Справа № 620/148/19 Суддя (судді) першої інстанції: Соломко І.І.
27 травня 2019 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді Безименної Н.В.
суддів Аліменка В.О. та Кучми А.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за вказаний період.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року адміністративний позов задоволено повністю, визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з січня 2016 року по 31 грудня 2018 року.
Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовані відсутністю кошторисних призначень для виплати індексації грошового забезпечення, в той час, як така індексація має здійснюватись в межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, зазначаючи, що відсутність коштів на відповідних рахунках не може бути належною, обґрунтованою та законною підставою для нездійснення виплати позивачу коштів пов'язаних із індексацією грошового забезпечення.
У відповідності до вимог ст.311 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Статтею 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, позивач є військовослужбовцем в/ч НОМЕР_1 .
За наслідком звернення позивача щодо невиплати йому індексації грошових доходів за період з січня 2016 року, листом від 19 грудня 2018 року №70/9/347 (а.с.10) відповідач повідомив про відсутність підстав для нарахування і виплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року та обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення буде здійснено з липня 2018 року.
Вважаючи таку відмову у виплаті індексації за вказаний період протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що посилання відповідача на відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені ст.1 Першого протоколу.
За наслідками перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, колегія суддів доходить наступних висновків.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Бюджетним кодексом України, Законом України «Про індексацію грошових доходів населення», який визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.
В силу вимог ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами ст.43 Конституції України передбачено, що кожен має право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Визначення індексації наведено у ч.1 ст.1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», відповідно до якої індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, в тому числі, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з ч.1 ст.4 цього Закону індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін (ч.1 ст.6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення»).
Частинами 2, 6 ст.5 наведеного Закону передбачено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078 затверджено Порядок проведення індексації грошових доходів населення (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), згідно п.1 якого він визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Пунктом 11 вказаного Порядку встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Згідно п.2 цього Порядку індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, в тому числі грошове забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до п.6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. Відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Листом Державної служби статистики України від 11 січня 2016 року №11.1-5/6-16 повідомлено, що індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) у 2015 році (грудень до грудня попереднього року) становив 143,3 %
Відповідно до листа Державної служби статистики України від 10 січня 2017 року №11.1-03/2-17 індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) у 2016 році (грудень до грудня попереднього року) становив 112,4 %.
У 2017 році індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції) становив 113,7 %.
У 2018 році індекс споживчих цін (без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини тимчасово окупованих територій у Донецькій та Луганській областях) становив 109,8 %.
Таким чином, у 2016-2018 році грошове забезпечення позивача підлягало обов'язковій індексації відповідно до норм Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», оскільки величина індексу споживчих цін за цей період перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
У своїй апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що виплата індексацій не передбачалась у кошторисі Військової частини НОМЕР_1 та відповідне фінансове забезпечення у вигляді бюджетних асигнувань також було відсутнє, у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексації грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ у січні 2016 року - лютому 2018 року у Міністерства оборони України не було.
Однак, з аналізу наведених вище норм законодавства вбачається, що нарахування та виплата індексації не пов'язана з окремим кодом бюджетної кваліфікації та наявності відповідної статті у кошторисі відповідача, а здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів і за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Згідно ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Згідно ч.ч.1, 2 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v. Ukraine) від 26 вересня 2014 року, за певних обставин «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.
Крім того, у справах «Кечко проти України», «Ромашов проти України», «Шевченко проти України» Європейський суд з прав людини зауважив, що реалізація особою права, яке пов'язано з отриманням бюджетних коштів, що базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань, є безпідставними. Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, відсутність бюджетного фінансування не може бути підставою для відмови у нарахуванні та виплаті гарантованих Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» сум індексації, а посилання апелянта на відсутність виділених з Державного бюджету коштів як на причину невиконання покладеного на нього обов'язку по проведенню нарахування та виплати індексації є необґрунтованими.
Посилання відповідача на відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулий період не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу.
В той же час, пунктом 6 наказу Міністра оборони України від 27 січня 2016 року №44 «Про особливості виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України в 2016 році» передбачено виплату індексації грошового забезпечення військовослужбовців здійснювати відповідно до вимог законодавства України.
Згідно з п.10 наказу Міністра оборони України від 09 лютого 2017 року №88 «Про бюджетну політику Міністерства оборони України на 2017 рік» визначено нарахування і виплату індексації здійснювати відповідно до вимог законодавства України.
З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, за наслідком перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, беручи до уваги, що відповідачем підтверджено не нарахування та не виплата позивачу індексації грошового забезпечення з 01 січня 2016 року, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно протиправності дії відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по 31 грудня 2018 року та необхідності зобов'язати в/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за відповідний період.
На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду ґрунтується на засадах верховенства права, є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.
Керуючись ст.ст.243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 05 березня 2019 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів, з урахуванням положень ст.329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Текст постанови виготовлено 27 травня 2019 року.
Головуючий суддя Н.В.Безименна
Судді В.О.Аліменко
А.Ю.Кучма