грн. заборгованості за отриманий товар згідно укладено Договору поставки № ТР12-75 від 18 жовтня 2012 року, 385,89 грн. інфляційних втрат, 158,08 грн. 3% річних та 1 896,92 грн. пені.
Судові витрати, які заявлені у розмірі 1 921,00 грн. сплаченого судового збору просить покласти на Відповідача.
Крім іншого, Позивач просить суд здійснювати розгляд справи з викликом сторін.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.05.2019, для розгляду справи було визначено суддю Прохорова С.А.
Ухвалою суду від 07 травня 2019 року було призначено судове засідання на 27.05.2019 о 10 год. 00 хв.
05.01.2018 ТОВ "ТИГРЕС" звернулося з клопотанням про забезпечення судового засідання в режимі відеоконференцїі, в якому просить суд забезпечити участь його представника у судовому засіданні, яке відбудеться 27.05.2019 о 10 год. 00 хв. в режимі відеоконференції, проведення якої просить доручити господарському суду Волинської області.
Ухвалою суду від 20.05.2019 було задоволено клопотання позивача про забезпечення судового засідання в режимі відеоконференцїі.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно із ст.129 Конституції України однією з засад судочинства є змагальність.
За змістом ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, яка набула чинності 15.12.2017р.) встановлений такий принцип господарського судочинства як змагальність сторін, згідно з яким судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
За приписом ст. 76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції. Викладене вимагає від сторін ініціативи та активності в реалізації їхніх процесуальних прав.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, причину неявки не повідомив, відзиву на позовну заяву не надав, клопотань про надання йому часу на підготовку відзиву або інших заяв по суті справи - відповідачем заявлено не було. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про призначення справи до розгляду за адресою, вказаною у позовній заяві та поштове повідомлення про отримання ухвал суду.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі “Смірнова проти України”).
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України, ч. 2 ст. 178 ГПК України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Згідно із ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.
У судовому засіданні 27.05.2019 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТИГРЕС» (позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ЦЕРІЙ ФАРМ» (відповідач) укладено Договір поставки № ТР12-75 від 18 жовтня 2012 року (Договір), згідно умов якого позивач зобов'язується поставляти і передавати у власність відповідача товар, а відповідач, зобов'язується приймати цей товар і здійснювати оплату відповідно до умов цього Договору.
Відповідно до п. 5.1. Договору поставки (в редакції протоколу узгодження розбіжностей): «Оплата товару здійснюється шляхом безготівкового розрахунку, частинами по мірі реалізації товару третім особам, кожні 14 (чотирнадцять) календарних днів за товар, який реалізовано за цей період.»
Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Так, частина 1 та пункт 2 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлюють, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Згідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно з статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України), господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
У відповідності до частини 1 статті 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 179 Господарського кодексу України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Частиною 1 статті 205 ЦК України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Отже, правові відносини, що склалися між позивачем та відповідачем, є правовідносинами з поставки товару, згідно з якими у відповідача, внаслідок передання йому позивачем товару, виник обов'язок оплатити його вартість.
Згідно накладних, копії яких було надано позивачем до свого позову, а саме:
№ НОМЕР_1 від 17.11.2017 р; № НОМЕР_2 ви 17.11.2017 р.;
№ 66647 ви 17.11.2017 р.; № 66644 від 17.11.2017 p.;
№ 70210 від 01.12.2017 p.; № 71702 від 08.12..2017 p.;
№ 73447 від 15.12.2017 p.; № 73451 від 15.12.2017 p.;
№73436 від 15.12.2017 p.; № 14099 від 13.03.2018 p;
№ 14089 від 13.03.2018 p.; № 14049 від 13.03.2018 p.;
№ 14044 від 14.03.2018 p.; № 16823 від 23.03.2018 p.;
№ 16820 від 23.03.2018 p.; № 16819 від 23.03.2018 p.;
№ 18327 від 02.04.2018 p.; № 18314 від 02.04.2018 p.;
№ 18313 від 02.04.2018 p.; № 18305 від 02.04.2018 p.;
№ 18297 від 02.04.2018 p.; № 18247 від 02.04.2018 p.;
№ 18241 від 02.04.2018 p.; № 18246 від 02.04.2018 p.
вбачається, що позивач здійснив відповідачу поставку товару за договором №ТР 12-75 на суму 27 731,41 грн.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Як зазначає позивач, остання оплата була здійснена 05 квітня 2018 р. 08.05.2018 року ТОВ «ТИГРЕС» зверталося до відповідача з претензією погасити борг за поставлений товар у розмірі 97 382,21 грн. гривень. Вказаний борг був частково зменшений за рахунок повернення нереалізованого товару. З травня 2018 року поставок товару не відбувалося.
Позивач вказує, що заборгованість за отриманий згідно вищевказаними накладними товар становить 27 475,30 грн.
05.02.2019 року позивач повторно звернувся з грошовою вимогою про погашення боргу, в т.ч. з можливістю повернення нереалізованого товару.
Згідно п. 6.1. Договору, якщо товар не буде реалізований Покупцем протягом 60 календарних днів з моменту поставки товару, кожна із Сторін має право вимагати повернення нереалізованого товару.
Відповідно до п.12.1. Договору у випадку невиконання Покупцем обов'язку щодо оплати Постачальник має право застосувати оперативно - господарську санкцію та припинити поставку товару до моменту виконання Покупцем його обов'язків (при цьому Постачальник звільняється від відповідальності за поставку товару) та/або вимагати повернення товару, що ще не реалізований Покупцем і за який не проведено оплату. При цьому Покупець зобов'язаний протягом п'яти робочих днів з моменту отримання письмової вимоги Постачальника на свій вибір: підготувати такий товар до повернення і надати Постачальнику можливість забрати його, або здійснити оплату за нього у повному обсязі.
Позивач, в своєму позові вказує про те, що відповідачем вимога позивача задоволена не була, товар не повернуто та не сплачені кошти, внаслідок чого залишилася несплачена сума вартості товару в розмірі 27 475,30 грн.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, відзив на позов не надав, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 27 475,30 грн. заборгованості за отриманий товар обґрунтовані, підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами та підлягають задоволенню.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ЗУ “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст.1 Закону).
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст.З Закону).
В силу ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором. Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Статтею 547 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Разом з тим, відповідно до пункту 7.2. Договору поставки, в разі прострочення Покупцем оплати товару Постачальник має право вимагати, а Покупець зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діє на момент виконання зобов'язання, від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар перевіривши арифметичний розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат за допомогою програми Калькулятор Ліга, враховуючи рекомендації Пленуму Вищого господарського суду України, викладені у постанові № 14 від 17 грудня 2013 року “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, Інформаційного листа № 01-06/928/2012 від 17 липня 2012 року, суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок відповідає вимогам діючого законодавства, є правомірним, а тому, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовних вимог в цій частині.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1, 4, 5, 20, 73, 74, 76-79, 86, 126, 129, 130, 185, ст. ст. 236-239 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИГРЕС" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕРІЙ ФАРМ" задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕРІЙ ФАРМ" (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпровська, 223, кв. 6-8, код 38397772) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИГРЕС" (45601, Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Перемоги, 25, код 38143461) 29 916,19 грн., з яких 27 475,30 грн. заборгованості за отриманий товар згідно укладено Договору поставки № ТР12-75 від 18 жовтня 2012 року, 385,89 грн. інфляційних втрат, 158,08 грн. 3% річних та 1 896,92 грн. пені.
Судові витрати покласти на відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕРІЙ ФАРМ".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ЦЕРІЙ ФАРМ" (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпровська, 223, кв. 6-8, код 38397772) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТИГРЕС" (45601, Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Перемоги, 25, код 38143461) 1 921,00 грн. судового збору.
Видати накази після набрання судовим рішенням законної сили.
Згідно із ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТИГРЕС" (45601, Волинська область, Луцький район, с. Липини, вул. Перемоги, 25, код 38143461).
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЦЕРІЙ ФАРМ" (62472, Харківська область, м. Мерефа, вул. Дніпровська, 223, кв. 6-8, код 38397772).
Повне рішення складено "29" травня 2019 р.
Суддя С.А. Прохоров