ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
29.05.2019Справа № 910/3754/19
Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
за позовом Споживчого товариства "УТФ" (04205, м. Київ, проспект Оболонський, буд. 30, оф. 287)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3)
про стягнення 20 395,18 грн.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Споживчого товариства "УТФ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" про стягнення 20 395,18 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за Договором поставки пшениці та кукурудзи № 291/2017/КАМ/О від 30.08.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2019 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/3754/19, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).
17.04.2019 через відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позов, у якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, та клопотання про застосування строків позовної давності.
22.04.2019 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Ухвала про відкриття провадження у справі від 01.04.2019 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом, що підтверджується поверненнями на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.
Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, Суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
20.09.2018 між Споживчим товариством "УТФ" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (покупець) укладено Договір поставки пшениці та кукурудзи № 291/2017/КАМ/О (надалі також - Договір), за умовам и п. 3.1 в порядку та на умовах, визначених даним Договором, «Постачальник» бере на себе зобов'язання здійснити поставку Товару, який не обтяжений правами третіх осібна передати його у власність «Покупця», а «Покупець» зобов'язується прийняти та оплатили поставлений «Постачальником» Товар належної якості та в обумовлені сторонами строки.
Відповідно до п. 3.2 Договору, предметом даного Договору є поставка кукурудзи та пшениці, що вирощується на полях (далі - Товар), кількість, одиниця виміру, ціна за одиницю якого та вартість визначені специфікаціями до даного Договору та товарно-супровідними документами на кожну окрему партію товару.
За приписами п.п. 4.1-4.8 Договору, поставка Товару здійснюється «Постачальником» на умовах терміну DAP - (DELIVERED AT PLACE) за адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 98.
Поставка товару по даному Договору відбувається на підставі змовляння «Покупця» засобами телефонного зв'язку. В разі погодження замовлення «Постачальник» в телефонному режимі дає згоду на поставку товару.
Строк поставки Товару складає 2 (Два) робочих дні з моменту замовлення «Покупця».
У момент поставки на кожну партію Товару «Постачальник» надає «Покупцю» наступні документи:
• сертифікат якості
• товаро-транспортна накладна (ТТН)
• видаткову накладку
• оригінал рахунку-фактури
• інші супровідні документи згідно діючого законодавства
«Постачальник» на протязі 1 (однієї) доби з моменту поставлення Товару «Покупцю» надсилає «Покупцю» засобами електронного зв'язку (M.E.Doc EDI.тощо) наступні документи:
• податкову накладну, заповнену згідно вимог ПКУ та зареєстровану в ЄРПН
«Постачальник» повинен здійснити поставку Товару «Покупцю» в робочі дні тижня до 13 години дня.
Поставка Товару після 13 години дня заборонена.
Право власності на Товар, що поставляється, переходить від «Постачальника» до «Покупця» в момент фактичної передачі Товару «Покупцю» та підписання Сторонами видаткових накладних.
Датою поставки вважається дата підписання Сторонами видаткових накладних.
Товар, що поставляється за даним Договором, повинен відповідати державним стандартам України та технічним умовам і підтверджуватися сертифікатом якості або іншими документами, які є необхідними для Товару даного виду згідно з вимогами діючого законодавства У країни. (п. 5.1 Договору)
За приписами п.п. 7.1-7.2 Договору, вартість Товару визначається у рахунку-фактурі, який виставляється «Постачальником» на кожну окрему партію Товару.
Розрахунок за Товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого Товару на розрахунковий рахунок «Постачальника» протягом 7 (семи) календарних днів за умови настання наступних умов:
- з дати поставки Товару «Покупцю»;
- за умови отримання оригіналів документів зазначених в п. 4.4 даного Договору;
- за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.
Як вказано у п. 8.3 Договору, «Покупець» за несвоєчасну оплату Товару сплачує «Постачальнику» пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого Товару.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується накладними № 7 від 06.11.2017 на суму 168 892,80 грн, № 8 від 06.11.2017 на суму 178 616,40 грн, № 9 від 06.11.2017 на суму 175 638,00 грн, № 10 від 06.11.2017 на суму 150 496,80 грн.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач невчасно розрахувався за поставлений товар, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача пеню у загальному розмірі 9 305,48 грн, 3% річних у загальному розмірі 946,86 грн та інфляційні втрати у загальному розмірі 8 754,68 грн за період прострочення оплати товару за кожною поставкою, а також втрачену вигоду у розмірі 1 388,16 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначає, що строк виконання ним зобов'язання оплати поставленого товару не настав, оскільки позивачем не виконано обов'язку з надання усіх документів в порядку п. 4.4 Договору. Крім того, позивачем невірно розраховано розмір позовних вимог. Також позивачем заявлено про застосування строку спеціальної позовної давності до вимог про стягнення неустойки.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд зазначає таке.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивач поставив товар, а відповідач в свою чергу прийняв товар, що підтверджується накладними № 7 від 06.11.2017 на суму 168 892,80 грн, № 8 від 06.11.2017 на суму 178 616,40 грн, № 9 від 06.11.2017 на суму 175 638,00 грн, № 10 від 06.11.2017 на суму 150 496,80 грн., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень.
Разом з указаними накладними позивачем факт поставки товару також підтверджується відповідними товарно-транспортними накладними № 157 від 06.11.2017, № 156 від 06.11.2017, № 155 від 06.11.2017, № 154 від 06.11.2017, № 154 від 06.11.2017, а також податковими накладними.
У пункті 7.2 Договору сторони погодили, що розрахунок за Товар здійснюється на умовах 100% після оплати вартості замовленого Товару на розрахунковий рахунок «Постачальника» протягом 7 (семи) календарних днів за умови настання наступних умов:
- з дати поставки Товару «Покупцю»;
- за умови отримання оригіналів документів зазначених в п. 4.4 даного Договору;
- за умови реєстрації податкової накладної у єдиному реєстрі податкових накладних.
Отже, з наведеного вбачається, що зобов'язання з оплати товару за Договором, поставленого 06.11.2017 за вказаними накладними, мали бути виконані відповідачем у строк до 14.11.2017.
Разом з тим, відповідач в свою чергу оплатив товар у повному обсязі наступним чином:
- за накладною № 7 від 06.11.2017 - 135 114,24 грн відповідно до платіжного доручення № 9623041654 від 27.11.2017 та 33 778,56 грн відповідно до платіжного доручення № 9623041654 від 27.11.2017;
- за накладною № 8 від 06.11.2017 - 142 893,12 грн відповідно до платіжного доручення № 9623041650 та 35 723,28 грн відповідно до платіжного доручення № 9623041651 від 24.11.2017;
- за накладною № 9 від 06.11.2017 - 140 510,40 грн відповідно до платіжного доручення № 9623041652 від 24.11.2017 та 35 127,60 грн відповідно до платіжного доручення № 9623041653 від 11.12.2017;
- за накладною № 10 від 06.11.2017 - 120 397,44 грн відповідно до платіжного доручення № 9623041656 від 24.11.2017 та 30 099,36 грн відповідно до платіжного доручення № 9623041657 від 08.12.2017.
Тобто, як вбачається з наведеного, відповідачем несвоєчасно здійснювалися оплати товару, а матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження сплати відповідачем грошових коштів позивачу саме у строк до 14.11.2017.
При цьому, Судом розглянуто та відхилено викладені у відзиві доводи відповідача стосовно того, що строк виконання ним зобов'язання з оплати поставленого товару не настав, оскільки позивачем не виконано обов'язку з надання усіх документів в порядку п. 4.4 Договору, зокрема, сертифікатів якості, з огляду на таке.
Як визначено у п. 4.4 Договору, у момент поставки на кожну партію Товару «Постачальник» надає «Покупцю» наступні документи: сертифікат якості; товаро-транспортна накладна (ТТН) видаткову накладку; оригінал рахунку-фактури; інші супровідні документи згідно діючого законодавства.
Оскільки фактична передача товару та перехід права власності на нього не заперечується самим відповідачем та підтверджується накладними, підписаними без зауважень та заперечень, то підстав вважати, що в цей момент позивачем не було передано відповідачу вказані сертифікати якості, у Суд немає. Більше того, будь-які документи, які б свідчили про висловлення будь-яких зауважень чи претензій відповідачем з приводу ненадання йому сертифікатів якості товару, у матеріалах справи відсутні.
При цьому, з приводу тверджень позивача про підписання відзиву особою без прав на його підписання, Суд зазначає, що повноваження Роєнка Є.В. на представництво інтересів Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" належним чином підтверджені ордером в порядку ч. 4 ст. 60 ГПК України.
У зв'язку з допущенням відповідачем прострочення виконання зобов'язання за кожною поставкою, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у загальному розмірі 946,86 грн та інфляційні втрати у загальному розмірі 8 754,68 грн, розрахованих за період прострочення за кожною накиданою, починаючи з 14.11.2017.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних за період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання за кожною накладною з урахуванням здійснених відповідачем часткових оплат, Суд дійшов висновку, що вимоги про стягнення 3% річних підлягають задоволенню у заявленому позивачем обсязі - 946,86 грн, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України суд позбавлений можливості виходити самостійно за межі заявлених позовних вимог.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція). (п.п. 3.1, 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013)
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат за період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання Суд зазначає, що позивачем невірно визначено кінець періоду прострочення за кожною накладною, оскільки не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013). Отже, самостійно здійснивши розрахунок інфляційних нарахувань за період прострочення відповідача з урахуванням вірного закінчення такого періоду за кожною накладною, Суд зазначає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню та з відповідача підлягають стягненню інфляційні нарахування у загальному розмірі 6 912,33 грн.
Окрім того, позивачем також заявлено до стягнення з відповідача пеню у загальному розмірі 9 305,48 грн, розраховану за період прострочення за кожною накиданою, починаючи з 14.11.2017.
За приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
При цьому, щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. (п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).
Як вказано у п. 8.3 Договору, «Покупець» за несвоєчасну оплату Товару сплачує «Постачальнику» пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, за кожен день прострочення, від вартості неоплаченого Товару.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання Суд зазначає, що позивачем невірно визначено кінець періоду прострочення за кожною накладною, оскільки не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (п. 1.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013). Отже, за самостійним розрахунком пені за період прострочення відповідача з урахуванням вірного закінчення такого періоду за кожною накладною, Суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення пені є обґрунтованими в частині 8 250,99 грн.
Разом з тим, 17.04.2019 відповідачем подано клопотання про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення неустойки (штрафу пені), у зв'язку з чим Суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки. (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Водночас положення глави 19 Цивільного кодексу України про позовну давність підлягають застосуванню з урахуванням особливостей, передбачених частиною шостою статті 232 ГК України, а саме: якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права; з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію.
За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України). Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Враховуючи, що прострочення відповідача розпочалося з 14.11.2017 та закінчилося відповідно 13.02.2018 (за накладною № 7), 23.11.2017 (за накладною № 8), 10.12.2017 (за накладною № 9), та 07.12.2017 (за накладною № 10), а позов у даній справі було подано 26.03.2019, Суд доходить висновку, що вимоги про стягнення пені заявлені Споживчим товариством "УТФ" з пропуском річного строку позовної давності, про яку заявлено відповідачем, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у повному обсязі.
Поряд з викладеним, позивачем заявлено до стягнення на підставі ст. 224 Цивільного кодексу України збитки у вигляді втраченої вигоди внаслідок допущення відповідачем прострочення оплати за видатковою накладною № 7 від 06.11.2017 у розмірі 1 388,16 грн. В обґрунтування втраченої вигоди позивач вказує, що мав намір розмістити отримані за товар кошти на депозитному рахунку в ПАТ «КБ «Приватбанк» за депозитною програмою «Строковий депозит» строком на 30 днів під 10% річних.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.
Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до ст. 623 Цивільного кодексу України, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
За приписами ч. 5 ст. 653 Цивільного кодексу України, якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Пунктом 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками визначаються втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права, а також доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
Підставою для відшкодування збитків є склад правопорушення, який включає наступні фактори:
- наявність реальних збитків;
- вина заподіювача збитків;
- причинний зв'язок між діями або бездіяльністю винної особи та збитками.
Збитки - це витрати, зроблені управленою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною у відповідності до ст. 224 Господарського кодексу України.
Відповідно до приписів статті 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Проте, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням зобов'язань та заподіяними збитками.
При визначенні розміру збитків, заподіяних порушенням господарських договорів, береться до уваги вид (склад) збитків та наслідки порушення договірних зобов'язань для підприємства. Тоді як відповідачу потрібно довести відсутність його вини у спричиненні збитків позивачу.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків необхідною є наявність усіх чотирьох загальних умов відповідальності, а саме: протиправна поведінка; збитки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та завданими збитками; вина.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо).
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Частиною 4 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.
Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини та встановлення заходів, вжитих стороною для одержання такої вигоди.
Важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.
Наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу ще не є підставою для його стягнення.
Крім того, при обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум, або інших цінностей, якби права позивача не були порушені. Нічим не підтверджені розрахунки про можливі доходи до уваги братися не можуть. Розмір упущеної вигоди повинен визначатися з урахуванням часу, протягом якого тривали протиправні дії відповідача, розумних витрат на отримання доходів, які позивач поніс би, якби не відбулося порушення права.
Позивач, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, повинен довести, що за звичайних обставин він мав реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу, при цьому, протиправні дії відповідача є причиною, а збитки, які виникли, - наслідком такої протиправної поведінки.
Суд зазначає, що саме на позивача покладається обов'язок довести наявність збитків, протиправність поведінки заподіювача збитків та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяними збитками. При цьому, важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такої протиправної поведінки.
Відшкодуванню підлягають збитки, що стали безпосереднім, і що особливо важливо, невідворотним наслідком порушення боржником зобов'язання чи завдання шкоди. Такі збитки є прямими. Збитки, настання яких можливо було уникнути, які не мають прямого причинно-наслідкового зв'язку є опосередкованими та не підлягають відшкодуванню.
Однак, у даному випадку позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження можливості реального отримання доходів у розмірі 1 388,16 грн у разі належного виконання відповідачем зобов'язання. Натомість, доводи позивача про його намір розмістити грошові кошти на депозитному рахунку зводяться виключно до самих лише його теоретичних тверджень без відповідного доказового обґрунтування. Також серед поданих позивачем доказів відсутні такі, які б підтверджували, що саме неналежне виконання відповідачем зобов'язань з оплати товару за накладною № 7 від 06.11.2017 стало причиною відсутності можливості розмістити грошові кошти на депозитному рахунку та отримати проценти.
Отже, Суд дійшов висновку, що позивачем не доведено усіх елементів складу цивільного правопорушення як необхідної умови для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди, а саме, факту понесення збитків, причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками у розмірі 1 388,16 грн. та вжиття позивачем заходів для одержання такої вигоди.
За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення збитків у розмірі 1 388,16 грн задоволенню не підлягають у зв'язку їх необґрунтованістю.
Зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Комплекс Агромарс" (02094, м. Київ, вул. Пожарського, буд. 3, ідентифікаційний код 30160757) на користь Споживчого товариства "УТФ" (04205, м. Київ, проспект Оболонський, буд. 30, оф. 287, ідентифікаційний код 30839403) 3% річних у розмірі 946 (дев'ятсот сорок шість) грн. 86 коп., інфляційні нарахування у розмірі 6 912 (шість тисяч дев'ятсот дванадцять) грн. 33 коп. та судовий збір у розмірі 740 (сімсот сорок) грн. 25 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 29.05.2019
Суддя Т.Ю.Трофименко