печерський районний суд міста києва
Справа № 757/14766/19-к
05 квітня 2019 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 ,
за участі:
прокурора - ОСОБА_3 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_4 ,
розглянувши у судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві клопотання прокурора військової прокуратури Київського гарнізону майора юстиції ОСОБА_5 про арешт тимчасово вилученого майна в рамках кримінального провадження № 42019110350000006, -
22.03.2019 у провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання сторони кримінального провадження - прокурора військової прокуратури Київського гарнізону майора юстиції ОСОБА_5 , згідно вимог якого, останній просить накласти арешт на майно з метою збереження речових доказів у кримінальному провадженні № 42019110350000006 від 16.01.2019, яке вилучено у ході обшуку за місцем проживання Голови Правління ПАТ «Київоблгаз» ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , а саме:
-грошові кошти у сумі 11000 доларів США та 25000 грн.;
-флеш накопичувач сірого кольору з написом «Metrotile» ємністю 2Гб,
які належать ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів здійснювалась.
У судовому засідання прокурор вимоги клопотання підтримав та просив задовольнити, вказав, що вилучене майно визнано речовим доказом, а тому з метою подальшої перевірки його значення для кримінального провадження існує необхідність у накладенні арешту на майно.
Власник майна до судового засідання не зявився, про місце і час розгляду клопотання повідомлений належним чином.
Представник власника майна - адвокат ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував щодо задоволення клопотання з підстав зазначених в запереченнях, які долучені до матеріалів провадження, які обґрунтовані відсутністю підстав, які б стверджували, що вилучене майно має відношення до обставин, які являються предметом досу0дового розслідування у кримінальному провадженні.
Частиною 1 статті 172 КПК України передбачено, що клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, неприбуття яких осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
За таких обставин, приймаючи до уваги те, що слідчий суддя, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством України, створив необхідні умови для реалізації учасниками, їх процесуальних прав на участь у розгляді цієї справи в суді, вважаю за можливе розглянути клопотання у відсутність не з'явившихся .
Вивчивши клопотання, заслухавши позицію учасників розгляду, дослідивши його матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Майнові права захищаються в Україні, як Конституцією, так і іншими нормативно-правовими актами, зокрема частиною 1 і 5 статті 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути позбавлений права власності. Право власності є непорушним. Дана стаття Конституції України визначає, що конфіскація майна може бути заснована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Разом з цим, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Судовим розглядом встановлено, що Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження № 42019110350000006 від 16.01.2019 за підозрою ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27 ч. 4 ст. 368-3 КК України та за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 368-3 КК України.
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням у вказаному кримінальному провадженні здійснюється військовою прокуратурою Київського гарнізону.
У ході досудового розслідування встановлено, що заступник голови правління - начальник капітального будівництва ПАТ «Київоблгаз» ОСОБА_8 , за посередництва ОСОБА_7 залучивши до своєї злочинної схеми головного інженера ПАТ «Київоблгаз» ОСОБА_9 вимагають від ОСОБА_10 неправомірну вигоду у розмірі 8200 дол. США за внесення змін до технічних умов проекту будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 та скасування пункту про встановлення у зазначеному будинку єдиного вузла обліку газу та газового колодязя.
В ході досудового розслідування на виконання ухвали слідчого суді Печерського районного суду м. Києва від 01.03.2019 №757/9353/19-к 21.03.2019 у період часу з 09 год. 30 хв. до 17 год. 01 хв. 21.03.2019 проведено обшук за місцем проживання Голови Правління ПАТ «Київоблгаз» ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 , під час якого виявлено та вилучено:
-грошові кошти у сумі 11000 доларів США та 25000 грн.;
-флеш накопичувач сірого кольору з написом «Metrotile» ємністю 2Гб.
Відповідно до ч.5ст.9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а саме у рішенні по справі «Жушман проти України» зазначається - «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності».
Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-ІІ). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та "Кушоглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обгрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства", п. 50, Series А N 98).
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно, зокрема, є доказом злочину. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи та відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно ч. 3 частини другої цієї статті у випадку, передбаченому пунктом 1, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 98 КПК України, визначено, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб;5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
21.03.2019 слідчим прийнято процесуальне рішення про визнання речовими доказами перелічених у клопотанні речей і документів.
Вимогами ч.5 ст. 110 КПК України, передбачено, що мотивувальна частина рішення слідчого, викладеного у формі постанови повинна містити відомості про мотиви прийняття постанови, їх обґрунтування та посилання на положення цього Кодексу, однак слідчим при винесенні постанови вказані вимоги проігноровані.
Так, при дослідження постанови про визнання вилученого майна речовим доказом, вставнолено, що у мотивувальній частині слідчий не вказав жодних очевидних та достатніх підставах вважати, що вилучене майно відповідає критеріям визначеним речовим доказам, що як наслідок спротостовує доводи сторони обвинувачення щодо накладення арешту з метою збереження речових доказів.
Згідно положенням ч. 5 ст. 171 КПК України, клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено.
У разі тимчасового вилучення майна під час обшуку, огляду, здійснюваних на підставі ухвали слідчого судді, передбаченої статтею 235 цього Кодексу, клопотання про арешт такого майна повинно бути подано слідчим, прокурором протягом 48 годин після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, в якої його було вилучено.
Так, при винесенні даного рішення слідчий суддя приймає до уваги, що обов'язок доведення існування, тієї обставини, яка вказує на відповідність вилученого майна критеріям, з якими законодавець пов'язує подальший його арешт, КПК України покладається на слідчого та/або прокурора, а обов'язок перевірки цих обставин - на слідчого суддю при розгляді відповідного клопотання чи скарги.
Незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється на протязі тривалого проміжку часу, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об'єктивні підстави для накладення арешту на майно, яке перебуває у власності заявника, враховуючи, що у ОСОБА_6 відсутній процесуальний статус, з яким законодавець пов'язує застосування заходів забезпечення кримінального провадження, в даному випадку накладення арешту на його майно.
Сторона обвинувачення не надала суду допустимих, в розумінні ст. 86 КПК України, доказів що вказують про прямий, або опосередкований зв'язок ОСОБА_6 та як наслідок, що вилучене майно відповідає критеріям речових доказів у даному кримінальному провадженні.
Відтак, версія органу досудового розслідування, що майно на арешті, якого останній наполягає, відповідає ознакам визначених ст. 98 КПК України, тобто відповідає критеріям речових доказів у кримінальному провадженні № 42019110350000006 від 16.01.2019, належним чином не досліджена та не підтверджена допустимими в розумінні ст. 86 КПК України доказами, а спростована доводами представника власника майна та одночасно матеріалами клопотання.
Враховуючи, вказане підстав вважати, що існує правова підстава для арешту майна взагалі спростовується, а також враховуючи ту обставину, що однією з засад кримінального провадження є принцип змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, тоді як представник органу досудового розслідування в судовому засіданні не довів та не представив слідчому судді належних доказів для безспірного висновку щодо необхідності вжиття даного заходу забезпечення кримінального провадження, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, слідчий суддя приходить до висновку про відсутність в кримінальному провадженні даних, які б виправдовували втручання держави у право на мирне володіння власників належним йому майном, у зв'язку з чим вважає за доцільне відмовити у задоволенні клопотання.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 26, 98, 100, 107, 117, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання прокурора військової прокуратури Київського гарнізону майора юстиції ОСОБА_5 , розглянувши матеріали кримінального провадження № 42019110350000006 від 16.01.2019 за підозрою ОСОБА_7 про арешт тимчасово вилученого майна- залишити без задоволення.
Ухвала про накладення арешту/відмова у ньому може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1