ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
23.05.2019 р. Справа № 910/230/19
За позовом Державної фіскальної служби України
До Антимонопольного комітету України
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог
на предмет спору на стороні позивача Міністерство фінансів України
Про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України від 01.11.2018 р. № 602-р
Суддя Пінчук В.І.
Секретар судового засідання Дімітрова Ю.Ю.
Представники:
Від позивача Богач М.М. - предст.; Щеглова Л.В. - предст.
Від відповідача Данилов К.О. - предст.
Від третьої особи не з'явився
Обставини справи:
Позивач - Державна фіскальна служба України звернувся до Господарського суду м. Києва з позовною заявою про визнання недійсним та скасування рішення Антимонопольного комітету України від 01.11.2018 р. № 602-р. « Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції »
Ухвалою господарського суду м. Києва від 07.02.2019 р. відрите провадження у справі № 910/230/19, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначення підготовчого засідання на 14.03.2019 р.
Ухвалою від 14.03.2019 р. підготовче засідання відкладалось до 28.03.2019 р. та було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство фінансів України.
У підготовчих засіданнях 28.03.2019 р. та 11.04.2019 р. оголошувались перерви.
Ухвалою від 16.05.2019 р. підготовче провадження було закрите і справа призначена до розгляду по суті на 23.05.2019 р.
Представник відповідача у відзиві на позовну заяву проти позовних вимог позивача заперечує та просить суд у задоволені позову відмовити.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, але у письмових пояснень з приводу позовних вимог позивача просить суд позовні вимоги позивача задовольнити.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, справа розглядається без участі представника третьої особи за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та представника відповідача, суд -
Рішенням Антимонопольного комітету України ( відповідача, комітета ) від 01.11.2018 р. № 602-р визнано, що бездіяльність Державної фіскальної служби ( позивача ), яка полягає у нерозробленні прозорого порядку територій розміщення органів доходів і зборів та у відсутності порядку і контролю за встановленням і стягненням плати за послуги, що надаються на території зон митного контролю (митних постів), може призводити до недопущення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку послуг, пов'язаних із митним оформленням, а також може призводити до понесення споживачами митних послуг додаткових необґрунтованих витрат, є порушенням законодавства про захист економічної конкуренції, передбачених частиною першою статті 15 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ «Про захист економічної конкуренції», у вигляді антиконкурентних дій органу влади.
Зобов'язано ДФС припинити зазначене порушення, шляхом:
розроблення проекту нормативно-правового акта та внесення його на розгляд Міністерства фінансів України, в якому визначити:
чіткий, прозорий на недискримінаційних умовах та конкурентних засадах порядок визначення/обрання суб'єктів господарювання, на території яких розміщено зони митного контролю (митні пости);
порядок діяльності таких суб'єктів господарювання, зокрема, в частині їх взаємодії з органами доходів і зборів, та перелік і правову природу послуг, які можуть надавати такі суб'єкти господарювання;
порядок формування та стягнення плати за послуги, що пов'язані з митним оформленням, та без яких неможливе здійснення митних формальностей, які надаються у тому числі суб'єктами господарювання на територіях зон митного контролю (відділах митного оформлення), що має забезпечити економічно обґрунтовану вартість послуг та належний контроль ціноутворення.
Позивач вважає вказане рішення необґрунтованим і просить суд визнати його недійсним та скасувати.
Суд вважає позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав:
Як встановлено судом, відповідно до змісту рішення комітету, дії ДФС було кваліфіковано за ознаками порушення законодавства про захист економічної конкуренції, що передбачені частиною першою статті 15 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
Згідно статті 1 Закону України «Про Антимонопольний комітет України», Антимонопольний комітет України є державним органом із спеціальним статусом, метою діяльності якого є забезпечення державного захисту конкуренції у підприємницькій діяльності та у сфері державних закупівель.
Стаття 3 Закону України «Про Антимонопольний комітет України» відносить до основних завдань вказаного комітету здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції на засадах рівності суб'єктів господарювання перед законом та пріоритету прав споживачів, запобігання, виявлення і припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції» економічна конкуренція (конкуренція) - це змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.
Законом регулюються відносини органів державної влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю із суб'єктами господарювання; суб'єктів господарювання з іншими суб'єктами господарювання, із споживачами, іншими юридичними та фізичними особами у зв'язку з економічною конкуренцією; цей Закон застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на економічну конкуренції) на території.
Антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю є прийняття будь-яких актів (рішень, наказів, розпоряджень, постанов тощо), надання письмових чи усних вказівок, укладення угод або будь-які інші дії чи бездіяльність органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю (колегіального органу чи посадової особи), які призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Таким чином, наявність правопорушення, передбаченого частиною першою статті 15 і визначеного пунктом 3 статті 50 названого Закону, можлива виключно у конкурентному середовищі, тобто відповідні дії чи бездіяльність неодмінно мають бути такими, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення, обмеження чи спотворення конкуренції.
Відповідно до статті 35 Закону України «Про захист економічної конкуренції», розгляд справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції починається з прийняттям розпорядження про початок розгляду справи та закінчується прийняттям рішення у справі. При розгляді справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України: збирають і аналізують документи, висновки експертів, пояснення осіб, іншу інформацію, що є доказом у справі, та приймають рішення у справі в межах своїх повноважень; отримують пояснення осіб, які беруть участь у справі, або будь-яких осіб за їх клопотанням чи з власної ініціативи.
Статтею 48 Закону України «Про захист економічної конкуренції» передбачено, що за результатами розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції органи Антимонопольного комітету України приймають рішення, зокрема, про визнання вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції; припинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції та зобов'язання органу влади, органу місцевого самоврядування, органу адміністративно-господарського управління та контролю скасувати або змінити прийняте ним рішення чи розірвати угоди, визнані антиконкурентними діями органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю.
Натомість, нормами Закону України «Про захист економічної конкуренції» не передбачено повноважень Антимонопольного комітету України щодо зобов'язання Державної фіскальної служби України розробити відповідний нормативно-правовий акт.
Відповідно до статті 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції», рішення та розпорядження органів Антимонопольного комітету України, голів його територіальних відділень є обов'язковими до виконання.
Відповідно до частини 1 статті 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів Антимонопольного комітету України є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи, недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Як вбачається із оскаржуваного рішення, відповідачем було встановлено, що Державною фіскальною службою України допущено бездіяльність, яка полягає у нерозроблені прозорого порядку визначення територій розміщення органів доходів і зборів та у відсутності порядку й контролю за встановленням і стягненням плати за послуги, що надаються та території зон митного контролю (митних постів) і може призводити до недопущення, обмеження чи спотворення конкуренції на ринку послуг, пов'язаних із митним оформленням, та до понесення споживачами митних послуг додаткових необґрунтованих витрат.
Законодавство України з питань державної митної справи, відповідно до статті 1 Митного кодексу України складається з Конституції України, Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 Кодексу, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Частиною шостою статті 546 вказаного Кодексу передбачено, що відокремлені структурні підрозділи (митні пости) митниці створюються у населених пунктах, на залізничних станціях, в аеропортах, морських і річкових портах та інших об'єктах, розташованих у зоні діяльності митниці, в міру необхідності.
Згідно ч. 2 ст. 330 Митного кодексу України межі зон митного контролю у пунктах пропуску через державний кордон України визначається органами доходів і зборів за погодженням з відповідними органами охорони державного кордону та адміністраціями морських (річкових) портів, аеропортів, залізничних станцій. В інших місцях на митній території України органи доходів і зборів у зонах своєї діяльності самостійно визначають межі зон митного контролю.
При цьому, згідно із абзацом другим пункту 1 Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 № 731, державна реєстрація нормативно-правових актів, зокрема, полягає у проведенні правової експертизи на відповідність їх Конституції та законодавству України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколам до неї, міжнародним договорам України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та зобов'язанням України у сфері європейської інтеграції та праву Європейського Союзу ( acquis ЄС ), антикорупційної експертизи, а також практики Європейського суду з прав людини.
Таким чином, а ні кодексом, а ні іншими нормативно-правовими актами з питань державної митної справи не надано повноважень Кабінету Міністрів України, центральним органам виконавчої влади на затвердження порядку визначення/обрання суб'єктів господарювання, на території яких розміщуються зони митного контролю, порядку формування і стягнення плати за послуги, що пов'язані з митним оформленням, та надаються, у тому числі суб'єктами господарювання, на територіях зон митного контролю.
Враховуючи викладене, та те, що відповідно до частини дванадцятої статті 92 Конституції України організація і діяльність органів виконавчої влади визначаються виключно законами України, затвердження зазначених вище порядків, можливе лише у разі внесення відповідних змін до Митного кодексу України в частині надання повноважень на їх затвердження.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією і законами України.
Таким чином, вимога Антимонопольного комітету України про розроблення проекту нормативно-правового акту та внесення його на розгляд Міністерству фінансів України, не узгоджується із нормами законодавства, що регулює питання захисту економічної конкуренції, а тому суд вважає позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню.
З урахуванням викладеного, керуючись ст. ст.129, 232, 233, 236 - 238, 240 ГПК України, суд
Позов задовольнити.
Визнати недійсним рішення Антимонопольного комітету України від 01.11.2018 р. № 602-р. « Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції »
Скасувати рішення Антимонопольного комітету України від 01.11.2018 р. № 602-р. « Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції »
Стягнути з Антимонопольного комітету України ( 03035, м. Київ, вул. Митрополита Липківського, 45, код 00032767 ) на користь Державної фіскальної служби України ( 04655, м. Київ, Львівська площа, 8, код 39292197 ) 3524 ( три тисячі п'ятсот двадцять чотири ) грн. 00 коп. судового збору.
Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до апеляційної інстанції у строки передбачені ст. 256 ГПК України.
дата підписання повного тексту рішення 28.05.2019 р.
Суддя В.І.Пінчук