29 травня 2019 року№ 857/5180/19
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді - Качмара В.Я.,
суддів - Заверухи О.Б., Курильця А.Р.,
при секретарі судового засідання - Пильо І.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 1 квітня 2019 року у справі №297/353/19 (суддя Фейір О.О., м.Берегове) за його позовом до інспектора Берегівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Закарпатській області Самкіна Василя Вікторовича про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, -
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до інспектора Берегівського відділу поліції Головного управління Національної поліції у Закарпатській області Самкіна В.В. (далі - Інспектор) в якому просив скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі від 09.02.2019 серії ДПО18 №536625 (далі - Постанова).
Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 1 квітня 2019 року позовну заяву залишено без задоволення, а Постанову без змін.
Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який із покликанням на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
В доводах апеляційної скарги наводячи окремі обставини справи вказує, що відповідачем не надано жодного доказу, що позивач фактично здійснював управління транспортним засобом. Зазначає, що Постанова є необґрунтованою та не відображає всіх дійсних обставин справи та складена без наявності протоколу про адміністративне правопорушення.
Відповідач відзиву на апеляцій скаргу не подав, в судове засідання не надіслав свого представника, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином у порядку визначеному статтею 268 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки транспортний засіб припарковано з лівого боку проти руху потоку транспорту, то позивач порушив вимоги заборонного дорожнього знаку 3.21 «Правил дорожнього руху», затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 (далі - ПДР), а отже дії Інспектора щодо складання Постанови є правомірними.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають встановленим обставинам справи, зроблені з додержанням норм матеріального та процесуального права з огляду на таке.
Апеляційним судом, з урахуванням встановленого судом першої інстанції, встановлено та підтверджується матеріалами справи, що о 14/50 год 09.02.2019 позивач керуючи транспортним засобом марки VolkswagenTouareg, номерний знак НОМЕР_1 в м.Берегове по вул.Арань Яноша не виконав вимог дорожнього знаку 3.21 «В'їзд заборонено».
На підставі наведеного, Інспектором винесено Постанову, згідно якої ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) і накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 255 грн (а.с.5).
Позивач по справі не погоджується з винесеною щодо нього Постановою, та вказує, що вимог дорожнього знаку «В'їзд заборонено» він не порушував, так як взагалі не керував автомобілем, а тільки сидів у ньому, тому адміністративного правопорушення він не вчиняв. Окрім цього, відносно нього не було складено адміністративного протоколу, а оскаржувана Постанова винесена без врахування його усних зауважень та пояснень.
Згідно з пунктом 1.3 ПДР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до пункту 1.9 ПДР, особи, які порушують ці правила, несуть відповідальність згідно з законодавством.
За змістом пункту 8.1 ПДР регулювання дорожнього руху, окрім іншого, здійснюється за допомогою дорожніх знаків.
Як видно з додатку 1 до ПДР одним із заборонних знаків є дорожній знак 3.21 «В'їзд заборонено», який запроваджує певні обмеження в русі.
Відповідно до вимог цього знаку забороняється в'їзд усіх транспортних засобів з метою: запобігання зустрічному руху транспортних засобів на ділянках доріг з одностороннім рухом; запобігання виїзду транспортних засобів назустріч загальному потоку на дорогах, позначених знаком 5.8; організації відокремленого в'їзду і виїзду на майданчиках, що використовуються для стоянки транспортних засобів, майданчиках відпочинку, автозаправних станцій тощо; запобігання в'їзду на окрему смугу руху, при цьому знак 3.21 повинен застосовуватись разом з табличкою 7.9; запобігання в'їзду на дороги, що безпосередньо простягаються у межах прикордонної смуги до державного кордону і не забезпечують пересування до встановлених пунктів пропуску через державний кордон (крім сільськогосподарської техніки, інших транспортних засобів і механізмів, задіяних у провадженні відповідно до законодавства і за наявності відповідних на те законних підстав сільськогосподарської діяльності або інших робіт, ліквідації надзвичайних ситуацій та їх наслідків, а також транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Держприкордонслужби, ДМС, ДФС, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, Національної поліції і органів прокуратури під час виконання оперативних та службових завдань).
Частиною першою статті 122 КУпАП (в редакції, чинній час виникнення спірних відносин) передбачено, що порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини дорігтягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
Відповідно до статті 280 КУпАП орган при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно із статтею 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Посилаючись на неправомірність винесення оскаржуваної Постанови позивач вказує, що він не здійснював керування транспортним засобом, а відповідач не довів вини у вчиненні адміністративного правопорушення належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами.
Суд апеляційної інстанції, критично оцінює такі доводи скаржника, та погоджується з позицією суду першої інстанції відповідно до якої ОСОБА_1 не обґрунтував належними доказами обставини, зазначені у його позові, тоді як відповідачем було надано докази на підтвердження порушення водієм ПДР, а саме пояснення свідка ОСОБА_2 та відеозапис, наданий відповідачем.
При цьому, з відеозапису, наданого позивачем, не вбачається підтвердження обставин, на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог. Так, під час перегляду даного відеозапису судом встановлено, що поліцейським повідомлено водія про те, що він порушив вимоги дорожнього знаку, після чого поліцейський попросив в останнього пред'явити посвідчення водія. Останній, після тривалих суперечок та заперечень, все ж пред'явив таке працівнику поліції.
Натомість, відеозапис, наданий відповідачем, містить докази, які спростовують пояснення позивача. Так, з вказаного відеозапису вбачається, що працівники поліції, підійшовши до припаркованого з лівого боку проти руху потоку транспорту автомобіля Volkswagen Touareg, номерний знак НОМЕР_1 , повідомили водія про те, що останній порушив вимоги дорожнього знаку «В'їзд заборонено», після чого попросили пред'явити посвідчення водія та техпаспорт на автомобіль.
Тому пояснення позивача про те, що поліцейський, підійшовши до автомобіля, не пояснивши причину зупинки, відразу попросили його пред'явити посвідчення водія, не відповідають дійсності.
Також, судом встановлено, що не відповідають дійсності твердження позивача про те, що він не керував транспортним засобом, а тільки знаходився в автомобілі. Таке спростовується наступним. Так, з вказаного відеозапису вбачається, що водій сидів за кермом, будучи пристебнутим паском безпеки.
Відповідно до пункту 2.3 «в» ПДР, для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний на автомобілях, обладнаних засобами пасивної безпеки (підголовники, ремені безпеки), користуватися ними і не перевозити пасажирів, не пристебнутих ременями безпеки.
Тому, пояснення ОСОБА_1 про те, що на автомобілі він не рухався, а тільки сів до нього та переглядав фільм, є неправдивими, оскільки водій виконав вимоги пункту 2.3 «в» про необхідність користування ременем безпеки саме для забезпечення безпеки руху, а не для забезпечення безпеки перебування в автомобілі.
Отже, з вищенаведеного вбачається, що пояснення скаржника про те, що він не керував автомобілем, а тільки знаходився в ньому, є такими, що не відповідають дійсності та спрямовані на уникнення відповідальності за порушення ПДР.
Так, дорожній знак 3.21 «В'їзд заборонено» забороняє в'їзд усіх транспортних засобів з метою, зокрема, запобігання зустрічному руху транспортних засобів на ділянках доріг з одностороннім рухом.
За правилами дорожнього знаку 3.21 «В'їзд заборонено», зона дії знаку - від місця встановлення до найближчого перехрестя за ним, а в населених пунктах, де немає перехресть, - до кінця населеного пункту. Дія знаків не переривається в місцях виїзду з прилеглих до дороги територій і в місцях перехрещення (прилягання) з польовими, лісовими та іншими дорогами без покриття, перед якими не встановлено знаки пріоритету.
Таким чином, ОСОБА_1 дійсно порушив вимоги дорожнього знаку 3.21 «В'їзд заборонено», адже рухався в зоні дії знаку на зустріч транспортних засобів по дорозі з одностороннім рухом.
Разом з тим, враховуючи факт, що позивач мешкає на АДРЕСА_1 , отже знав чи повинен був знати, що дана вулиця має односторонній рух.
Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи позивача, щодо необхідності, у розглядуваному випадку складання протоколу про адміністративне правопорушення, оскільки за частинами другою та четвертою статті 285 КУпАП протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких відноситься до компетенції Національної поліції. У випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимогстатті 283 цього Кодексу.
Частина перша статті 222 КУпАП встановлює, що органи Національної поліції уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення, зокрема передбачені і частиною першою статті 122 КУпАП.
Відповідно до положень пункту 4 розділу І Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України №1395 від 07.11.2015 року, у разі виявлення правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, розгляд якого віднесено до компетенції Національної поліції України, поліцейський виносить постанову у справі про адміністративне правопорушення без складання відповідного протоколу.
Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 122 КУпАП.
Відповідно до статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підсумовуючи, враховуючи вимоги наведених вище норм, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення суд першої інстанцій, правильно встановив обставини справи, не допустив порушень норм матеріального та процесуального права, які могли б бути підставою для його скасування, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Керуючись статтями 271, 272, 286, 308, 310, 315-316, 321, 322, 325 КАС, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 1 квітня 2019 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Я. Качмар
судді О. Б. Заверуха
А. Р. Курилець