Справа № 567/340/17
17 травня 2019 року м. Острог
Острозький районний суд Рівненської області у складі:
головуючий суддя - Назарук В.А.
секретар - Самолюк А.В.
з участю
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача Волобуєва І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до ОСОБА_2 про стягнення неустойки
в Острозький районний суд Рівненської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення пені та штрафу в розмірі 39688 грн. 85 коп. за порушення строку поставки товару, передбаченого договором №81/ВЗЗ-2016 від 01.08.2016 року про закупівлю товару, звернулася військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України.
Відповідач, не заперечуючи факту укладення договору №81/ВЗЗ-2016 від 01.08.2016 року про закупівлю товару, вважає вимоги безпідставними, зазначаючи про те, що поставку товару проводив у строк, визначений п.5.1 договору, саме протягом 10 календарних днів з моменту телефонної заявки замовника.
Заочним рішенням суду від 18.09.2017 року позов було задоволено.
Ухвалою суду від 21.02.2019 року зазначене заочне рішення було скасовано та ухвалено проводити розгляд справи за позовом військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до ОСОБА_2 про стягнення неустойки в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, та пояснив, що 01.08.2016 року між військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір №81/ВЗЗ-2016 про закупівлю товару, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити позивачу товар, зазначений у специфікації в повному обсязі, а військова частина - прийняти та оплатити його.
Вказав, що ОСОБА_2 , отримуючи засобами електронного зв'язку замовлення на поставки товару, зобов'язання виконував не вчасно або взагалі не виконував, у зв'язку з чим, відповідно до умов п.5.1, 7.3 договору, він повинен сплатити позивачу пеню та штраф.
Зазначив, що на виконання п.5.1 договору позивач подавав відповідачу письмові заявки на поставку товару, що підтверджується скріншотами поштових скриньок.
Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав, підтвердив укладення між сторонами договору №81/ВЗЗ-2016 від 01.08.2016 року про закупівлю товару та пояснив, що з огляду на характер предмету договору, виконання умов договору вимагало оперативного задоволення потреб замовника в поставці продуктів харчування, у зв'язку з чим сторони не використовували письмову форму заявки на поставку товару в якості основної, а домовлялись про поставку конкретної партії товару в телефонному режимі або при особистій зустрічі.
Зазначив, що надані позивачем разом з позовною заявою письмові заявки від 30.08.2016 №2237, від 06.10.2016 №2646, від 01.11.2016 №2876 відповідач не отримував, а постачання товару відбувалось в оперативному режимі за усною домовленістю.
Пояснив, що позивач не надав суду доказів отримання вказаних заявок відповідачем. Окрім того, вважає, що визначений позивачем розмір неустойки є необґрунтованим.
Суд, розглянувши справу за правилами загального позовного провадження, визначивши юридичну природу правовідносин і закон який їх регулює, дослідивши подані письмові докази в їх сукупності та взаємозв'язку, вважає, що позов не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В судовому засіданні встановлено, що 01.08.2016 року між військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , який на даний час припинив підприємницьку діяльність, було укладено договір №81/ВЗЗ-2016 про закупівлю товару, відповідно до умов якого відповідач зобов'язався поставити позивачу товар.
Пунктом 5.1 вказаного договору визначено, що строк поставки товару за цим договором складає 10 календарних днів з моменту подання письмової або телефонної заявки замовником.
На доведення позовних вимог позивачем надано копію заявки №2237 від 30.08.2016 року з якої вбачається, що ОСОБА_2 мав поставити замовнику сухофрукти в кількості 10000 кг до 15.09.2017 року, однак, згідно наданих накладних, прострочив виконання зобов'язання, поставивши 3000 кг товару лише 05.10.2016 року, 2000 кг товару - 12.10.2016 року, 3000 кг товару - 13.10.2016 року та 2000 кг товару - 21.10.2016 року.
На доведення позовних вимог позивачем також надано копію заявки №2646 від 30.08.2016 року, зареєстрованої 06.10.2016 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 мав поставити замовнику сухофрукти в кількості 17000 кг, однак, згідно наданих накладних, прострочив виконання зобов'язання, поставивши 3000 кг товару 26.10.2016 року, 3000 кг товару - 31.10.2016 року, а зобов'язання щодо поставки 2000 кг товару в строк до 06.12.2016 року та 10000 кг. товару - у строк до 25.10.2016 року не виконав взагалі.
На доведення позовних вимог позивачем також надано копію заявки №2876 від 31.10.2016 року, зареєстрованої 01.11.2016 року, з якої вбачається, що ОСОБА_2 мав поставити позивачу 3000 кг сухофруктів у строк до 16.11.2016 року, але свої зобов'язання не виконав.
Відповідно до п.7.3 договору №81/ВЗЗ-2016, за порушення строку поставки товару, визначеного п. 5.1 цього договору, учасник сплачує замовнику пеню в розмірі 1%, але не більше подвійної облікової ставки НБУ від вартості непоставленого товару за кожен день прострочення поставки. За прострочення поставки понад 30 календарних днів додатково сплачується штраф у розмір 7% вартості непоставленого товару.
Відповідно до ст.. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст..610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Неустойкою (штрафом, пенею), відповідно до ст.. 549 ЦК України, є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1, 5-7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Вирішуючи спір, суд виходить з того, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини, що мають значення для справи.
Будь-які клопотання про витребування доказів по справі в зв'язку з неможливістю їх самостійного надання та заяви про забезпечення доказів до суду сторонами по справі не подавались.
Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.
Відповідно до ч. 1 ст. 12 ЦК України, особа здійснює свої права вільно, на власний розсуд, а згідно із ч. 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з п.2, 4, 6, 7 ч.2 ст.43 ЦПК України, учасники справи зобов'язані: сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Відповідно до ч.1 ст.44 ЦПК України, учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Згідно із ч.4 ст.12 ЦПК України, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач посилається на те, що відповідач був належним чином повідомлений про необхідність поставки товару, але умов договору в цій частині не виконав.
Як вже зазначалось, пунктом 5.1 вказаного договору визначено, що строк поставки товару за цим договором складає 10 календарних днів з моменту подання письмової або телефонної заявки замовником. Водночас, в договорі №81/ВЗЗ-2016 контактні умови сторін визначені в розділі 13, де зазначено місцезнаходження/місце проживання фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 : АДРЕСА_1 та зазначено його номер телефону. Будь-яких інших контактних умов відповідача для виконання договору №81/ВЗЗ-2016 цим договором не передбачено, а позивачем не надано будь-який доказів на доведення того, що подання письмової заявки на поставку товару з відповідачем було погоджено іншим способом, в тому числі шляхом надсилання відповідних заявок на поставку товару на погоджену сторонами договору електронну адресу.
З цих підстав суд вважає, що надані позивачем знімки екрану (скріншоти) є неналежними та недопустимими доказами, оскільки надсилання відповідачу заявок на поставку товару таким чином не передбачено договором та, окрім іншого, ними не підтверджується факт отримання зазначених заявок відповідачем.
Водночас, вирішуючи спір, суд бере до уваги, що надані позивачем на доведення позову заявки від 30.08.2016, 31.10.2016 та 30.08.2016 не містять адреси фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 , тобто їх зміст не доводить куди саме були направлені зазначені заявки, як не містить підписів про їх отримання ОСОБА_2 , що в сукупності з тим, що позивачем не надано доказів отримання зазначених заявок відповідачем через національних операторів поштового зв'язку, дозволяє прийти до висновку про те, що вказані заявки відповідач не отримував.
Таким чином, позивач відповідно до ст.81 ЦПК України не зазначив та не надав будь-яких доказів, котрі б об'єктивно та з достовірністю підтверджували його твердження про те, що відповідач отримував заявки від 30.08.2016, 31.10.2016 та 30.08.2016.
Відповідно до ст.89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно ст.80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, оскільки позивачем не доведено порушення відповідачем умов п.5.1 договору №81/ВЗЗ-2016 від 01.08.2016 року, а тому в позові слід відмовити.
На підставі ст..525-526, 530, 549, 610-612 ЦК України, керуючись ст.12, 13, 43, 44, 78, 80, 81, 83, 141, 263-265 ЦПК України, суд
в позові військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до ОСОБА_2 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 ) про стягнення 39688 грн. 85 коп. неустойки за договором №81/ВЗЗ-2016 від 01.08.2016 року відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Рівненського апеляційного суду через Острозький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 27.05.2019.
Суддя Острозького районного судуНазарук В.А.