Справа № 703/3043/18
2/703/467/19
21 травня 2019 року м. Сміла
Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:
головуючого - судді Кирилюк Н.А.,
з секретарем Римським Д.І.,
розглянувши у відкритому судового засіданні цивільну справу № 703/3043/18
за участю представників
позивача ОСОБА_1 ,
відповідача-адвоката Райнова Г.С.,
встановив:
АТ КБ «Приватбанк» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що 14 січня 2014 року ПАТ КБ «Приватбанк» уклало з ним договір, яким надало кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок у розмірі 5000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява на отримання кредиту разом із запропонованими ПАТ КБ «Приватбанк» Тарифами банку та Умовами та правилами надання банківських послуг складають між ним та банком договір про надання банківських послуг.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 станом на 11 липня 2018 року має заборгованість за тілом кредиту у розмірі 571 грн. 30 коп., за відсотками за користування кредитом в сумі 1985 грн. 43 коп., у зв'язку з чим йому було нараховано 25640 грн. 49 коп. пені, 500 грн. штрафу (фіксована частина) і 1409 грн. 86 коп. штрафу (процентна складова), АТ КБ «Приватбанк», як правонаступник ПАТ КБ «Приватбанк», звернулось до суду з позовом про стягнення з нього цих коштів.
Представник позивача в судовому засіданні підтримав позов повністю та просив задоволити його з наведених в ньому підстав.
Відповідач та його представник позов не визнали та пояснили, що в 2014 році кредитний договір ОСОБА_2 не укладав, відповідно не отримував від позивача кредитні кошти. Позивач не надав доказів на підтвердження того, що відповідач отримав кредитну картку, яку саме, під які відсотки та на який час. А тому, вважають вимоги банку безпідставними та необґрунтованими.
Суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, вважає, що в позові належить відмовити з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності із ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (стаття 638 ЦК України).
Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Отже, передумовою для виникнення у позичальника обов'язку повернути кредитні кошти та сплатити проценти за користування ними має бути встановлений факт отримання і використання кредитних коштів відповідачем.
На підтвердження того, що між банком і ОСОБА_2 було укладено договір про надання кредиту, позивачем приєднано до матеріалів справи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку від 14 січня 2014 року, витяг з тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов і правил надання банківських послуг в Приватбанку.
Згідно з п. 1.7 Статуту АТ КБ «Приватбанк» рішенням Єдиного акціонера Банку від 21 травня 2018 року № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк». Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» став правонаступником всіх прав та зобов'язань публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк».
Зі змісту анкети-заяви вбачається, що ОСОБА_2 заповнив анкету-заяву із зазначенням даних про його особу, дати народження, місця проживання, контактної інформації.
Крім того, ця заява містить 7 граф з різними видами послуг, які пропонує надати банк, в тому числі зарплатна і пенсійна картка. Позичальник, який має намір отримати якусь з перелічених банком послуг, має проставити відповідну відмутку у пустому квадраті біля цієї послуги.
Судом встановлено, що жодна з цих граф не містить будь-якої відмітки. Графа про бажання отримати платіжну картку кредитка «Універсальна» залишилась не заповнена, так само, як графа із зазначенням бажаного кредитного ліміту за цією карткою.
Будь-якої іншої інформації ця заява також не містить. У ній відсутні відомості щодо бажання відповідача отримати кредит, розміру цього кредиту, відсотків за користування кредитом.
Відповідно до пункту 2.1.1.2.1 Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку для надання послуг банк відкриває клієнту картку, її вид визначений у пам'ятці клієнта/довідці про умови кредитування і заяві, підписанням якого клієнт і банк укладають договір про надання банківських послуг. Датою укладення договору є дата отримання карти, зазначена в заяві.
У зазначеній копії анкети-заяви відсутні дані про те, яка банківська картка була видана ОСОБА_2 , строк її дії, дати вручення картки відповідачеві, про що мав би засвідчити відповідач власним підписом, який рахунок відкрито на ім'я позичальника, не зазначено кредитний ліміт та строк дії картки саме за цим позовом та наданим розрахунком заборгованості.
Представник позивача в судовому засіданні також не зміг пояснити умови, на яких видався відповідачу кредит, розмір відсотків, під який він видавався, та порядок і розмір нарахування пені як штрафної санкції.
Рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях, що цією заявою відповідач бажав отримати у позивача банківську послугу саме у вигляді отримання кредиту, а не будь-яку іншу послугу.
На підтвердження свої вимог позивачем надано довідку, згідно з якою між банком і ОСОБА_2 було укладено договір без номеру, за яким відповідачу було надано 14 січня 2014 року кредитну картку № НОМЕР_1 строком дії до 07/17, 31 липня 2015 року кредитну картку № 5168755515970933 зі строком дії до 07/19, 18 лютого 2016 року кредитну картку № 5168755515970933 зі строком дії до 07/19.
Представник відповідача не зміг пояснити підстави перевипуску кредитних карт, враховуючи, що на час їх видачі строк дії не закінчився. В судовому засіданні представник банку пояснив, що кожна карта має свій унікальний номер, однак не зміг пояснити видачі двох карток з ідентичними номерами, однак за різні роки.
Крім того, надана позивачем виписка з особового рахунку відповідача містить відомості щодо чотирьох різних банківських карток. Згідно з цією випискою операції за карткою № 5168755327367476 здійснювались з 14 січня 2014 року по 1 березня 2019 року, в той час, як дія картки закінчилась 07/17. Поряд з цією карткою здійснювались операції за карткою № НОМЕР_2 в період часу з 28 лютого 2016 року по 5 січня 2019 року. Тобто, в один період часу здійснювались операції за двома банківськими картками.
А тому, суд відхиляє ці докази як належні на підтвердження укладення кредитного договору 14 січня 2014 року.
Надані банком Умови і правила надання банківських послуг також не містять відомостей про умови, на яких видавався кредит, розмір відсотків, які нараховувались банком за користування кредитними коштами.
Таким чином, судом встановлено, що як на доказ укладення кредитного договору між банком та ОСОБА_2 позивачем надана анкета-заява відповідача, яка не мітить відомостей про його бажання отримати послугу, яка визначена позивачем як «Платіжна картка Кредитка «Універсальна».
Витяг з тарифів банку є універсальним і містить відомості щодо умов кредитування за чотирма видами кредитних карт «Універсальна». З наданих позивачем доказів суд не зміг встановити яку з чотирьох видів кредитних карт отримала відповідач.
Частиною 1 статті 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
У відповідності з ч. 1 ст. 79, ч.1 ст. 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).
Позивачем також не надано будь-яких інших доказів, які, крім того, мають бути скріплені підписом позичальника, на підтвердження того, що відповідач отримав кредитну картку «Універсальна».
При цьому суд враховує, що згідно із ст. 1 ЗУ «Про платіжні системи» платіжна картка - це електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для лініювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.
Тобто, з урахуванням вищевикладеного, вбачається, що використання платіжної картки можливе лише за наявності відкритого рахунку.
Позивач не надав суду належним чином оформлений розрахунковий документ, який підтверджує факт видачі/перерахування кредитних коштів та згідно якого можна було б встановити суму, яку позивач надав/перерахував відповідачу як кредитні кошти та встановити рахунок, на який були перераховані вищезазначені кошти.
Умови та правила надання банківських послуг повинні містити підпис позичальника, та саме з цього моменту такі умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору.
Аналогічна позиція висловлена в правових висновках, що викладені в ухвалах Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (№6-16цс15), від 22 березня 2017 року (6-2320цс16) та постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року (№ 61-787св18).
Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Згідно з ч. 5 наведеної статті докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У відповідності з ч. 7 наведеної статті суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи і згідно з ч. 2 ст. 13 ЦПК України це не є обов'язком суду.
Суд неодноразово відкладав розгляд справи за клопотанням представника позивача з метою надання йому можливості надати всі необхідні докази на підтвердження укладення кредитного договору. Однак, будь-яких інших доказів, окрім зазначених судом, позивачем на підтвердження укладення договору надано не було.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивачем не доведено факту укладення кредитного договору, умов, на яких він укладався, в тому числі і щодо розміру відсотків за користування кредитними коштами, а також строку дії договору.
Наданий позивачем розрахунок не може слугувати підтвердженням укладення кредитного договору, оскільки по суті є письмовим обґрунтуванням заявлених вимог. Крім того, частина відомостей щодо руху коштів на рахунку відповідача, зазначена в розрахунку, відрізняється від таких же відомостей, що містяться у виписці з особового рахунку.
Оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не надано доказів на підтвердження видачі відповідачеві кредитної картки «Універсальна» та розміру наданого кредиту, перевірити розмір нарахованих суми боргу, процентів та штрафних санкцій відповідачу не є можливим.
Оскільки судом не встановлено факту укладання кредитного договору, суми кредитної заборгованості, розміру відсотків, під які видавався кредит, та строку дії кредитного договору, суд вважає, що позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» є не доведеними, відповідно такими, що не підлягають задоволенню.
Суд також враховує, що відповідно до частини першої статті 550 ЦК України право на неустойку (штраф, пеню) виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Згідно з статтею 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Позивач по суті за одне і теж порушення строків платежів просить стягнути з відповідача одночасно і штраф, і пеню.
Відповідно до статті 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення порушує закріплені у статті 61 Конституції України положення щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.
На підставі наведеного, керуючись ст. 4, 5, 12, 13, 141, 263, 265, 268 ЦПК України суд,-
вирішив:
У задоволенні позову акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (01000, м.Київ, вул.Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, МФО 305299) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІН АДРЕСА_1 АДРЕСА_2 ) про стягнення заборгованості у розмірі 30107 грн.08 коп. за кредитним договором б/н від 14.01.2014 року відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Черкаської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання його повного тексту.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 28 травня 2019 року.
Головуючий: Н. А. Кирилюк