Справа № 530/5/19
Номер провадження 2/530/332/19
17.05.2019 року Зіньківський районний суд Полтавської області в складі: головуючого - судді Должка С.Р., секретаря судового засідання Стрілець Л.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в залі суду в місті Зіньків Полтавської області цивільну справу за позовом
ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , Зіньківського АДРЕСА_2 до ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки,-
Позивач, ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , Зіньківського АДРЕСА_2 звернувся в Зіньківський районний суд Полтавської області з позовом до ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , АДРЕСА_2 , третя особа: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Позивач вказує, що протиправними діями відповідачем заподіяна йому майнова шкода, в результаті скоєння ДТП, яка складає 43 766,36 грн. з розрахунку: 675,36 грн. = 43 766,36 грн., де: 675,36 грн. - витрати з проведення експертного автотехнічного дослідження, 43 091,00 грн. - витрати з проведення відновлювального ремонту та моральна (немайнова) шкода, яка полягає у його душевних стражданнях, яких він зазнав у зв'язку з пошкодженням належного майна (транспортного засобу «Volkswagen Jetta», д.р.н. НОМЕР_1 ), придбання якого було для нього і його сім'ї важливою подією у житті, для чого кошти збиралися не один рік, заощаджування сімейного бюджету.
Пошкодження належного транспортного засобу, пошук коштів для проведення відновлювального ремонту цього автомобіля не лише позбавило його особисто та членів його сім'ї можливості використовувати цей автомобіль за призначенням, а й призвело до порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми та створило йому певні незручності під час вирішення побутових проблем та невідкладних справ, спричинило зайві проблеми та порушило життєві плани. При цьому, що завдавач шкоди категорично відмовився від розгляду питань про надання будь-якої фінансової допомоги для проведення відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля. Все це додало позивачу моральних страждань та призвело до виникнення у нього знервованості, втрати спокійного сну та необхідності вживати заспокійливі. Моральні збитки оцінює в суму 25 тисяч гривень. Всього просить стягти з відповідача - 48 936,18 грн..
Суд, заслухавши позивача, який підтримав позовні вимоги, відповідача, який не визнав позовні вимоги, представника третьої особи Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"який визнав позовні вимоги та дослідивши наявні матеріали справи, знаходить, що заявлені вимоги обґрунтовані і такі, що підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов"язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов"язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов"язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов"язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об"єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз"яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов"язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов"язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов"язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України, встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов"язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов"язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов"язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов"язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов"язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об"єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Відповідно до розяснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), ратифікованою Законом від 17 липня 1997 р. № 475/97-ВР (далі Конвенція), зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.) передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Зазначені принципи сформулювано і в рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Спорронг і Лоннрот проти Швеції» (23 вересня 1982 р.), відповідно до якого суд повинен визначити, чи було дотримано справедливий баланс між вимогами інтересів суспільства і вимогами захисту основних прав людини. Забезпечення такої рівноваги є невід"ємним принципом Конвенції в цілому і також відображено у структурі ст. 1 Першого протоколу.
Гарантії здійснення права власності та його захисту закріплено й у вітчизняному законодавстві. Так, відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини - стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Імобілліа проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» (<...>) [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року). Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
У відповідності до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цивільного процесуального кодексу України.
Як передбачено нормою ст. 3 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Закон, який встановлює нові обов'язки, скасовує чи звужує права, належні учасникам цивільного процесу, чи обмежує їх використання, не має зворотної дії в часі.
Згідно положень пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, - рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК). Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми. Якщо спірні правовідносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права). Якщо є суперечності між нормами процесуального чи матеріального права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, то рішення є законним, якщо судом застосовано відповідно до частини четвертої статті 8 ЦПК норми, що мають вищу юридичну силу. У разі наявності суперечності між нормами законів (кодексів), що мають однакову юридичну силу, застосуванню підлягає той з них, який прийнято пізніше. При встановленні суперечностей між нормами права, які підлягають застосуванню при розгляді та вирішенні справи, суду також необхідно враховувати роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, що містяться в постанові від 1 листопада 1996 року № 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя". Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ст. 12 ЦПК України, - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд зберігаючи об'єктивність і неупередженість: керує ходом судового процессу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процессу їхні процесуальні права та обов'язки, неслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процессу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процессу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Відповідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі докозам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ст. 41 Конституції України: “кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності”.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
В судовому засіданні було встановлено, що 15 червня 2018 року між ПАТ «HACK «ОРАНТА» (далі - «Страховик») та фізичною особою ОСОБА_1 (далі - «Страхувальник») укладений договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - «Договір страхування»), посвідчений страховим полісом № АМ/6999118.
Вказаний Договір страхування укладений на умовах, встановлених Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2014 року № 1961 -IV.
Забезпечений транспортним засобом за цим полісом є легковий автомобіль «Volkswagen Jetta», д.р.н. НОМЕР_1 , який належить страхувальнику ОСОБА_1 .
Строк дії цього полісу - з 16 червня 2018 року до 15 червня 2019 року.
Договір укладений з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страхова сума (ліміт відповідальності страховика на одного потерпілого) за цим полісом визначена: за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю - 200 000,00 грн.; за шкоду, заподіяну майну - 100 000,00 грн.; за умови франшизи - «510,00 грн.».
Відповідно до умов даного виду страхування, зокрема згідно ст. 3 Закону України № 1961 -IV: «ст. 5 Закону України № 1961- IV: «Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників»; згідно ст. 5 Закону України № 1961 -IV: «Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок забезпеченого транспортного засобу»; згідно ст. 6 Закону України № 1961-IV: «Страховим, випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова, відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров 'ю та/або майну потерпілого».
18 серпня 2018 року по вул. Прогонянська в смт. Опішня Зіньківського району Полтавської області сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - «ДТП») за участю транспортних засобів: «Opel Omega», д.р.н. НОМЕР_2 , забезпеченого в ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» за страховим полісом № АМ/0968893, під керуванням на законних підставах водія ОСОБА_2 та «Volkswagen Jetta», д.р.н. НОМЕР_1 , забезпеченого в ПАТ «HACK«ОРАНТА» за страховим полісом № АМ/6999118, який належить ОСОБА_1 , під керуванням на законних підставах водія ОСОБА_3 ..
Внаслідок цієї ДТП вищезазначені транспортні засоби отримали механічних пошкоджень, зокрема, був пошкоджений належний ОСОБА_1 транспортний засіб «Volkswagen Jetta», д.р.н. НОМЕР_1 .
У такому випадку правовідносини, які склалися між учасниками цієї ДТП регулюються, перш за все, Законом України від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі - «Закон України № IV»), норми якого є спеціальними. Якщо норми цього закону передбачають інше, положення інших актів цивільного законодавства України, то застосовуються норми цього Закону» (п. 2.1 ст. 2 Закону України № 1961-IV).
Отже, доводиться факт настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів.
Працівниками патрульної поліції за наслідками цієї ДТП на водія ОСОБА_2 складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП, за порушення п. 10.9 ПДР України. Під час розгляду Зіньківським районним судом Полтавської області цієї справи про адмінправопорушення Полтавським НДЕКЦ МВС України було проведено експертне автотехнічне дослідження, за висновком якого: «в заданій дорожній обстановці в діях водія автомобіля Volkswagen JETTA, д.н.з. НОМЕР_1 будь-яких невідповідностей з вимогам ПДР України, які б з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням пригоди не вбачається.". «В заданій дорожній обстановці в діях водія автомобіля OPEL, д.н.з. НОМЕР_2 вбачаються невідповідність з вимогами п.п. 10.1, 10.9 Правил дорожнього руху України, які з технічної точки зору знаходилися в причинному зв'язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди».
Постановою Зіньківського районного суду Полтавської області від 28 серпня 2018 року у справі № 530/1185/18 за результатами розгляду матеріалів про адмінправопорушення та з урахуванням вищезазначеного Висновку автотехнічного дослідження № 1 від 21 серпня 2018 року Полтавського НДЕКЦ МВС України винною особою у скоєнні цієї ДТП визнано водія ОСОБА_2 ..
20 серпня 2018 року страхувальник ОСОБА_1 . - власник транспортного засобу «Volkswagen Jetta», д.р.и. НОМЕР_1 , забезпеченого на момент настання цієї події в ПАТ «HACK «ОРАНТА» за страховим полісом № АМ/6999118, письмово повідомив вказаного свого Страховика про ДТП, у якому виклав інформацію щодо обставин скоєння цієї ДТП та визначив іншого учасника події винною особою у її скоєнні.
Таким чином, відповідальною особою за наслідки вищезазначеної події (ДТП) є водій транспортного засобу «Opel Omega», д.р.н. НОМЕР_2 , ОСОБА_2 , цивільно-правова відповідальність якого на момент скоєння цієї ДТП знаходилася під страховим захистом в ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» за страховим полісом № АМ/0968893 .
Отже, обставинами скоєння вищезазначеної події (ДТП) доводиться факт настання страхового випадку саме за страховим полісом № АМ/0968893, що, у свою чергу, відповідно до умов страхування, породжує обов'язок саме ПрАТ «Страхова компанія «Провідна» (страховика за полісом № АМ/0968893) у межах страхової суми, визначеної за вказаним страховим полісом, здійснити на користь потерпілого ОСОБА_1 страхове відшкодування шкоди, пов'язаної з пошкодженням належного йому транспортного засобу «Volkswagen Jetta», д.р.н. НОМЕР_1 , в результаті цієї ДТП, а потерпілий ОСОБА_1 , у свою чергу, набув права на звернення до вказаного страховика з вимогою (заявою) про страхове відшкодування такої шкоди.
Велика Палата Верховного Суду України у п. 74 постанови від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц зазначила: «договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди».
У той же час, на момент настання цієї події (ДТП) та пошкодження внаслідок цієї пригоди транспортного засобу «Volkswagen Jetta», д.рлі. НОМЕР_1 , що належить потерпілому ОСОБА_1 , діяли положення Угоди про пряме врегулювання (далі - «Угода»), укладеної 24 березня 2016 року МТСБУ і страховиками - членами МТСБУ, схваленої рішенням Антимонопольного комітету України від 27 жовтня 2016 року № 475-р..
Згідно Положення про пряме врегулювання збитків: «Пряме врегулювання - це підхід до врегулювання збитків страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів, при якому страховик за полісом відповідальності врегульовує збиток, нанесений своєму клієнту третьою особою, а потім отримує компенсацію від страховика відповідальної третьої особи - винуватця в настанні ДТП»; «Кожен страховик, який приєднався до Угоди, надає кожному іншому страховику - учаснику Угоди повноваження щодо виконання його зобов'язань за внутрішнім договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів при події, яка має ознаки страхового випадку, в тому числі щодо виконання робіт, пов'язаних із здійсненням страхових відшкодувань, оформленням всіх необхідних документів для виплат страхових відшкодувань»; «Страховик, який здійснив пряме відшкодування збитків, має право вимоги до страховика, який застрахував цивільно-правову відповідальність особи, яка заподіяла шкоду, у розмірі, визначеному згідно з Положенням, про пряме врегулювання збитків. У той же час страховик, який зареєстрував цивільно-правову відповідальність особи, яка заподіяла шкоду, зобов'язаний компенсувати страховику, що здійснив пряме відшкодування збитків, суму, яка визначається відповідно до Положення».
Приймаючи до уваги той факт, що страховик завдавача шкоди ОСОБА_2 за страховим полісом № АМ/0968893 (ПрАТ «Страхова компанія «Провідна») також є страховиком, який приєднався до вищевказаної Угоди про пряме врегулювання збитків, потерпілий ОСОБА_1 скористався можливістю отримати страхове відшкодування від свого Страховика за страховим полісом № АМ/6999118 (ПАТ «HACK «ОРАНТА») у порядку прямого врегулювання збитків та того ж дня 20 серпня 2018 року подав до ПАТ «HACK «ОРАНТА» заяву про страхове відшкодування шкоди, пов'язаної з пошкодженням належного йому транспортного засобу «Volkswagen Jetta», д.р.н. НОМЕР_1 . У свою чергу, Страховик, приймаючи до уваги вищевикладені обставини, а саме: що ДТП сталася після 30 листопада 2016 року; що учасниками ДТП є не більше двох транспортних засобів; що транспортні засоби учасників ДТП застраховані за договорами ОСПДВВНТЗ; що один з учасників ДТП повністю відповідальний за настання ДТП; що обидві страхові компанії є учасниками угоди про пряме врегулювання збитків, погодився на здійснення прямого відшкодування потерпілому ОСОБА_1 - страхувальнику за полісом № АМ/6999118 та вжив необхідних заходів, передбачених умовами страхування для визначення причин настання страхового випадку та розміру завданих збитків.
Зокрема, вказаним Страховиком сформовано страхову справу № 10732 за якою, відповідно до положень пунктів 34.1, 34.2 та 34.4 ст. 34 Закону України № 1961-IV, розпочато розслідування цієї страхової події у межах якого здійснено запити щодо отримання відомостей та збір документів, необхідних для своєчасного здійснення страхового відшкодування, проведені технічні огляди (первісний та додатковий) пошкодженого транспортного засобу «Volkswagen Jetta», д.р.н. НОМЕР_1 , з подальшим одержанням на підставі їх даних ремонтної калькуляції та визначенням розміру завданого матеріального збитку.
Крім цього, додатково до заяви про страхове відшкодування заявником/потерпілим ОСОБА_1 були додані документи, які доводять фактичний розмір заподіяної шкоди та підтверджують факт проведення та вартість відновлювального ремонту транспортного засобу «Volkswagen Jetta», д.р.н. НОМЕР_1 . Наданими документами доводиться, що вартість відновлювального ремонту (реальні збитки) коштувала потерпілому ОСОБА_1 43 091,00 грн. - фактичний розмір заподіяної майнової шкоди.
Відповідно до положень ст. 29 Закону України № 1961-IV у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Під час проведення технічних оглядів встановлено, що транспортний засіб «Volkswagen Jetta», д.р.н. НОМЕР_1 , 2008 року випуску, на момент його пошкодження при ДТП, мав строк експлуатації 9,8 років, що, відповідно до положень п. 7.38 - 7.40 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, обумовило визначення коефіцієнту фізичного зносу складових (деталей), що підлягають заміні, у розмірі 0,62 (62%). За таких обставин вартість відновлювального ремонту (матеріального збитку) з урахуванням фізичного зносу складових (деталей), що замінюються, відповідно до ремонтної калькуляції складає 20 330,18 грн..
Згідно положень абз. 2 п. 36.2 ст. 36 Закону України № 1961 -IV: «Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна».
18 жовтня 2018 року потерпілий ОСОБА_1 та ПАТ «HACK. «ОРАНТА» за результатами проведеного вказаним Страховиком технічних оглядів пошкодженого транспортного засобу «Volkswagen Jelta», д.р.я. НОМЕР_1 , та попередніх висновків з визначення розміру завданого матеріального збитку, досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування, підтвердженням якого є підписане потерпілим Узгодження суми страхового відшкодування за страховим випадком за договором ОСЦПВВРІТЗ.
За цим Узгодженням: розмір вимоги (розмір матеріального збитку) визначений у розмірі 20 330,18 грн.; розмір франшизи, визначений у страховому полісі № АМ/0968893 500,00 грн.; розмір узгодженого страхового відшкодування - 19 830,18 грн..
Крім цього, за цим Узгодженням потерпілий ОСОБА_1 визнав, що «узгоджена сума страхового відшкодування є остаточною та перегляду, оскарженню не підлягає. Після сплати суми всі зобов'язання Страховика щодо виплати страхового відшкодування цим страховим випадком вважаються припиненими».
Згідно положень абз. 1 п. 36.2 ст. 36 Закону України № 1961-IV: «Страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним, розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний: у разі визнаннями ним вимог заявника, обгрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його».
Тому, приймаючи до уваги вищевикладені обставини Страховиком (ПАТ «HACK «ОРАНТА») 19 жовтня 2018 року складений Розрахунок страхового відшкодування та Страховий акт № ОЦВП-18-16- 10732/1, на підставі якого 22 жовтня 2018 року, у порядку положень абз. 1 п. 36.2 ст. 36 Закону України № 1961-IV, потерпілому ОСОБА_1 здійснено виплату узгодженої суми страхового відшкодування.
Згідно зі статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Документами, що знаходяться у матеріалах справи, повного мірою доводиться, що розмір витрат потерпілого ОСОБА_1 , пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу «Volkswagen Jetta», д.р.н. НОМЕР_1 (реальні збитки) складає 43 091,00 грн., з яких 19 830,18 грн. відшкодовано ПАТ «HACK «ОРАНТА» у порядку прямого врегулювання збитків, що лише частково покривають фактичний розмір завданої майнової шкоди. Різниця невідшкодованої майнової шкоди складає 23 260,82 грн..
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у постанові від 21 грудня 2016 року (справа № 6-2808цс15) та постанові від 31 травня 2017 року (справа № 6-2969цс16) зазначає: «За змістом статей 9, 22- 28, 35 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров 'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням, транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
При цьому в Законі № 1961-IV визначено порядок розрахунку шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу. Так, відповідно статті 29 цього Закону у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунок здійснюється згідно Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України, державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092 (далі Методика).
Відповідно до пунктів 1.6, 8.1 та 8.3 Методики відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника (ків) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин. Для визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу, застосовується витратний підхід і метод калькуляції вартості відновлювального ремонут.
Вартість матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.
Тому вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку - це та сума, яку за Законом № 1961-IV, має сплатити страховик як страхове відшкодування.
З огляду на зазначене сторонами договору обов"язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому внаслідок ДТП шкоди особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується з відповідним обов'язком боржника (особи, яка завдала шкоди). Водночас така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов 'язанні ним є страховик.
Разом з тим зазначені зобов'язання не виключають одне одного. Деліктне зобов'язання - первісне, основне зобов'язання, в якому діє загальний принцип відшкодування шкоди в повному обсязі, підставою його виникнення є завдання шкоди. Натомість страхове відшкодування шкоди, пов'язаної пошкодженням транспортного засобу, - це виплата, яка здійснюється страховиком відповідно до умов договору, виключно в межах страхової суми, з урахуванням зносу транспортного засобу та в разі подія, внаслідок якої завдано шкоди, буде кваліфікована як страховий випадок.
Також згідно зі статтею 1194 України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто з метою захисту інтересів потерпілого на страхувальника (зокрема, винуватця ДТП) покладається додаткова (субсидіарна) відповідальність».
Саме тому, за правовим висновком Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 31 травня 2017 року, викладеного у постанові (№ 6-2969цс16): «Вартість відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП транспортного засобу більша за вартість матеріального збитку, а вартість матеріального збитку - це та сума, яку за Законом № 1961-IV має сплатити страховик як страхове відшкодування.
Згідно зі статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов 'язана оплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Тобто з захисту інтересів потерпілого на страхувальника «Особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) ».
Отже, з погляду на положення ст. 1194 ЦК України та приймаючи до уваги правові висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2808цс15, у постанові від 31 травня 2017 року у справі за № 6-2969цс16 та правову позицію Великої Палати Верховного Суду України, викладену у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, вимоги потерпілого ОСОБА_1 (позивача) про стягнення із ОСОБА_2 завдаваної шкоди 23 260,82 грн., різниці між фактичним розміром майнової шкоди і страховим відшкодуванням, є цілком обґрунтованими та законними.
Згідно ч. 1 ст. 23 ЦК України: «Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».
Згідно положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди: «під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача інших обставин»».
Отже, позивач - потерпілий ОСОБА_1 має законне право на відшкодування такої шкоди.
У той же час, відповідно до умов обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, не передбачено страхове відшкодування моральної шкоди за завдання шкоди майну потерпілого, не передбачено моральної шкоди, передбачено лише у випадку завдання шкоди здоров'ю та/або життю потерпілого і не передбачено за завдання шкоди майну потерпілого: п 23.1 ст. 23, п. 27.3 ст. 27 Закону України № 1961 -IV. Саме тому вказаним Страховиком (ПАТ «HACK «ОРАНТА») не розглядалося питання про страхове відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілому ОСОБА_1 , у зв'язку з пошкодженням його майна (транспортного засобу «Volkswagen Jetta», д.н.з.. НОМЕР_1 ).
Пунктом 1 частини 2 статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з ушкодженням здоров'я. Частиною 3 вказаної статті передбачено розмір грошового відшкодування моральної шкоди, що визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.
Так, суд зазначає, що стаття 1167 ЦК України, передбачає підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, згідно якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень даної статті, компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювача.
Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння збитків. Причинний зв'язок як елемент цивільного правопорушення виражає зв'язок протиправної поведінки та шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.
Справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
При цьому в деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Позивачем не надано доказів того, що він зазнав значних моральних та психологічних страждань, які призвели до значного розладу нервової системи, що викликало порушення сну та призвело до нервового перевантаження та ті наслідки, на які він посилався в своїй позовній заяві в процесі судового розгляду справи.
У зв'язку з чим, суд дійшов висновку, що визначений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 25000 грн. є завищеним. На переконання суду стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 2000 грн., буде справедливим та достатнім відшкодуванням тих моральних страждань, які позивач зазнав.
У відповідності до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Частиною першою статті 1166 та ч.1 ст. 1167 Цивільного кодексу України, передбачено, що матеріальна та моральна шкода, відшкодовується особою, яка їх завдала.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача доведені і підлягають задоволенню частково. У частині стягнення з відповідача на користь позивача, матеріальної шкоди, та часткового стягнення моральної шкоди в сумі 2000 гривень.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
За змістом ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача.
На підставі викладеного та керуючисьст. ст. 1,2,4,7, 8,12,13,19,30,81,133,137,141, 210, 228-229, 258, 263-268, 354, 430 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , Зіньківського АДРЕСА_2 до ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , третя особа: Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки- задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , працюючого ТОВ «Околиця» механізатором, мешканця АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 - 23 936 (двадцять три тисячі дев'ятсот тридцять шість) гривень 18 копійок майнової шкоди та 2 000 (дві тисячі) гривень моральної шкоди. Всього стягти 25 936 (двадцять п"ять тисяч дев"ятсот тридцять шість) гривень 18 копійок.
Стягнути із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , працюючого ТОВ «Околиця» механізатором, мешканця АДРЕСА_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН НОМЕР_4 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2 - 373 гривні 54 копіки судового збору.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду через Зіньківський районний суд Полтавської області в 30 денний строк з дня його проголошення. Особи які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 30 днів з дня отримання копії цього рішення.
Написано власноручно.
Повний ткст рішення виготовлено 27.05.2019 р.
Суддя Зіньківського районного суду
Полтавської області С.Р.Должко
Секретар : Л.Г.Стрілець