Справа № 620/4217/18 Суддя (судді) першої інстанції: Падій В.В.
28 травня 2019 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:
Головуючого суддів Файдюка В.В.,
суддів Мєзєнцева Є.І.,
Чаку Є.В.
При секретарі Марчук О.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України імені Івана Черняховського щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за відпустку, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 22 жовтня 2018 року;
- зобов'язати Національний університет оборони України імені Івана Черняховського нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 по 2018 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби - 22 жовтня 2018 року.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року даний адміністративний позов задоволено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим позивачу 07 квітня 2015 року Управлінням особового складу штабу Командування Сухопутних військ (а.с.5).
У період з 2015 року по 23 липня 2018 року позивач проходив службу у Військовій частині НОМЕР_2 та не використовував додаткову пільгову відпустку учасника бойових дій, що підтверджується довідкою від 14 грудня 2018 року № 3990, виданою тимчасово виконуючим обов'язки начальника штабу Військової частини НОМЕР_2 майором ОСОБА_2 (а.с.14).
Як вбачається з довідки Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 08 січня 2019 року № 182/4/201/1, полковник запасу ОСОБА_1 , призначений наказом ПЗ Міністерства оборони України від 19 червня 2018 року № 36, проходив службу у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського з 19 червня 2018 року по 22 жовтня 2018 року, звільнений у запас наказом Міністерства оборони України від 27 вересня 2018 року № 620 і відповідно до наказу начальника Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 22 жовтня 2018 року № 218 виключений зі списків особового складу університету 22.10.2018 (а.с.10,32,35).
Соціальна додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, у період з 2015 по 2018 роки ОСОБА_1 у Національному університеті оборони України імені Івана Черняховського не надавалась та грошова компенсація за невикористані календарні дні зазначеної відпустки за вказаний період при звільненні не виплачувалась, що підтверджується довідками Національного університету оборони України імені Івана Черняховського від 11 січня 2018 року № 182/126 та від 10 січня 2018 року № 182/3/57 (а.с.33,34).
06 грудня 2018 року у зв'язку із звільненням з військової служби позивачем подано звернення до Національного університету оборони України імені Івана Черняховського про виплату компенсації за невикористані дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік включно.
Листом від 10 грудня 2018 року № 182/5681 відповідач повідомив позивача про відсутність підстав для виплати йому грошової компенсації за ненадані додаткові відпустки, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2018 рік, мотивуючи тим, що надання такої відпустки в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію припиняється (а.с.15).
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, а свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до ч.1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На виконання вимог вказаної статті колегія суддів переглядає оскаржуване рішення з тих підстав та щодо тих обставин, на які посилається апелянт в своїй скарзі.
Згідно ч. 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі за текстом - Закон № 2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до п.12 ч.1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Згідно абз.2,3 п.14 статті 10-1 Закону № 2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
У відповідно до пунктів 17 та 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII, в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Пунктом 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII визначено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
Отже, в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі, додаткової соціальної відпуски. Проте, вказаним Законом №2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків, зокрема, щодо нарахування та виплати грошових компенсацій за невикористані календарні дні соціальної додаткової відпустки з 2015 року по 2018 рік.
Таким чином, під час звільнення зі служби та виключення зі списків особового складу, із військовослужбовцем повинен бути повністю проведений розрахунок, в тому числі, нараховано грошову компенсацію за невикористані дні додаткової соціальної відпуски, чого відповідачем здійснено не було.
Таким чином, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення даного адміністративного позову.
При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Отже, при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для її скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Національного університету оборони України імені Івана Черняховського - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 19 лютого 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: Є.І. Мєзєнцев
Є.В. Чаку