28 травня 2019 року Справа № 915/1022/18
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ржепецького В.О., за участі секретаря судового засідання Матвєєвої А.В., розглянувши матеріали справи
за позовом: Заступника керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 (вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54001)
в інтересах держави в особі: Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54027)
до відповідачів:
1) Управління комунального майна Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001);
2) Товариства з обмеженою відповідальністю “Інтершоу” (вул. 3-я Воєнна, 5Б, м. Миколаїв, 54003)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Виконавчий комітет Миколаївської міської ради (вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001)
про: визнання незаконним та скасування наказу, визнання недійсним договору про внесення змін та повернення майна,
за участі представників учасників справи:
від позивача: Горобченко О.В., довіреність №41/02.02.01-22/02.06/14/19 від04.01.19
від 1-го відповідача: не з'явився
від 2-го відповідача: Іванцов І.А., довіреність від 08.11.18
від третьої особи: Горобченко О.В., довіреність №40/02.02.01-22/02.06/14/19 від 04.01.19
прокурора, Бескровна І.І., посвідчення №035058 від 13.08.15,
встановив:
Ухвалою суду від 08.04.2019 справу №915/1022/18 прийнято до свого провадження суддею Ржепецьким В.О., розпочати повторне проведення підготовчого провадження, розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 06 травня 2019 року о 10:40, встановлено учасникам справи процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи.
16.04.2019 відповідачем подано до господарського суду клопотання від 16.04.2019 про закриття провадження у справі.
Клопотання обгрунтовано посиланням на норми ст. ст. 2, 3, 4, 17, п.3 ч. 1 ст. 19 КАС України, ч. 4 ст. 236 ГПК України та мотивовано тим, що в першій позовній вимозі ставиться питання про визнання незаконним та скасування наказу Управління комунального майна Миколаївської міської ради №72/03 від 27.03.2017 «Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності».
06.05.2019 підготовче засідання у справі відкладено на 28 травня 2019 року о 10:20.
24.05.2019 прокурором подано до господарського суду заперечення на клопотання про закриття провадження у справі (вих. №05/1-358 вих.19 від 24.05.2019).
Учасники справи належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення судового засідання.
У підготовчому засіданні прокурор повідомила суду, що прокуратура підтримує позовні вимоги у повному обсязі, просить суд позов задовольнити.
Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача сплачено судового збору за подачу позову прокурор зазначила, що це очевидна помилка, просить суд розподілити судові витрати за правилами, встановленими процесуальним законодавством.
Прокурор також повідомила суду, що прокуратурою подано всі докази, вважає за можливе перейти до розгляду справи по суті.
Представник 2-го відповідача заперечує проти позовних вимог, підтримує клопотання про закриття провадження у справі з тих підстав, що враховуючи суб'єктний склад сторін у справі, має місце спір між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, спірний наказ виносився саме в рамках виконання начальником Управління управлінських функцій, дві інші позовні вимоги є похідними від першої, а отже, на думку відповідача, відповідно до п.3 ч. 1 ст. 19 КАС України, спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Прокурор заперечує проти задоволення клопотання про закриття провадження у справі з підстав, викладених у запереченнях від 24.05.2019, зокрема посилаючись на те, що відповідно до положень ст. ст. 13, 142, 143 Конституції України, ст. ст. 177, 181, 327 Цивільного кодексу України, рухоме і нерухоме майно комунальної власності є об'єктами цивільних прав, а територіальні громади через утворені ними органи місцевого самоврядування реалізують цивільні та інші права у приватноправових відносинах, отже у таких правовідносинах територіальні громади є рівними учасниками. Індивідуальні акти органів місцевого самоврядування, якими реалізується волевиявлення територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарському суду. Спір у даній справі стосується права оренди об'єкту комунальної власності, тобто цивільного права, а отже позиція відповідача щодо необхідності вирішення цього спору в порядку адміністративного судочинства, на думку прокурора, є хибною, клопотання необґрунтованим та підлягає відхиленню.
Представник позивача та третьої особи підтримала думку прокурора, заперечує проти задоволення клопотання 2-го відповідача про закриття провадження у справі, повідомила, що подано всі докази, вважає за можливе перейти до розгляду справи по суті.
На підставі ст. 233 ГПК України, у судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини ухвали.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання проводиться за правилами, передбаченими статтями 196-202 ГПК України, з урахуванням особливостей підготовчого засідання.
За змістом статті 177 Господарського процесуального кодексу України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.
Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.
Підготовче провадження має бути проведене протягом шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках для належної підготовки справи для розгляду по суті цей строк може бути продовжений не більше ніж на тридцять днів за клопотанням однієї із сторін або з ініціативи суду.
Стосовно клопотання відповідача про закриття провадження у справі суд зазначає наступне.
Питання про те, чи підвідомча господарському суду справа, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 4 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з положеннями статей 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, а отже, розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 4 цього Кодексу, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер. Тобто критеріями належності справи до господарського судочинства за загальними правилами є одночасно суб'єктний склад учасників спору та характер спірних правовідносин.
Статтею 20 ГПК України установлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці; справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем (пункти 6, 10 частини першої статті 20 цього Кодексу).
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжиті у цій правовій нормі терміни «публічно-правовий спір», згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України, визначається як спір, у якому, хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи, «суб'єкт владних повноважень», згідно з п. 7 ч. 1 зазначеної норми, - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Таким чином, як справу адміністративної юрисдикції розуміють переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Тобто справою адміністративної юрисдикції є спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами правовідносин, у яких хоча б один з них законодавчо уповноважений приймати рішення, надсилати приписи, давати вказівки, обов'язкові до виконання іншим учасниками правовідносин.
Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.
Згідно із частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Таким чином, рішення органу державної влади може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку позовну вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного речового права особи, що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.11.2018 у справі №925/1152/17 викладено правову позицію, що під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Наказ органу місцевого самоврядування у сфері оренди комунального майна, який має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору законності, а вимоги про визнання наказу незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства.
Така позиція висловлювалася Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 30 травня 2018 року у справі № 923/466/17 та у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 916/1979/13.
Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Прокурор звернувся до господарського суду з позовом, який містить позовну вимогу про визнання незаконним та скасування наказу управління комунальної власності Миколаївської міської ради від 27.03.2017 №72/03 «Про використання нежитлових приміщень міської комунальної власності».
Зазначеним наказом скасовано наказ управління від 26.09.2016 №206/03 про припинення договору оренди цілісного майнового комплексу - парк «Народний сад» по вул. 3 Воєнній, 5-а з 01.11.2016, укладеного з ТОВ «Інтершоу».
Отже, на підставі спірного наказу виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер, і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
За таких обставин, суд вважає клопотання відповідача від 16.04.2019 необгрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.
Частиною 2 ст. 182 ГПК України, у підготовчому засіданні суд: 1) оголошує склад суду, а також прізвища секретаря судового засідання, перекладача, спеціаліста, з'ясовує наявність підстав для відводів; 2) з'ясовує, чи бажають сторони укласти мирову угоду, передати справу на розгляд третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу або звернутися до суду для проведення врегулювання спору за участю судді; 3) у разі необхідності заслуховує уточнення позовних вимог та заперечень проти них та розглядає відповідні заяви; 4) вирішує питання про вступ у справу інших осіб, заміну неналежного відповідача, залучення співвідповідача, об'єднання справ і роз'єднання позовних вимог, прийняття зустрічного позову, якщо ці питання не були вирішені раніше; 5) може роз'яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; 6) з'ясовує, чи повідомили сторони про всі обставини справи, які їм відомі; 7) з'ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; 8) вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста; 9) за клопотанням учасників справи вирішує питання про забезпечення позову, про зустрічне забезпечення; 10) вирішує заяви та клопотання учасників справи; 11) направляє судові доручення; 12) встановлює строки для подання відповіді на відзив та заперечення; 13) встановлює строк для подання пояснень третіми особами та відповіді учасників справи на такі пояснення; 14) встановлює строки та порядок врегулювання спору за участю судді за наявності згоди сторін на його проведення; 15) встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються під час розгляду справи по суті, про що зазначається в протоколі судового засідання; 16) з'ясовує розмір заявлених сторонами судових витрат; 17) вирішує питання про колегіальний розгляд справи; 18) призначає справу до розгляду по суті, визначає дату, час і місце проведення судового засідання (декількох судових засідань - у разі складності справи) для розгляду справи по суті; 19) здійснює інші дії, необхідні для забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи по суті.
Згідно п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості.
Відповідно до змісту ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
У судовому засіданні прокурором та представником позивача позовні вимоги підтримано в повному обсязі.
Таким чином, судом остаточно визначено предмет спору, характер спірних правовідносин, позовних вимог та склад учасників судового процесу.
Під час підготовчого провадження сторони не повідомили суд про бажання укласти мирову угоду, передати справу на розгляд третейського суду, міжнародного комерційного арбітражу або звернутися до суду для проведення врегулювання спору за участю судді.
Представники сторін підтвердили, що повідомили суду про всі обставини справи, які їм відомі та надали всі докази в підтвердження пред'явлених позовних вимог та заперечень.
Отже, за час підготовчого провадження у даній справі були вирішені питання, зазначені у частині другій статті 182 ГПК України, тому суд вважає за можливе закрити підготовче засідання.
Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.
Керуючись ст. ст. 177-185, 196, 232-235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Закрити підготовче провадження у справі № 915/1022/18.
2. Призначити справу №915/1022/18 до судового розгляду по суті на 25 червня 2019 року о 11:40.
Засідання відбудеться у приміщенні господарського суду за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, 9 поверх.
3. У задоволені клопотання представника ТОВ «Інтершоу» від 16.04.2019 про закриття провадження у справі - відмовити.
4. Повідомити учасників справи про призначення судового засідання.
5. Участь учасників справи у судовому засіданні не є обов'язковою.
6. Дану ухвалу надіслати учасникам справи.
7.Ухвала набирає законної сили негайно після проголошення та не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Повний текст ухвали складено і підписано 30.05.2019.
Суддя В.О.Ржепецький