29 травня 2019 року
м. Київ
справа №160/8722/18
адміністративне провадження №К/9901/14444/19
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Загороднюка А.Г. перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський завод сталевих труб «ЮТІСТ» до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року змінено у резолютивній частини. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, звернулось з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду попередніх інстанцій та прийняти нове, яким залишити позовні вимоги без задоволення.
Однак, вказана касаційна скарга не відповідає вимогам, встановленим статтею 330 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки до неї не додано документу про сплату судового збору.
Згідно з частиною другою статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Питання, пов'язані із розміром ставок судового збору, порядком сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору регулюються Законом України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI (далі - «Закон № 3674-VI»).
Відповідно до п.п. 3 пункту 3 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду судовий збір сплачується у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.
Згідно пункту 1 частини 3 статті 4 Закону № 3674-VI у редакції, яка діяла на момент подання позову до суду першої інстанції, ставка судового збору за подання адміністративного позову майнового характеру, який подано суб'єктом владних повноважень, юридичною особою складала 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до п.п. 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону № 3674-VI, за подання до адміністративного суду позову немайнового характеру, суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою-підприємцем ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб; фізичною особою - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частини 3 статті 6 Закону № 3674-VI у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» від 07.12.2017 № 2246-VІІI прожитковий мінімум для працездатних осіб встановлено на 2018 рік у розмірі 1762 грн.
Таким чином, судовий збір при поданні касаційної скарги сплачується у розмірі
3 524 коп. (200 % від 1762 грн.).
В порушення вимог зазначеної статті КАС України скаржником до касаційної скарги не додано документ про сплату судового збору.
При цьому скаржник не входять в перелік осіб, які відповідно до ст. 5 цього Закону користуються пільгами по сплаті судового збору (в редакції Закону України «Про судовий збір» чинній на момент подання касаційної скарги).
Документ про сплату судового збору повинен містити такі реквізити: отримувач коштів: УДКСУ у Печерському районі. Код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897. Банк отримувача: Казначейство України (ЕАП). Код банку отримувача (МФО): 899998. Рахунок отримувача: 31219207026007. Код класифікації доходів бюджету: 22030102 «Судовий збір (Верховний Суд, 055)». Призначення платежу: 101; _________(код клієнта за ЄДРПОУ для юридичних осіб (доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше 8), реєстраційний номер облікової картки платника податків-фізичної особи (завжди має 10 цифр) або серія та номер паспорта громадянина України, в разі якщо платник через свої релігійні переконання відмовився від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомив про це відповідний орган Міністерства доходів і зборів України і має відповідну відмітку у паспорті;); Судовий збір, за позовом _________ (ПІБ чи назва установи, організації позивача), на рішення від _________ (Дата оскарження справи); по справі _________(номер справі), ВЕРХОВНИЙ СУД (Касаційний адміністративний суд) (назва суду, де розглядається справа). Символ звітності банку: 207.
При цьому скаржник звертається до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору.
Перевіривши доводи клопотання, суддя-доповідач не вбачає підстав для його задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої ст. 133 КАС України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Згідно з положеннями статті 8 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: військовослужбовці; батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Відповідно до частини другої цієї ж статті суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, умовою звільнення від сплати судового збору або відстрочення його сплати є такий майновий стан сторони, який не дозволяє його сплатити.
Тому, враховуючи положення статті 8 Закону України «Про судовий збір» (в редакції чинній з 15 грудня 2017 року) скаржник не підпадає під категорію платників судового збору відносно яких можливе прийняття рішення про звільнення від сплати судового збору.
При цьому відповідно до пункту 1 частини другої статті 129 Конституції України, згідно з яким однією із основних засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. У зв'язку із цим обставини, пов'язані небажанням сторони сплатити судовий збір, у тому числі, обставини, пов'язані з фінансуванням суб'єкта владних повноважень з Державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися достатньою підставою для звільнення від такої сплати.
Згідно з пунктом 11 Рекомендацій щодо заходів, які полегшують доступ до правосуддя № R (81)7, що прийняті Комітетом Міністрів Ради Європи, прийняття до судочинства не повинно обумовлюватися сплатою стороною державі будь-якої грошової суми, розміри якої нерозумні стосовно до даної справи; у тій мірі, в якій судові витрати є явною перешкодою для доступу до правосуддя, їх слід, по можливості, скоротити або анулювати.
Водночас практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.
У справі "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia, заява № 26746/05, п. 108-112) Суд нагадує, право на доступ до суду не є абсолютним та може бути обмеженим; це допускається, оскільки право доступу за своєю природою вимагає державного регулювання, що може змінюватися в часі та на місці відповідно до потреб та ресурсів громади та окремих осіб (Ashingdane v. the United Kingdom, 8225/78, п. 57).
Отже, застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, п. 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, п. 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов'язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, п. 65).
При розгляді справ ЄСПЛ встановлює, чи був, з однієї сторони, дотриманий баланс між інтересом держави у стягненні судового збору за розгляд справи, та з іншої - правом заявника на доступ до правосуддя, зокрема, правом представити свою позицію по суті та захистити інтереси в суді; для того, щоб гарантувати такий справедливий баланс, та, власне, зберегти безперебійне функціонування судової системи, суди мають можливість звільнити від судового збору тих заявників, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (справа "Шишков проти Росії" (Shishkov v. Russia), заява № 26746/05). Крім того, на переконання ЄСПЛ, при оцінюванні розміру судового збору слід обов'язково враховувати питання фінансової спроможності заявника його сплатити, а також обставини конкретної справи та стадію провадження (справа "Креуз проти Польщі" (Kreuz v. Poland), заява № 28249/95); підставою для рішення суду про звільнення від сплати судового збору може бути майновий (фінансовий) стан особи (справа "ФК Мретебі проти Грузії" (FC Mretebi v. Georgia), заява № 38736/04).
Тобто, саме на заявника покладається обов'язок щодо доведення фактів відповідно до його прохання про звільнення (відстрочення) від сплати судового збору; обов'язок сплатити судові збори, встановлений відповідно до закону, має законну мету, а тому, за загальним правилом, не визнається судом непропорційним чи накладеним свавільно; застосовані згідно із законом процесуальні обмеження у формі обов'язку сплатити судовий збір, за загальним правилом, не зменшують для заявника можливості доступу до суду та не ускладнюють йому цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права.
Тому, з урахуванням недоведеності скаржника та не надання належних і відповідних доказів фінансової неспроможності сплатити судовий збір, суд прийшов до висновку про неможливість задоволення поданого клопотання скаржника стосовно звільнення від сплати судового збору, через його необґрунтованість.
Відповідно до частини третьої статті 2 цього Кодексу одним із принципів адміністративного судочинства є рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.
Частина друга статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України покладає на учасників справи обов'язок добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до частини другої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Оскільки вищевказані обставини перешкоджають прийняттю касаційної скарги до провадження суду касаційної інстанції, тому відповідно до ст.ст.169, 332, 330 КАС України скарга підлягає залишенню без руху з наданням необхідного строку для усунення недоліків.
Керуючись статтею 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні клопотання Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про звільнення від сплати судового збору - відмовити.
Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 січня 2019 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 18 квітня 2019 року залишити без руху.
Встановити для усунення зазначених в ухвалі недоліків десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Суддя А.Г. Загороднюк.