29 травня 2019 року
Київ
справа №1340/6076/18
адміністративне провадження №К/9901/13510/19
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Стеценка С.Г.,
суддів: Бучик А.Ю., Тацій Л.В.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у справі № 1340/6076/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій,
ОСОБА_1 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 18 лютого 2019 року позов задоволено частково.
Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області оскаржило вказане рішення в апеляційному порядку.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2019 апеляційну скаргу залишено без руху у зв'язку з невідповідністю апеляційної скарги вимогам статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: не додано оригіналу документа про сплату судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі, визначеному ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з підтвердженням зарахування його до спеціального фонду Державного бюджету України та надано десятиденний строк для усунення виявлених недоліків.
На виконання вимог вказаної ухвали скаржником подано клопотання про звільнення від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору до набрання законної сили рішення Верховного Суду у зразковій справі №240/5401/18, обґрунтоване відсутністю коштів, призначених на сплату судового збору. При цьому скаржником було зазначено, що відповідно до ч. 2 ст. 73 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" забороняється використання коштів Пенсійного фонду на цілі, не передбачені цим Законом.
Також скаржник зазначав, що рішенням Верховного Суду у зразковій справі від 04.02.2019 року за № 240/5401/18 адміністративний позов до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задоволено. Однак, ухвалою від 13.03.2019 року Великою Палатою Верховного Суду відкрито апеляційне провадження у справі №240/5401/18 за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, тобто рішення в даній справі не набрало законної сили.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року відмовлено у задоволенні клопотання скаржника про звільнення від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору до набрання законної сили рішення Верховного Суду у зразковій справі №240/5401/18, а апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 18.02.2019 року повернуто скаржнику у зв'язку з невиконанням ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Управління, не погодившись із вказаною ухвалою, 08.05.2019 року засобами поштового зв'язку направило до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, що надійшла до суду 13.05.2019 року, в якій просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції.
У касаційній скарзі скаржник зазначає, що не в змозі був оплатити судовий збір на виконання ухвали суду апеляційної інстанції про залишення апеляційної скарги без руху, оскільки відповідно до статті 73 Закону України 9 липня 2003 року №1058 - IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено вичерпний перелік шляхів використання коштів Пенсійного фонду, а бюджетом Пенсійного фонду України на 2019 рік, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2019 року № 14, виділено недостатньо коштів, призначених для сплати судового збору, у зв'язку з чим можливість сплатити судовий збір відсутня.
Тому Управлінням було надано суду апеляційної інстанції клопотання про звільнення від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору до набрання законної сили рішення Верховного Суду у зразковій справі №240/5401/18, вказуючи на те, що для звільнення або відстрочення сплати судового збору були вагомі причини.
Перевіряючи касаційну скаргу про повернення апеляційної скарги, суд виходить з наступного.
Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 296 КАС України до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Положеннями ч. 2 ст. 298 КАС України визначено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Згідно з пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява (апеляційна скарга) повертається позивачеві (скаржнику), якщо позивач (скаржник) не усунув недоліки позовної заяви (апеляційної скарги), яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Згідно з частиною другою статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк (частина перша статті 133 КАС України).
Так, відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Як вбачається з оскаржуваної ухвали суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги, встановивши невідповідність апеляційної скарги вимогам статті 296 КАС України, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області ухвалою суду було залишено без руху. При цьому, особі, яка подала апеляційну скаргу, запропоновано в строк протягом 10 днів з моменту отримання ухвали про залишення апеляційної скарги без руху усунути недоліки апеляційної скарги. На виконання вказаної ухвали на адресу суду надійшло клопотання Управління про звільнення від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору до набрання законної сили рішення Верховного Суду у зразковій справі №240/5401/18, обґрунтоване відсутністю коштів на сплату судового збору.
В оскаржуваній ухвалі судом апеляційної інстанції на підтвердження своєї позиції вказано наступне.
Рівність учасників судового процесу, зокрема, перед законом є похідною від інших норм Конституції України, які визначають рівність конституційних прав і свобод громадян та рівність їх перед законом (стаття 24), а також компетенцію органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (стаття 19).
При цьому рівність усіх учасників судового процесу перед законом передбачає єдиний правовий режим судочинства, який забезпечує реалізацію їхніх процесуальних прав, тобто є конкретизацією загального принципу рівності громадян перед законом і судом стосовно сфери здійснення судової влади і судочинства.
Тому відстрочення сплати судового збору відповідним органам, як сторонам в окремих категоріях справ чи їх звільнення від сплати судового збору, може розцінюватися як надання їм певних процесуальних переваг перед іншими учасниками судового процесу, зокрема юридичними та фізичними особами, які, безперечно, зобов'язані сплачувати відповідний збір у визначеному процесуальним законом порядку.
Так, згідно з положеннями Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 №3674-VI на скаржника не поширюються пільги щодо сплати судового збору.
Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.
Також суд апеляційної інстанції зазначив, що особа, яка заявляє відповідне клопотання повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий/фінансовий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Проте скаржником не було надано жодних доказів, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору у даній справі фінансування з Державного бюджету України.
З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про звільнення від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору до набрання законної сили рішення Верховного Суду у зразковій справі №240/5401/18, та повернення апеляційної скарги останньому у зв'язку з неусуненням її недоліків.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
У пункті 2 частини другої цієї статті встановлено, що у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи), суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Так, суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, виходив з того, що останнім у встановлений строк не було усунуто недоліків апеляційної скарги, залишеної без руху.
Таким чином, оскаржуване рішення є слушним, вмотивованим і таким, що ґрунтується на законі, зокрема положеннях пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України та частини п'ятої статті 298 КАС України. Правильне застосування судом апеляційної інстанцій норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
Зазначені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильності висновків ухвали суду апеляційної інстанції.
Крім того, суд враховує, що відповідно до частини восьмої статті 169 КАС України повернення позовної заяви (апеляційної скарги) не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
З урахуванням наведеного, суд касаційної інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись ст.ст. 248, 328, 333, 355, 359 КАС України,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 квітня 2019 року у справі № 1340/6076/18 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання дій протиправними дій, зобов'язання до вчинення дій.
Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді С.Г. Стеценко
А.Ю. Бучик
Л.В. Тацій