Справа № 826/12332/18 Суддя першої інстанції: Аверкова В.В.
28 травня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Пилипенко О.Є.
суддів - Бужак Н.П. та Костюк Л.О.,
при секретарі - Грабовській Т.О.,
за участю:
позивача: - ОСОБА_1 ,
представника відповідача: - Сокур Н.В .,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Департаменту агропромислового комплексу Київської обласної державної адміністрації на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту агропромислового комплексу Київської обласної державної адміністрації про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У серпні 2018 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Департаменту агропромислового комплексу Київської обласної державної адміністрації про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому просив:
- поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу юридичного забезпечення управління правового та організаційного забезпечення Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації з 07 липня 2018 року;
- стягнути з Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 07 липня 2018 року до дня поновлення на роботі;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі і стягнення заробітної плати, але не більше, ніж за один місяць;
- скасувати наказ Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації від 06 липня 2018 року №84-к «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити в повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у випадку звільнення ОСОБА_1 була відсутня домовленість між сторонами трудового договору про звільнення та не було визначено строк припинення трудового договору, крім того, позивач заперечував проти свого звільнення з 06 липня 2018 року, подавши заяву про відкликання заяви про звільнення, у зв'язку з чим наказ Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації від 06 липня 2018 року №84-к «Про звільнення ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню, з поновленням позивача на посаді з якої його було звільнення та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.
Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, ОСОБА_1 з вересня 2007 року працював на посаді заступника начальника управління - начальника відділу юридичного забезпечення Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації.
06 липня 2018 року ОСОБА_1 на ім'я директора Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації подано заяву про звільнення за угодою сторін із займаної посади.
Наказом Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації від 06 липня 2018 року №84-к відповідно до Закону України «Про державну службу» та керуючись Положенням про департамент агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації позивача звільнено з 06 липня 2018 року за угодою сторін відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України, про що здійснено запис у трудовій книжці.
У подальшому позивач звернувся до відповідача з заявами від 19 липня 2018 року про надання йому щорічної основної відпустки, щодо надання відпустки без збереження заробітної плати, щодо надання оригінала листка непрацездатності, на які листами від 20 липня 2018 року повідомлено, що позивача звільнено 06 липня 2018 року наказом №84-к.
Крім того, позивачем подано заяву від 19 липня 2018 року про відкликання заяви про звільнення за угодою сторін, оскільки вона була написана під вчиненням психологічного тиску шляхом здійснення примусу щодо її написання. Позивач просить розглянути звернення невідкладно як таке, що не потребує додаткового вивчення відповідно до ст.20 Закону України «Про звернення громадян».
Листом від 19 липня 2018 року відповідачем повідомлено, що згідно з положеннями Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року №9 анулювання домовленості про звільнення з роботи за угодою сторін може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Не погоджуючись зі спірним наказом, вважаючи звільнення з займаної посади таким, що порушує права та законні інтереси, позивач звернувся до суду з відповідним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законодавчим актом у сфері проходження публічної служби є Закон України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII (надалі - Закон №889-VIII). Він визначає принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях.
Згідно абз.1 ст.21 КЗпП України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ст.36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є, зокрема, угода сторін.
Так, у випадку, якщо працівник не бажає наводити мотиви свого звільнення або бажає звільнитися без додержання строку, передбаченого ст.38 КЗпП України, за відсутності для цього поважних причин, його звільнення відбувається за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, за умови, що сторони домовилися про цю підставу.
З урахуванням викладеного, предметом доказування у даному випадку є встановлення свідомого волевиявлення працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п.1 ст.36 КЗпП України, оскільки відсутність такого належного волевиявлення не дає підстав вважати наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін, а сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення, також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП України, тобто за угодою сторін.
Так, з матеріалів справи вбачається, що наказом Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації від 06 липня 2018 року №84-к, ОСОБА_1 заступника начальника управління - начальника відділу юридичного забезпечення управління правового та організаційного забезпечення, звільнено із займаної посади 06 липня 2018 року за угодою сторін, відповідно до п.1 ст.36 КЗпП України. Підставою для прийняття спірного наказу стала особиста письмова заява позивача від 06 липня, що містила прохання звільнити позивача із займаної посади за угодою сторін.
При цьому, в обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що заява про звільнення написана під «психологічним тиском» посадових осіб відповідача та за відсутності власного волевиявлення.
Разом з тим, як вірно зазначено судом першої інстанції доказів, які б свідчили про спонукання позивача до підписання вказаної заяви, зокрема, здійснення тиску посадовими особами відповідача, суду не надано.
Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» №9 від 06 листопада 1992 року зазначено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п.1 ст.36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.
Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п.1 ст.36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст.38 КЗпП).
Так, для розірвання трудового договору, укладеного на невизначений строк, з ініціативи працівника необхідна наявність домовленості сторін про строк звільнення.
Якщо працівник у своїй заяві не вказав причин, що свідчать про неможливість продовження роботи, звільнення не може відбутися раніше настання двотижневого строку, наданого працівникові для письмового попередження власника або уповноваженого ним органу. Таке положення зумовлене тим, що після закінчення зазначеного терміну працівник може залишитися на роботі й не вимагати розірвання трудового договору.
При цьому, слід акцентувати увагу на тому, що працівникові надається безумовне право на відмову від раніше поданої ним заяви про звільнення за власним бажанням протягом двотижневого строку і власник або уповноважений ним орган не має права звільняти таку особу до закінчення строку попередження.
Окремо слід зазначити, що закон не встановлює обов'язкової форми відмови працівника від раніше поданої заяви про звільнення, чим наділяє працівника дискреційними повноваженнями, тобто правом на власний розсуд обирати спосіб доведення своєї волі до відома власника або уповноваженого ним органу.
Отже, нормами чинного законодавства чітко передбачено право працівника на відкликання заяви про звільнення до закінчення двотижневого строку шляхом подання такої заяви власникові або уповноваженому ним органу. Звільнення працівника раніше спливу двотижневого строку є протиправним, крім випадків, коли працівником вказується у заяві бажана дата звільнення.
Як вбачається з матеріалів справи, у поданій позивачем заяві на звільнення від 06 липня 2018 року не міститься узгодженої дати звільнення. Крім того, згідно листка непрацездатності Серія АДІ №509435 позивач з 09 липня по 18 липня 2018 року включно перебував на лікарняному, а 19 липня 2018 року подав заяву до відповідача про відкликання заяви про звільнення.
Проте, листами від 19 липня 2018 року та від 20 липня 2018 року позивача повідомлено про його звільнення з 06 липня 2018 року. Тобто, з дати написання заяви та до дати звільнення не пройшов двотижневий строк у зв'язку з чим суд вважає дату звільнення непогодженою сторонами, оскільки в матеріалах справи відсутні жодні докази на підтвердження погодження дати звільнення. При цьому, ні в спірному наказі, ні у заяві позивача не міститься погодженої дати звільнення із займаної посади.
Варто наголосити, що анулювання домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим органом щодо звільнення працівника з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.36 КЗпП України, можливе лише при взаємній згоді власника підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом та працівника.
Такий висновок міститься і в постанові Верховного Суду України від 15 жовтня 2013 року №21-320а13.
З огляду на вищевказане, колегія суддів погоджується з висновком суду щодо протиправності наказу Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації від 06 липня 2018 року №84-к «Про звільнення ОСОБА_1 » та необхідності його скасування.
Крім того, згідно частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі, у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в постанові від 28 жовтня 2014 року (№ рішення у ЄДРСР 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
З урахуванням викладеного, судом першої інстанції було вірно задоволено позовну вимогу щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу юридичного забезпечення управління правового та організаційного забезпечення Департаменту агропромислового розвитку Київської обласної державної адміністрації, з якої останнього було звільнено.
Також варто зазначити, що відповідно до вимог частини 2 статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більше як за один рік.
Пунктом 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» зазначено, що задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати.
Обчислення середнього заробітку за час вимушеного прогулу проводиться згідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.95р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок №100).
Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 07 липня 2018 року по 13 грудня 2018 року у розмірі 92 314,26грн. (111 днів х 831,66 грн.), відповідно до наявної в матеріалах справи Довідки про середню заробітну плату (дохід) від 06 серпня 2018 року вихідний номер довідки Ш 02-02ю2-1/54.
Крім того, апелянтом в апеляційній скарзі не заперечено та не спростовано суми, що підлягала стягненню.
Посилання Департаменту агропромислового комплексу Київської обласної державної адміністрації на той факт, що останнім було проведено конкурс на заміщення вакантної посади (з якої було звільнено позивача) та визначення переможця конкурсу, не спростовує висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Департаменту агропромислового комплексу Київської обласної державної адміністрації - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року - без змін.
Керуючись ст..ст. 241, 242, 308, 310, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Департаменту агропромислового комплексу Київської обласної державної адміністрації - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко
Суддя: Н.П.Бужак
Л.О.Костюк
Повний текст виготовлено 28 травня 2019 року.