вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"29" травня 2019 р. м. Київ Справа № 911/1323/19
Суддя Господарського суду Київської області Колесник Р.М., розглянувши заяву
приватного підприємства «Торговий Дім ПОЛЯКОВ» (18030,м.Черкаси, вул. Чехова, 41, ЄДРПОУ 32268131)
до
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
про видачу судового наказу за вимогою про стягнення заборгованості за договором поставки № 6399 від 14.08.2017 у розмірі 2517,49 гривень,
27.05.2019 до Господарського суду Київської області надійшла заява приватного підприємства «Торговий Дім ПОЛЯКОВ» вих. № 54 від 22.05.2019 (вх. № 1375/19) про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 грошової заборгованості у розмірі 2517,49 гривень, у зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 , в період здійснення нею підприємницької діяльності, зобов'язань з оплати отриманого товару за договором поставки № 6399 від 14.08.2017, а також про стягнення 192,10 гривень судового збору.
Розглянувши заяву суд приходить до висновку про відмову у її задоволенні з наступних підстав.
Частинами 1, 2 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарське судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного). Наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо.
За змістом ч.ч. 1, 2, 3 ст. 147 Господарського процесуального кодексу України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу. Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці.
Заявником до заяви про видачу судового наказу долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, з якого вбачається що діяльність фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 припинено з 21.01.2019 року (номер запису 23550000000020410), що також підтверджується відомостями з з цього реєстру, отриманими на власний запит суду, зроблений на виконання приписів ч. 4 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України.
Фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до відповідного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою (ч. 8 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).
Отже, з 21.01.2019 року ОСОБА_1 втратила статус підприємця.
Як вірно зазначив заявник, в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 338/180/17 від 05.06.2018 зроблено висновок про наявність у господарських судів юрисдикції щодо розгляду спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою (п. 73 Постанови Великої Палати Верховного Суду).
Отже, заявник не обмежений у праві звернутися до відповідного суду господарської юрисдикції із позовом до громадянина, щодо виконання ним зобов'язань, що виникли у нього за час здійснення підприємницької діяльності.
Проте, процедура наказного провадження застосована законодавцем з метою спрощення судового розгляду справ, що виникли у зв'язку із виконанням саме суб'єктами господарювання умов договорів, укладених ними в письмовій або електронній формах.
На думку суду, здійснення суб'єктом господарювання підприємницької діяльності накладає на такого суб'єкта додатковий тягар бути більш обізнаним щодо своїх прав та можливостей, зокрема у судових процедурах, ніж громадяни, що не є підприємцями.
Тобто для громадян, що є діючими підприємцями, за для цілей наказного провадження, формальні процедури можуть певною мірою та допустимо спрощуватися, адже суду достатньо отримати відомості з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та направлення відповідних повідомлень суду про час та місце судового розгляду, а також процесуальних рішень на адресу місцезнаходження підприємця буде вважатиметься достатнім та належним способом повідомлення підприємця про перебіг справи проти нього.
Саме тому, для наказаного провадження законодавцем імперативно встановлено, що заявником та боржником у таких справах мають бути тільки юридичні особи та фізичні особи-підприємці.
Коли ж боржником у правовідносинах виступає громадянин, що не має статусу підприємця, то законодавцем для такої сторони господарського судочинства передбачені додаткові гарантії.
Це опосередковано доводиться змістом ч.4 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України («Наказне провадження» розділ II ГПК України) про те, що за для перевірки відомостей про місцезнаходження боржника, суд робить запит до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Але, з огляду на припинення боржником статусу підприємця, відомості з такого реєстру вже не будуть інформативні, адже із припиненням підприємницької діяльності згаданий реєстр не може підтверджувати інформацію про місцезнаходження (місце проживання) боржника - фізичної особи, що не є підприємцем.
За приписами ст. 176 Господарського процесуального кодексу України («Позовне провадження» розділ III ГПК України) у разі коли відповідачем є фізична особа, що не є підприємцем суд робить запит до органів реєстрації місця проживання фізичної особи та відкриває провадження тільки після отримання відповіді таких органів.
Тобто в межах саме позовного провадження законодавець створює для громадян більш сприятливі умови для здійснення ними їх процесуальних прав, адже накладає на суд обов'язки вжити заходів до встановлення дійсної адреси місця проживання громадянина, що гарантуватиме отримання ним повідомлень про час та місце розгляду справи з вимогами до нього.
Але процедура запиту до органів реєстрації місця проживання фізичної особи застосовується саме в межах позовного провадження та до наказного провадження застосуванню не підлягає.
З огляду на те, що в межах наказного провадження суд не розглядає обґрунтованість заявлених вимог по суті, а процесуальний механізм наказного провадження має чіткі, формальні межі, що не дозволяють врахувати наведені вище обставини, зокрема, ступінь, межу та об'єм відповідальності, суд приходить до висновку, що згадані правові позиції Великої Палати Верховного Суду, хоча і вказують на юрисдикцію господарських судів для розгляду спорів за участю громадянина, що втратив статус підприємця, все ж не можуть скасовувати імперативних вказівок Господарського процесуального кодексу України, а саме ч. 3 ст. 147 щодо участі у наказному провадження тільки суб'єктів підприємницької діяльності.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо настала смерть фізичної особи або оголошено її померлою чи припинено суб'єкта господарювання, які звернулися із позовною заявою або до яких пред'явлено позов, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва.
Наведене зумовлює висновки суду про відмову у видачі судового наказу.
Враховуючи, що відмова у задоволенні заяви обумовлена наявністю підстав, передбачених п. 4 ч.1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України повторне звернення з такою самою заявою є неможливим (ч.2 ст. 153 Господарського процесуального кодексу України).
Разом з тим, заявник не обмежений у можливостях реалізувати своє право на судовий захист у межах іншої належної форми господарського судочинства.
Крім того, суд звертає увагу заявника на ту обставину, що в заяві про видачу судового наказу заявник посилається на виникнення у боржника грошового зобов'язання у зв'язку з не проведенням оплати по трьом накладним (АКФ-085780 від 06.11.2018, АКФ-085827 від 06.11.2018, та АКФ-087854 від 13.11.2018), в той час, як до матеріалів заяви про видачу судового наказу було долучено лише копії видаткових накладних від 06.11.2018, а саме АКФ-085827 та АКФ-085780.
Тобто видаткова накладна АКФ-087854 від 13.11.2018 до матеріалів заяви долучена не була.
Згідно ч. 3 ст. 150 Господарського процесуального кодексу України до заяви про видачу судового наказу додаються інші документи або їх копії, що підтверджують обставини, якими заявник обґрунтовує свої вимоги(п.4).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 152 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо заяву подано з порушенням вимог ст. 150 цього Кодексу.
Отже, у видачі судового наказу має бути відмовлено і з цих підстав.
На підставі викладеного, керуючись ст. 147, 148, 152-154, 175, 234 ГПК України, -
Відмовити приватному підприємству «Торговий Дім ПОЛЯКОВ» у задоволенні заяви № 54 від 22.05.2019 (вх. № 1375/19) про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором поставки № 6399 від 14.08.2017 у розмірі 2517,49 гривень.
Ухвала складена та підписана 29.05.2019, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена у апеляційному порядку - до Північного апеляційного господарського суду протягом десяти днів з моменту її складення у відповідності до ст. 255, 256 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI "Перехідні положення" цього Кодексу.
Суддя Р.М. Колесник