29 травня 2019 року
м. Київ
справа № 1.380.2019.000355
адміністративне провадження № К/9901/15324/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Яковенка М.М.,
суддів - Дашутіна І.В., Шишова О.О.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року та ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у справі за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Головного територіального управління юстиції у Львівській області, Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови,
Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року повернуто позовну заяву Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Головного територіального управління юстиції у Львівькій області, Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, позивач оскаржив його в апеляційному порядку.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області звернулось до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року в зазначеній адміністративній справі.
Восьмий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 05 березня 2019 року залишив указану апеляційну скаргу без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України в частині необхідності надання документу про сплату судового збору.
На виконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху у встановлений судом строк скаржник подав до суду апеляційної інстанції клопотання про звільнення від сплати судового збору.
Ухвалою суд від 15 квітня 2019 року Восьмий апеляційний адміністративний суд, надавши оцінку клопотанню позивача про звільнення від сплати судового збору та у зв'язку з відсутністю підстав для такого звільнення, відмовив у задоволенні вказаного клопотання та повернув апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року скаржнику.
Не погоджуючись із судовими рішеннями Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року та Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року, позивач оскаржив їх в касаційному порядку.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Перевіряючи касаційну скаргу скаржника в частині оскарження ухвали Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року, Суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України у касаційному порядку можуть бути оскаржені ухвали суду першої інстанції про забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, ухвали, зазначені в пунктах 3, 4, 5, 12, 13, 17, 20 частини першої статті 294 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
З матеріалів касаційної скарги вбачається, що ухвала Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року про повернення позовної заяви в апеляційному порядку не переглядалась.
Пунктом 1 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Відтак, оскільки касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження на вказане судове рішення слід відмовити.
Разом з тим, перевіряючи доводи касаційної скарги в частині оскарження ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року на предмет обґрунтованості, Верховний Суд зазначає таке.
Так, повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив із невиконання апелянтом вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху в частині сплати судового збору.
За змістом пункту 1 частини п'ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Відповідно до частини другої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
За правилами пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, в установлений судом строк, вона повертається позивачеві.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу з підстав не усунення недоліків скарги, вірно застосував положення пункту 1 частини четвертої статті 169 та частини другої статті 298 КАС України, правильне їх застосовування є очевидним, а доводи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.
Щодо доводів скаржника касаційної скарги в частині незгоди з позицією суду апеляційної інстанції в частині відсутності підстав для звільненні його від сплати судового збору, Верховний Суд зазначає таке.
За приписами частини першої статті 133 Кодексу адміністративного судочинства України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Частиною другою цієї ж статті закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Отже, суд наділено повноваженням зменшити тягар несення судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що зменшення тягаря несення судових витрат є не обов'язком суду, а повноваженням за певних обставин.
При цьому в частині сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе зменшення тягаря несення цих судових витрат.
Особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану та, за наявності, обставини, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом права зменшити тягар несення судових витрат у частині сплати судового збору. Такі обставини повинні бути підтверджені належними, допустимими та достовірними доказами.
Суд, що вирішує питання відкриття провадження (прийняття заяви, скарги), встановивши за результатом розгляду відповідного клопотання наявність установленої законом підстави для зменшення тягаря несення судових витрат та дійшовши висновку про необхідність реалізації такого свого права, самостійно, зважаючи на наявні обставини, визначає спосіб зменшення цього тягаря. Визначення способу зменшення тягаря несення судових витрат є прерогативою відповідного суду.
До того ж, ураховуючи предмет спору, заявник у даному випадку не є суб'єктом, на якого розповсюджується дія частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір"»
Враховуючи наведене, доводи касаційної скарги в цій частині не дають підстав для висновку про наявність порушення з боку суду апеляційної інстанції норм процесуального права.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
За змістом пункту 2 частини другої цієї ж статті у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Дія цієї норми поширюється, серед іншого, на ухвали судів апеляційної інстанції, перелік яких наведений у частині третій статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, який включає й ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.
За такого правового регулювання та обставин справи Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги в частині оскарження ухвали Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року та необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 3, 248, 333 Кодексу адміністративного судочинства України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 25 лютого 2019 року у справі №1.380.2019.000355.
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у справі №1.380.2019.000355.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
М.М. Яковенко
І.В. Дашутін
О.О. Шишов ,
Судді Верховного Суду