м. Вінниця
22 травня 2019 р. cправа № 120/697/19-а
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дончика В.В., розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити певні дії
27.02.2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування відмови, зобов'язання вчинити дії.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачі зазначили, що 06 листопада 2018 року звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням про надання їм дозволів на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,00 га на кожного окремо, кадастровий номер НОМЕР_1 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту Олександрівської сільської ради, Томашпільського району Вінницької області, додавши до клопотання необхідні документи.
Проте, наказом від 10 грудня 2018 року відповідач відмовив в наданні позивачам дозволів, мотивувавши тим, що безкоштовна приватизація передбачена ст.ст. 116,118 ЗК України, а тому на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та обєднання земельних ділянок приватизація не передбачена.
Не погодившись із такою відмовою відповідача, позивачки звернулись до суду з даним позовом, у якому просили:
- визнати протиправним та скасувати наказ від 10 грудня 2018 року №2-16928/15-18-СГ виданий Головним управління Держгеокадастру у Вінницькій області у не наданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари на кожного із позивачів окремо, на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту);
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивачів із урахуванням правової оцінки зробленої судом у своєму рішенні та прийняти рішення з урахуванням вимог ст.79-1 ч.6, ст.118 ч.7 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 у виді наказу, яким надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 дозволи на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 га на кожного із позивачів окремо, на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Ухвалою суду від 27.03.2019 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, у судове засідання на 24.04.2019 року. Даною ухвалою також встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву.
16.04.2019 року до суду надійшов відзив відповідача на адміністративний позов (вх. № 21235), у якому просили відмовити у задоволенні позовних вимог. Вказали, що у клопотанні позивачі зазначають, що бажають отримати дозвіл про надання згоди на поділ земельної ділянки та надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної власності, орієнтовною площею 2,00 га з кадастровим номером НОМЕР_1 з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту). Однак, у відповідності до ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Як вбачається з норми статті, Головне управління в межах свої повноважень вправі надавати лише дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, але стаття не містить посилання на можливість надання Головним управлінням дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Передумовою отримання громадянином земельної ділянки у власність та затвердження проекту землеустрою відповідно до ст. 118 Земельного кодексу України є саме дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Оскільки іншого виду документації, на яку могло би надати дозвіл Головне управління нормою закону не регламентовано.
Що стосується зобов'язання Головного управління прийняти рішення у виді наказу, яким надати дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельної ділянки, зауважили, що прийняття відповідного рішення є дискреційними повноваженнями відповідача.
На підставі викладеного просили відмовити у задоволені позовних вимог повністю.
Ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 24.04.2019 року оголошено перерву в судовому засіданні до 22.05.2019 року.
У судове засідання 22.05.2019 року позивачі та їх представник не прибули, про дату, час та місце судового засідання повідомлені завчасно та належним чином. Представник позивачів 22.05.2019 року подав клопотання про розгляд справи у відсутність позивачів та представника (вх. № 27184).
Представник відповідача у судове засідання також не прибув, подавши заяву від 22.05.2019 року про розгляд справи без участі представника (вх. 3 27251).
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про можливість розгляду даної адміністративної справи у порядку письмового провадження, керуючись положеннями ч. 9 ст. 205 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі, виходячи з наступних мотивів.
Судом встановлено, що у листопаді 2018 року позивачі звернулись до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області із клопотанням, відповідно до вимог ст.ст.8, 14, 68 Конституції України, ст.ст.79-1 ч.6, 80, 81, 84 ч.1, 116, 118, 121, 122 ч.4 Земельного кодексу України про надання згоди на поділ земельної ділянки та надання їм дозволів на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 га на кожного окремо, з кадастровим номером НОМЕР_1 з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Повідомили, що правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки із вказаним цільовим призначенням вони не скористалися. До заяви додали копії паспортів та ідентифікаційних номерів, графічний матеріал на земельні ділянки із позначенням їх розташування; інформація ДЗК про право власності та речові права на земельну ділянку від 06.11.2018 року.
Наказом Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10 грудня 2018 року №2-16928/15-18-ОГ відмовлено гр. ОСОБА_1 та гр. ОСОБА_2 у наданні дозволів на розроблення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок орієнтовною площею по 2,00 га кожному із земель державної власності сільськогосподарського призначення на території Олександрійської сільської ради Томашпільського району Вінницької області із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення - 01.03).
В обґрунтування вказано, що відповідно до частин 1-4, статті 22, частини, 6, 7 статті 118, частини 4 статті 122, статті 136 Земельного кодексу України, Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року №333, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 25.10.2016 за №1391/29521, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області, затвердженого наказом Держгеокадастру від 17.11.2016 року №308, з урахуванням положень ст.ст. 116,118 Земельного кодексу України, згідно з якими не передбачено можливості безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок; а також враховуючи відсутність згідно статті 56 Закону України «Про землеустрій» згоди власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд керується наступним.
Правовідносини у сфері забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель регулюються, зокрема, Земельним кодексом України (далі по тексту - ЗК України) та Законом України «Про землеустрій».
Стаття 118 ЗК України встановлює порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Згідно з частиною першою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим.
Частиною шостою статті 118 ЗК України визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Приписами абзацу першого частини сьомої статті 118 ЗК України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Згідно з абзацом 3 частини сьомої статті 118 ЗК України особа має право замовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки без згоди уповноваженого органу, якщо уповноважений орган у місячний строк не надав ні дозволу на його розроблення, ні мотивованої відмови у наданні такого дозволу.
Отже, цією нормою закріплено право громадянина замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу та жодним чином не позбавляє його права на отримання від уповноваженого органу після спливу місячного строку дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або вмотивованої відмови у його наданні, а також права на судовий захист у випадку неможливості реалізації права на отримання відповідного дозволу (бездіяльності суб'єкта владних повноважень) або відмови у його наданні після спливу місячного строку (аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 10 липня 2018 року в справі № 806/3095/17, від 17 грудня 2018 року у справі №№509/4156/15-а).
Таким чином, обов'язковим є прийняття відповідним органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування за наслідками розгляду поданого клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою вмотивованого рішення про надання дозволу або відмову у його наданні із наведенням усіх підстав такої відмови.
При цьому частиною сьомою статті 118 ЗК України визначений перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.
Так, правовий статус Головних управлінь Держгеокадастру в областях визначено відповідним Положенням про Головне управління Держгеокадастру в області, яке затверджене наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року № 333(далі - Положення № 333) та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2016 року за № 1391/29521.
Пунктом 8 Положення № 333 передбачено, що Головне управління у межах своїх повноважень видає накази організаційно-розпорядчого характеру.
Крім того, згідно з пунктом 84 Типової інструкції з діловодства в територіальних органах Держгеокадастру, затвердженої Наказом Держгеокадастру від 15 жовтня 2015 року № 600, накази видаються як рішення організаційно-розпорядчого характеру. За змістом управлінської дії накази видаються з основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, адміністративно-господарських, кадрових питань.
При цьому пунктом 123 вказаної Інструкції визначено, що службові листи складаються з метою обміну інформацією між установами як: відповіді про виконання завдань, визначених в актах органів державної влади, дорученнях вищих посадових осіб; відповіді на запити, звернення; відповіді на виконання доручень установ вищого рівня; відповіді на запити інших установ; відповіді на звернення громадян; відповіді на запити на інформацію; ініціативні листи; супровідні листи.
Отже, відповідно до положень вказаних нормативно-правових актів визначено, що за результатами розгляду будь-яких основних питань діяльності територіального органу Держгеокадастру, останнім має видаватися відповідний наказ.
Таким чином, рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або про відмову в його наданні повинно оформлятися розпорядчим індивідуальним правовим актом у формі наказу Головного управління Держгеокадастру в області.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивачі звернулися до відповідача з клопотаннями в порядку статті 118 Земельного кодексу України, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 га на кожного окремо, з кадастровим номером НОМЕР_1 з метою подальшої передачі безоплатно у власність, яка знаходиться на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Отже, відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області має прийняти рішення про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або прийняти мотивоване рішення про відмову із чітким визначенням однієї з підстав, передбачених статтею 118 Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним, жодну з яких у наказі відповідача від 10 грудня 2018 року №2-16928/15-18-ОГ не вказано.
При цьому суд зазначає, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування.
Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року в справі № 815/5987/14 та Верховного Суду від 27 лютого 2018 року в справі № 545/808/17.
З огляду на що суд приходить до висновку, що вимога позивачів визнати протиправним та скасувати наказ від 10 грудня 2018 року №2-16928/15-18-СГ виданий Головним управління Держгеокадастру у Вінницькій області у не наданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари на кожного із позивачів окремо, на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту) є аргументованою та підлягає задоволенню.
Щодо вимог позивачів про зобов'язання відповідача повторно розглянути їх клопотання із урахуванням правової оцінки зробленої судом у своєму рішенні та прийняти рішення у виді наказу, яким надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 дозволи на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 га на кожного із позивачів окремо, на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту), суд зазначає наступне.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
При цьому, частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
В справі «East/West Alliance Limited» проти України» (№ 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією «небезпідставної скарги» та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов'язання за цим положенням. Межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polandа № 30210/96).
Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб'єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб'єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.
Суд зазначає, що відмова відповідача оформлена наказом від 10 грудня 2018 року №2-16928/15-18-СГ мотивована лише тим, що не передбачено можливості безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок, а також відсутністю згідно статті 56 Закону України «Про землеустрій» згоди власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем, без зазначення посилання на конкретну підставу, визначену частиною 7 статті 118 ЗК України, як на підставу для відмови у наданні дозволу.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в даному випадку належним способом захисту порушеного права є саме зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області надати позивачам дозволів на розроблення проектів землеустрою.
Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року у справі №21-1465а15.
Завданням адміністративного судочинства є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Відповідно, у випадку звернення зацікавленої особи з позовом до суду, адміністративний суд повинен надати правову оцінку діям суб'єкта владних повноважень при прийнятті того чи іншого рішення та перевірити його відповідність критеріям правомірності, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та які закріплені у статті 2 КАС України.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (стаття 90 КАС України).
Враховуючи вище викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Згідно ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 10 грудня 2018 року №2-16928/15-18-СГ про відмову у наданні ОСОБА_1 , ОСОБА_2 дозволів на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 гектари на кожного окремо, на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області повторно розглянути клопотання позивачів від 06 листопада 2018 року із урахуванням правової оцінки зробленої судом у своєму рішенні та прийняти рішення з урахуванням вимог ст.79-1 ч.6, ст.118 ч.7 ЗК України та пункту 8 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 року № 333 у виді наказу, яким надати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 дозволи на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, державної форми власності, орієнтовною площею по 2,0 га на кожного окремо, на території Олександрівської сільської ради Томашпільського району Вінницької області (за межами населеного пункту).
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547).
Стягнути на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) сплачений при зверненні до суду судовий збір у розмірі 768,40 грн. (сімсот шістдесят вісім гривень сорок копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547).
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 );
Позивач: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 );
Відповідач: Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, Вінницька область, код ЄДРПОУ 39767547).
Рішення у повному обсязі виготовлене: 22.05.2019 року.
Суддя Дончик Віталій Володимирович