Ухвала
17 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 442/7667/17
провадження № 61-47140ск18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Карпенко С. О., Кузнєцова В. О., Олійник А. С., Усика Г. І. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство комерційного банку «ПриватБанк»,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року у складі колегії суддів: Савуляка Р. В., Крайник Н. П., Мельничук О. Я.,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк»), правонаступником якого є Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі -
АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 06 жовтня 2008 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №б/н, на підставі якого відповідач отримав кредит у розмірі 5 300,00 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 36 процентів річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Посилаючись на те, що ОСОБА_2 не виконав зобов'язань щодо повернення кредитних коштів та сплати процентів за їх користування, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором, яка станом на 30 вересня 2017 року становить 44 425,72 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від
30 листопада 2017 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки останній платіж за кредитним договором ОСОБА_2 здійснив 19 лютого 2014 року, позивач звернувся до суду з позовом 17 жовтня 2017 року, а тому наявні підстави для відмови у задоволені позову на підставі заяви відповідача про застосування позовної давності.
Висновки Верховного Суду та нормативно-правове обґрунтування
Постановою Апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від
30 листопада 2017 року скасовано, позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №б/н від 06 жовтня 2008 року у розмірі 44 106,95 грн, із яких: заборгованість по тілу кредиту 1 883,55 грн; заборгованість по відсотках 38 742,12 грн; заборгованість за пенею та комісією 1 200,00 грн; штраф
250,00 грн - фіксована частина; 2 031,00 грн - процентна складова.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що судом першої інстанції при застосуванні позовної давності, не було враховано, що несплата чергового щомісячного платежу в березні 2014 року зумовлює лише порушення прав банку щодо чергового несплаченого платежу до цього періоду, а не стосовно усіх обов'язкових наступних щомісячних платежів до спливу строку дії платіжної картки, за період з 25 жовтня 2014 року по 25 червня 2017 року, позовна давність по яких не пропущена.
З урахуванням наведеного належна до стягнення сума боргу, за період з
25 жовтня 2014 року по 25 червня 2017 року становить 44 106,95 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У листопаді 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга
ОСОБА_2 , у якій заявник просив скасувати постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року та залишити в силі рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 30 листопада
2017 року, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга обгрунтована тим, що судом апеляційної інстанції не враховано відсутність доказів правильності наданого банком розрахунку, відсутність доказів перевипуску картки чи видачі нових карток, а також належних та допустимих доказів на підтвердження погодження відповідача з умовами кредитування на які посилається ПАТ КБ «Приватбанк» в позовній заяві, неодноразову зміну банком в односторонньому порядку відсоткової ставки та неправильне обчислення апеляційним судом перебігу позовної давності.
Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу
У відзиві на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на відсутність спростування факту отримання і користування кредитними картками, не спростування відповідачем розрахунку заборгованості, просило залишити постанову апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційної скаргою ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року та витребувано справу із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 03 квітня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами.
Позиція Верховного Суду
Ухвалою Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року з підстав, передбачених частинами четвертою, п'ятою статті 403 ЦПК України, на розгляд Великої Палати Верховного Суду передано справу № 342/180/17-ц за позовом
АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня
2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2017 року.
За встановленими судами у справі № 342/180/17-ц обставинами АТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за кредитним договором від 18 лютого 2011 року в розмірі 47 325,26 грн, посилаючись на те, що 18 лютого 2011 року між банком та ОСОБА_3 укладено договір про надання банківських послуг шляхом підписання відповідачем анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. За умовами вищевказаного договору позичальник отримала кредит у розмірі 20 000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою 30 процентів річних на суму залишку заборгованості та кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Своїм підписом у заяві відповідач підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і тарифами банку, які викладені на банківському сайті: www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг.
Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 лютого 2019 року у справі № 342/180/17-ц (провадження № 61-28274св18) мотивована тим, що стягуючи частково заборгованість за кредитом, в тому числі проценти і пеню, передбачені Умовами та Правилами надання банківських послуг, місцевий суд керувався правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року у справі № 6-2320цс16.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 посилалася на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15, про те, що Умови та Правила надання банківських послуг, які не підписані позичальником, не є складовою кредитного договору.
Проте у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі №6-144цс14 викладено правову позицію, згідно з якою Умови надання кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт) існували при укладенні договору й у заяві позичальника, яку він власноручно підписав, зазначено, що він ознайомлений з такими Умовами та Правилами надання банківських послуг та згодний з ними. Також Верховний Суд України вказав, що Умови є складовою кредитного договору, так як разом із заявою позичальника та тарифами банку визначають умови кредитного договору.
Фактичні обставини справ, предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, застосовані норми права у наведених постановах Верховного Суду України є аналогічними.
При цьому у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі №6-16цс15 немає посилання на відступлення від правової позиції, викладеної раніше (у справі № 6-144цс14), що було обов'язковим згідно з нормою частини першої статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень.
Крім того, після прийняття постанови від 11 березня 2015 року у справі
№6-16цс15, Верховний Суд України у постанові від 22 березня 2017 року у справі №6-2320цс16 зазначив, що Умови та Правила надання банком кредиту є складовою укладеного між сторонами кредитного договору, якщо доведено, що вони укладені в один день, тобто в день підписання позичальником заяви позичальника, і позичальник розумів, що саме ці Умови він мав на увазі, підписуючи заяву. Тобто в такому разі Умови та Правила надання банком кредиту є складовою кредитного договору.
Саме до таких правових висновків дійшов Верховний Суд України і в постановах: від 10 червня 2015 року у справі № 6-698цс15, від 22 жовтня 2014 року справі
№ 6-127цс14, від 04 листопада 2015 року у справі №6-1926цс15, в яких також зазначено, що кредитний договір складається із: заяви позичальника, Тарифів та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам (складова частина договору).
Протилежний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 11 лютого 2015 року у справі № 6-240цс14, в якій, не відступаючи від раніше висловленої правової позиції, Верховний Суд України чітко зазначив, що Умови надання споживчого кредиту фізичним особам (за будь-яких умов) не є складовою кредитного договору.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при вирішенні справи № 342/180/17-ц (провадження № 61-28274св18) дійшла висновку, що є підстави для відступлення від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14, а також - необхідність усунення виявлених розбіжностей у практиці розгляду судами аналогічних спорів.
З огляду на викладене, колегія суддів Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду при вирішенні справи № 342/180/17-ц вважала, що у разі, якщо Умови та Правила надання банком кредиту, зокрема й умова про збільшення строку позовної давності, не містять підпису позичальника, і при цьому банк не надав судам належних доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, а також те, що Умови та Правила містили ту чи іншу спірну умову, зокрема і щодо збільшеного позовної давності, у момент підписання заяви позичальника, або в подальшому не змінювалися, то такі Умови та Правила надання банком кредиту не можуть вважатися складовою частиною кредитного договору банку з цим позичальникам.
Тобто при розгляді справ з аналогічними фактичними обставинами на підтвердження тих чи інших умов кредитування банки повинні надавати судам підписані позичальником Умови та Правила надання банком кредиту або докази, які б підтверджували, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, наприклад, заяву, яка містить посилання на конкретну редакцію таких Умов, з наданням суду цієї редакції або доказів на підтвердження того, що саме ця редакція Умов була чинною на дату підписання заяви позичальником тощо.
Умови та Правила надання банком кредиту без підтвердження того, що саме ці Умови розумів відповідач, підписуючи заяву позичальника, не повинні оцінюватися судами як належний доказ у справах з аналогічними фактичними обставинами.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №342/180/17-ц (провадження № 61-28274св18) вважала, що наведене вище суперечить правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 24 вересня 2014 року у справі № 6-144цс14, а відтак наявні підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у зв'язку з необхідністю відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленому судовому рішенні Верховного Суду України, а також необхідністю формування єдиної правозастосовчої практики розгляду судами аналогічних спорів.
Зазначене свідчить про виключну правову проблему при однакових фактичних обставинах та подібних правовідносинах.
Пунктом 10 частини першої статті 252 ЦПК України передбачено, що у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (у іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду, суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі.
Відповідно до пункту 14 частини першої статті 253 ЦПК Українипровадження у справі зупиняється у випадку, встановленому пунктом 10 частини першої статті 252 цього Кодексу до закінчення перегляду в касаційному порядку.
Ураховуючи, що справа у подібних правовідносинах передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду,Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду з метою ухвалення законного та обґрунтованого рішення, а також дотримання єдності практики розгляду подібних спорів,вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у справі до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 342/180/17.
Керуючись статтями 252, 415 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Зупинити касаційне провадження у справі № 442/7667/17 за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Апеляційного суду Львівської області від 27 вересня 2018 року, до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 342/180/17 за позовом Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 14 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 03 серпня 2017 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді: С. О.Карпенко
В. О. Кузнєцов
А. С. Олійник
Г. І. Усик