61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua
іменем України
27.05.2019 Справа № 905/580/19 Господарський суд Донецької області у складі судді Огороднік Д.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»
в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком»
до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (84333, Донецька область, м.Краматорськ, вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 23, код ЄДРПОУ25953617)
про стягнення заборгованості у розмірі 22139,75грн
Без повідомлення (виклику) учасників справи
Предмет та підстави спору.
На розгляд господарського суду Донецької області передані позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про стягнення заборгованості у розмірі 22139,75грн., у тому числі: інфляційні втрати у розмірі 16072,80 грн., 3 % річних у розмірі 6066,95 грн.
Позов обґрунтований тим, що рішенням господарського суду Донецької області від 20.06.2018 у справі №905/856/18, яке набрало законної сили, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 310145,05 грн. Відповідач сплатив заборгованість за вказаним рішенням лише 22.12.2018, у зв'язку із чим позивач керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути донараховані на суму основного боргу інфляційні втрати та 3% річних за період з 28.04.2018 по 21.12.2018.
Заперечення учасників процесу.
Відповідач у поданому до суду відзиві на позов за вх. № 7895/19 від 18.04.2019, заперечував проти його задоволення. Відзив обґрунтований тим, що до 21.11.2018 року відповідача не було визнано остаточно боржником по справі №913/856/18, тому до цієї дати відсутні підстави вважати відповідача таким, що порушив зобов'язання та нараховувати 3% та інфляційні втрати. Окрім того, між позивачем та відповідачем відсутній письмовий договір, тому відсутні підстави для нарахування неустойки, пені та штрафів. Також відповідач вказує на те, що він не повинен відповідати за прострочення виконання зобов'язання, яке на нього не застосовується та немає документального підтвердження взяття на себе таких зобов'язань, оскільки між сторонами відсутній договір на 2017 рік. 22.12.2018 управлінням перераховано кошти на рахунок Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» у розмірі 310145,05 грн, тобто в межах виконання рішення господарського суду Донецької області у справі №905/856/18. На думку відповідача підставою для відмови у задоволенні позову є те, що у 2017 році видатки на відшкодування спірних витрат не передбачались.
Позивач надав відповідь на відзив за вх. № 8265/19 від 24.04.2019, в якій зазначив, що доводи відповідача щодо відсутності договірних відносин, пріоритету бюджетного законодавства та бюджетного фінансування не стосуються предмету спору та були розглянуті під час розгляду справи №905/856/18 та згідно з частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України не доказуються при розгляді іншої справи, в якій беруть участі ті самі особи. Позивач зазначає, що ним на адресу відповідача направлена вимога №12С000-2409 від 13.04.2018 про сплату заборгованості за зобов'язаннями січень-грудень 2017 року, яка отримана останнім 28.04.2018, а отже з урахуванням наведеного позивачем й визначено період нарахування заявлених до стягнення сум 3% річних з 28.04.2018 по 21.12.2018 та інфляційних втрат квітень-листопад 2018 року. Відповідач не був позбавлений права у будь який час сплатити позивачу заборгованість у розмірі 310145,05 грн після отримання вимоги, у тому числі під час розгляду справи про стягнення заборгованості судом. Проте, відповідачем заборгованість сплачена лише 22.12.2018. Окрім того, позивач при нарахуванні 3 % річних та інфляційних втрат на суму основного боргу стягнутої рішенням господарського суду Донецької області у справі №905/856/18 керується правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.10.2018 №921/128/18 та у постанові від 30.10.2018 у справі №910/938/18.
Хід розгляду справи та процесуальні дії.
Ухвалою суду від 29.03.2019 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі №905/580/19.
До канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заявлено клопотання щодо розгляду даної справи у порядку спрощеного провадження.
Відповідно до ч. 5, 6 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву та заперечень, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін за одночасного існування таких умов: предметом позову є стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Клопотання відповідача обґрунтовано тим, що позов не є малозначним, докази по справі не підтверджені та предмет спору підлягає детальному вивченню.
Суд зазначає, що предметом даної справи є стягнення в розмірі 22139,75 грн., що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
З огляду на наведене, клопотання Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін задоволенню не підлягає.
Частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд
Фактичні обставини справи, зміст спірних правовідносин та перевірка їх доказами.
Рішенням господарського суду Донецької області від 20.06.2018 по справі №905/856/18, яке залишено без змін постановою Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2018, позов Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» до Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради про стягнення заборгованості у сумі 310145,05грн задоволено у повному обсязі.
Постановою Донецького апеляційного господарського суду по справі № 905/856/18 встановлено наступне.
«…У період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року ПАТ «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» надавало телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Краматорськ Донецької області, які підпадають під дію ряду Законів України, зокрема, «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з ч.2 ст.97 Бюджетного кодексу України, порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 «Про затвердження Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету», встановлено механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету.
Пунктом 2 вищевказаної Постанови встановлено, що головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють розрахунки з постачальниками послуг на підставі поданих ними щомісячних звітів щодо послуг, наданих особам, які мають право на відповідні пільги.
Згідно п.3 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №256 від 04.03.2002 р., головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг є Управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради.
Витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року відповідачем відшкодовані були не в повному обсязі. Заборгованість становить 310 145,05 грн.
23.10.2017 між ПАТ «Укртелеком» (позивач) та Управлінням праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради (відповідач) укладено договір №364 щодо проведення розрахунків за надані пільги окремим громадянам.
Згідно пп.2.2.7.п.2.2. договору встановлено, що позивач зобов'язаний надавати населенню обумовлені законодавством України пільги на оплату телекомунікаційних послуг.
Відповідно до п.п.2.1.4. п.2.1. договору сторони погодили, що відповідач зобов'язаний проводити розрахунки за фактично надані пільги окремим категоріям громадян з місцевого бюджету згідно з чинним законодавством.
Відповідач відшкодовує кошти за послуги, надані пільговикам не пізніше десятого числа місяця другого за звітним, згідно підпункту 2.1.7. п.2.1 договору.
Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє з 01.07.2017 по 31.12.2017, згідно п.6.1. договору.
У даному випадку, між сторонами виникли правовідносини з надання послуг зв'язку окремим категоріям населення на пільговій основі, в яких відповідач як розпорядник відповідних коштів зобов'язаний здійснювати розрахунки з організаціями, що надають послуги особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги.
При цьому, чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які згідно з чинним законодавством мають право на пільги, оскільки зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.
Дослідивши матеріали справи колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції обґрунтовано відхилені посилання відповідача на відсутність укладеного між сторонами на перше півріччя 2017 договору про надання телекомунікаційних послуг.
Крім того, з 01.07.2017 у відповідача виник обов'язок з оплати витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категорія громадян в порядку визначеному договором №364 від 23.10.2017.
Позивачем належним чином виконувались обов'язки, щодо надання пільговим категоріям громадян м. Краматорська телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
Пунктом 10 Положення «Про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. №117 підприємства та організації, що надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга».
Протягом лютого 2017 року - січня 2018 року позивачем щомісячно на виконання п.10 Положення, на адресу відповідача направлялись розрахунки щодо вартості послуг, фактично наданих громадянам пільгових категорій у минулому місяці, згідно з формою « 2-пільга».
Позивачем надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах за період з 01 січня 2017 року по червень 2017 року включно на загальну суму 296 695,59 грн., за період з липня по грудень 2017 р. на загальну суму 180 514,72 грн., на загальну суму 477 210,31 грн., що підтверджується розрахунками видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг.
Відповідачем було частково сплачено заборгованість в сумі 167 065,27грн. за договором №364 від 23.10.2017 р., що підтверджується копіями платіжних доручень №3855 від 31.10.17р., №3856 від 31.10.17р., №3857 від 31.10.17 р., №3858 від 12.12.17р., №3859 від 27.12.17р., №3861 від 27.12.17р., №3860 від 27.12.17 р. та з призначенням платежу.
Таким чином, заборгованість відповідача за надані позивачем телекомунікаційні послуги на пільгових умовах за період з 01 січня 2017 року по 31 грудня 2017 року складала 310145,05 грн.
Судом апеляційної інстанції відхилено твердження скаржника про відсутність його обов'язку здійснити розрахунок із позивачем за послуги надані особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги, у період з січня - грудень 2017 року, через те що Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» на відповідний рік не було передбачено коштів на ці видатки, оскільки певне право виникає в особи, а у держави - відповідне цьому праву фінансове зобов'язання, не із закону про Державний бюджет України та похідних від нього актів (бюджетний розпис, кошторис тощо), а із нормативно-правового акта, що регулює відносини між особою та державою у певній сфері суспільних відносин.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 906/577/17, Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 927/291/17 та від 17.04.2018 у справі № 911/4249/16.
Відповідно до ч.1 ст.193 Господарського кодексу України та ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Надання телекомунікаційних послуг пільговій категорії громадян є обов'язком Позивача. Надання пільг ґрунтується на принципі відшкодування витрат підприємствам, які надають послуги пільговим категоріям громадян. Чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги пільговим категоріям громадян за рахунок державних коштів. При цьому, зобов'язання сторін виникають безпосередньо із Законів України і не залежать від їх бажання.
Ухилення від відшкодування державою в особі відповідного органу (в розглядуваному випадку Відповідача) витрат, понесених Позивачем у зв'язку із наданням послуг пільговій категорії споживачів, є фактичним примушенням Позивача всупереч ч.1 ст.19 Конституції України та ч.2 ст.14 Цивільного кодексу України до безплатного надання таких послуг (фінансування їх за рахунок власних коштів) або до відмови/обмежені у надані таких послуг пільговій категорії населення, що не відповідає ст.3 Конституції України, заважаючи на чинність законів, якими ці пільги запроваджені та гарантуються.
Окрім того, відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язань в світлі правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях по справам «Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України» від 18.10.2005 та «Бакалов проти України» від 30.11.2004.
Враховуючи наведене, Відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов'язку із здійснення відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з січня по грудень 2017 в загальній сумі 310145,05 грн, що зумовлює задоволення позову…»
Постанова Донецького апеляційного господарського суду по справі № 905/856/18 станом на день подання позову та на момент вирішення цієї справи є чинною.
На примусове виконання рішення суду господарським судом Донецької області від 20.06.2018 №905/856/18 виданий наказ від 10.12.2018.
Позивач звертався до відповідача з вимогою від 13.04.2019 №12С000-2409, в якій просив сплатити заборгованість у розмірі 310145,05 грн. за надані послуги. Вимога позивача надіслана та отримана відповідачем 20.04.2018. Відповідач залишив вимогу без виконання та відповіді.
Відповідно до копії платіжного документу, відповідач 22.12.2018 перерахував кошти позивачу на виконання постанови Донецького апеляційного господарського суду від 21.11.2018 на суму 310145,05 грн.
Предметом даного спору є стягнення з відповідача на користь позивача нарахованих на суму боргу у розмірі 310145,05 грн. встановлених рішенням суду по справі №905/856/18, 3% річних у розмірі 6066,95 за період з 28.04.2018 по 21.12.2018; інфляційні втрати за період з квітень 2018 року - листопад 2018 року у розмірі 16072,80 грн.
Оцінка аргументів учасників справи та мотиви рішення суду.
Згідно з ст.526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутність таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 Цивільного кодексу України).
Також підстави припинення зобов'язання визначені статтями 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України.
Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.
Суд погоджується з доводами позивача про те, що приписи ст. 625 Цивільного кодексу України поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань. За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
За приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.
Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника боргу фактично не виконано, або виконано несвоєчасно, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних.
Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних за прострочення грошового зобов'язання виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Індекс інфляції та 3% річних від простроченої суми підлягають сплаті до моменту фактичного повернення боргу.
Відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом».
Так, преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Щодо посилань відповідача про те, що управління праці та соціального захисту населення Краматорської міської ради не є боржником у справі про стягнення заборгованості з управління у сумі 310145,05 грн, а отже в управління було лише зобов'язання виконати рішення суду.
Такі твердження відповідача судом не приймаються, з огляду на те, що як встановлено судовими рішеннями по справі № 905/856/18 між сторонами укладений правочин у письмовій формі, а саме договір про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян 23.11.2017 №364 зі строком дії з 01.01.2017 по 31.12.2017. Також, вказаним рішенням суду надано оцінку обставинам щодо надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян за перше півріччя 2017, з огляду на те, що зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із Законів України та не потребують обов'язкового укладання договору.
Ураховуючи вищевикладене, обставини пов'язані з наданням позивачем як оператором телекомунікаційних послуг протягом 2017 року з 01.01.2017 по 31.12.2017; обставини пов'язані з наявністю грошових зобов'язань відповідача перед позивачем за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 у розмірі 310145,05 грн; обставини пов'язаних з доведеністю факту порушення відповідачем грошових зобов'язань за період з 01.01.2017 по 31.12.2017 у розмірі 310145,05 грн не доводяться знову, оскільки вже встановлені рішенням суду в господарській справі між тими ж сторонами під час розгляду справи №905/856/18.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що позивач правомірно нараховує на суму грошової заборгованості у розмірі 310145,05 грн. інфляційні втрати та 3% річних за несвоєчасне виконання відповідачем грошових зобов'язань.
Як встановлено судом вище, заборгованість відповідача перед позивачем, яка виникла на підставі закону за послуги надані у 2017 році та розмір якої підтверджений рішенням господарського суду Донецької області від 20.06.2018 №905/856/18 фактично сплачена була лише 22.12.2018.
Позивач визначив період нарахування заявлених до стягнення сум 3% річних з 28.04.2018 (дата отримання відповідачем вимоги, з урахуванням 7-ми денного терміну на її виконання) по 21.12.2018 (дата що передує даті виконання боргових зобов'язань) та інфляційних втрат за період квітень 2018 року - листопад 2018 року.
З матеріалів справи вбачається, що позивачем визначено періоди нарахування 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, якою встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Із наведених підстав, визначення позивачем періодів нарахування 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України, не суперечить нормам чинного законодавства.
При цьому, слід врахувати правову позицію Верховного Суду України викладену у постанові від 26.04.2017 по справі №918/329/16, прийнятій у зв'язку з неоднаковим застосуванням судами ст.625 Цивільного кодексу України, щодо правової природи нарахувань, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України та обчислення перебігу строку позовної давності в спорах про стягнення 3% річних та інфляційних витрат, зазначено, що правовий аналіз положень ст.ст.526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави вважати, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ст.625 цього Кодексу, за час прострочення.
Вказане також узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 23.01.2018 у справі №906/1283/16.
Отже інфляційні втрати та 3% річних не є додатковими вимогами в розумінні ст.266 Цивільного кодексу України, внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст.625 Цивільного кодексу України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням і право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3% річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Перевіривши наведений вище розрахунок, суд дійшов висновку, що позивачем вірно визначений період нарахування 3% річних та наданий розрахунок є арифметично вірним.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 6066,95 грн., підлягають задоволенню.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 24.01.2018 у справі №910/24266/16 вимагати сплатити суму боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений відповідною Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, з викладеного слідує, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.
Перевіривши наведений вище розрахунок, суд дійшов висновку, що позивачем не вірно визначений період нарахування інфляційних втрат
Судом перевірений розрахунок інфляційних втрат позивача та визнано його арифметично невірним, оскільки в розрахунку деякі періоди нарахування не відповідають вимогам п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», відповідно до якого розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.
Оскільки право кредитора вимагати суму боргу з урахуванням індексу інфляції виникло у наприкінці квітня 2018, період нарахування інфляційних втрат починається з 01.05.2018.
Загальна сума інфляційних втрат у розмірі, що підлягає стягненню з відповідача складає 13483,77 грн. Отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.
Відповідно до ст.129 Конституції України та ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно ст.ст.73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За таких обставин, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 129, 130, 231, 234, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В И Р I Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Краматорсьької міської ради (вул. Героїв Небесної Сотні, буд. 23, м.Краматорськ, Донецька область, 84333; код ЄДРПОУ 25953617, будь якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконавчого провадження) на користь Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Дніпропетровської філії Публічного акціонерного товариства «Укртелеком» (вул. Херсонська, буд. 26, м.Дніпро, 49600; код ЄДРПОУ 25543196) інфляційні втрати у розмірі 13483 (тринадцять тисяч чотириста вісімдесят три) грн. 77 коп; 3% річних у розмірі 6066 (шість тисяч шістдесят шість) 95 коп та судовий збір у розмірі 1696 (одна тисяча шістсот дев'яносто шість) грн 36 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення господарського суду Донецької області набирає законної сили за правилами, встановленими статтею 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Східного апеляційного господарського суду в порядку, передбаченому главою 1 розділу ІV Господарського процесуального кодексу України.
Рішення складено та підписано 27.05.2019.
Суддя Д.М. Огороднік