Постанова
Іменем України
22 квітня 2019 року
м. Київ
справа № 2-3205/10
провадження № 61-33415св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 23 грудня 2010 року у складі судді Бульби О. М. та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2017 року у складі колегії суддів: Бєлки В. Ю., Трофимової Д. А., Воробйової І. А.,
1.Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2010 року публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» (далі - ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення з відповідачів у солідарному порядку 303 587,80 дол. США заборгованості за кредитом, яка виникла станом на 20 липня 2010 року та складається з: 298 701 дол. США заборгованості за тілом кредиту, 2 611,88 дол. США заборгованості за відсотками, 1 282,80 дол. США пені за неналежну сплату відсотків за кредитом, 992,12 дол. США пені за порушення графіку погашення кредитної заборгованості.
В обґрунтування заявлених вимог банк посилався на те, що 10 червня 2008 року між позивачем та ОСОБА_1 укладено генеральну кредитну угоду № 010/17-11/123, за умовами якої банк зобов'язався надавати позичальнику кредитні кошти в порядку та на умовах, визначених кредитними договорами, укладеними в рамках цієї угоди.
10 червня 2008 року в рамках генеральної кредитної угоди між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 010/17-11/123/2 (далі - кредитний договір), за умовами якого позичальнику надається кредит на споживчі цілі в сумі 300 тис. дол. США зі сплатою 14,5 % річних за користування кредитними коштами та строком повернення до 09 червня 2018 року.
За письмовими заявами ОСОБА_1 від 11 червня та 03 жовтня 2008 року банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 300 тис. дол. США, що підтверджується меморіальними ордерами від 17 червня 2008 року № 1 на суму 200 тис. дол. США та від 03 жовтня 2008 року № 1 на суму 100 тис. дол. США.
В забезпечення належного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору 10 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладений договір поруки № 010/17-11/123/2/1 та 12 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 договір іпотеки.
У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 умов кредитного договору виникла заборгованість, яку банк просив стягнути в солідарному порядку з відповідачів.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Енергодарського міського суду Запорізької області від 23 грудня 2010 року позовні вимоги банку задоволено. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 2 398 282, 89 грн заборгованості за кредитним договором, що становить еквівалент 303 587,890 дол. США, 1 700 грн витрат зі сплати судового збору та 120 грн оплати інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що у зв'язку з неналежним виконанням боржником умов кредитного договору виникла заборгованість, яка підлягає стягненню в солідарному порядку з боржника та поручителя. Позовні вимоги відповідачами визнані в повному обсязі.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2017 року рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 23 грудня 2010 року
залишено без змін.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції при розгляді справи не допустив неправильного застосування норм матеріального та порушень норм процесуального права.
Надходження касаційної скарги та короткий зміст її вимог
У касаційній скарзі, поданій 26 червня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 просить скасувати рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 23 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2017 року, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Енергодарського міського суду Запорізької області.
Відповідно до підпункту 4 пункту першого розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
31 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи касаційної скарги
Касаційна скарга мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є незаконними та несправедливими, ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Суди не дослідили факт збільшення обсягу відповідальності поручителя без його згоди, що є наслідком припинення поруки і неможливості солідарного стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя. Крім цього, усі додаткові угоди до кредитного договору, які укладалися між банком та позичальником, повинні бути окремо погоджені з поручителем, однак цього не відбувалося, що також призвело до збільшення її відповідальності як поручителя без її згоди.
Суд не перевірив додержання позивачем позовної давності, про застосування якої заявляв відповідач, що суперечить статтям 258, 266 ЦК України, та не роз'яснив відповідачам наслідки визнання ними заявлених банком позовних вимог.
Позов банку підписано особою не уповноваженою на його підписання.
Також поза увагою апеляційного суду залишилася заява про заміну сторони позивача та залучення належного позивача до участі в розгляді справи, у зв'язку з правонаступництвом у зобов'язанні.
На час розгляду справи Верховним Судом відзиви на касаційну скаргу не надходили.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 10 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено генеральну кредитну угоду № 010/17-11/123, за умовами якої банк зобов'язався надавати ОСОБА_1 кредитні кошти в порядку та на умовах, визначені у кредитних договорах, укладених в рамках цієї угоди. Загальний розмір позичкової заборгованості позичальника за наданими в рамках даної угоди кредитами не повинен перевищувати 300 тис. дол. США, загальний термін користування кредитними коштами за всіма кредитними договорами не повинен перевищувати 120 місяців.
В рамках генеральної кредитної угоди 10 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 010/17-11/123/2, за умовами якого позичальнику надається кредит на споживчі цілі в сумі 300 тис. дол. США зі сплатою 14,5 % річних та строком повернення до 09 червня 2018 року.
За письмовою заявою ОСОБА_1 від 11 червня 2008 року банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 200 тис. дол. США, шляхом продажу з позичкового рахунку валюти на міжбанківській валютній біржі та зарахування відповідної суми в гривневому еквіваленті на поточний рахунок відповідача ОСОБА_1 , що підтверджується меморіальним валютним ордером від 17 червня 2008 року № 1, які позичальник отримав у цей же день.
За письмовою заявою ОСОБА_1 від 03 жовтня 2008 року банк надав позичальнику кредитні кошти в сумі 100 тис. дол. США, шляхом продажу з позичкового рахунку валюти на міжбанківській валютній біржі та зарахування відповідної суми в гривневому еквіваленті на поточний рахунок відповідача ОСОБА_1 , що потверджується меморіальним валютним ордером від 03 жовтня 2008 року № 1, які позичальник отримав у цей же день.
В забезпечення належного виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору 10 червня 2007 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 010/17-11/123/2/1.
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору станом на 20 липня 2010 року виникла заборгованість у розмірі 303 587,80 дол. США, що становить еквівалент 2 398 282,89 грн, яка складається з: 298 701 дол. США, що становить еквівалент 2 359 678,16 грн, заборгованості за тілом кредиту, з якої 2 499,43 дол. США, що становить еквівалент 19 745 грн, заборгованості за траншами; 2 611,88 дол. США, що становить еквівалент 20 633,33 грн, заборгованості за відсотки; 1 282,80 дол. США, що становить еквівалент 10 133,85 грн, пені нарахованої на заборгованість за відсотками; 992,12 дол. США, що становить еквівалент 7 837,55 грн, пені нарахованої на заборгованість за графіками платежів за кредитом.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позовні вимоги банку визнали, що підтверджується звукозаписом судового засідання від 23 грудня 2010 року.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального
права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК Українипровадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Частиною першою статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина перша статті 553 ЦК України).
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.
Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частини перша, друга статті 554 ЦК України).
Відповідно до змісту статті 526 ЦК України зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору й вимогами ЦК України. За правилом статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, відшкодування збитків.
Встановивши, що позичальник отримав кредитні кошти в розмірі 300 тис. дол. США, допустив неналежне виконання ОСОБА_1 умов кредитного договору, поручитель підписала договір поруки та розуміла наслідки невиконання боржником умов кредитного договору, ОСОБА_1 провів перевірку нарахованої банком заборгованості на відповідність наявним у нього платіжним дорученням та погодився з розміром заборгованості за кредитним договором, що підтверджується листом, який міститься в матеріалах справи на а. с. 76 та звукозаписом судового засідання від 23 грудня 2010 року, а також те, що відповідачі визнали позовні вимоги в повному обсязі, про що суддею районного суду неодноразово ставилося відповідачам питання, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позову ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».
Відповідно до статті 60 ЦПК України (в чинній на час розгляду справи судами редакції) кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Отже, особа на підтвердження своїх заперечень повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на необґрунтованість заявлених позовних вимог.
Належних і допустимих доказів на спростування заявлених банком позовних вимог, як і доказів на підтвердження порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвели до обмеження прав ОСОБА_2 , суду не надано і матеріали справи не містять.
Згідно зі звукозаписом судового засідання від 23 грудня 2010 року суд оголосив Гордевич О . О. її права як сторони у справі, передбачені нормами статті 27 ЦПК України (в чинній на час розгляду справи судами редакції).
Задовольняючи позов з урахуванням визнання його відповідачами, суд виходив із законних для цього підстав і порушень норм частини четвертої статті 174 ЦПК України (в чинній на час розгляду справи судом редакції) не допустив, оскільки заявлені банком позовні вимоги підтверджуються не лише визнанням їх відповідачами, а й наданими письмовими доказами, що містяться в матеріалах справи та відсутністю доказів на їх спростування. Крім цього суд установив, що визнання відповідачами позову не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.
Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не отримував грошові кошти за укладеним кредитним договором, спростовуються встановленими судами та наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами.
Щодо доводів касаційної скарги про припинення поруки у зв'язку із збільшенням обсягу відповідальності поручителя без її згоди, слід зазначити наступне.
Відповідно до частини першої статті 559 ЦК України порука припиняється, зокрема, у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Закон пов'язує припинення договору поруки зі зміною основного зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови, що така зміна призведе до збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не зі зміною будь-яких інших умов основного договору.
Отже, правове значення має, чи відбулося збільшення обсягу відповідальності поручителя під час виконання боржником основного зобов'язання.
Пунктом 1.2 договору поруки встановлено обсяг відповідальності поручителя, який обмежується зобов'язанням повернення суми кредиту за кредитним договором у розмірі 300 тис. дол. США, сплатити проценти за його користування, комісійну винагороду, неустойку (пеню, штрафи), в розмірі, строки та у випадках, передбачених кредитним договором, а також відшкодувати можливі збитки та виконати інші умови кредитного договору в повному обсязі.
Матеріали справи не містять та ОСОБА_2 не надано доказів надання ОСОБА_1 та отримання ним кредиту в розмірі, що перевищує 300 тис. дол. США та збільшення розміру відсотків за користування кредитними коштами, що встановлені умовами кредитного договору.
Додаткову угоду до кредитного договору укладено 01 грудня 2009 року між банком та боржником з метою зменшення фінансового навантаження на позичальника в умовах кризових явищ в економіці України, за умовами пункту 1.2 якої позичальнику надано кредитні канікули, на період яких щомісячний платіж зменшено до розміру 00,00 дол. США, у зв'язку з чим змінено графік погашення кредиту. Зазначені умови не збільшили обсягу зобов'язань позичальника та, відповідно, поручителя.
Звертаючись до суду з цим позовом, банк просив стягнути загальну суму заборгованості за кредитним договором, яку визнав як боржник так і поручитель, і жодних заперечень на спростування розміру нарахованої банком суми заборгованості у суді першої інстанції відповідачі не надали.
Матеріали справи не містять доказів звернення відповідачів до суду першої інстанції із заявою про застосування позовної давності. З урахуванням особистої присутності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у судових засіданнях при розгляді цієї справи районним судом доводи касаційної скарги про не вирішення судами питання про застосування позовної давності безпідставні.
Доводи касаційної скарги про те, що позов банку підписано особою, не уповноваженою на його підписання, спростовуються наявною в матеріалах справи довіреністю від 07 вересня 2010 року, якою ОСОБА_5 надано всі права, у тому числі, позивача.
Аргументи касаційної скарги про залишення апеляційним судом поза увагою заяви банку про заміну сторони та залучення належного позивача до участі в розгляді справи у зв'язку з правонаступництвом у зобов'язанні на увагу не заслуговують, оскільки банк не оскаржує рішення апеляційного суду у зв'язку з наведеними обставинами.
Інші доводи касаційної скарги ОСОБА_2 зводяться до незгоди з ухваленими у справі судовими рішеннями, ґрунтуються на переоцінці доказів, які були досліджені та оцінені судом з додержанням норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 23 грудня 2010 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 08 червня 2017 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді Н. О. Антоненко
В. І. Журавель
В. І. Крат