Справа № 715/2692/18
Провадження № 2/715/149/19
17 травня 2019 року смт. Глибока
Глибоцький районний Чернівецької області
у складі головуючого судді Маковійчук Ю.В.
секретаря судового засідання Затолошної Р.В.
за участю
представника позивача ОСОБА_1
відповідача ОСОБА_2
представника відповідача ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Карапчівської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Йорданештська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування, -
Позивач ОСОБА_4 звернувся д суду із вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що рішенням Х сесії V скликання Йорданештської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області № 85-10/2016 від 22 вересня 2016 року йому надано дозвіл на складання проекту відведення на земельну ділянку у власність для ведення особистого селянського господарства площею 0,20 га в межах населеного пункту с. Йорданешти Глибоцького району. Вказує на те, що вказана земельна ділянка знаходиться біля будинку по АДРЕСА_1 , який належить йому. При цьому зазначає, що відповідач, його дядько ОСОБА_2 , звернувся до суду із позовом про визнання вищевказаного рішення протиправним та просить суд визнати за ним право на завершення приватизації в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 , посилаючись на рішенням виконавчого комітету Карапчівської сільської ради народних депутатів від 14 березня 1994 року № 2/1, яким надано останньому дозвіл на приватизацію земельної ділянки площею 0,46 га.
Вважає, що рішенням виконавчого комітету Карапчівської сільської ради народних депутатів від 14 березня 1994 року № 2/1 «Про приватизацію присадибних ділянок громадянами сіл Карапчів і Підлісне», яким надано його діду ОСОБА_5 дозвіл на приватизацію земельної ділянки площею 0,46 га є незаконним та таки, що порушує його права на володіння та розпорядження земельною ділянкою, площею 0,20 га. Зокрема, вказує на те, що при прийняття даного рішення орган місцевого самоврядування не врахував, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 відносився до колгоспного двору, членами якого окрім ОСОБА_5 були ОСОБА_6 та його батько ОСОБА_7 , спадкоємцем якого є він. При цьому посилається на те, що питання про приватизацію земельної ділянки, яка закріплена за колгоспним двором, повинна вирішуватися за згодою всіх співвласників будинку (членів колгоспного двору), приватизація ділянки повинна була здійснюватися всіма співвласникам будинковолодіння, а не одноосібно ОСОБА_5
Також вказує на те, що надаючи дозвіл на приватизацію присадибної ділянки площею 0,46 га сільська рада вийшла за межі встановлених законом норм, що свідчить про неправомірність такого рішення.
Крім того, зазначає, що земельна ділянка площею 0,46 га вже розділена і приватизована ним в розмірі 0,20 га під селянське господарство та відповідачем ОСОБА_5 в розмірі 0,25 га під будівництво та обслуговування житлового будинку.
Зважаючи на викладене, позивач просить суд позов задовольнити визнати недійсним та скасувати рішення виконавчого комітету Карапчівської сільської ради народних депутатів від 14 березня 1994 року № 2/1 «Про приватизацію присадибних ділянок громадянами сіл Карапчів і Підлісне» в частині надання дозволу на приватизацію ОСОБА_5 в списках під № 1213 присадибної земельної ділянки розміром 0,46 га.
Відповідач ОСОБА_2 подав до суду відзив на позовну заяву в якому вказав, що позовні вимоги не визнає, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Зокрема, вказує на те, що домогосподарство по АДРЕСА_1 не було колгоспним двором, оскільки голова господарства ОСОБА_5 не був членом колгоспу, так як з 01.11.1963 року по 10.02.1983 року працював каменярем в КП «Глибоцький райагробуд» (міжколгоспбуд). Крім того, посилається на те, що до 1997 року за вказаним домоволодінням в с. АДРЕСА_1 обліковувалася земельна ділянка площею 0,50 га, а тому сільською радою правомірно прийнято оскаржуване рішення, зокрема, щодо передачі у власність 0,46 га.
Також вказує на те, що він є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 23.10.2007 року, а тому до нього перейшло право користування земельною ділянкою, яка була у користуванні у попереднього власника будинковолодіння. Крім того, зазначає, що він є єдиним спадкоємцем за заповітом після смерті свого батька ОСОБА_5 , тому він отримав право на завершення розпочатої ним приватизації земельної ділянки.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 позов підтримав повністю, надав пояснення аналогічні позовній заяві та просив позов задовольнити.
Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засіданні позов не визнали та просили відмовити у його задоволенні вказуючи на те, що позов є безпідставним, так як позивачем не доведено, що рішення сільської ради є незаконним, чи якимось чином порушує його права.
Представник відповідача Карапчівської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області в судове засідання не з'явився, однак, звернувся до суду зі заявою, позов визнав повністю, просив справу розглянути в їх відсутності.
Представник третьої особи Йорданештської сільської ради Чернівецької області в судове засідання не з'явився, а тому суд вважає, що справу можна розглянути в його відсутність.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників процесу, суд приходить до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.
Судом в становлено, що позивач ОСОБА_4 є власником житлового будинку по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,20 га, кадастровий номер НОМЕР_1 , цільове призначення якої для ведення особистого селянського господарства в с. Йорданешти Глибоцького району Чернівецької області.
Крім того, судом встановлено, що відповідач ОСОБА_2 є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,25 га, кадастровий номер НОМЕР_2 , цільове призначення якої для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .
Крім того, встановлено, що в господарстві по АДРЕСА_1 , згідно особового рахунку № НОМЕР_3 станом на 1991 -1996 роки проживали ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , за господарством рахувалося 0,50 га, в тому числі 0,01 га під будівлями, чагарниками, тощо.
Згідно особового рахунку № НОМЕР_4 , в цьому ж господарстві, станом на 1996 - 2000 роки проживали ОСОБА_5 та ОСОБА_6 та за господарством рахувалося 0,50 га земель, в тому числі 0,06 га під будівлями та 0,44 га під ріллею.
Рішенням виконавчого комітету Карапчівської сільської ради народних депутатів від 14 березня 1994 року № 2/1 «Про приватизацію присадибних ділянок громадянами сіл Карапчів і Підлісне» ОСОБА_5 , 1923 року народження, надано дозвіл на приватизацію присадибної земельної ділянки розміром 0,46 га, однак, будь яких дій, щодо подальшого оформлення права власності на вказану земельну ділянку останній не вчиняв.
Із пояснень учасників процесу судом встановлено, що вказана земельна ділянка 0,46 га на даний час розділена і на підставі рішень сільської ради приватизована 0,20 га позивачем ОСОБА_4 для ведення селянського господарства, а відповідачем ОСОБА_2 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, в тому числі, право власності на вказані земельні ділянки зареєстровано за вказаними особами в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. Після його смерті відкрилася спадщина за заповітом від 23.06.2006 року, згідно якого ОСОБА_5 все своє майно заповів відповідачу ОСОБА_2
03.07.2018 року приватним нотаріусом відповідачу Карпу Г.В. видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зокрема, на право на земельну частку (пай) розміром 1,43 га в умовних кадастрових гектарах без визначення цієї частки в натурі, що належала спадкодавцю.
Із пояснень наданих відповідачем ОСОБА_2 в судовому засіданні вбачається, що батько позивача ОСОБА_7 побудував житловий будинок, який на даний час належить останньому, в кінці городу господарства Толока № 1, головою якого був ОСОБА_2 1923 року народження.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
На думку суду, позивачем не було доведено належним та допустимими доказами, що оскаржуване ним рішення органу місцевого самоврядування будь - яким чином порушує його права.
Як встановлено судом, в провадженні Глибоцького районного суду Чернівецької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до Глибоцької районної державної адміністрації, ОСОБА_4 , третя особа Йорданештська сільська рада, в якій позивач просить суд скасувати державну реєстрацію права власності за відповідачем ОСОБА_4 земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 та просить суд визнати за ним в порядку спадкування за заповітом право на завершення приватизації земельної ділянки по АДРЕСА_1 площею 0,46 га, приватизацію якої розпочав ОСОБА_5 на підставі рішення виконавчого комітету Карапчівської сільської ради народних депутатів від 14 березня 1994 року № 2/1. Провадження по справі на даний час зупинено.
На думку суду, оскаржуване позивачем ОСОБА_4 рішення виконавчого комітету Карапчівської сільської ради народних депутатів від 14 березня 1994 року № 2/1 є одним із доказів в цивільні справі за позовом ОСОБА_2 і його оцінка буде надана судом при вирішенні саме вищевказаної справи.
На даний час, оскаржуване рішення Карпом П.І., жодним чином не порушує його право власності на майно.
Зокрема, безпідставним є посилання позивача, що сільська рада при прийнятті оскаржуваного ним рішення не врахувала, що будинковолодіння по АДРЕСА_1 належала до колгоспного двору, виходячи із наступного.
Відповідно до частини першої статті 120 ЦК УРСР (у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.
Згідно із частиною другою статті 123 ЦК УРСР ( у редакції, що була чинною на час виникнення правовідносин) розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.
Відповідно до роз'яснень, що викладені в пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору
Порядок ведення по господарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню книг по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими наказом Центрального статистичного управління СРСР від 13 квітня 1979 року № 112/5 (далі - Вказівки № 112/5), а згодом - аналогічними ОСОБА_8 по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими Центральним статистичним управлінням СРСР 12 травня 1985 року за № 5-24/26, та Вказівками по веденню по господарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 25 травня 1990 року № 69 (далі - Вказівки № 69).
Згідно зі змістом Вказівок № 112/5 і № 69 суспільна група господарства визначалась залежно від роду занять голови господарства (сім'ї). Особи, які працювали в колгоспі, але не були членами колгоспу, належали до суспільної групи робітників або службовців залежно від займаної посади.
Відповідно до абзацу 2 пункту 20 Вказівок № 112/5 виключенням із загального порядку були лише господарства, в яких проживали працюючі члени колгоспу. Такі господарства, незалежно від роду занять голови господарства, відносилися до господарств колгоспників.
Отже, застосування судами норм статей 120, 123 ЦК УРСР без належного з'ясування питання про правильність віднесення будинку до суспільної групи господарств - колгоспний двір є помилковим. Таку правову позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові № № 6-145цс13 від 15 січня 2014 року.
Встановлено, що голова господарства по АДРЕСА_1 ОСОБА_5 не був членом колгоспу, а з 01.11.1963 по 10.02.1983 роки, працював каменярем в КП «Глибоцький райагробуд», що підтверджується записами його трудової книжки та інформацією, наданою трудовим архівом Глибоцького району.
Крім того, із особового рахунку № НОМЕР_3 вбачається, що станом на 1991-1995 роки у вказаному господарстві проживали крім голови господарства ОСОБА_5 його дружина ОСОБА_6 , яка була пенсіонеркою та син ОСОБА_9 , який працював токарем у м. Чернівці.
Відповідно до п. 20 вказівок № 69 за 1990 рік передбачалося, що суспільна група господарства записувалася станом на 1 січня відповідного року. Суспільна група господарства встановлювалася в залежності від роду заняття голови господарства (сім'ї). Господарства пенсіонерів і учнів - стипендіатів, що не мають працюючих членів сім'ї, відносяться до тієї суспільної групи, до якої ці особи відносилися до переходу на пенсію або стипендію.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що вказане господарство станом на 01.01.1991 року не мало статусу колгоспного двору.
Доводи представника позивача ОСОБА_1 про те, що голова двору і голова сім'ї не тотожні поняття, і ОСОБА_10 дружина ОСОБА_5 працювала в колгоспі і саме вона мала бути голою двору, а не ОСОБА_5 , а тому господарство правильно віднесено до категорії колгоспного двору є особистим судженням представника, яке нічим не підтверджено.
Отже, виходячи із вищевикладеного, суд приходить до висновку, що господарство по АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року не мало статусу колгоспного двору, а тому посилання позивача на те, що його батько має частку у вказаному майні, як член колгоспного двору є необґрунтованими та безпідставними.
Суд також відхиляє доводи представника позивача ОСОБА_1 на те, що постановою Глибоцького районного суду Чернівецької області від 29 травня 2017 року встановлено, господарство по АДРЕСА_1 відносилося до суспільної групи колгоспного двору, а тому в силу ч. 4 ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає, оскільки, дані обставини не були предметом дослідження, вони не встановлювалися під час розгляду вказаної справи.
Отже, виходячи із вищевикладеного, суд приходить до висновку, що господарство по АДРЕСА_1 станом на 15 квітня 1991 року не мало статусу колгоспного двору, а тому посилання позивача, що оскаржуване ним рішення порушує його права як спадкоємця ОСОБА_7 на частку в колгоспному дворі є необґрунтованими та безпідставними.
Безпідставним на думку суду є також посилання позивача, що оскаржуване ним рішення є незаконним в силу перевищення норм безплатної приватизації ділянки за таким цільовим призначенням (присадибна ділянка), оскільки, оспорюване рішення, як вже зазначалося вище, будь яким чином на даний час його права не порушує.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 є безпідставними і задоволенню не підлягають.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 4-13, 19, 76-81, 89, 259, 263-265 ЦПК України суд, -
У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , Карапчівської сільської ради Глибоцького району Чернівецької області, третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Йорданештська сільська рада Глибоцького району Чернівецької області про визнання недійсним та скасування рішення органу місцевого самоврядування відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Чернівецького апеляційного суду через Глибоцький районний суд Чернівецької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя